Поетичний автограф · “...Я засвідчую перед Богом і людьми: тут Україна і ми — українці”. В. Голобородько, м. Луганськ · с. 9сторінка оригіналу ↗
«Як я викосив море»
Слово Просвіти, №22 за 2012 рік
Два пучечки пролісків І я б так хотів, і я б так зміг, якби був уже такий, як той парубок у чорному одязі із помальованим сажею обличчям, і я б так попереносив через річку двох дівчаток, що зранку ходили по квіти.
Зранку іще можна було по камінцях перебігти на той бік річки, щоб піти на сонячну синю гору по проліски, а після обіду, як сонце пригріло, річечка наповнилася великою водою.
Тепер ніяк перейти назад, бігають по той бік річки із пучечками пролісків у руках, плачуть, голосно кличуть маму, аж люди із нашого кутка посходилися, і я, малий, стою у гурті і бачу, як парубок у чорному одязі із помальованим сажею обличчям заходить у швидкий потік, води понабирав повні чоботи, замочився аж до пояса, бере дівчинку на руки, несе дівчинку із пучечком пролісків у руці — два пучечки пролісків несе, і переносить на цей бік, потім повертається за другою, бере і цю дівчинку на руки, знову несе дівчинку із пучечком пролісків у руці — два пучечки пролісків несе, і переносить на цей бік.
Це я, це я, парубок у чорному одязі із помальованим сажею обличчям, переношу через велику воду дівчинку із пучечком пролісків у руці — два пучечки пролісків.
Імена сонечок семикрапчастих Дівчина — ентомолог початкуючий — першокурсниця біологічного факультету знає імена усіх сонечок семикрапчастих.
“Як називається те сонечко, що злітає з твоєї долоні — з пучки великого пальця?”
“Сонечко-полети-до-Іванка”.
“Як називається те сонечко, що злітає з твоєї долоні — з пучки вказівного пальця?”
“Сонечко-полети-до-Іванка”.
“Як називається те сонечко, що злітає з твоєї долоні — з пучки середнього пальця?”
“Сонечко-полети-до-Іванка”.
“Як називається те сонечко, що злітає з твоєї долоні — з пучки підмізинного пальця?”
“Сонечко-полети-до-Іванка”.
“Як називається те сонечко, що злітає з твоєї долоні — з пучки мізинного пальця?”
“Сонечко-полети-до-Іванка”.
Кіт із рахівницею Завели кота, молодого кота, бо старий уже був нікуди не годен: ні муркотіти, ні мишей ловити,
та й шерсть на боках повилазила — як такого на коліна братимеш!
А цей — як не муркотить у когось на колінах, то ловить мишей, як не ловить мишей, то муркотить у когось на колінах, та й шерсть на боках аж виблискує.
А від якогось часу уподобав собі гратися із рахівницею, що колись опинилася на долівці та так і залишилася там надовго: коли б не побачив його, гортає лапою кісточки туди-сюди, але скільки б не гортав, завжди праворуч у нього дві кісточки виходить.
Це — молодий кіт і він не знає, скільки людей померло у нашій хаті, якби він знав, то не нагадував мені тільки про двох, щоб я їх завжди пам’ятав.
Без книжки Мабуть я піду із цієї книгарні без потрібної мені книжки — показав продавцеві полицю, де стоїть потрібна мені книжка, а вона стала перед полицею, дістає то одну книжку, то другу, але ту, яка мене цікавить, чомусь минає — і поглядом своїм і пальцями — втупилася в корінець якоїсь книжки, ніби вмерла, так — стоїть же, затуляє своїм тілом книжку, яка мене цікавить.
Процес пошуку книжки затягується, уже мені й самому незручно, що я завдав продавцеві стільки клопоту, тому вибачаюся і йду геть із книгарні без потрібної мені книжки.
Мене не відпускають із села коні Я випав із часу, нічого не зауважую навколо, не знаю, скільки часу я вже отут, у долинці, розшукую помічну траву, тож коли підводжу голову, то бачу коней: ось вони пагорбами повлягалися навколо мене, один побіля одного, так щільно, що й не знати, де закінчується один кінь, а де починається другий.
Лежать тихенько, повивертали свої напашені черева, лежать так давно, що з їхніх боків уже й повиростала трава та кущі глоду й шипшини.
Колом лежать навколо мене, творячи кінський полон для мене — ніяк крізь них пройти.
Але коні наче вгадують мої думки про відхід, про мій відхід із села — розступаються підводячись, роблять вікна на всі чотири сторони — між пагорбами дороги у світ — самі ж збиваються у невеличкі табунці, ходять не поспішаючи, поскубують траву під ногами.
Коні залишаються, а я відходжу із села у світ.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
