Народний звичай · “Від старого не дуже відмовляються, а до нового не пристають”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Мамусю, можна я тобі казатиму «Ви»?
Слово Просвіти, №22 за 2014 рік
просто четвертого президента, а “третіх совєтів…, двоголової совєтсько-комуняцької гідри”. Україна пройде випробування деспотичним і грабіжницьким режимом — тепер знаємо, що це Янукович із братвою. Люди повстануть і зметуть його, що й сталося на Майдані 2013—2014 років. Покращиться життя після того, як мине 100 років від більшовицького перевороту в Російській імперії 1917 року. Розвиток України прискориться. Московщина понесе покару за 350-літнє гноблення України та інших народів. “Від сьогодні (1991 р.), через 35 років, Україна стане однією із найсильніших держав світу”, — завершив своє передбачення священик. Це буде 2026 рік — дата промовиста і співпадає з іншими свідченнями. Дані голови координаційної ради Всеукраїнської асоціації астрологів Олега Горбаня (Львів) ґрунтуються на рухові світил, астрономічних розрахунках. Зірки показують, що події в Україні у листопаді 2013 року були не випадковими. Затемнення Сонця відбувалося в знаку Тельця, а ця подія значима і післядія її триватиме майже рік. Спочатку піднялися студенти. Активність людей зростала, події розгорталися. Їх підсилила путінська терористична агресія Росії спочатку на Крим, а потім на схід і південь України. Вона зіграла роль прискорювача процесів. Українці різних поглядів стали монолітнішими і відчули, що Україна, як мати, в них одна. Вони нарешті побачили загарбницьке обличчя того, хто прикидався “братом”. Астролог вважає, що “космічні енергії, які через 3—4 роки буде одержувати наша планета, не стануть руйнівними для України”. Час пішов на випередження, і всеукраїнський Майдан перекроїв план Путіна щодо загарбання України 2015 року “мирним шляхом” за сприяння… Януковича. До кінця 2014 року має відбутися реформа органів влади, областям нададуть більше повноважень. Крим через років два може повернутися в склад України, і вона знову стане “єдиною країною”. Для виборів президента обрано сприятливу дату — 25 травня і вони відбулися. Із другої половини року Янукович втратить природний захист і з ним може статися будь-що. 2015 року ситуація покращуватиметься. Наступні 12 років, як вважає О. Горбань, стануть часом “духовного відродження: формування національної ідеї, що вплине не тільки на нашу країну, а й на розвиток сусідніх держав. Україна виконуватиме свою місію. Саме в нашій країні сформується новий соціальний устрій життя, що діятиме впродовж майбутніх тисячоліть… Починаючи з 2015-го і до 2020 року буде серйозний розвиток нових ідей. Значущі події відбудуться в 2027- му, а особливо в 2028 році”. Будемо жити, будемо бачити, як воно буде. Одначе астрономічні дані, історичні факти, астрологічні висновки і передбачення вказують на одні й ті самі події, дають спільні дати: закінчення циклів у 2015 та якісні зміни у 2026, 2027 та 2028 роках. Отже, життя народу пов’язане з Космосом, свідчення про це є не тільки в міфах, наукових даних, а й в образотворчому мистецтві. У давній писемній пам’ятці українського народу “Велесовій книзі” проголошено оптимістично: “Нема смерті для нас, тільки життя вічне”. На небесах, у садах Сварожих, для душ праведних настане просвітлення. Давні джерела стверджують, що безсмертя на небі одержать ті, хто розуміє різні прояви універсального космічного закону, усвідомлює принципи Світоладу, має астрономічні знання, зокрема й про початок і кінець світу. У “Велесовій книзі” предки поставили нам завдання на день сьогоднішній: Тому-то наші повстають завіти і січі, І встала наша сила, Щоб ми узріли також і одсікли Старе наше життя від нового… Україна є початком держави майбутньої епохи. У цьому найважливіша умова нашого наступного життя. Циклічність космічного руху, історичні знання, наукові розрахунки й передбачення розкривають державницьку перспективу розвитку українського народу. В цьому сенсі наші Майдани мають космічну запрограмованість. Вони завжди відбуваються в потрібний час і мають волелюбні спрямування. На них гартується й утверджується дух народу, множиться національна потуга. Тому й не згасає зоря волі над Україною. А після кожного Майдану світить ясніше й потужніше. Під її сяйвом ми виходимо на дорогу державної самостійності й національної самодостатності.
Валентина СЕМЕНЯК
Я завжди зверталася до своєї мами на “Ви”. Мене ніхто ніколи цього не вчив. А все через те, що ще малою чула, як мама шанобливо зверталася до своєї мами, а моєї бабусі Марфи на “Ви”. Та що там казати! У моєму рідному селі Мошурові на Черкащині всі до старших зверталися на “Ви”. Це розумілося само собою. Для мене було звичним і природним звертатися так до найрідніших людей. І ось одного разу влітку приїхав у відпустку мій двоюрідний дядько Степан із Москви з доньками. Вони щоліта приїздили в село до діда Якова. Коли поверталися додому, їхнє купе буквально “тріщало” від українських гостинців: відра з медом, смальцем, смородиною, агрусом, цибулею, часником, картоплею тощо. Мене дуже вражали габарити того, що вивозилося… Двоюрідна сестра (на рік старша від мене) Оксана завжди ставилася до мене зверхньо, і тому я, якщо чесно, не любила цих приїздів. Та минав рік, знову наставало літо, образи трохи забувалися. Знову приїздили москвичі, і все починалося спочатку. Якось сестра почула, що я звертаюся до матері на “Ви”, і відразу почала насмішкувато прискіпуватися: — А что, у тебя две мамки? Это же надо! Тебя куры засмеют! Так никто не говорит, только в забитом селе. Вот у меня мать одна и ты тоже говори как я, слышишь? Чути я чула, але мене відразу такий жаль огортав і таке обурення, що я тікала в бузинові хащі й плакала там. Бо Оксана була жорстокою дівчинкою, якщо щось не так, то могла й вдарити. Одного разу я не витримала і поскаржилася батькові. Він сказав просто: “То не дружи більше з нею”. Три дні я не ходила до діда, аж поки звідти не прислали “делегацію”, бо сестра не мала з ким бавитися. І ось одного разу я почула таке, що в мене й вуха “зів’яли”! Тітка Маша, Оксанчина мати, зробила їй зауваження в грубій формі: “Ты свинья!” — сказала вона їй. Сказано було дуже голосно, мабуть, півкутка почуло. Знаєте, що було далі? Оксана так само голосно крикнула: “А ты дура и от дуры я это слышу!”. Після цього почалася “рукопашна”. Дядько Степан вискочив на те з хати, згріб їх “в оберемок” і затягнув до сіней. Я добре пам’ятаю, як він повчав “родичів”: “У нас так не принято, это вы можете позволить себе делать дома, а у нас — нет”. Треба було чути, з якою інтонацією, з яким наголосом він промовив цю фразу: виважено, чітко, лаконічно і, головне, спокійно. Щось було таке застережливе, особливе і повчальне в його голосі, що запам’яталось мені назавжди. Особливо оте “Не принято”. Тепер я розумію, що в особі дядька я побачила тоді (ще не усвідомлено) захисника традицій і звичаїв рідного краю. Це був перший патріотичний урок у моєму житті, тільки тоді я про це нічого не знала і навіть не здогадувалася. І сьогодні, коли чую від людей слова-покручі, або ще гірше — привнесене у наш український побут гидотне матюччя, то відразу згадую оте тверде й переконливе дядькове: “Не принято!”. А це означає для мене — чуже, не наше. Відтоді спливло багато часу. Підростали мої маленькі синочки і зверталися до мене… на “Ти”. (Ми жили від моїх батьків за 500 кілометрів). Я ж не звертала на це уваги, аж поки одного разу… Приходить якось зі школи
“Коли маленьким перечепився об поріг, Мама зраділи: — Слава Богу, уже виріс… А коли вперше гепнувся об одвірок лобом, Мама злякалися: — Не дай, Боже, хату розвалиш… Зараз, коли забігають онуки, Мама хрестяться: — Дай, Боже, ще й весілля одбути… А я дивлюся на маму І подумки молюся: — Дай, Боже, їй ще пожити…”.
Володимир ЗЕМЛЯНИЙ, “Дай, Боже!” (із поетичної збірки “Храмове свято”)
наш молодший син третьокласник Євгенко та й каже: — Мамусю, а можна я казатиму тобі “Ви”? Вірите, від почутого мені стало так тепло на серці! — Звичайно, можна. А чому раптом ти захотів це робити? — поцікавилася я в сина. — Сьогодні до Миколки в клас приходила мама. І я чув, як він до неї казав “Ви, мамо”. Мені так сподобалося! Я теж так хочу. Обійняла я синочка, розцілувала. Звичайно ж, дозволила. Якою щасливою була в ту мить! Один Бог знає. Та на цьому історія не закінчилася. Через кілька днів приходить до мене старший синочок Сашко і виправдовується: — Мамусю, я теж хочу казати до тебе “Ви”, але в мене нічого не виходить. Я вже пробував кілька разів… Можна, я ще повчуся? — каже й мало не плаче. Обійняла синочка, розцілувала: — Ну, звісно, можна! Кажи як тобі добре, ніхто тебе ні до чого не змушує. Старший син дивився на молодшого і “копіював” його. І зовсім скоро обидва почали звертатися до нас на “Ви”. Ми з чоловіком відразу звикли. Зізнаюсь, коли у нас бувають гості здалеку, іноді з іншої країни, то вони дуже дивуються, чуючи таке звертання до нас дорослих синів. Зате я не дивуюся, бо відразу згадую оте застережливе дядькове слово, тільки кажу навпаки: “У нас, в Україні, прийнято так казати, такий у нас звичай, з давніх давен: шанувати батька й матір. Бо коли так робити, то тоді діти твоїх дітей шануватимуть їх і тебе самого”.
Соломоплетіння — прадавнє мистецтво у нашому краї. Звенигородка, тра% вень 2014 року
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
