14 “Книжки почали виходити незначними накладами і далеко не всі долітають у віддалені регіони”. Про-читання · с. 14сторінка оригіналу ↗
Голоси журавлиного вирію Відкритий лист до Тетяни Лемешко
Слово Просвіти, №22 за 2017 рік
Петро СОРОКА
Дорога Таню, вітаю тебе з-під травня! Щойно перегорнув останню сторінку твоєї нової книжки “Журавлі небесного вирію”, на якій, здається, ще не встигла висохнути друкарська фарба, і сиджу край вік на, переповнений думками і враженнями. Прочитане пропливає в пам’яті окремими кадрами, як у кіно. А за вікном — дощ. Він навіває смуток, такий дотичний до твоєї книжки, адже вона присвячена тим, хто відійшов у засвіття і з ким звела тебе доля на життєвих дорогах. В іменах це відбито так: Анатолій Дімаров, Віктор Баранов, Юрій Ряст, Євген Дорошкевич, Степан Гриценко. П’ятірне гроно. На чиюсь долю випала запаморочлива слава і широке визнання, а хтось пройшов малопоміченим. Я, скажімо, вперше відкрив для себе імена письменників Євгена Дорошкевича і Степана Гриценка. Що вдіяти?! За роки незалежності книжки почали виходити незначними накладами і далеко не всі долітають у віддалені регіони. Але у справжніх поетів велике життя у літературі після смерті тільки починається. І в цьому напрямку ти зробила для Є. Дорошкевича і С. Гриценка неабияку послугу, як перед тим для Юрія Ряста, подбавши про видання його вибраного. Саме завдяки тобі ім’я цього автора так яскраво і гарно засвітилося на всеукраїнському овиді. Тепер про твою книжку в трохи ширшому контексті, бо все пізнається у порівнянні. Наша література сьогодні переживає справжній бум мемуаристики, і є тут чимало добротних творів. Може, це краще, що сьогодні взагалі з’являється у літературі, оскільки навіть побіжно викладене, але цікаве і драматичне життя, викликає посилений інтерес (немає нічого вищого за людське життя!), але коли написано ще й майстерно та динамічно — це неперебутнє читання. Саме таке відчуття у мене зі спогадами “Стежки-дороги” Івана Гнатюка, “Прожити і розповісти” А. Дімарова, “Не окремо взяте життя” Івана Дзюби, “Спогад і сповідь з ХХ ст.” С. Крижанівського, “Вікнини” В. Бровченка, “Білі вечори” В. Захарченка, “Сповідь перед собою” М. Негоди (автора знаменитої пісні “Степом, степом…”), “Один із шістдесяти” Миколи Горбаля. Ще варто згадати два томи спогадів Д. Нитченка-Чуба “Від Зінькова до Мельборну” та “Під евкаліптами Австралії”, “Зернини з доріг життя мого” Ніни Вірченко, “Голоси далекого вирію” Михайла Медуниці, “Усе живе — тепле” О. Шугая. Цей реєстр, звичайно ж, можна продовжувати ще довго. Але все це великі епічні книги, де розповідь ведеться неквапно, з розлогими відступами і численними промовистими деталями. У тебе ж упереваж есеї. Але за рівнем душевності, чистоти помислу, сповідальної тональності цілком суголосні з переліченими вище виданнями. Хочеться вірити, що “Журавлі небесного вирію” не загубляться у потоці нинішньої лектури, що накочується на читача дев’ятим валом. Твоя книжка наділена, що називається, достатньою опірністю, бо написана серцем, а це означає, що багато в ній замкнуто не тільки на рівні слова, а й між рядками. Читання зворушує, навіює тихий ностальгійний настрій, спонукує до власних спогадів і переживань. Постаті Анатолія Дімарова і Віктора Баранова добре знані кожному, хто живе у стихії літератури, тут навіть відчувається певний хрестоматійний глянець. Але що цікаво: ти тікаєш від цієї забронзовілості, усталеного образу і кліше, а подаєш своє бачення улюблених письменників. Кожну сцену, кожен епізод переломлюєш крізь призму власного сприйняття, не цураєшся посутніх супровідних коментарів. Твоя оповідь жива і динамічна, часто весела (особливо в спогадах про А. Дімарова) і розкута, хоча, звичайно, і з сумними, незрідка трагічними нотками, адже
Автор роману Євген Стеблівський з ведучим, письменником Михайлом Слабошпицьким
Георгій ЛУК’ЯНЧУК нащадок легендарного холодноярського отамана Рудя, і так само, як його прадід, йде в бій під гаслом “Воля або смерть!” Роман розповідає про козацький дух, що спить у кожному з нас, аж доки не прокинеться. Справжні герої виростають із крові своїх попередників: Гонти, Богуна, Болбочана, Коновальця, Шухевича… І вони знову виросли, — на книжках про Хмеля і Сагайдачного, про запорожців і упівців, про
Національний музей літератури України спільно з видавництвом “Ярославів Вал” презентував роман Євгена Стеблівського “Кіборги. Сага про воїнів”. Це одна з перших художніх книг про війну на Донбасі. Книга, яка бере за серце. Герої роману — юнаки-студенти, які пішли захищати країну. Адже головний герой, Славко Рудинський, знає, що він усі письменники перейшли ту сумну межу небуття, за якою немає повернення, і цей перехід ніколи легким не буває. Твоя книга — жива, читабельна і художньо вартісна, з багатьма цікавими виражальними засобами, за якими відчувається твій багатий досвід поета і прозаїка. А ще добре, що оповідь постійно підсилюється рідкісними світлинами із сімейного альбому, бо мова фотографій напрочуд промовиста, багато додає до сказаного й посутньо розширює простір нарації. Немаловажну роль у структурі оповіді відіграють письменницькі листи, які ти охоче цитуєш. Особливо їх багато в есеї-спогаді “Недоспівана пісня Віктора Баранова”, бо цього письменника без перебільшення можна назвати майстром епістолярії. Ті листи цікаві не якимись кололітературними подробицями чи “смаженими фактами”, а екскурсами в художню літературу, розкриттям психології творчості й внутрішньо-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
