Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Рідний край · “Робота біля землі й робота зі словом глибоко споріднені. Хлібороб і письменник — ніби два рівновеликі крила”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Ошковичі — Юськовичі — Йосипівка: погляд у далечінь століть

Слово Просвіти, №22 за 2018 рік

Ігор БІДЮК, с. Йосипівка Львівської обл. Для кожного з нас Україна має починатися з села чи міста, де ти народився, з батьківського подвір’я, де стоїть хата, з садочка вишневого і яблуневого, який милує око буйноцвіттям сніжнобілим, коли приходить весна. Але настає час і, виплекані теплом і ласкою батька й матері, діти залишать родинне гніздо, наче птахи, що відлітають у теплий вирій. Ліричні спомини про малу батьківщину будуть завжди з ними, навіть попри те, що дорога до батьківського порога вимірюється багатьма кілометрами. Моя рідна Йосипівка має багатюще минуле передусім завдяки сусідству з Олеським замком, Підлиською горою, що є оберегом пам’яті славетного Маркіяна Шашкевича. Її палили польські завойовники, які 1432 року штурмували Олеську твердиню, зазнавала вона нападів і татарських ординців. 1837 року в селі гостював співавтор альманаху “Русалка Дністрова” на запрошення дідича Тадея Василевського. Згадуване в історичному творі “Черлене вино” Романа Іваничука як заолеське село Юшковичі, воно відтак трансформувалося у Юськовичі, і теперішня його назва узаконена як топонім 1947 року. Хай його минувшина і не так ґрунтовно досліджена, як Олеська, Ожидова чи Соколівки, але назви сільських місцин, овіяні легендами й переказами, мовлять про їхні давні витоки. І такі невеликі поселення як Скриги, Павлики, Сидори, Застав’є (сусіди Йосипівки), не живуть відособлено, а спільно трудяться і на ниві хліборобській, і на ниві культурно-просвітницькій. З хутора Застав’є започатковується родовід відомого кіноактора Івана Гаврилюка, знаного за фільмами “Тіні забутих предків”, “Анничка”, “Карпатське золото”, “Захар Беркут”, “Данило — князь Галицький”, “Ати-бати, йшли солдати”. Символічна могила з написом на камені “Убієнним синам України” — свідчення того, що і маленького хутора торкнулося духовне відродження. А неподалік колії — гарна місцина для невеликої каплички, спорудженої коштом фермера Євгена Підвального. Хутір Сидори — невеликий населений пункт (приблизно 50 будинків), що майже зливається з Йосипівкою. Про походження його назви мовить усна народна творчість, зокрема перекази. За одним з них, панський ловчий, тобто мисливець, що дбав про вдалі полювання для багатіїв, звався Сидор. Інша версія — героїзована оповідь про нашого славного пращура — людину великої богатирської сили й відваги. У місцині, яку нині називають “Звіринець”, був ліс, водилося багато звірів. Це були часи бусурманських набігів на нашій землі. І ось невідомо звідки з’явився чоловік на ймення Ізидор чи Сидір, щоб чинити нападникам рішучий опір. Пустив коріння на наших теренах цей пришелець: побудував хату, одружився. Десять синів і трьох дочок виховали вони разом із дружиною. Жили всі дружно і разом. Але один із синів покинув родинну оселю і замешкав окремо. За це прозвали його “диваком”. Побудувався він у місцині, що нині називається “Диванчині”. Прожив довге життя: корчував ліс, займався бджолярством, землеробством, копав ставки. І звали його Богданом. Отож волелюбний спротив нападникам, започаткований далекими пращурами, увійшов у плоть і кров наступних поколінь. Свято бережуть спомини про загиблих героїв мої односельці. У державні і релігійні свята є добра нагода зібратися на старому цвинтарі біля символічної братської могили, що увічнює пам’ять 79 полеглих земляків, які впродовж 1936—1952 рр. боролися у лавах ОУН—УПА. Ось такі поетичні рядки, сповнені смутку і героїки, викарбувано на постаменті: Спи, товаришу, спи В тихім сні забуття, За Вкраїну ти склав Молоденьке життя. А восени, коли біля могил загиблих пломеніють буйні кущі калини, то нагадують нам, сучасникам, про тих, хто знайшов тут свій вічний спочинок. Троє вояків УГА, уродженців Тернопільщини, поховані на місцевому цвинтарі. У лавах Українських Січових стрільців, а пізніше — в УГА воював 51 йосипівець (шестеро з них загинули). Мої односельці — землероби, садівники, науковці, педагоги, лікарі, громадські активісти, діячі мистецтва і культури. А найбільш поширеними прізвищами у Йосипівці є Заставний, Гаврилюк, Бідюк, Яцків, Павлик, Янович, Дупелич, Стецюк, Шах, Карпій, Турчиняк, Гнідь.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин