Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Хто не шанує рідний край, той серцем немощний каліка”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

“За що скородили списами московські ребра?..”

Слово Просвіти, №22 за 2023 рік

Валентина КОВАЛЕНКО, керівниця Шевченківського національного заповідника в Каневі, письменниця Повернення Шевченка як символу національно#культурно# го відродження в український ду# ховний простір триває неспинно. Геній Тараса сторожким своїм зо# ром пильнував і початок 1990#х, і барикади 2014#го в Революцію Гідності, і зараз на передовій ро# сійсько#української війни шикує під синьо#жовтий прапор все більше просвітлених, національ# но дозрілих борців за свобідну від навали “рускаго міра” нашу дер# жаву. Аж саме тепер антимосков# ські поетові акценти, що неви# травно цензуруванням з його творчості норовило витерти ім# Микола ЧОРНИЙ, кандидат біологічних наук, провідний науковий співробіт# ник Шевченківського національ# ного заповідника Ще за життя полонила серце й душу Тараса Шевченка надзвичай# ної краси природа Канівських гір. Як геній і пророк він інтуїтивно відчував те, що в наші дні стало на# уково доведеним фактом: за кон# центрацією природних, історичних і культурних артефактів Канівщина не має собі рівних у всій Україні. Це розуміли великі українські державники. Ще в 1918 р., йдучи за відомою на той час міжнарод# ною практикою охорони природи – створення великих за площею охоронюваних природних тери# торій, Симон Петлюра та пись# менник Василь Королів#Старий виношували ідею: „Взявши за центр могилу Тараса Шевченка, в радіусі п’яти верстов вивласнити всі землі і води”. Тобто під опіку держави планувалося взяти вели# чезну територію навколо могили Тараса Шевченка, де б зберігалася природа та історичні пам’ятки. У 1923 р. ця ідея була частково реа# лізована українськими вченими, передусім В. В. Різниченком, шляхом створення природного заповідника, до складу якого до 1925 р. входила і Чернеча гора. До речі, 30 липня цього року Канів# ському природному заповіднику виповнюється 100 років. Але московський тоталітар# ний режим умів не тільки по#єзу# їтськи „обґрунтовано” скидати хрест із могили Шевченка, а й системно руйнувати українську природу, що була джерелом нас# наги життя і творчості поета. Особливо прискорились про# цеси руйнації після будівництва в Каневі гідроелектростанції, пе# ретворивши місто і околиці із за# тишного туристичного раю у ве# ликий промисловий центр, де вже не було місця природі. Далі були проєкти ГАЕС, Закордоне# нерго, зернового терміналу, алю# перське кодло, набули особливо# го значення. “Московщина” для поета бу# ла не просто “чужим краєм”, а саме краєм ворожим, утіленням зловісної тоталітарної сили, яка невиправно прагнула нових заво# ювань через гноблення цілого ук# раїнського народу, через наругу над його історією, мовою, духов# ністю. Кровить українцям і досі Шевченкова “Катерина” (1838–1839), зваблена “москали# ком”, російським офіцером#ім# перцем, через наругу якого довір# лива збезчещена сирота “понад Дніпром плаче”. Саме в цій поемі вперше згадується ворожа ґвал# тівниця#москва. І через два де# сятки років у вірші “Титарівна# Немирівна” (1860) Шевченко не знизить емоційної температури у ставленні до країни#сусідки: обізве позашлюбну дитину від москаля “московщеням”. Зло# дійська сутність москви болюче проступає і в поезії “До Ос# нов’яненка” (1839), і в “Розритій могилі”, і у “Великому льосі” та інших “антимосковських” тво# рах. Зганьблені жінки стали у Шевченка символом стражден# ної України – приниженої, поне# воленої московщиною. За антиімперські, антиросій# ські поезії Кобзаря було запрото# рено в 1847 році на ціле десяти# річчя в солдатчину: спочатку на Південний Урал (Оренбург, Орськ), а згодом – аж у казахські степи. А прологом до ув’язнення поета шевченкознавці таки нази# вають “Чигрине, Чигрине” – єдиний україномовний вірш, на# писаний 19 лютого 1844 року у тій же таки москві, коли вперше йому випала нагода побачити і відчути це місто – сите, самовдо# волене й чуже. Натомість перед очима поета під час першої пої# здки в Україну влітку 1843 року Чигирин постав у руїнах, занед# баний – той Чигирин, що був славною гетьманською столи# цею, символом її героїчного ми# нулого! Оцей трагізм асоціювався у Шевченка з долею усієї Украї# ни, свідомо обездержавленою, сплюндрованою москвою; зведе# них катицею його земляків в істо# ричне безпам’ятство, духовне ка# ліцтво та безвольність. Тож пристальніше наслухає# мо сигнали пророчого поетового Слова, переконуємося у його щирцевій правді, наближаємося до нашого духовного порятунку, скородячи “списами московські ребра”. А Тарас наш радіє, бо ж зродилася омріяна ним і україн# ська нація, і слава України, здатні нарешті поставити на кончині ві# ковічного ворога знак оклику священної Перемоги! За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра?? Засівали, І рудою поливали... І шаблями скородили. Що ж на ниві уродилось??!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин