Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

«Не кажіть поляку, що думати про українців та росіян…»

Слово Просвіти, №22–23 за 2020 рік

Пшемислав МАРКЕВІЧ, Польща Я “в Україні” нічого не хочу. Живу в Польщі, жити в Україні наразі не маю наміру, маю польське громадянство, обирати вам нікого не буду, до жодної політичної діяльності не вдаватимусь. Якщо щось хочу, то можу хотіти для України, але про це – згодом. Усе, що пишу про Україну, українців, українських громадян російської національності – то думка, погляди поляка. Польського громадянина. У моїх жилах не тече ані краплини української крові, українська мова для мене іноземна, Україна – країна сусідня, українське мистецтво – зарубіжне. Усе, що кажу та пишу – погляди поляка і польська точка зору. Кому не цікаві мої роздуми – не читайте. Але не втокмачуйте мені, що я проваджу якусь діяльність в Україні, що я кремлівський агент тощо. Для мене – поляка, все російське — чуже, а Росія (імперія зла) – відвічний ворог. Так само, як і Німеччина та все німецьке, хоча до них я ставлюся спокійніше, бо важко тепер приписувати німцям імперіалізм чи брехливість стосовно історичних питань. Сучасна Німеччина та сучасна Росія – два протилежні світи. Я алергічно реагую на російську мову, вона мене дратує. Я не маю бажання її слухати. Я дуже шкодую, що мої прагнення не справдяться. Я вчив російську від п’ятого класу початкової школи по четвертий курс вишу (12 років), опанував не гірше за українську, але жодної російської книги не прочитав, російського кіно не дивлюся, воно мене відштовхує. За 30 років моїх зв’язків з “російським” я зробив кілька винятків: ходив на вистави Чайковського та раз пішов у Львові на “Ревізора” Гоголя українською, бо хотілося піти до “Заньковецької”, а нічого іншого не було. Російською розмовляю з тими іноземцями (вірмени, казахи, грузини), яким хочу допомогти, а іншою мовою не виходить. Так (більшою чи меншою мірою) ставиться до Росії та росіян 85% поляків. Одним словом, висловлюю свою польську думку і маю на це право. Якщо я пишу про росіян (російськомовних громадян України), то знаю, що пишу, і не вмовляйте мене, що це українці. Я знаю росіян, знаю українців і знаю, що таке нація. На відміну від більшості з вас, я регулярно їздив до Росії від 1994 року до 2013, бувало, що двічі на місяць. Був там скрізь, не був лише “на Дальнем Востоке” та Новосибірську. Москва, Петербург (у якому був з 30 разів), Нижний Новгород, Самара, Ростов на Дону, Єкатеринбург, Тула, Калуга, Орел, Великий Новгород, Казань, Волгоград, Воронеж, Тольятті, Калінінград, Курск, Белгород, Ставрополь – я там був. Інколи по кілька разів. То завдяки своїм поїздкам до Росії я перетворився з русофіла в лютого русофоба. Росія – то просто інша країна, ніж будь-яка європейська … такий евфемістичний підсумок можна зробити. А жителі Росії? Це люди, які не спроможні жити поза своїм суспільством. Росіяни (більшість) – люди шовіністичні, агресивні, вульгарні. Складається враження, що алкоголізм та бєспрєдєл – елементи їхньої національної культури. Там немає правил. Авантюри, крики, матюки – на кожному кроці. До кінця життя не забуду одного п’яного як хлющ чувака, якого привіз до готелю таксист, ледве виволік з салону, це було о 16.00, в четвер, у Ростові-на-Дону. Пияк (якого підтримував водій) дістав прутня і просто висцявся на парадні сходи. Не заважало йому, що у дворі готелю було з 20 осіб. Мене тільки раз грабували за все моє життя. У Росії. Двічі мене побили. Раз у Росії, раз в Іспанії. Ставлення росіян до поляків – жахливе, випливає з їхнього шовінізму. То чи мав я захоплюватися Путіним і водночас радіти, що Качинський загинув в авіакатастрофі? У Росії я вічно відчував неспокій та загрозу, Росія так мене стомлювала, що я мріяв тільки, щоб сісти у літак і покинути цей простір. Дотепер, коли подумаю про бандитизм та хабарництво поліції та інших службовців, то мене холод пробирає. Я змінив роботу та професію, аби туди ніколи вже не їздити. Ви мені зауважите, що я не знаю росіян і не вмію їх відрізнити від українців? В Україні був безліч разів, не порахую. Від Закарпаття до Донецька, від Сумщини до Одеси. Я не відвідав лише кількох областей. Завжди мені в Україні було добре, не відчував ніколи тривоги та загрози. І любив вертатися. І далі хочеться до вас їздити. Хоча не за Збруч, бо за Збручем панує та чигає на мене ворожий та бридкий мені “русскій мір”. Я в Україні маю друзів. Таких людей, завдяки яким вивчив українську мову. Я обожнюю українське мистецтво, зокрема літературу, але теж музику та живопис. Я прочитав більшість творів Івана Франка, Івана Нечуя–Левицького, Марка Вовчка, Володимира Винниченка, Михайла Коцюбинського, Ліни Костенко, Олеся Ульяненка, Ніни Фіалко, Володимира Лиса, Сергія Жадана, Оксани Забужко, Юрія Винничука, Юрія Андруховича, Любки Дереша, Софії Андрухович. Коли я в Україні – можу не вилазити з театру. Коли вчився у Луцьку, то приїздив на сесії. Ходив до театру щодня. Обожнюю ходити до музеїв. Був у всіх, пов’язаних з Франком. Твори Франка перекладаю на польську мову. Вражає мене український фольклор. З українцями мені приємно проводити час. Українці здебільшого люди спокійні, сумирні (для життя в Польщі – занадто сумирні), терпячі, добрі. Більшість українців – позитивно налаштовані до поляків, бо українці зазвичай позитивно налаштовані до інших людей. В Україні мене ніхто не обікрав, не побив. Ви ще мені скажете, що я не знаю українців і не вмію їх відрізнити від росіян? Чого плескати, що російськомовні громадяни України – то українці за національністю? Бо вони так кажуть? Я колись чув, як Вадим Колесніченко божився, що він – “украінєц”. Ви думаєте, що я не знаю, що таке нація? Нація — то не етнічна спільнота. Бо таких в Європі не існує. У Польщі лише 4% поляків – то люди, ДНК яких відповідає ДНК слов’ян з часів полян. Усі решта – суміш. В Україні – те саме. Нація сьогодні – то модерна нація, спільнота людей, об’єднаних навколо таких національних елементів як мова, традиції, культура, історія, мистецтво. Закінчення на стор. 2 Реакція деяких українців на мої дописи у ФБ мене ошелешила. По перше тим, що вони почали мене переконувати, що росіяни – то українці (технічно, адміністративно, громадянсько, абощо), по друге тим, що напустилися на мене, що я сію розбрат в Україні, розколюю Україну, хочу війни в Україні тощо.

с. 2 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення на стор. 2 Із якого дива громадянин України, що не знає української мови, не послуговується нею, може бути членом спільноти, об’єднаної українською мовою та літературою, якщо він ніколи не прочитав жодного твору українською мовою, не заспівав жодної пісні українською мовою? Чого ви з мене робите дурня? Ніде у світі немає російськомовних поляків, німців, шведів, португальців. Лише у вас мають бути російськомовні українці? Вони вважаються “украінцамі”, бо вони живуть в країні, що так зветься. Але це почуття належності до простору, території (слова Путіна про Україну), а українець за національністю – то має бути людина, що відчуває належність до українства, тобто адаптивноеволюційної системи ознак і властивостей, які вирізняють українську людину, українську спільноту і українську культуру з-поміж інших аналогічних об’єктів. Так я собі це все допетрав у своїй польській голові. Марно мене переконувати, що п’яні та смердючі цигарками та перегаром молоді хлопці, які регочуться на слова “Ніколаєв – город русской слави” — це українці. Бо коли я щось таке бачу та чую, то мені на спогад збігає Самара, парк над Волгою і саме такі хлопці, що сидять на лавочках і хлепчуть пиво (розливне) з п’ятилітрових бутлів для мінеральної води. На кожній лавочці – те саме. П’яні, хамські, агресивні, галасливі. Плюють собі прямо під ноги і випорожнюються за метр від лавочки. Я ніколи в Україні не бачив, аби в парку, на кожній лавці, сиділи парубки і дудлили горілку. Я ніде в Україні не бачив, аби п’яні люди гуртом валялися по хідниках. Таке я тільки бачив у Росії та в Кракові (коли англійці святкують). За показниками злочинності – Україна одна з найбезпечніших країн у Європі. Росія – навпаки. Росія потопає в алкоголізмі та наркоманії. Вимирає, бо це суспільство гниє. Це загально відомі факти. Такого в Україні немає. Було проведено дослідження. В Україні найвища злочинність на Донеччині та Одещині, там, де найвища кількість людей розмовляє російською. І вважає себе етнічними росіянами. Найнижча злочинність на Терпопільщині – 97% українськомовних. Якісь ще аргументи треба? Ще мав написати, чого я бажаю Україні. Україні бажаю українізації та дерусифікації. Аби сформувалася українська нація від Сяну до Дону, спільнота людей, об’єднаних українською мовою та культурою. Аби українці почували себе в Україні як удома, а не в гостях у росіян. З “украінцамі” такого не буде ніколи. Пшемислав МАРКЕВІЧ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин