Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Українці завоювали собі любов і повагу в усього світу, а відтак перспективу на Перемогу”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

“Це той перший, що розпинав нашу Україну” – пам’ятник московському царю перемістять до музею. Що натомість?

Слово Просвіти, №22–23 за 2022 рік

Однією з вагомих проблем процесу деімперіалізації, тобто всеохопного позбавлення українцями шкідливого російського імперського спадку, є полтавський комплекс російських імперських міток-“пам’яток”, пов’язаних із кривавим попередником путіна, катом України – московським царем пєтром I (за Тарасом Шевченком: “Це той перший, що розпинав нашу Україну”) та перемогою Московського царства в Полтавській битві. Полтавці помітили, що пам’ятник Петру І перед входом до музею Полтавської битви, що на вул. Шведська Могила, 32, замотаний темною плівкою. Олег ПУСТОВГАР, регіональний представник УІНП в Полтавській області Дирекція музею бачить скульптуру Амандуса Адам-сона як експонат, який варто цивілізовано, згідно з процедур, перемістити до однієї із своїх зал. Юридично скульптура є, цитую з документів: “пам’яткою місцевого значення, а також частиною історичного комплексу національного значення”. Тому просто так взяти і механічно демонтувати її неможливо. Що зроблено? Скульптуру та монумент закрили від людських очей. Хтось скаже: напівкрок, тимчасове рішення. А як на мене, це мудра ініціатива музейників. А далі варто продумати заміну. Не може бути порожнечі. Один із варіантів проговорювався ще в 2008 році – скульптурна композиція “Шахівниця”. Це скульптурна композиція у вигляді шахової дошки, на якій стоять фігури шведського короля Карла XII, гетьмана Івана Мазепи та російського імператора Петра I. Зменшену в масштабі копію композиції можна побачити в музейній експозиції заповідника. Хоча події російсько-української війни змушують замислитися: чи вже аж так потрібен там пьотр, чи будуть у найближчі 50 років (і взагалі будь-коли!) там російські туристи чи варто всетаки, серед інших туристичних моментів, орієнтуватися й на “шведську” туристичну нішу? Якщо відповідь ствердна, то в перспективі може бути пам’ятний знак Україно-Шведському союзу у вигляді очільників Гетьманщини і Швеції, можливо, кошового отамана Костя Гордієнка. Такий символ-композиція на вході до музею слугував би туристичним магнітом, в тому числі для шведських туристів, а ще сприяв би спростуванню російського імперського міфу про те, що, начебто, Українсько-шведського договору не існувало. Насправді ж, Союз України зі Швецією спирався на традицію з часів давньої Київської держави – Русі. Особливо плідною була українсько-шведська співпраця між гетьманом Богданом Хмельницьким, з одного боку, та королевою Христиною (1644–1654 рр.) й королем Карлом Х Густавом – із другого. Воєнно-політичний союз між Швецією та Україною був укладений 6 жовтня 1657 року в Корсуні по смерті Хмельницького гетьманом Іваном Виговським та королем Карлом Х Густавом. Гетьман Іван Мазепа і король Карл ХІІ продовжили справу попередників, уклавши 29-30 жовтня 1708 року у Гірках воєнно-політичний договір. Зміст союзної угоди можна реконструювали як за українськими, так і шведськими джерелами. В офіційному повідомленні для Стокгольма про перехід Івана Мазепи – бюлетені шведської польової канцелярії від 10 листопада 1708 року – чітко не прописані деталі угоди союзників, але визначена ключова мета поєднання: “…Його Королівська Величність упровадив своє військо в цю країну не для того, щоб учинити її жителям якусь шкоду, а для того, щоб вони змогли помститися віроломним ворогам… Його Королівська Величність хоче не тільки взяти правителя і всіх жителів цієї країни під покровительство, але й звільнити від ярма”. Згадував про домовленості Карла ХІІ з Іваном Мазепою й офіційний історіограф Карла ХІІ Г. Нордберг: “…Мазепа пішов під шведську протекцію з умовою, що Україна має бути окремим князівством”. Оригінал французькою мовою був знайдений українським істориком Ільком Борщаком в архіві замку Дентевіль і вперше опублікований у львівському журналі “Стара Україна” за 1925 рік. Його основні положення: 1. Його Королівська Величність зобов’язується обороняти Україну і прилучені до країни козаків землі й негайно вислати туди задля цього помічні війська. 2. Все, що завоюється з колишньої території Московщини, належатиме на підставі воєнного права тому, хто цим заволодіє, але все те, що – як виявиться належало колись народові українському, передасться й задержиться при українськім князівстві. 3. Князь і Стани України, згідно з правом, яким досі користувалися, будуть заховані і вдержані на всім просторі князівства і частин, прилучених до нього. 4. Іван Мазепа, законний князь України, жодним способом не може бути нарушений у володінні цим князівством; до його смерті, яка – треба сподіватися – не наступить ще довго. Стани України заховають всі вольності згідно зі своїми правами та стародавніми законами. 5. Нічого не зміниться в тому, що досі зазначено щодо герба й титулу князя України. Його Королівська Величність не могтиме ніколи присвоїти цей титул і герб. 6. Для більшого забезпечення як цього договору, так і самої України князь і Стани передадуть Його Королівській Величності на весь час, поки тягтиметься ця війна, а з нею й небезпека, деякі з своїх городів, а саме: Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву, Гадяч. У березні 1709 року до українсько-шведського союзу долучилися запорожці. 27-28 березня 1709 року у Великих Будищах була укладена друга українсько-шведська угода між гетьманом І. Мазепою й кошовим отаманом Запорізької Січі К. Гордієнком, з одного боку, і королем Карлом ХІІ, з іншого. Цей договір повторював пункти, підписані 1708 року, але й були додані нові, зокрема, шведський король зобов’язався не укладати мирової угоди з московським царем, доки не визволить з-під московської влади Україну й Запоріжжя. На ці домовленості опиралися союзники під час Бендерського періоду еміграції й згодом, коли Пилип Орлик із козаками перебував у Швеції.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин