Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
14 “Сторіччя Молодого театру Леся Курбаса мав би святкувати кожен театр України”. Театр · с. 14сторінка оригіналу ↗

Наталія СИВАНЕНКО: «Я впевнена, що Володимир Винниченко повернеться на українську сцену»

Слово Просвіти, №22 за 2018 рік

Репертуар Київського академічного Молодого театру щомісяця поповнюється новими виставами. Нещодавно молодий режисер Наталія Сиваненко поставила на мікросцені театру виставу “Брехня” за однойменною п’єсою Володимира Винниченка. Про нову виставу наша розмова. — Чому творчість В. Винниченка сьогодні мало представлена в репертуарах українських театрів? — Студенти акторських і режисерських факультетів обожнюють творчість цього письменника, а уривок із його твору “Чорна Пантера і Білий Ведмідь” ставлять в усіх театральних вишах України. Винниченко надзвичайно прогресивний і до його творчості треба підходити з точки зору психологічного аналізу. Він складний, у нього немає соціально-побутової тематики. Хоча сюжети побудовані на рівні побуту, сімейної драми. Але для того, щоб його поставити, треба занурюватися у психологію. Можливо, саме таке психологічне навантаження, така вага цієї драматургії трохи відлякує театри. Тому що таку складну драму можуть важко сприймати глядачі, що прагнуть комедійного, легкого і світлого. Вперше познайомилася з творчістю Володимира Винниченка ще в шкільні роки. Ще тоді зрозуміла, наскільки він сучасний і сміливий. Потім занурилася у його біографію і зрозуміла, що цей митець був революціонером не лише в політиці, а й в особистому житті. Вже навчаючись на режисерському факультеті Київського університету театрального, телевізійного та кіномистецтва України, глибше ознайомилася з його творчістю, перечитала драматургію, новели, велику прозу, зокрема роман “Сонячна машина”. — Хто ініціював постановку “Брехні”? — Це була моя ініціатива звернутися через 100 років до творчості Винниченка. Хоча мала ставити комедію. У цьому творі мене зацікавив психологічний аналіз, побудова сюжету і подієві лінії, внутрішній конфлікт головної героїні. Ми бачимо різні кольори і відтінки її страждань, а також страждання тих людей, яких вона кохає або які кохають її. В п’єсі все пронизане тонкими лініями маніпуляції. І саме розв’язувати і розгадувати ці приховані думки для мене є найцікавішим у професії режисера. Я наперед визначила, з якими акторами хотіла б працювати, з якими типажами, з якими характерами. І саме ця п’єса підійшла для акторського ансамблю, який планувала. Ця постановка стала моєю дипломною виставою. — Чому жанр вистави Ви визначили як “лабораторія правди”? — Таким чином відразу налаштовуємо глядача на те, що все, що буде відбуватися протягом двох годин на сцені, це не страждання через брехню, а складний процес видобування правди. Сценографія це підтверджує. Один з героїв — експериментатор, хімік-механік. Він влаштовує лабораторію в своєму будинку. Вона для Андрія Карповича — шлях до успіху в кар’єрі. А краплі навколо стануть отрутою для головної героїні. В одній мікстурі змішуються початок і кінець сімейної пари. Це метафора брехні, яка просочується через усі щілини будинку і стікає в скляний посуд. Все прозоре, навіть стільці і костюм головної героїні. Цим ми говоримо про те, що приховати брехню важко. Виставу поставили в короткі терміни. Оскільки репертуар Молодого театру дуже щільний і одразу репетирують по 5-6 вистав не лише на цей, а й на наступний сезон. Тому приміщень для репетицій мало, а часу для постановки у нас було лише два з половиною місяці. І це при тому, що три актори, які грають у цій виставі, задіяні ще в одній постановці, яка вийшла за два тижні до прем’єри “Брехні”. — Розкажіть про акторський склад. — Головна героїня — Олександра Городецька, молода актриса, якій скоро виповниться лише 20 років. Але це вже її третя вистава. У виставі грають студенти акторського факультету Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого — курс Андрія Білоуса О. Городецька, І. Потапов в Д. Усупова та Богдана Бенюка І. Лагай. Також грає штатний актор Молодого театру Сергій Пономаренко. Це різні і надзвичайно харизматичні актори. У Сані поведінка яку п’ятирічної дитини. Не знаю, хто міг ще так чесно, так правдиво зіграти цю дитину окрім актриси Дарії Усупової. Вона справді прожила, зрозуміла цю героїню, яка страждає через те, що не може брехати. Саня — героїня, яка хвора на правду. Наталія Павлівна — юна, чиста, легка дівчина, в якій стільки сили любові. Вона намагається любити всіх, але їй це не вдається. Іван Потапов, який грає Андрія Павловича, унікальний актор. Такий типаж ще треба пошукати. Я вважаю, що це хороший акторський старт. Для мене важливо, що активну участь у виставі бере пластика. Хореографічне рішення належить Лідії Соклаковій — штатному хореографу нашого театру і моїй добрій колезі, з якою ми працює вже не вперше. Разом задіяні в різних перформансах, у творчому дуеті створювали виставу “Концерт”. Вона приступила до репетиційного процесу буквально з самого початку. Це також певний експеримент, коли хореограф не працює окремо над створенням якихось хореографічних композицій, а присутня на всіх репетиціях. За музичне рішення вдячна Олесі Стефаник, яка також із нами активно співпрацювала, а також художнику-постановнику Алії Байтеновій за створення на сцені містичного образу лабораторії. — Ви задоволені першими показами “Брехні”? — Вистава важка для сприйняття. Вона починається з досить високої точки. Ми відразу розуміємо, що героїня перебуває на межі нервового зриву. Глядачам, які прийшли відпочити, дуже важко поринути у цю атмосферу, зрозуміти, хто каже правду, а хто бреше. Однак сподіваюся, що актори прорвуться через глядацький бар’єр. Вони довго відходять емоційно від вистави, навіть потім не можуть кілька годин розмовляти. Сподіваюсь, що це не залишить нікого байдужим. — Маєте творчі плани? — Звісно, і надзвичайно великі. Театр для мене залишається на першому місці. Тут мені треба ще повчитися як мінімум 10 років. За цей час ще не зможу створити якихось серйозних речей. Дуже хотіла б попрацювати зі старшим поколінням. Можливо, це буде детектив. Такі актори, як Валерій Шептекіта, Тамара Яценко, Ірина Кравченко спонукають до творчих авантюр. Також хотілося б зробити дипломну виставу для студентів курсу Андрія Білоуса, а для мене вона могла б стати магістерською. Сподіваюся, що Володимир Винниченко повернеться на сцену, адже він дуже актуальний. І думаю, що саме наше покоління зможе прочитати його так, як того прагнув Винниченко. Матеріали підготував Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надані театром

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин