“Кирило трактував життя як коштовний дар, · який має бути спрямований на пізнання добра”. Цікаво знати 4 · с. 4сторінка оригіналу ↗
Кирилиця як азбука–тайнопис На відзначення Дня Слов’янської писемності і культури
Слово Просвіти, №22–23 за 2020 рік
Олександра СЕРБЕНСЬКА, мовознавець ожний грамотний слов’янин, як про це твердить книжник Чорноризець
Храбр, на противагу громадянам інших писемних народів, обізнаний з тим, хто і коли створив слов’янську азбуку, хто присвятив своє життя створенню старослов’янської писемності.
Кирило (до прийняття чернецтва — Костянтин) з братом Методієм та своїми учнями почали перекладати церковні книги з грецької мови на старослов’янську, чи, як її ще називали, болгарослов’янську. Дослідники, даючи надзвичайно високу оцінку праці Кирила над азбукою, обґрунтовано стверджують, що це цілісний витвір, складний логіко-математичний і лінгвістичний організм, наголошують, що він не творився довільним чи випадковим добором літер і їх відкиданням. Однією з особливостей цієї азбуки є те, що на позначення літер дібрано слова (відповідно до акрофонічних засад), а до більшості зних подано ще й числові найменування.
Кирило відомий як високоосвічена людина; знав мови грецьку, латинську, єврейську, арабську, діалекти рідної болгарської, а також говірки населення Моравії. За перемогу в багатьох богословських диспутах з іконоборцями, мусульманами його прозвали Філософом. Відома їхня з братом Методієм проповідницька місія в Сирії, у Хазарському каганаті.
З глибин віків дійшли відомості про ті мотиви, які спонукали Солунських братів Костянтина і Методія добровільно зректися привілеїв знатного і багатого роду у Візантійській імперії, знайти пристанище за монастирськими мурами та працювати над реалізацією своєї мети — дати слов’янам, насамперед болгарам, писемність їхньою мовою. Болгари писали й до того, не маючи свого письма, — на камені, колонах; уже з прийняттям християнства відтворювали свою мову грецькими або латинськими буквами. Відомо, що й давні русичі писали подібно.
Кирило бачив себе сіячем
Божого слова, а свою мету в тому, щоб на великій слов’янській ниві сіяти зерна освіти і зробити слов’янські народи навіки безсмертними. Але не лише ця ідея живила свідомість Мислителя: вражає величезна, подиву гідна, визнана в християнському світі як рівноцінна апостольській, діяльність Солунських братів, спрямована на поширення та утвердження засад християнської віри в середовищі язичників. Створена писемність, на тверде й непохитне переконання братів, мала не лише забезпечити переклад святих книг на мову, зрозумілу слов’янам, а й показати її повновартісну спроможність стати нарівні з уже визнаними мовою церкви.; у храмі св. Петра в Римі Кирилові таки вдалося відправити літургію старослов’янською мовою.
На цьому шляху Авторові довелося долати догмат триязичія, згідно з яким християнське вчення дозволяли проповідувати лише трьома мовами — грецькою, латинською, давньоєврейською; приниження і зневага супроводжували місіонерську діяльність братів, їх звинувачували в єресі, бо для святої мети, мовляв, взяли “варварську” мову. А єретиків у ті часи безжалісно знищували.
У науковій та навчальній літературі довго побутувала думка, що Кирило створив старослов’янську писемність на основі близького йому солунського діалекту. Однак це лише одна з гіпотез. Адже діалектна лексика здебільшого тематично обмежена: це насамперед назви речей побуту, назви, пов’язані з діяльністю носіїв діалекту (землеробство, скотарство, ткацтво, гончарство тощо). Натомість чимало слів — назв літер, зокрема першої, як її ще називають, “високої” частини азбуки, — це абстрактні за своїм значенням слова, пов’язані з процесами пізнання, мислення, мовлення (вhди, глаголи, рüци, мыслите, покои, слово). Чи це випадковий добір слів? Адже літеру Д не назвали словом з конкретним значенням, приміром, дерево, а наділили її абстрактом добро, що для всіх часів і для всіх людей має лише позитивне значення.
Уточнення потребує й твердження про те, що для назв літер дібрано слова для того, щоб легше було запам’ятати саму азбуку. Думка, не позбавлена логіки. Але до цього варто додати ще й інше пояснення: слова першої частини азбуки, як зауважують сучасні дослідники, дають основу для творення “послання нащадкам”, закріплюють християнську філософію буття.
Вистачить уважно вникнути в семантичну структуру слова добро (п’ята літера-слово в азбуці), збагнути значення інших слів-літер, щоб встановити певний зв’язок між ними і розгадати, хоч частково, зміст послання, адресованого нащадкам: відаю добро, добром є життя, тільки добро творить життя, знання є добром, пізнаю добро. Це слова, що утверджують чесноти, без яких людство гине.
Отже, створена на такій основі мова здатна забезпечити повноцінне функціонування високого релігійного дискурсу.
Ю. Шевельов вважає її своєрідним компромісом між македонською говіркою й мовою слов’ян Моравії [3]. Згодом, із прийняттям і поширенням християнства, ця мова стала першою літературною мовою княжої Русі, мовою її інтелектуального дискурсу.
Українці з вдячністю згадують св. Кирила і Методія, достойно оцінюють їхню діяльність для нашої культури. Їхніми іменами названо храми в Україні, вулиці, навчальні заклади. Іменами Кирила і Методія названа політична організація в Києві — “Кирило-Методіївське товариство”. На державному рівні встановлено День старослов’янської писемності і культури, тісно пов’язаний з іменами цих великих першовчителів слов’янства. Небайдужим, вдумливим читачам варто доглибно вникнути в семантику слів-букв, які подаємо далі, пізнати сенс акрофонічних назв букв і прилучитися до розгадування тайнопису.
Коротко про значення слівбукв старослов’янської азбуки.
азъ — це “Я”, інколи вживалося у значенні один. Але слово мало значення не лише займенника; з назвою цієї букви пов’язаний вислів розпочинати з азів, тобто починати якусь справу, початок чогось. Давні слов’яни початком абетки позначали філософський сенс буття; адже без початку немає кінця, без темряви годі відчути світло, без добра — зло. Головний акцент ставлять на двоїстості будови світу. Наголошують, що сама структура азбуки також зберігає двоїстий принцип: її поділяють на дві частини — вищу й нижчу, позитивну й негативну. Назва азъ має також числове значення — один. Нагадаємо, що давні народи всі числа ділили на парні й непарні. Якраз непарні визнані як представники доброго й світлого; натомість парні — тьми й зла.
бqкû — означає бути,
пов’язане з майбутнім, яке може бути дуже різним, але його не оминути, воно неминуче. Ще одне значення — буква, письмо. Кирило не дав цій назві числового значення, мабуть, зважаючи на двоїстість майбутнього.
вhди — ця буква-слово має кілька значень: відати, знати, знання, володіти. Знання Кирило трактував як велике надбання, а здатність здобувати знання вважав великим Божим дарунком людині. Уже з цих перших трьох слів складається фраза Я буду знати!, Я знаю букви. Носій числового значення 2 — два, що у слов’ян означало єднання неба і землі, двоїстість людської натури, добро і зло. Але двійці приписували й магічну силу, використовували в ритуалах вигнання нечистої сили.
глаголи — слово, яке завжди мало лише позитивне значення. Його синоніми: говорити, розмова, мовлення. Слово передбачало виконання будь-якої дії; розумна бесіда, казали предки, дає нам слова, добрі думки, спонукає до корисних дій. Числове значення 3 — трійка, яку давні слов’яни вважали божественним числом, символом духовності, єднання душі зі Святою Трійцею.
добро — буква-слово, яка символізує чистоту, доброчесність, добропорядність; значення слова передбачає таку чесноту, як додержання християнських заповідей, любов і пошану до Отця Небесного; у реальному житті людина має бути доброчинною, добросердою, високоморальною. Позначається цифрою чотири,
символізує чотири стихії, чотири сторони світу, чотири кінці священного хреста; загалом — стійкість і непорушність.
Слово добро в житті українців стало ознакою ввічливості, зичливості у вітаннях, побажаннях: добрúдень, добрúвечір, добрáніч, на все добре, у Шевченка — Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне!, нехай вам добро сниться; увійшло як компонент складних слів, що увиразнює, підсилює ознаку: добродій, добробут, добросердечний, доброзичливий, добропорядний, добропристойний,
добросовісний, доброчесний, доброякісний; є основою для творення неологізмів, напр. у Шевченка
Добросердим — малим, Тихолюбцям — святим, Творче неба й землі! Долгоденствіє їм На сім світі; на тім... Рай небесний пошли. ~стü — одне із багатозначних слів старослов’янської азбуки; означає: є, присутній, єство, сутність, природа. Символізує здатність відчувати, сприймати світ п’ятьма органами (зір, слух, нюх, дотик, смак). Числова назва — п’ятірка, що є релігійним потенціалом, пов’язаним із благодаттю, милістю.
Живhте — сенс слова і сьогодні зрозумілий: це все, що живе, живий, життя, а також творення нового життя. Кирило трактував життя як коштовний дар, який має бути спрямований на пізнання добра. Пов’язуючи сенс цієї букви зі значенням попередніх, творимо фразу, яку автор азбуки адресував потомкам: Я буду знати й говорити, що добро властиве всьому живому… . Буква живhте не має числового значення, і це ще одна загадка, яку залишив великий учений, філософ, лінгвіст, оратор Кирило.
shло — буква позначає поєднання двох звуків [д] і [з]—[дз ]. Символізує міць, силу. Означає дуже, надзвичайно. Цю літеру символізує число 6, яке вказує на любов між чоловіком і жінкою, трактує як єднання двох тріад. Однак шістка у слов’ян асоціювалася також з діями диявола, з чимось небезпечним, злим.
земл“ — буква-слово вживалося у значенні земля, країна, іноді — як народ, це світ, заселений людьми, певна спільнота. Кирило широко трактує слово земл“. Якраз у слові земл“ закладене поняття, яке в широкому сенсі позначає малу чи велику спільноту. Слово надзвичайно складне своєю семантикою; його вживали навіть у значенні тіло людини; адже людина органічно пов’язана з нею; земля дарує їй свою життєдіяльну силу. Лише, як свідчить переказ античного світу, відірвавши Антея від землі, Геракл здобув перемогу. Для українців земл“ свята, вона всеплодющая мати, яка своїми щедротами обдаровує людину. Землею присягалися, нею свідчили, покликалися на неї. І найсильнішим прокляттям став народний вислів щоб тебе свята земля не прийнÿла, що, очевидно, є відгомоном переказів про покарання великих грішників.
Цій букві приписано число 7
— сім, яке для слов’ян мало значення духовної досконалості, характеризувало повноту позитивних якостей. Дуже багато реалій людського буття пов’язано з цим числом (сім днів тижня, сім нот у нотній азбуці, сім головних гріхів, сім кольорів веселки та ін.). Сім вважають числом духовної довершеності, пов’язаної з Божою милістю.
иже — значення слова-букви можна передати словами якщо, коли. Пов’язане із числом 10 — десять (десять заповідей Божих; десять поколінь, як вважали, становить повний цикл сім’ї або нації). Число позначає Божественну досконалість. У Господній молитві “Отче наш” визначено десять важливих положень, які становлять фундамент людського буття, життя в Бозі, добропорядності, чесності, справедливості.
како — сучасною мовою означає як, подібно. Характеризує цю літеру число 20 — двадцять. Вважають, що цим словом Кирило прагнув показати подібність людини до Бога.
люди~ — слово-буква має широке значення: називає збірне поняття, людей різного стану, статі, роду діяльності; слово стало основою для творення багатьох стійких висловів — рід людський, будуть з нього люди, вийти в люди. У давнину це означало вийти в неділю на майдан, щоб на інших глянути і себе показати. Ця літера називає число 30 — тридцять.
мыслите — одна з тих назв, яка дає імпульс до активізації інтелектуальної діяльності. Її синоніми: думати, міркувати, мізкувати, з’ясовувати, вважати, припускати, планувати… Вона ніби закликає збагнути істину, добро, запрошує до спілкування з Богом. Це ще одне Божественне число; розуміли його не як просто роздумувати, а як настанову на духовне спілкування з Богом. Цій букві відповідає число 40 — сорок.
иашь — у цю букву-слово,
вважають, Кирило вклав значення наш і брат, тобто слово вказує на спорідненість; також називає того, хто близький за духом, належить до нашого роду. Це свій, рідний, близький. Отже, слово позначало поділ на касти свої й чужі. Слово-буква має своє числове значення 50 — п’ятдесят.
онъ — буква-слово позначає особовий займенник. Але має й ширше значення: це будьяка особа чи особистість. Числове значення цієї букви — 70 (сімдесят).
покои — назва літери пов’язана з поняттям тиша, спокій; ширше значення cлова — це особливий духовний спокій або духовна гармонія. Отже, маючи в душі благодать, чисті помисли, виконуючи заповіді, людина здатна чинити добро, живе в гармонії з собою і світом. Числове значення — 80 (вісімдесят).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
