Шевченкіана · “Не можна бавитися в політичні ігрища і використовувати ім’я Шевченка у дріб’язкових суперечках”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Шевченко — явище незбагненне
Слово Просвіти, №22 за 2013 рік
— Олександре Вікторовичу, розкажіть про себе і про той шлях, що привів Вас до Шевченка. — Народився я 1979 року в Новограді#Волинському Жито# мирської області, 1997 року закін# чив місцеву гімназію, вступив до Київського національного універ# ситету ім. Т. Шевченка, навчання в якому завершив 2002 року. До Шевченка прийшов дав# но, ще коли навчався в універси# теті. Тоді відокремилася кафедра історії української літератури і шевченкознавства. Шевченка студенти йшли вивчати не дуже охоче. У нашому спецсемінарі було лише троє осіб, із них тільки я тепер активно працюю у шев# ченкознавстві. Але з року в рік ситуація поліпшується: Шевчен# ка досліджують, захищають ди# сертації. Моє зацікавлення пе# рейшло в дипломну роботу, яка переросла в дисертаційну. Після захисту в університеті завідувачка відділу шевченкознавства Вале# рія Смілянська запросила мене на роботу в Інститут літератури для участі в підготовці “Шевчен# ківської енциклопедії”. Ще 1993 року вийшов на правах рукопису “Проект тематичного словника” — приблизний перелік майбутніх статей енциклопедії (близько 7 тисяч). Певний час робота вико# нувалася як планове завдання Інституту, згодом кілька років — як держзамовлення. Спершу пла# нували видати 4 томи на заміну двотомного “Шевченківського словника” (1976—1977). Згодом стало очевидно, що матеріалу назбиралося на шеститомник, навіть більше, хоч ми намагалися подавати все сконденсовано, ен# циклопедично. Виняток — аналіз літературних творів Шевченка, на обсязі якого ми не економили. Поетичних творів у Шевченка близько 240, 9 повістей, кілька статей, щоденник, листи тощо. Кожному літературному тексту присвячена окрема стаття. Ще близько 800 гасел про завершені мистецькі твори Шевченка, на# віть про деякі незнайдені. — Як працювалося над енцик0 лопедією? — Підготовка енциклопедії, яка розтяглася на стільки років, зумовила ревізію всіх наявних знань про Шевченка. Словник був доповнений іменами діаспор# них дослідників. До доробку ряду шевченкознавців взагалі зверну# лися вперше від часу появи їхніх праць. За багатьма нашими довід# ками на півсторінки#сторінку ле# жить велика праця. Усі публікації треба було знайти (це не завжди просто), перечитати, стисло про# аналізувати, подати квінтесенцію поглядів дослідника. Багато нюансів в інтерпретаці# ях літературних творів. Прово# диться перегляд низки концепцій. Це складна робота. Але ми даємо шевченкознавству і літературо# знавству загалом, зокрема вишів# ському, певний орієнтир. Це не оз# начає, що все вже досліджено і пропонується залізобетонна кон# цепція, як в УРЕ. Єдиного бачен# ня у деяких випадках може й не бути, а часом і не повинно бути. Наш — лише один із поглядів, водночас ми претендуємо на ака# демічність. Це покладає на нас ве# лику відповідальність і непрості обов’язки. Неперевірені, випадко# ві, сумнівні відомості, суто автор# ські міркування ми не вміщуємо до видання — прагнемо подати ви# важену, об’єктивну думку як пев# ний підсумок дослідження, окрес# люючи подальші перспективи розгляду того чи іншого питання. Паралельно з нами працює Національний музей Шевченка,
який описує малярську спадщи# ну Кобзаря. Працівники музею здійснили низку відкриттів: уточ# нили датування деяких сепій і ак# варелей, відкинули як достемен# но нешевченківські кілька дубі# альних (сумнівних) творів тощо. З великими зусиллями у груд# ні минулого року вже видали 2 томи, щоправда, мізерним накла# дом (2 тисячі), придбати книжки неможливо, бо надруковано їх за програмою “Українська книга”. Для порівняння: перше видання “Шевченківського словника” мало наклад 50 тисяч, а 1978 р. з’явилося і друге. Отже, тоді роз# раховували на масового читача. За планом у кінці року муси# мо видати 3#й і 4#й томи. Міністр культури пропонує нам “стаха# новськими темпами” завершити роботу і надрукувати до 200#річчя Шевченка 5#й і 6#й томи. Це той випадок, коли втручання офіцій# них державних структур зовсім не на користь. Ювілей мине, а книжка залишиться на десятиліт# тя чи й століття. Тут поспішати за рахунок якості матеріалу не мож# на. Якщо ми схибимо, помили# мося, то ця помилка піде далі, в інші праці. Одна з важливих причин того, що робота рухається повільніше, ніж хотілося б, — занепад науки в Україні, зокрема літературо# знавства. Не з усіх напрямків шевченкознавства нині є фахівці. Наша енциклопедія багатопро# фільна, включає теми “Шевчен# ко і кіно”, “Шевченко і театр”, а також балет, музика, переклади, іноземні літератури, історія шев# ченкознавства, оточення Шев# ченка тощо — загалом 25 напрям# ків. Якщо є фахівець із певної га# лузі, часто він не знає шевченкоз# навчих проблем, якщо знає шев# ченкіану, то не завжди орієнту# ється у вузькофахових питаннях. Чимало дослідників, до яких ми зверталися в 1990#ті роки, помер# ли: Леонід Большаков, Валенти# на Судак, Борис Хоменко та бага# то інших, як і деякі працівники нашого відділу: Микола Павлюк, Василь Бородін, Ірина Вериків# ська і замінити їх ніким. Профе# сіоналів#мистецтвознавців, обіз# наних зі спадщиною Шевченка, які працювали б з оригіналами, після смерті Володимира Яцюка в Україні немає. Ми самі готуємо видання до друку — до стадії оригінал#маке# ту. В Інституті є літредактори, верстальник, коректор. Власни# ми силами добираємо ілюстрації. Є складні проблеми, зокрема текстологічні. Не всі, наприклад, сприймають думку Василя Боро# діна, що “Стоїть в селі Суботові” — фінальна частина поеми#міс# терії “Великий льох”. Дехто роз# глядає її як окремий твір. Подіб# них випадків багато. Академічні шевченкознавці мусять іти до людей, пояснювати свої погляди, популяризувати наукові набутки. — Як позначилися на шевчен0 кознавстві репресії 1930-х років? — Те, що трапилося в 1930#ті роки, — катастрофа українського шевченкознавства. Знищили ціле покоління. Втрати не вдалося відновити навіть за півстоліття. Розстріляли багатьох справжніх науковців, а потім і тих, хто їх знищував, критикував, намагався пристосуватися до радянської влади. Загинув у радянських конц# таборах Борис Навроцький, сум# лінний науковець, який уперше запропонував монографію про поему “Гайдамаки”. І за обсягом, і за змістом, за рівнем викладу її досі не перевершив ніхто, хоч опублікована вона ще 1928 року. Ми донині на неї спираємося і використовуємо. Дехто врятувався на еміграції, як Павло Зайцев. Нині повертає# мо доробок діаспорних шевчен# кознавців. Спочатку була ейфо# рія: мовляв, ось альтернативний, вільний погляд. Але й там була своя кон’юнктура. Скажімо, у пе# ревиданні творів Шевченка в 14 томах (вийшло у 1960#х роках у Чикаго; перше видання за редак# цією Павла Зайцева з’явилося в 1934—1939 роках — Варшава, Львів) у 2#й том не було включено поему “Єретик” із релігійно# етичних міркувань. Щоправда, цю хибу виправили вже у 4#му то# мі. Ми намагаємося використову# вати все вартісне, об’єктивне. І в Дмитра Донцова, і в Симона Пет# люри, попри деяку заполітизова# ність, були цікаві міркування про Шевченка. Євген і Оксана Нахлі# ки, наприклад, написали для Ен# циклопедії велику розвідку з пов# ним аналізом усіх шевченків# ських ремінісценцій і алюзій у творчості Маланюка, його статей про доробок Шевченка. Такі дос# лідження ми намагаємося подава# ти як виняток якомога повніше. У радянському літературо# знавстві й шевченкознавстві зок# рема було чимало сумлінної і чес# ної роботи. Це насамперед стосу# ється текстологів і джерелознав# ців. Нерідко недоліки своїх праць розуміли й самі науковці, але не завжди могли писати інакше. Скажімо, набуток того періоду — книжки Юрія Івакіна, його дво# томний коментар до “Кобзаря”
Шевченка, розвідки Петра Жура, Василя Бородіна, Лариси Ко# дацької — все це залишається в науковому обігу. У 80#ті роки ХХ століття готу# вався 12#томник Шевченка. Бо# родін презентував свою концеп# цію, її обговорювали. 1990#го вийшов 1#й том (зданий до друку ще 1988), згодом 2#й, 1993#го — 3#й. Процес зупинився. Усім ста# ло зрозуміло, що примітки заста# ріли: наприклад, Мазепа — зрад# ник тощо. Видання ще не завер# шене, а вже стало неактуальним. М. Жулинський ухвалив рішення готувати видання наново, ця ро# бота була покладена на відділ шевченкознавства. Написано но# ві коментарі. Два томи поезії ака# демічного видання — це тепер вершина сучасного шевченко# знавства. Але й там є певні дрібні огріхи і не все прокоментовано з належною повнотою. Фундаментальну працю про Шевченка опублікував Іван Дзю# ба. Дуже цікаві дослідження Вік# тора Дудка, який уточнив і навіть уперше з’ясував деякі факти з бі# ографії Шевченка на основі со# тень джерел. Залучаємо й зару# біжних шевченкознавців. Юрій Барабаш написав чимало важли# вих статей (живе в Москві, свого часу очолював московський Інс# титут світової літератури). Кілька концептуальних статей надіслав Григорій Грабович (живе в Босто# ні, США). Але орієнтуємося пе# реважно на своїх українських дослідників. — Дехто вважає, що про Шев0 ченка вже відомо все, що вони там досліджують? Можете спросту0 вати такі міркування? — Розкажу цікавий епізод. У Тараса Шевченка є досить відо# мий портрет — акварель 1837 ро# ку. До 1914 року вважали, що це портрет невідомого. Потім Ва# силь Щурат у примітці в одній зі своїх праць зауважив: “Вистане його порівняти зі знаним портре# том Гребінки”, щоб, мовляв, пе# реконатися, що це Євген Гребін# ка. Довгий час всі так і думали. 1963 року Леонід Стеценко знай# шов, крім уже відомих, інший портрет Гребінки роботи А. Мок# рицького, порівняв їх і засумні# вався в атрибуції. Насправді він і схожий, і не схожий. В енцикло# педії ми обережно атрибутуємо зображеного молодика як невідо# мого, але й висловлюємо таку гі# потезу: на акварелі може бути на# мальовано брата Євгена Гребінки — Миколу, який разом із Шев# ченком навчався у рисувальних класах петербурзької Академії мистецтв і згодом став відомим архітектором. Цим пояснюється схожість із письменником і те, що він у руках тримає маляр# ський інструмент — муштабель. Отже, досліджувати є що і це ду# же цікава справа. — Нещодавно в Інтернеті на урядових сайтах розтиражували Вашу фразу, що Шевченко писав повісті і щоденник російською мо0 вою. Чому це їх так зацікавило? — Якось, коли я був у відділі на роботі, зателефонували з прес# служби уряду з проханням дати довідку: якою мовою написані повісті та листи Шевченка. Я док# ладно пояснив, що повісті напи# сано російською, хоч російська ця дуже специфічна, українізова# на, синтаксис подекуди україн# ський, деякі персонажі говорять впереміж українсько#російською. А скажімо, повість “Несчастный” написана літературною росій# ською мовою, Шевченкові навіть вдалося відтворити діалектне ро# сійське мовлення. У “Наймичці”, першій відомій Шевченковій по# вісті, навпаки — багато україніз# мів, які він у рукописі підкреслю# вав, а ми це відтворюємо курси# вом. Переважна кількість листів також написана російською, час# тина — українською, а деякі — мі# шано. У цьому особливий коло# рит Шевченка. Окрім того, всі знають, які умови були в імперії, особливо на засланні. Причин звернення поета до російської мови в різних ситуаціях (скажімо, коли адресат листа не знає укра# їнської) насправді багато — у двох словах не поясниш. Я не знав передісторії, що прес#служба уряду саме боролася із заявами одного з обласних осе# редків Народного руху, представ# ники якого серед іншого заува# жили, що Шевченко написав ро# сійською лише кілька оповідань. З моєї відповіді вихопили кілька потрібних фраз, розповсюдили. Я написав спростування на “Укра# їнську правду”, але його не опуб# лікували. Це зайвий раз дово# дить, яка в нас невільна журна# лістика. Не можна бавитися в політич# ні ігрища і використовувати ім’я Шевченка у дріб’язкових супе# речках. Є наукове вивчення Шев# ченка і є функціонування його образу в суспільній свідомості. Щось висмикувати з контексту і побивати іменем поета — завжди хибний шлях. Інший разючий факт — Мико# ла Томенко (народний депутат!) спонсорував два факсимільні ви# дання альбомів Шевченка в упо# рядкуванні Сергія Гальченка (пер# ший подорожній альбом 1841— 1843 та альбом 1845 року) і тепер має великі перепони у презентації альбомів у навчальних закладах: йому не дають змоги зустрітися зі студентами ні в Черкаському на# ціональному, ні в Київському уні# верситетах. Такі от парадокси су# часного пізнання Шевченка.
Спілкувалася Надія КИР’ЯН
У Національному музеї літератури України відбувається насичена Шевченківська програма до 200-річного ювілею Шевченка. На одному із заходів, який пройшов на ви% сокому мистецькому рівні, присутні слухали пісні на слова Шевченка у виконанні банду% ристки Надії Боянівської, члени київської літературної студії “Перехрестя” (керівник Вікторія Осташ) прочитали твори Кобзаря, піаністка Наталія Гончарова виконала улюб% лену класичну музику поета… Однак родзинкою вечора стала розповідь кандидата фі% лологічних наук, старшого наукового співробітника відділу шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відповідального секретаря “Шевченківської енциклопедії” в 6 томах Олександра Бороня. Олександр Вікторович закоханий у свою роботу і з радістю відповів на наші запитання.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
