Рідний край · “Робота біля землі й робота зі словом глибоко споріднені. Хлібороб і письменник — ніби два рівновеликі крила”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Село в терновому вінку
Слово Просвіти, №22 за 2018 рік
Оксана ВІВЧАР
“Метенів” — це погляд на історію нашого краю, суперечливу і складну, драматичну і трагічну, охарактеризовану людиною небайдужою і здатною на глибоке співпереживання. Автор демонструє різносторонні зображення: то з вузького віконця селянської хати, то з висоти пташиного польоту, то з віддалі часу і простору, — і саме це дозволяє йому роздивитися кожного зі своїх героїв ніби на долоні, побачити найважливіше і найцінніше, і разом з тим не упустити найменшої дрібниці з сільського побуту і головних тенденцій розвитку нашого краю та України загалом. Фахова і зацікавлена розмова про “Метенів…” вимагає уважного і повільного проникнення в її живу стихію, відкриті й латентні думки, і про це, безперечно, писатимуть ще не раз, до книги звертатимуться як до живого джерела фактів, дат і разом з тих художніх узагальнених оповідей та народних переказів, але вже сьогодні можна з певністю сказати, що це видання — хвилююча і високохудожня розповідь про галицьке село — ту живу клітинку України, в якій, мов світ у краплі води, відбилася доля роду і народу, — небуденна з’ява на духовному полі нашої історії, науки і літератури. Цікавим аспектом є те, що архітектоніка книги незвична, складна і мозаїчна, але лінійна манера викладення матеріалу нічим не порушена, інформація подається динамічно та у простій формі. А також манера викладення літературного твору тримає читача у постійній зацікавленості, нагадуючи повноводу ріку, де на поверхні все начебто спокійно, але великі сили нуртують в її глибині, у прихованих підводних течіях. Книга складається з п’яти частин, кожна з яких має численні підрозділи, які міцно злютовані між собою провідною ідеєю — повноцінно розкрити історію села з його віковими традиціями і звичаями, драматичними і трагічними людськими долями. Хотілося б зауважити, що своїм головним завданням автор постановив — правдиво і реалістично відобразити непросте селянське життя, яке легко проектується на долю всього українського народу з незапам’ятних часів до наших днів. “Метенів…” — книжка, в якій постійно звучить надія на відродження, віра в переміни у державі, любов до праці й своєї землі. Не випадково ці слова автор поставив епіграфом, як і своєрідним болючим закликом до читача: “Все, що тільки можна, зробімо для розвитку рідного села. Тільки спільними зусиллями досягнемо успіху”. Українське село дало світові хліборобство, промисловість, але народ не одержав того, чого достойний, і це не може не боліти. Саме тому в цій книзі так багато болю і справедливих скарг на драматичну покривду долі. Скарг, але не безнадії, не відчаю і розпачу. Тут усе пропущено крізь призму серця і душі автора, все зігріто святим вогнем його великої синівської любові. Він присутній не тільки на кожній сторінці, а й у кожній фразі і титлі, бо не мислить себе ві-
Богдан Андрушків. Метенів — дорога додому. — Тернопіль, 2017. — 414с.
Нова книжка Богдана Андрушківа “Метенів — дорога додому” перед5 бачувано5непередбачувана в його творчому доробку. Адже за всіма прикметами його творчого руху він мав написати цю книгу, присвячену рідному селу (бо хто ж, як не він?!), аз іншого боку вона настільки незвич5 на і несподівана за композиційною побудовою і змістом, така різносто5 роння і поліфонічна, стільки в ній опи5 сано визначних дат, подій, концепту5 альних засад, програм економічного і соціального розвитку села, історич5 них екскурсів і поглядів у майбутнє, що її можна назвати своєрідною ан5 тологією про Західну Україну.
дірваним від рідного села, усвідомлює себе його живою клітинкою, хоч, здавалося б, висока доля повела його у широкі світи, вивела на іншу орбіту, що ніби не дотичною з сільською глибинкою. Проте духовну пуповину не змогли розірвати ні час, ні віддаль, ні успіхи, ні запаморочливі перспективи подальшого зростання. Протягом усього творчого життя Богдан Миколайович залишається ідеалістом у високому сенсі цього слова, осяйною особистістю, одержимою невситимою працею та гарячою любов’ю до науки, літератури і людей рідного краю. У підтексті книги постійно звучить глибока думка про те, що робота біля землі й робота зі словом глибоко споріднені. Хлібороб і письменник — ніби два рівновеликі крила. А також не можна навчитися любити рідну землю, кохану жінку, матір і зорі в безмежному небі. Це дається від народження, з молоком матері. Це вищий дар Неба. Якщо це є, людина почувається щасливою, душевно багатою, її переповнюють світлі емоції і слово її проситься на папір. Якщо ж людина любить тільки себе, думає тільки про матеріальний добробут, то хоч яким би вправним версифікатором вона була, написане нею залишиться голою філологією. У Б. М. Андрушківа є та рідкісна особливість, що робить його письмо цікавим, хвилюючим і потрібним людям — це душевне уміння любити. Саме з великої любові виросла ця його книга про рідне село, колиску щасливої долі багатьох знаменитих людей. Світ Метеніва хвилює і бентежить, приваблює і притягує, у ньому комфортно душі, оскільки він світить сонячним світлом і душевною теплотою. Здається, слово в цій книзі пахне польовими травами, луговими квітами, росяними ранками і полиновими зорями. Відчуваю, що автор вище ставить село, ніж сучасне індустріальне місто, позначене холодним духом глобалізації. Так, наприклад, із цитувань О. Шпенглера “у селі живе Бог, а місто віддане на відкуп темним силам зла”. А ось Пантелеймон Куліш зазначав з цього приводу: “Залишайтесь собі при своїй городянській філософії, а ми залишимося при сільській, взявши її прямісінько з Євангелії, а там, у грядущих віках, побачимо, кому люди будуть дякувати за працю”. Б. М. Андрушків постає у цій книзі співцем селянського життя, тому що за духом є селянською дитиною, що кровно вболіває за долю села, його людей, майбутнє покоління. Звичайно, село для Богдана Миколайовича, економіста і вченого, який добре знає всі ключові соціальні проблеми, не ідилія, але він полюбляє змальовувати красивих і духовно багатих людей, візуально зримі краєвиди, розповідати з поетичною піднесеністю про тих, хто спроможний піднятися над прозою життя, поєднати красиве і корисне. Про це найбільше розповідається в першій частині в підрозділі “Метенівський калейдоскоп”. Книга містить багато віршів, пісень, поширених прислів’їв і приказок, легенд, переказів і навіть художніх новел та оповідань. Усе це дає таку чудову і незабутню панораму життя, яка глибоко проникає в пам’ять і душу, до якої хочеться повертатися знову й знову. Захищаючи одвічні духовні цінності, Б. Андрушків постійно удосконалює свою поетичну техніку, розширює систему сформованих засобів і художніх образів. Він розуміє: найбільш новаторським і сучасним може бути тільки той автор, хто стоїть на ґрунті вікових традицій. Слово автора архетипне, тобто духовне, що сягає
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
