Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Культура — це сфера національної безпеки країни”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

ННааттааллііяя ЗЗааббооллооттннаа:: «Я не вірю балачкам, тому роблю справу, не оглядаючись і не зупиняючись»

Слово Просвіти, №22 за 2017 рік

Для багатьох ім’я Наталії Заболотної — синонім успіху. Ця жінка не тільки ідеально знає свою сферу й уміє нею зацікавити, а й створює такі масштабні проекти, про які не забувають. Саме її ім’я символізує розквіт “Українського дому” і “Мистецького Арсеналу”. Нині ж приїхала до Наталії Заболотної в її “Art Ukraine Gallery”. Так, знаю, що інтерв’ю довге. Так, можливо, і відходить епоха long reading. Але хто прочитає це інтерв’ю до кінця, той здобуде набагато більше, ніж вкладений у читання час. Тому що тут інформація, яка здатна пробудити, навіть якщо ми думаємо, що не спимо. — Наталіє, серце “Мистецького Арсеналу” змусили битися саме Ви, втіливши через двісті років пророцтво німецького архітектора Йогана Міллера, який сказав: “Ви зрозумієте, що цей музей я будував не для зброї, а для людей”. Цей факт я почула від Вас під час радіоінтерв’ю в один із днів “Арсенале-2012”. Вас розлучили з “Мистецьким Арсеналом”, але Ви не зупинились: створили і відкрили нову розкішну галерею. Що допомагає Вам рухатись вперед? — Саме життя. Півроку тому заснувала й очолила Art Ukraine Foundation, але те, чим займаємось, — це більше, ніж мистецтво. Ми тут генеруємо сенси, смисли, законопроекти і велику програму соціокультурного розвитку нашої країни. Я вважаю, що зараз такий час, коли дуже добре, що всі, хто може, хто здатний бути енергійним, роблять точкові проекти. Але порятунок нашої країни — у фундаментальному підході до соціокультурної сфери. Усім потрібно подивитися, як ми живемо, озирнутися навколо і зрозуміти, що потрібно негайно розпочати змінювати нашу Україну. Змушувати виконувати свої обов’язки тих, хто взявся їх де-юре виконувати. Подивитися, у які школи іна які гуртки ходять наші діти, чи взагалі є куди ходити? Як до них ставляться? Хто вчителі вчителів наших дітей? Я вважаю, що культура — це глобальний безпековий термін. І чомусь так склалося, що у нас занижується її значення. Хоча культура — це сфера національної безпеки країни. І якщо ми негайно цього не збагнемо, то навіщо було розпочинати розмови й маніпулювати термінами, що на вулиці триває гібридна війна? Велика частка і причина цієї війни — це те, що в нашій країні завжди було ставлення до культури, як до “культурки”. Саме тому мій мистецький простір — це точка опору, певною мірою штаб-квартира. Сюди приходять багато діячів культури, політиків, філософів, аналітиків, політологів і це люди не випадкові. Серед них дуже багато симпатиків нашої нової платформи. Країна наша не зміниться сама по собі — потрібно негайно діяти. Оголити нерв нації, нерв країни. Щоб люди самі сказали, що їх не влаштовує у цьому суспільстві, чого їм не вистачає. Що вони не миритимуться з тим, що занедбані наші пам’ятки архітектури, відсутні культурні центри і будинки культури в селах. Я вже говорила, що якщо в селах зникають сільські клуби, то в Києві на Печерську Будинки культури перетворюються на сільські клуби. Тобто, нам потрібно змінити парадигму ставлення до людини, до особистості, почати її поважати, цінувати і сприяти її розвитку, як гарантує 23 стаття Конституції. Є ще репутаційний зиск. Є оцей корінь самоусвідомлення, самоідентифікації. Кожна людина має пишатися своїм селом, своїм містом, своїм регіоном і держава має це підтримувати. — Ви залишаєтеся людиною мистецтва, і водночас стали автором законопроекту “Про державний фонд гуманітарного розвитку України”, а також ініціювали соціальну платформу #SOS- майбутнє. Чому для Вас і для громади важливо до цього долучатися? — Законопроект неможливо створити за місяць чи за три. Законопроект про “Державний фонд гуманітарного розвитку” я з однодумцями розробляла впродовж п’яти років. І “Мистецький Арсенал” мене сподвиг замислитися над тим, чому при кількох президентах ми не можемо збудувати титульний музей нашої країни? Маючи ресурси і начебто бажання. Але брак пріоритетів, небажання аналізувати, наскільки це важливо зробити цінним, моральним, ментальним, мати багато економічних зисків. Завжди це питання культури відкладали на потім, бо начебто шкода грошей. Але я їздила до багатьох країн, вивчаючи досвід саме із цього питання. Чому різні країни мають у своїх пріоритетах розвиток людини? Мають стабільну стратегію культурного розвитку? Мають культурний туризм у великому сегменті? Людям цікаво туди приїздити. Чому у нас усе навпаки? Чому починаємо бути у світі країною-лідером з дитячого алкоголізму, дитячого паління. Тобто, з усього комплексу соціальних хвороб, розповсюдження ВІЛ-інфікованих. У ХХІ столітті… Щороку у нас на десять відсотків стає більше наркоманів. Чому держава, маючи таку статистику, не б’є на сполох? Тому, що у нас політики приходять на дуже короткий термін. Вони не хочуть займатися глобальними речами. Якщо держава не займається культурою власних громадян, то їхньою культурою займається інша держава. Що в нас і сталося. Вивчаючи досвід інших країн, ми вивчили досвід Великої Британії, де за двадцять років країна із суспільства маніакально-залежного від монополіста Національної лотереї (що потягло за собою весь спектр хвороб, незалежно від політичної кон’юнктури, від бажання чи небажання того чи того прем’єр-міністра, чи міністерства фінансів) створила механізм оздоровлення суспільства. Після того, як вони відчули, що у суспільстві якась непевність зародилася, непроявлена депресія — створили закон про фонд “Добрих справ” — фонд “Good causes”, який працює двадцять років поспіль. Він недоторканний. Із відрахувань від прибутку Національної лотереї Британії фінансують на проектних, грантових засадах усі соціокультурні потреби громадян. За рахунок грошей фонду “Добрих справ” фінансують реставрацію пам’яток архітектури, модернізують музеї, прокладають нові туристичні маршрути, стимулюючи внутрішній і зовнішній туризм, наповнюючи державний і місцевий бюджети, даючи змогу створювати маленькі бізнеси по маршрутах до великих замків для місцевих громадян. За гроші фонду “Добрих справ” фінансують культурний продукт: фестивалі, бієнале, виставки, кіно. Десятки тисяч стрічок, фільмів і мультфільмів створено за цей період. Відкривають дитячі і юнацькі спортивні школи, спортивні майданчики, створюють різноманітні змагання. І за 20 років у них є абсолютно переконливий успіх: п’ятсот тисяч проектів реалізували! Вони вклали в соціокультурну сферу за двадцять років сорок мільярдів фунтів стерлінгів. Їм нема на що витрачати гроші? І також криза. Але вони розуміють, що вкладаючи в культуру, вони економлять на іншому — на тюрмах, на наркодиспансерах, на психіатричних лікарнях і на бюджеті Міністерства охорони здоров’я. В Естонії також є подібний досвід — це фонд “Культурний капітал”, який за рахунок шкідливих індустрій (алкогольної, тютюнової і азартної) також фінансує на грантових засадах культуру і спорт; створює різні стартапи, цікаві фестивалі, соціокультурну і гуманітарну сфери. Є унікальний досвід Ісландії, де 15 років тому збагнули, що суспільство із шаленою швидкістю котиться вниз. 25 % підлітків із 12 до 17 років були наркотично залежними, курили марихуану, близько 20 % дітей регулярно вживали алкоголь та були залежними від паління. Суспільство просто перетворювалося на гетто криміналітету: в Ісландії на той час був найвищий рівень підліткової злочинності. Тому була чітка державницька політика: тут збудували шалену кількість спортивних комплексів, басейнів, різних майданчиків: тенісних, волейбольних, неймовірну кількість цікавих культурних центрів, модернізували музеї, бібліотеки. І таким чином забрали дітей з вулиці. Це робили не примусово. Дітям створили цікаву спортивну і культурну інфраструктуру. Зараз там не побачиш на вулиці дітей з цигаркою чи пляшкою пива. Сьогодні у них еталон — культурна й освічена людина. За 15 років у країні фактично подолали дитячий алкоголізм і наркоманію, побороли підліткову злочинність. І зараз маленька Ісландія є лідером з євро-чемпіонатів. У них тренд спорту і культури. Наталія Заболотна — арт-менеджер, засновниця і видавець журналу “ART UKRAINE”, президент Art Ukraine Foundation. Директор “Українського Дому” (2006—2010) та “Мистецького Арсеналу” (2010—2016). Комісар Першої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва “ARSENALE 2012”. Входила до рейтингів українських ЗМІ “ТОП-100 найвпливовіших українців”, “Людина десятиліття”, “100 найвпливовіших жінок України”, “ТОП-100 людей культури нового часу”. Презентація першого в Україні онлайн-реєстру порятунку об’єктів культурної спадщини

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин