Незабутні · “Ті оплески — щире визнання обдарованості мого брата, утвердження краси української пісні у свідомості цілком безсторонніх людей”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
«Таємниці доріг далеких…» Мандрівки Володимира Івасюка Польщею
Слово Просвіти, №22 за 2018 рік
22 травня 2018 року у виставковій залі Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка до 39-річчя дня пам’яті композитора відкрито фотовиставку “Мандрівки Володимира Івасюка Польщею” із циклу “Таємниці доріг далеких…”. До меморіальної дошки сестра композитора Оксана Івасюк та його друзі поклали квіти, а в залі запалили свічку пам’яті.
Олена ГОРОБІЄВСЬКА, науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка
На початку заходу викладач Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В. Ю. Шкрібляка, талановита художниця, роботи якої експонувалися і експонуються в музеї, Оксана Петращук-Гинга подарувала декоративне панно “Балада про мальви”, а заслужена артистка України, солістка Чернівецької обласної філармонії Світлана Дейбук виконала пісню Володимира Івасюка на вірші Богдана Гури “Балада про мальви”. Згадати автора “Червоної рути” прийшли письменник і співавтор пісень Володимир Вознюк, щира подруга, одногрупниця Марія Марчук-Соколовська, людина, яка ніколи не забуває про свого друга, колегу, із ним навчалася у Чернівецькому медінституті. Ніна Зорій, проректор із науково-педагогічної роботи та виховання БДМУ, завітала разом зі своїми студентами і виступила зі словами шани до колишнього їхнього студента Володимира Івасюка, який навчався у Чернівецькому медичному інституті з 1967 до 1972 року. Заступник голови товариства Польський Народний Дім Антоніна Володимирівна Тарасова подарувала музею переклад тексту пісні “Червона рута” польською мовою. Тему “Подорожі Володимира Івасюка” планували представити однією виставкою, охопивши всі міста, країни, де він побував. Але, зваживши на величезну кількість світлин, вирішили створити циклі поділити на кілька розділів: мандрівки Україною, Польщею, Росією, Прибалтикою, Грузією, Вірменією. Завдяки копітким старанням М. Івасюка, який завжди все зберігав і залишив рясні на світлини архіви, завдяки і В. Івасюку, який захоплювався фотосправою і був талановитим фотомайстром, а також любив подорожувати і під час мандрівок залишати ці події на фотоплівці, маємо фотороботи кінця 50-х, 60-х і найбільше 70-х років. Більшість із них чорно-білі, адже на ту пору кольорова світлина була рідкісною і її виготовлення було високовартісним. У фондах Меморіального музею Володимира Івасюка є понад 3 тисячі фотографій, половина з них — це подорожі композитора та його родини. Торік на виставці представили фотографії з мандрівок композитора Україною. Цьогоріч — Польща. До цієї країни Володимир Івасюк поїхав 1974 року у складі групи представників радянської пісні на Міжнародному фестивалі пісні в Сопоті (ПНР), взявши із собою сестру Галину, бо ж там, на Сопотському фестивалі, Софія Ротару виконуватиме його “Водограй”. Із цього приводу Володимир звернувся до кращих оркеструвальників для написання оркестровки. Але їхня несумлінність призвела до того, що “окремі місця вийшли зовсім нецікавими, позбавленими колориту, особливо погано прооркестровані скрипки”. Тож щоб не осоромитись перед польськими музикантами, В. Івасюк лише за три доби самотужки ретельно виконує оркестрування. І йому все гарно вдається. Під час репетиції та виступу Софії композитор фотографує її. Він задоволений виступом співачки, звучанням оркестру. Згодом польський журнал “Пшиязнь” (“Дружба”) надрукував статтю про двох митців “Двоє популярних” — композитора Володимира Івасюка і співачку Софію Ротару. За досить короткий час композитор встиг відвідати чимало цікавих історичних місць та оглянути пам’ятники культури таких польських міст, як Перемишль, Щецін, Гданськ, Сопот, Марієнбург, Варшава, Краків. Запрошення Володимир отримав від Богдана Білецького зі Щеціна — товариша, якого можна побачити на багатьох світлинах. Він знайомить Володю і Галю з усіма визначними місцями Польщі: ратуша Головного міста у Гданську, імпозантний середньовічний замок, побудований на честь Діви Марії у Марієнбурзі, музей “Замок у Марльборку”, найбільший гітлерівський концтабір Освєнцим, центральна площа міста Краків — Площа Ринок, або Головний ринок, Маріацький костел та перлина Кракова Вавельський замок і його двір. Їдучи до Польщі, Володимир милується новими краєвидами, людьми, селами, містечками. Гарні враження залишаються від Перемишля, який нагадує йому рідні Чернівці. З Перемишля — до Щеціна, який заквітчаний соняшниками, і це Володі надзвичайно подобається. Цю рослину можна побачити і на полях, і біля будинків, у міських скверах, навіть на балконах. Після Щеціна Володя з Галею їдуть до Гданська — найбільшого портового міста Польщі, яке також відоме як польська столиця бурштину. Місто дуже колоритне і кольорове: дахи з червоної черепиці, кольорові вузькі будинки, багато зелені та Балтійське море. Богдан Білецький, Софія Ротару, Володимир Івасюк сфотографувалися на згадку біля ратуші Головного міста у Гданську, побудованої у ХІV—ХV ст. у готично-ренесансному стилі. А далі — Сопот — місто на півночі Польщі, розташоване на березі Гданської затоки. За радянських часів Сопот був відомий як місце проведення щорічного фестивалю пісні, куди з’їжджалися виконавці із західних та соціалістичних країн. Володимир належав до радянської делегації і йому вручили два запрошення — для нього і для сестри Галини. Фестиваль почався 21 серпня 1974 року в знаменитій Лісній опері, яка вміщує майже 3 тисячі місць. Відкрито її було 1909 року Паулем Вальтер-Шеффером, капельмейстером Гданського міського театру, в оточеній лісистими пагорбами котловині. Сопот швидко отримав міжнародне визнання як центр музичного життя, а 1961 року місто ожило, коли відкрився Міжнародний фестиваль пісні. Театр модернізували, сцени і глядацький зал накрили величезним синтетичним навісом. У другій половині серпня на цей фестиваль з’їжджалися тисячі гостей. Отож 1974 року тут побували радянські представники В. Дмитрієв (фірма “Мелодія”), композитор М. Скорик, співачка Н. Щукайте з Литви, а також представники кількох десятків фірм звукозапису різних країн світу. Володимир Івасюк звернувся до керівника оркестру Лодзинського радіо і телебачення Генріха Дебіха, аби у “Водограї” найбільше виділив скрипки, які Володимир виписав дуже добре. Композитор відвідує усі репетиції впродовж трьох днів. А згодом неперевершена Софія Ротару, зодягнена в буковинський народний стрій, виконала “Водограй”. Під час репетиції та виступу Софії Ротару фотографує її. Володимир задоволений виступом співачки, звучанням оркестру. Згодом польський журнал “Пшиязнь” надрукував статтю про двох митців “Двоє популярних” — композитора Володимира Івасюка і співачку Софію Ротару. Даючи інтерв’ю кореспондентові польського журналу, Володя зазначив: “Коли напишу пісню, то Софія завжди виконає її так, як я задумав, як треба її виконувати”. Загальним підсумком була друга премія й велика популярність у поляків. Із успіхом Володимира Івасюка привітали
Галина і Володимир Івасюки у замку Марльборк
Краків. Вавельський замок
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
