Доля на тлі історії · “Окреме людське життя — вже історія зі своїм голосом”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
На порозі всіх утрат
Слово Просвіти, №22 за 2013 рік
Серед розораної долі України ХХ століття розпука і туга ходили за ним привидом, підстерігали розум і совість. Бо він належав до тих, хто вслухається у безгомін віку і не має права дивитися байду% жими очима. Бо він письменник, хоч і гірко цитує Олеся: “Краще нам німими стати”.
Шевченківської премії, автор береться за невідомий читачеві пласт — потаємну сферу духовного життя поета Юрія Федьковича. Андріяшикове дослідження почасти відбувалося в межах: людина і облога, людина і біда. Загалом людинознавство, вважав Р. Андріяшик, основа мистецтва. Окреме людське життя — вже історія зі своїм голосом. Людину він зображував на тлі складних культурних і політичних катаклізмів, на зламах епох, традицій, цінностей — лише тоді герой може вповні проявитися, вважав письменник. Вслухаючись у підземний шум річки Полтви, яка й понині протікає під Львовом у каналізаційному колекторі, Р. Андріяшик заявив: Полтва — це Україна. Духовно блокована, підневільна і загнана на довгі роки. Ідеться про роман “Полтва”, після виходу якого творчість Р. Андріяшика була під забороною. Думки письменника розцінювалися як документальне свідчення проти епохи, автора занесли до списку “неугодних”. В одному зі своїх інтерв’ю Роман Андріяшик сказав: “Мій чорний день в літературі почався навесні шістдесят четвертого, коли заніс до журналу “Дніпро” першу книжку “Люди зі страху” (друкували під назвою “Спадок віку”)”. “Розвеснеться, рознебесниться Держава й активне, справедливе суспільство” вірив письменник і вся інтелігенція України “пропащого часу” перебиваючись на сухарях. Та коли на схилку життя повернувся до рідного села, хата зустріла розбитими вікнами. Оселю пограбовано, рукописи спалено. “Важко мені на порозі усіх втрат”, — занотував у щоденнику письменник. Тринадцять років із нами немає Р. Андріяшика, а його гіркі висновки щодо українського поступу й досі актуальні: “Суспільство вдихнуло на повні груди волі. Це, з одного боку, породило громадянську самовпевненість, а з другого — розгул бандитизму, моральну атмосферу безвідповідальності й безкарності. А треба було творити національну державу. Одначе “партизувалися”, купчилися, роз’єднувалися і з’єднувалися, усамітнювалися, конгресувалися, виступали із заявами і маніфестами, з протестами і осу-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
