Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Україна буде українською, бо іншою не може бути
Слово Просвіти, №22–23 за 2022 рік
Українській культурі та історичному досвіду не притаманні шовінізм та бажання всіх примусово асимілювати – на відміну від багатьох інших. Натомість, коли ми чуємо про “багатокультурність” – ми одразу розуміємо, що йдеться про намагання зберегти в Україні домінування чи принаймні суттєвий вплив російсько-імперської ідентичності. Яка апріорі заперечує українську ідентичність як таку, в діапазоні від тотального заперечення (нікакой Украіни нєт, украінскій язик нікаму не нужен) до поблажливої зверхності (украінская культура отсталая і малєнькая, на нєй сложно пастроіть серйозную гасударствєнность). Проблема полягає в тому, що українська та російсько-імперська ідентичність не можуть співіснувати на одному просторі. Вони заперечують одна одну. Намагання поєднати паралельне існування цих двох ідентичностей – це сутність усієї гуманітарної політики України з 1991 по 2014 рік. З коливаннями в проукраїнський бік в часи Ющенка і майже повним промосковським розворотом у часи Януковича. Коли з одного боку День Незалежності, а з іншого – совєцький дєнь пабєди з георгієвськой лєнтой. З одного боку УПА і Бандера, а з іншого – пам’ятники Лєніну і комуністична топоніміка. Коли українська мова – єдина державна, але фактично в половині держави навіть урядові установи цей статус ігнорують. Ця шизофренія ідентичності була прямою причиною і геополітичного топтання на місці, і відсутності позитивних змін, і роззброєння армії (“бо з ким ми будемо воювати, хто на нас нападе?”), і в тому числі тотальної корупції (бо як подолати корупцію в суспільстві, яке невідомо для чого існує і де ніхто не довіряє одне одному, бо нас не ясно що об’єднує?). Ніби у 2014 році все вже мало стати ясно, а тим більше після початку широкої війни 2022 року. Але, як бачимо, намагання зробити Україну “багатокультурною” (тобто частково російською) та “новим центром тяжіння для всього прогресивного російськомовного” продовжуються. Одним із каркасів, який реально тримає Україну сьогодні і дає вистояти у цій війні, було масове переведення у 1990-х освіти на українську мову та українізація управлінського апарату. Якби не ці два кроки, зроблені тоді, – у нас зараз була би повна катастрофа. Як у Білорусі. Впевнений, що тоді “багатокультурники” теж були категорично проти цього. Тому висновок один: робити своє і не слухати нікого. Україна буде українською, бо іншою просто не може бути.
СОФІЯ МАЙДАНСЬКА
10–11
НАДІЯ ОНИЩЕНКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
