“Понад усе він прагнув правди у мистецтві”. · 9 Постать · с. 9сторінка оригіналу ↗
Лицар музики
Слово Просвіти, №22–23 за 2020 рік
Володимир СКРИНЧЕНКО
“…Чрез грезу Шумана и зыбкий стон Шопена…”
(рос., К. Бальмонт)
Ім’я цієї людини назавжди вкарбоване золотими літерами в історію українського мистецтва. У музичній пресі
80-х Сергія Скринченка згадують як одного із найталановитіших піаністів України (Музыченко О. “Концертное обозрение: Киев, сезон 1983/84 года” // “Советская музыка”. —1984. — № 12. — С. 70—76). Високу оцінку творчості видатного музиканта дав професор Дмитро Башкиров, народний артист Росії: “Він справжній лицар музики, Музикант, котрий ніколи нікого не розштовхував... ліктями... Це один із тих рідкісних піаністів, у кого все, що він робить за інструментом, просякнуто справжнім відчуттям музики, решта — прекрасний піанізм, вміння спілкуватися з публікою, величезний репертуар, високий художній смак — випливає з головного. Його мистецтво живе, що, на жаль, є великою рідкістю на сучасній естраді” (Деменко Б., Кресіна О. “Музики перерваний політ” // Музика. — 1990 — № 3 (267). — С. 14, 15).
На шляху до вершин… Протягом 90-х рр. склалася славетна традиція проведення меморіальних вечорів вшанування пам’яті видатного піаніста.
Ювілейним датам Сергія Скринченка було присвячено цикл передач Українського радіо у програмі “Піаністи України”: до 55-річччя від дня його народження, у липні 1995 року (автор і ведуча Ірина Пашинська), а з нагоди 60-річного ювілею піаніста, у вересні 2000-го (автор і ведучий Сергій Сулим). Ця подія вшанована також ювілейним концертом у Малому залі Національної Музичної Академії України ім. П. І. Чайковського (далі — НМАУ) 30 серпня 2000 року. 70-річчя видатного митця відсвятковано 15 грудня 2010 року концертом педагогів кафедри спецфортепіано № 1 НМАУ. Згодом пам’яті Сергія Скринченка та його педагога Володимира Нільсена присвятили творчий вечір колег і друзів музиканта у приміщенні НМАУ, який провела 11 жовтня 2015 року Єлизавета Вознесенська, доцент кафедри спецфортепіано № 2.
Серед музичних предків Сергія з боку матері — славнозвісний Igor Маrkievitch, французький піаніст, композитор і диригент, який народився у Києві 1912 року, а колискою для нього стала саме консерваторія. І це — глибоко символічно. Півсторічча по тому будівля готелю “Континенталь”, де з’явився Ігор на світ, увійшла до складу Київської консерваторії.
Про нелегкий шлях у мистецтво майбутнього піаніста згадував професор Михайло Степаненко, який навчався разом із Сергієм у музичній школі ім. М. В. Лисенка: “Жив у нестатках... Дитинство пройшло в окупаційному Києві... Талановита людина – чудовий слух, чудові музичні здібності... Чим дитина після війни мала допомогти родині? Грав на акордеоні у піонерських таборах, де заробляв гроші для своєї родини...”
Студентом консерваторії Сергій
Скринченко став ще до закінчення школи. Саме тоді відбулася подія, що позначилася на його подальшому житті. Про це кажуть: випадок, доля. Для творчого шляху артиста найважливішою віхою стала зустріч із Володимиром Нільсеном, професором Ленінградської консерваторії. “Хто вплинув на мене? Звичайно ж, Нільсен, Нільсен, Нільсен! Це якась магія. Це сума мистецьких переконань, що миттєво стали моїми... безперечно і назавжди...”
У Київській консерваторії професор
Нільсен працював з 1955 по 1962 рр., щомісяця виступаючи із концертами, ще й встигаючи проводити майстер-класи, які наче магнітом притягували до себе викладачів музичних навчальних закладів міста. Його візити до Києва незмінно ставали визначною культурною подією, про що й свідчать спогади його колег на сторінках 236—268
чості Сергія Скринченка. Але скільки у нього було цих вершин?
монографії “Київська фортепіанна школа. Імена та часи”, виданої 2013 року за проєктом професора Тетяни Рощиної.
У цього піаніста був унікальний, просто фантастичний за обсягом репертуар! “...Неможливо перерахувати все те, що він грав, — згадував професор Нільсен, — мабуть, простіше було б назвати те, що він не грав... Серед радянських піаністів 70-х й 80-х років мистецтво Скринченка посідає абсолютно особливе місце... Він був справжнім музикантом-художником... ”
Творчий спадок майстра Роки наполегливої праці перетворили феноменально обдарованого юнака на справжнього майстра, митця з безмежними горизонтами виконавських можливостей.
У квітні 1960-го на міжреспубліканському конкурсі піаністів у Львові Сергій Скринченко, ще студент ІІ курсу консерваторїї, отримує першу премію. Ось так, у 20 років, увійшов він до еліти української музики.
Ось, наприклад, у сезоні 1974–1975 рр.
він зіграв цикл історико-монографічних концертів, що складався із 10 програм, і охоплював кілька століть від музичного барокко до творів сучасних майстрів. Причому, звертаючись до доробку визнаних класиків, він виконував не окремі п’єси, а сольні програми, що давало можливість простежити творчість того чи іншого автора у розвитку. Музикант, здатний втілити такий задум, — безумовно, явище унікальне!
Про свої враження від гри Сергія
Скринченка у Львові, де піаніст виконував “Картинки з виставки” Мусоргського, згадував Всеволод Задерацький, нині професор Московської консерваторії: “Вже тоді стало зрозуміло, що у музичний простір входить фігура, якій суджено набути статусу історичної вагомості. Доля упорядкувалася жорстоко, створивши життєвий контекст, який не дозволив видатному майстру до кінця розкрити увесь обсяг свого таланту” (Задерацкий В. “Память: время на дистанции” // “PianoФорум”. — № 1(29) — 2017 — С. 85).
Неодноразово критика відзначала самобутністъ інтерпретації української музики у виконанні Сергія Скринченка. На його афішах — прелюдії Ревуцького, Соната і Варіації Кирейка, “Картини російських живописців” I. Шамо, прелюдії і фуги Скорика, твори Сільванського, Іщенка, Степаненка. I все ж, попри такий широкий репертуарний діапазон, найбільше вабила його музика романтиків. Зворушлива натхненність і трагедійний підтекст відчувалися в інтерпретації Шопена й Шуберта, Шумана і Брамса.
Успіху виступів піаніста сприяв рідкісний артистизм. Майже з перших хвилин піаніст захоплював зал силою свого таланту, і кожен розумів, що на сцені відбувається дещо визначне. Дедалі його виконавський стиль набував довершенішої форми завдяки поглибленій роботі над колосальною кількістю музичних творів. Згодом мистецтво піаніста стало відомим у Швеції і Данії, Ісландїї й Шотландії, Німеччині.
Звукова палітра Скринченка була багата відтінками і півтонами, які передавали найменші зміни настрою. Яскраві плями бравурних пасажів — це не його стиль. Він віддавав перевагу м’якому, співучому звукові. Фахівці стверджували, що техніч
Найбільш яскраво, на думку фахівців,
високий рівень піаністичної майстерності Сергія Скринченка виявився у виконанні
У жовтні 1988-го (ліворуч – В. Воробйов, праворуч – В. Нільсен)
на майстерність Скринченка — найвищого рівня, зокрема, професор В. Мержанов. Після республіканського конкурсу піаністів у Львові як член жюрі він зазначав, що “...технічна майстерність Скринченка найвищого рівня, та передусім він вражав своєю індивідуальністю, в котрій переважали поетичність і... глибоке розуміння стилю виконуваної музики”. Інтерпретації Скринченка незмінно приваблювали гармонійним відчуттям цілого, що підсилювалося здатністю артиста відчувати музику в часі.
“Гольдберг-варіацій” Й. С. Баха. Цей шедевр світового клавіру Йоганна Себастьяна, написаний ним для клавесина (з двома клавіатурами), ставить перед піаністом неймовірні перешкоди. Серед небагатьох виконавців — канадський піаніст-віртуоз Глен Гульд. Але Сергій Скринченко з успіхом розв’язав усі піаністичні проблеми, “...зумів відтворити інтонаційне багатство мелодики твору, метроритмічну різноманітність, тонке мереживо прикрас” (Криштальський О. “Історико-монографічні концерти» // “Вільна Україна”. – 1974. – № 231 – С. 4).
На думку фахівців, 80-і рр. набули для
Сергія Скринченка епохального значення: його мистецтво, виконавська майстерність вийшли на якісно новий рівень. Творчий прогрес Сергія зазначали й музиканти, із якими виступав він останні роки. Про це й згадував відомий співак, народний артист України Валерій Буймистер: “Для того, щоб виконати музику Ліста посправжньому, на великому рівні, треба са
Гра Сергія Скринченка у церкві св. Іоанна у Лейпцигу, де похований Йоганн Себастьян Бах, буквально приголомшила вибагливу німецьку професуру з Hochshule — Вищої школи музики імені Ф. Мендельсона-Бартольді і надала піаністові дорогоцінну нагороду — медаль Й. С. Баха.
Стверджують, що виконання Гольдберг-варіацій було однією з вершин твор
Доля поставилася до нього безжалісно... З життя пішов він у самому розквіті творчих сил — всього 48 років судилося йому прожити! Цього року мало б виповнитися 80…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
