Шевченкіана · “Шевченків “Кобзар”, мов птах Фенікс, постав із небуття”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Знищений і відроджений «Кобзар»
Слово Просвіти, №22 за 2014 рік
Я тримаю в руках Шевченків “Кобзар”, позначений надзвичайною долею. Бо він видавався двічі. Саме видавався, а не перевидавався. А якби його не видали вдруге, то ми ніколи не побачили б і першого видання. Тільки за щасливого випадку могли почути. А тепер усе по порядку.
Олена ЛЕОНТОВИЧ
Далекий 1927 рік. В Українській соціалістичній радянській республіці на останньому диханні так звана українізація. За два роки вже почнеться перший із цілої низки подібних сфабрикований владою процес неіснуючого Союзу молоді України. А поки що ніби дихалося вільно. І саме того року було видано книгу “Тарас Шевченко. Поезії”, а на титулі зазначалося: Повна збірка творів, нижче Поезії, ще нижче — (Кобзар). Далі по вертикалі “Упорядковано згідно з редакцією історично-літературного товариства при Українській Академії наук”, вступна стаття Ф. Якубовського, примітки до тексту упорядкував О. Полторацький, малюнки П. Носка. І внизу — назва видавництва “Сяйво” та рік — 1927. Видання, як бачимо, було підготовлене під егідою Української Академії Наук і розраховане на повне видання творів Тараса Шевченка. Та невдовзі весь наклад у 50 тисяч примірників знищили. І “Кобзар” разом із його ілюстраціями, про які рецензенти писали, що “вони відтворюють не лише зміст поезії, а й досконало передають психологічний настрій поета і художника”, зник, ніби його і не було. Його навіть не відправили у спецсховища, як тоді практикувалося. І так би залишилося на віки вічні, якби не було у Петра Носка дочки Тетяни, закинутої остарбайтерською долею до Німеччини, звідки вона після війни потрапила до Канади, якби вона не пам’ятала про знищений “Кобзар” з ілюстраціями батька — Петра Васильовича Носка, надто дорогий її серцю… Івона почала свій дочірній подвиг із пошуків книги. Та хоч у найбільших книгозбірнях світу: Конгресовій бібліотеці Вашингтона, Британському музеї і в інших великих книгосховищах Заходу, — книги не виявилося, відчайдушна Тетяна Носко-Оборонів пошуків не припиняла. І о диво! Єдиний примірник “Кобзаря” знайшли в паризькій українській бібліотеці імені Симона Петлюри. За допомогою її директора, П. Йоси-
Петро Носко пишина, зробили фотокопії книжки і окремо ілюстрацій Петра Носка. Важко уявити, з яким трепетом Тетяна Носко-Оборонів взяла до рук ці реліквії, з якою радістю роздивлялася творіння батькових рук, які бачила в далекому дитинстві… Це сталося в роки, коли ще існувала імперія зла, як назвав її Роналд Рейган. Тому Тетяна Носко-Оборонів, враховуючи видання поезії Тараса Шевченка в українській діаспорі й повну невідомість творчого доробку батька 20-х років, присвяченого Кобзареві, заходилася коло видання окремої книжки ілюстрацій, яку 1985 року, вже після смерті П. Носка, з передмовою редактора Ярослава Богдана Рудницького було видано. І це була друга радість і досягнення дочки та всього культурного українського світу. Професор, д-р В. Жила тоді писав: “Митця полонила сила шевченківських понять, уявлень, що виражають ставлення поета до навколишнього світу. Можна сказати, що у своїй мистецькій праці він старався наближатися до них. Тому його ілюстрації є повнокровні й монолітні у відтворенні суспільно-політичних, етичних і естетичних шевченківських ідеалів”. І ось постала Незалежна Україна. Невдовзі Тетяна Носко-0-
Оборонів приїхала до рідного Києва. Перші її кроки були спрямовані до Національного музею Тараса Шевченка, де вона прикипіла зором до полотна батька “Мені тринадцятий минало”. Мабуть, уже тоді повела розмову і про знищене видання “Кобзаря” 1927 року. Вона приїздила в Україну майже щороку. В один із приїздів, завдяки її подрузі Ліді Шульгиній, а моїй родичці, дружині мого кузена Ростислава Шульгина, про батька якого, Олександра Шульгина, історика, дипломата, першого міністра іноземних справ УНР, я вже тоді добре знала, ми познайомились і заприязнилися. І тоді дізналася, що пані Тетяна виношує ідею відтвореного видання “Поезій” Тараса Шевченка 1927 року, втілення в життя своєї заповітної мрії, якою жила довгі роки. З яким палким почуттям вона говорила про це! В Канаді вона поділилася своїми думками з відомим благодійником і бізнесменом, громадським діячем, великим патріотом і активним учасником політичного життя України Ерастом Гуцуляком та його дружиною Ярмілою і знайшла у них таке розуміння, що вони стали фундаторами цього унікального видання. Своєю пристрасною енергією пані Тетяна змогла
“Ріжте, бийте!” — на фортеці кричить Гамалія
Тетяна Носко%Оборонів і Олена Леонтович біля полотна П. Носка “Мені тринадцятий минало” тримають “Кобзар” Т. Г. Шевченка надихнути на співпрацю у здійсненні видання д-ра Ярему Келебая та д-рів Дарію та Юрія Даревичів. І сталося! 2003 року світ побачив “Кобзар” Тараса Шевченка у первозданному вигляді, з тим самим титулом, лише із зазначенням: Київ — Видавничий дім “Альтернативи”, 2003 — та позначкою на вишуканій золотаво-світло-синій обкладинці — “Відтворене видання”. На першій і четвертій сторінках обкладинки книги зустрічають і проводжають читача ілюстрації Петра Носка до поеми Тараса Шевченка “Катерина”. Наклад 2200 примірників. Шевченків “Кобзар”, мов птах Фенікс, постав із небуття. Це було на повну міру свято! Подвиг Тетяни Носко-Оборонів, дочки художника, виповнено уповні. Відбулося кілька презентацій, одна з них у Національній спілці письменників України, ініціатором якої мала честь стати авторка цих рядків. Того року у Національному музеї Тараса Шевченка відбулася виставка однієї картини — “Мені тринадцятий минало” Петра Носка. Наостанок до історії знищення і відродження “Кобзаря” Тараса Шевченка з ілюстраціями Петра Носка подаємо довідку про художника, написану його дочкою. “Народився він 1885 року в селі Бубнівщина тепер Прилуцького району Чернігівської області. Вчився в Київській мистецькій школі (1903—1909) і Петербурзькій Академії мистецтв (1909— 1916). Із молодих літ Петро Носко зацікавився життям і творчістю Т. Г. Шевченка і через все своє життя проніс любов до Кобзаря. Він залишив низку картин, зокрема: “Тарас носить воду до школи”, “Шевченко серед кріпаків”, “Шевченко-кріпак” та багато ілюстрацій до віршів і поем Кобзаря. Під час німецької окупації мій шістдесятирічний батько мешкав у Києві. Аби вижити і прогодувати сім’ю, ходив по селах, міняючи речі на хліб. Із поверненням совєтських військ батько був ув’язнений як німецький шпигун. Після звільнення з Лук’янівської в’язниці він викладав у Київському художньому інституті. Помер 1976 р. і похований у Києві. Згідно з Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” мого батька, після розгляду справи у Генеральній прокуратурі України, 26 серпня 1999 року було реабілітовано”.
духовний вплив Тараса Шевченка на заснування “Просвіт”. Цього дня не лише знаменна дата та подія об’єднали людей, а й повага і любов до генія та світоча українського народу Тараса Григоровича Шевченка, який на тлі історичних епох відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і надію на майбутнє. Всі, хто завітав на конференцію, переконалися, що слова Тараса Шевченка — заповідальні і як ніколи своєчасні. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять. Нині, коли Україна стала місцем найжорстокіших експериментів віку, Шевченкове сонце зазирає нам у вічі так, як ще ніколи. Проникатися ним, жити з ним, звіряти свій крок будуть і наші нащадки. Кобзар єднав і єднає покоління, єднає Україну.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
