Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · “Коли викинемо з нашої лексики слово “російськомовний” – то зникне остання зачіпка в нісенітній маячні про “братськість” народів”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Я – причина цієї війни

Слово Просвіти, №22–23 за 2022 рік

Олександр МУДРИЙ Так-так, саме через мене вона стала можливою. Я постійно про це думаю. Зараз спробую пояснити. Ще раз наголошую, що це мої особисті думки, з якими ви можете бути не згодні. Я російськомовний українець. Я мешканець на 95% російськомовного міста. При тому, що 30 років свого життя з 33-х я проживу незалежній країні Україні з єдиною державною мовою. Я до 8 класу навчався російською мовою, більшість предметів в ліцеї та університеті теж викладалися російською. Я дивився російські фільми, читав російську класику та слухав російську музику. При цьому я ніколи не вважав росіян “братським” народом – я ніколи не жив з ними в одній країні (принаймні, у віці, коли я міг щось тямити), ніколи не відвідував цю країну. Я до 2014 року всі народи світу вважав братськими, бо дружити, товаришувати і навчатися розумним речам треба зі усім світом та всіма країнами. Для мене росіяни ніколи не відрізнялись від американців, кенійців чи, скажімо, еквадорців. Всі навколо однакові, думав я. В моїй родині ми спілкувалися російською, з друзями, на роботі чи в компаніях – теж. При тому у мене не було ніколи проблем з українською – я навіть вигравав шкільні олімпіади, а проводити урочисті заходи мені навіть зручніше було саме українською (особливо офіційні заходи). Просто всі навколо російською — і я теж. Так зручніше. Так – легше. Ще коли я отримав паспорт у 2004 році, замислився: а чого це україні, де офіційною мовою по Конституції є лише українська, паспорт громадянина (найважливіший документ, на хвилинку) заповнений двома мовами? Ще більше я здивувався коли у 2016 році отримав новий паспорт-книжку (загубив старий документ), де так само моє ім’я, прізвище та по-батькові на другій сторінці вказані російською. Дивно, подумав я. Як ще можна говорити про “ущемление”, коли така фігня твориться. У 2012 році в мене народилась донька і я читав їй книжки та казки. Різними мовами — українською, російською та, навіть, англійською. Та вдома, в побуті, з донькою розмовляв російською. Вона казала на мене “папа”, а не “тато”. Хоча маю зазначити, що коли вона почала читати сама, я купував книжки для неї виключно українською. Тут у мене якийсь ніби принцип прокинувся, проте, на жаль, не до кінця. У 2014 році в Україні почалась війна. росія для мене особисто чітко стала ворогом. Але росія, перш за все, як щось загальне, як держава передусім. Війна тоді оминула Херсонщину і я став жити як раніше — робота, родина, можливість відпочивати і таке інше. Війна (дуже неприємна зараз аналогія виникає — адже Україна офіційно називала події 2014 – і до лютого 2022 антитерористичною операцією, а потім операцією об’єднаних сил, а не війною) йшла десь далеко від мене, і я, чесно визнаю, останні років 7 про неї не так часто і думав. Я читав новини, я так само як і багато моїх друзів просто реготав з російської пропаганди (не підозрюючи про жахливу її загрозу), не піддавав сумніву, що Донбас та Крим то українські землі — але війна йшла осторонь. В театрі, в якому я працював, йшли вистави російською (в тому числі, за моєї участі), я організовував концерти зірок в Херсоні (в тому числі російських зірок). Восени 2020 я вирішив у своїх соціальних мережах перейти на українську. Не знаю, чому саме, але прийняв таке рішення. Але в побуті все одно продовжував спілкуватися російською. Дивився російських ліберальних блогерів, слухав російську музику, щоправда перестав дивитися російські фільми. Моя донька, приходячи зі школи, часто казала мені, а давай вдома говорити українською? Я погоджувався, та мене вистачало на півгодини максимум. Так було до 24 лютого 2022 року. З початком повномасштабної війни я перейшов на українську мову тотально. Я видалив всю російськомовну музику зі свого телефона, видалив всі підписки на російські ютуб-канали. В Херсоні до самого мого виїзду (це сталося 16 квітня) я розмовляв виключно українською. В усіх громадських місцях, крамницях, транспорті чи чергах. Здебільшого, коли я починав розмовляти зі своїми знайомими, мої знайомі теж переходили на українську (хоча я нікого про це не просив). Я виїхав 16 квітня. Ввечері 17 квітня опинився у Стрийському районі Львівської області. Була можливість там зупинитися, але так як мав ще один варіант, то вирішив спробувати і його. Та 17 квітня ввечері, коли я був за тисячу кілометрів від рідного дому з одним рюкзаком в будинку абсолютно невідомих мені людей, я

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин