Гаряча тема · “Правлячою елітою використовуються брудні маніпуляції на спірних мовних та історичних аспектах розвитку України”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
НА ЛУГАНСЬКОМУ МОВНОМУ ФРОНТІ
Слово Просвіти, №22 за 2011 рік
Вранці 27 травня 2011 року члени “Просвіти” та інших громадських, а також політичних організацій Луганщини пікетували сесії луганських обласної та міської рад. Яка ж причина вивела людей під стіни приміщень, де засідали “народні обранці”? Вона дуже проста й буденна — саме цього дня обласні “парламентарії” шостого скликання на своїй п’ятій сесії, прагнучи вчергове довести, що “король — не голий”, знову намагалися відволікти населення краю від провалів у соціально-економічній сфері дразливим мовним питанням. Прикриваючись фальшивими гаслами про “захист інтересів наших виборців і право земляків користуватися російською мовою”, “багатонаціональність населення Луганської області”, “спільне слов’янське коріння” та необхідність захисту так званого “російськомовного” населення, поширюючи відверту брехню про нібито історично зумовлену “російськість” краю та намагаючись вилити свою образу на громадськість Луганщини, яка ще не так давно разом з органами прокуратури й суду домоглася скасування “регіонального” статусу російської мови, цього разу обласні депутати — неосталіністи, брежнєвці, валуєвці — вчергове атакували Конституцію України й чинне законодавство держави в мовній сфері. Поціновуючи “законотворчість” свого “авґустєйшего” попередника — російського імператора Олександра ІІ, який саме 135 років тому видав сумнозвісний Емський указ, депутати обласної ради, прагнучи так само, як і згаданий самодержець, бути “європейцями”, при-
Від чистого серця прийміть щирі слова подяки всім просвітянам за небайдуже ставлення до долі нашої школи, за підтримку та допомогу, що надавали нам протягом останніх місяців. Із кінця грудня 2010 року ми, батьки учнів ЗОШ №15 м. Красний Луч Луганської області, відстоювали права своїх дітей навчатися у тій школі, яку обрали, в тих вчителів, яким вони довіряють свої найпотаємніші мрії, й тією мовою, яка не тільки рідна для багатьох, ай державна мова нашої країни. Дякуючи Богові, ми відстояли нашу школу, влада, нарешті, пішла на перемовини, досягнуто домовленостей, завдяки яким 1 вересня наші діти зустрінуть у рідній школі. Але на нас чекає ще багато труднощів, будівля не ремонтувалася багато років, треба відновлювати вікна, двері, сходи. Фарбувати, клеїти шпалери, ремонтувати дахи, підвали. У бібліотечних сховищах відсутні довідники, енциклопедії, багато років не відновлюється книжковий фонд. Усе це — наслідок господарювання директора школи. У місцевому бюджеті коштів немає, спонсорів у нашому місті не знайдеш. Усе знову лягає на плечі батьків, але всі згодні працювати на користь школи, на користь наших дітей. Ще раз дякуємо “Просвіті”, народним депутатам Павлові Мовчану, Іванові Зайцю, Юрію Гнаткевичу, професорам Іванові йняли рішення “Про реалізацію конституційних гарантій на вільне використання російської мови, інших мов національних меншин в Луганській області”. Та при цьому не забули прибрехати, зазначивши, що “перегини”, які нібито чинилися в Україні щодо російської мови, знаходять порозуміння в самій Європі. Того ж дня аналогічним чином поводилася й Луганська міська рада. На своїй черговій сесії її депутати, діючи хитріше й підступніше, ніж у попередні роки, прийняли цинічне звернення “Про проект Закону України “Про мови в Україні”, адресоване голові Верховної Ради В. Литвину та його авторам — панові О. Єфремову й товаришу П. Симоненкові. В такий спосіб “міські” депутати Луганська показали себе “підспівувачами” своїх “старших таваріщєй” з облради, що й не дивно, адже в обох цих “представницьких” органах більшість — це представники двох “руководящіх і направляющіх” партій — “регіонали” і комуністи. Про “демократичність” волевиявлення “народних обранців” свідчить той факт, що жодного з просвітянських активістів до депутатських зал обласної й міської рад не допустили. То про який же “європейський вибір”, наполегливо декларований можновладцями області, може бути мова?! Прикметно, що, офіційно заявляючи про функціонування російської мови на Луганщині поряд із державною, місцеві депутати водночас наполегливо “пропонують” використовувати в роботі державних установ, зокрема освітніх, саме мову сусідньої держави. Характерним є телевиступ голови комітету облради з питань освіти і науки, молоді та спорту (й одночасно — ректора обласного державного інституту культури і мистецтв) п. В. Філіппова, який заявив, що вищих навчальних закладів згадане рішення, мовляв, не стосується, а при цьому своїм викладачам “ненав’язливо” рекомендує застосовувати “родной і понятний”. Таку ж позицію займають й інші депутати-керівники. Наслідки такої “подвижницької праці” луганських депутатів проявляються дедалі виразніше — все частіше у відповідь на українську мову в Луганську можна почути: “Езжай в свою хахляндию, иди на свою бандьоровщину”, саму ж державну мову паплюжать різними зоологізмами на кшталт “теляча”, “собача”, “верблюжа” тощо. Водночас на Луганщині ні в представницьких органах влади, ні в державних установах, ні в силових структурах опанувати державну мову ніяк не можуть. Зокрема в журналістському корпусі області робочою мовою є тільки російська. На цьому тлі вже годі дивуватися змістові деяких питань, що виносяться в “наукові” соціологічні дослідження на Луганщині, які начебто проводяться відомим
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
