Перше враження · “Мова завжди була оберегом для українського народу”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Для всіх і для кожного
Слово Просвіти, №22 за 2013 рік
Василь КЛІЧАК
Уявляю, що ці мої роздуми можуть декому здатися дивними, наївними чи навіть химерними. Що ж, панове, спробую бути яко# мога доказовішим. Річ у тім, що живемо в час, який, по суті, рухається надто прискорено. Нова якість змінює іншу. Українці як етнос застрягли у своєму розвитку. Є на те багато причин. І зовнішніх, і внутрішніх. Мені здається, що правдиву історію України ми знаємо вже цілком достатньо. Можна хіба що удосконалювати свої знання, і цей процес безкінечний. Без сумніву, їх треба поповнювати постійно. Знання дадуть переконання, переконання зміцнять віру. Віра, як відомо, незнищенна. Щоб її употужнити, залишаєть# ся одне — добре оволодіти рідною українською мовою. Тоді нашій на# ції не страшні жодні загрози. До цього спонукає нова книжка професора Олександра Пономарева “Українське слово для всіх і для кожного” (Київ, “Либідь”, 2013). Означене це видання як нау# ково#популярне. Не визначено як посібник чи підручник, та й не# має в цьому потреби. Навчальне видання спонукає до обов’язко# вого заучування, а ця книжка за своїм змістом спонукає до розу# міння, запам’ятовування, до усві# домлення вишуканості рідного слова. Ставитися до нього треба, як до маленької дитини: трепет# но, ніжно, дбайливо. Не можна перебувати у полоні звичок, себто говорити так, як звиклося. Сур# жиком так суржиком. Не особли# во задумуючись, як дібрати те чи те слово, ту чи ту словосполуку. Дуже часто люди не хочуть дума# ти над вибором слів, над тим, щоб їхнє мовлення було чистим, охай# ним, пахучим. (Якось, повертаю# чись автобусом із дачі до Києва, почув від жіночки, що сиділа пра# воруч: “Оце з’їздила на родіну, і втратило свого драматизму. Воно не зводиться до клопотів профе# сійного вдосконалення мовців, як у “нормальних” суспільствах, а стосується долі рідної мови вза# галі. І є частиною ширшого пи# тання про масштаби і якість сус# пільного функціонування україн# ської мови”. У вступній статті “Від автора” Олександр Пономарів зазначає, що його книжка “Культура слова. Мовностилістичні поради” вихо# дила у видавництві “Либідь” чо# тири рази (1999, 2001, 2008, 2011 роки). За цей період багато вис# ловлених у ній рекомендацій уті# лено в життя у видавничій прак# тиці, в електронних і друкованих ЗМІ. Скажімо, тепер уже рідко хто називає мешканців Данії датчанами, а їхню мову дат# ською. Місце цих слів заступили закономірні утворення данці, данська мова, що знайшло відби# ток і в першому томі нового ака# демічного Російсько#українсько# го словника (К.: Знання, 2011): рос. датчанин — укр. данець, ме# нее рекомендовано датчанин (с. 521). У цьому ж томі першим від# повідником до рос. горожанин подано містянин (від місто), а не городянин, утворене від застаріло# го город (с. 487). Як бачимо, наполегливість Олександра Даниловича у впро# вадженні давно забутих лексем у сучасну канву української мови увінчалася успіхом. У своїй новій книжці автор чіткіше розмежовує синоніми й пароніми, збільшує кількість лек# сичних, морфологічних, синтак# сичних, фразеологічних складни# ків усного й писемного україн# ського мовлення, визначає по# милкові та правильні варіанти їх# нього використання. При вжи# ванні фразеологічних одиниць з інших мов і при відтворенні їх ук# раїнською мовою висвітлив шля# хи уникання калькованих зворо#
тів і подав природні українські відповідники. До свого мовлення треба ста# витись акуратно, вважає автор. І не просто вважає, а й аргументо# вано це доводить. Часто у писем# них текстах і в усному мовленні трапляється збіг приголосних чи голосних і таким чином зводить# ся нанівець милозвучність мови: “З’їзд екологів проходив в Криму (…в в Кр…)”; “Мале суденце дов# го плавало у океані (…о у о…)”. У пропонованих розділах книжки відчувається перейня# тість автора мовною тематикою, скажімо у “Лексиці” подаються правильні й неправильні вислов# лювання мовців. Олександр Да# нилович підкреслює, що україн# ська мова надзвичайно багата на синоніми, тобто на слова близькі або тотожні за значенням. Прик# ладів можна наводити чимало, автор пропонує один. Для нази# вання поняття “лінія зіткнення неба з землею” маємо такі слова: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид тощо. “Синонімічне багатство нашої мови є одним із невичерпних джерел урізноманітнення висло# ву. Проте не всі мовці як нале# жить використовують цю лексич# ну особливість української мови. Досить часто перевагу віддають якомусь одному слову з синоні# мічного ряду, причому не найкра# щому. Причини тут різні: недос# татній рівень володіння рідною мовою, вплив інших мов, неви# багливість у доборі засобів мов# ного спілкування”. Справді, таке інколи складається враження, що окремі люди ніби користуються одим і тим же одягом чи взуттям і ніколи його не змінюють. А мова ж наша багата на синоніміку. І справді, чому молоді люди зде# більшого на висловлення почуття радості, захоплення чи захвату
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
