МВІННІВИЕТо Кен ІВТАЮ РОТОМ | нате ОГО ЛЛЛОзеРОГО СОПІИТОМ епоує їпе міаїартатк
гАЗЕТА ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» ІМЕНІТАРАСА ШЕВЧЕНКА КВІТЕНЬ, Ч.4 (23) 1996 РОКУ
б Р т. Ж й я
Дж. Мейс Микола ТКАЧ
УПОШУКАХ 11 ВТРАЧЕНОГО з СРОМОЛЕННКЕ 6 они
РОЗУМУ
Юрій ГНАТКЕВИЧ
ЧИ ВІДКРИЄ УКРАЇНЦЯМ ШЛЯХ ДО
НАЦІОНАЛЬНОГО
ВІДРОДЖЕННЯ НОВА ВРНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ?
( В усі часи в усіх державах, які виникали на уламках імперій, 4 З -пожотирану СЛІТОЮ і урядами молодих країн проголошувався курс 98 по Ел національної держави та (національне відродження.
о З Па зв цьому завжди була, бо будь-яка метрополія за будь-яку 5 | (і дуже часто небезуспішно) намагалася викорінити
зональну й патріотизм підкорених націй, відлучити їх від рідної | мови р нашональних традицій. Успіхи, досягнуті російською мтіе| в Україні, виявилися такими значними, що після олошення пржалянняті п державна еліта ме наважилася
пари оголосити курс на побудову національної держави та на шональне відродженні українців. Ї не тому, що в цьому немає потреби, а тому що більшість представників державної еліти, що бу. а рані ше іє нині при владі, сама була і певною мірою залишилася роду г беріоху русифікації, Внаслідок цього за національне я багатьох з них серие не дуже болить. Їдею національного
ія вони сприймають ліниво, неохоче, боязко, орієнтуючись | з будівництво не національної держави, а держави типу "взагалі . У ЧРУВНЕОМО М РЦТРО приклад. В усіх арміях світу існує патріотичне виховання.
і) пебани солдатам, курсантам там кажуть, що пони зобов'язаші свою батьків цину. В нашій армії шчого подібного ніхто
не каже. Слово "Україна" та інші українські слова в українській армії вимовляються рідко: у нас навчають "воєнному делу". Вчитуюсь у Статтю 10 проекту нової Конституції України. Щей проект є варіантом, прийнятим ца основі консенсусу робочою підкомісією Конституційної комісії: кожеш хотів чогось більшого, але більшість погодилася на більш-менш прийнятний варіант. Ось
текст цієї статті. вз "Державно (офіійною) мовою в Україн є українська мова. В Серед тих перших, хто стоя
місцях компактного проживання громадям, що належать до одіцєї кінокамерою над зруйнованим
або кількох національних меншим, поряд з державною мовою може вживатись у діяльності органів державної влади та державних реактором на даху третього
організацій мова, прийнятна для більшості мешканців певного енергоблоку ЧАЕС, був нашгем-
населеного пункту. ем Якщиюї значения слова "поряд стосовно мов у поданому ляк з Чернігівщини, москвич за
контексті є не зовсім арозумілим (як ше поряд?), то причини | ПРОПИСКОЮ, відомий кіно-
компромісу є зрозумілими: одій залишилися задовалені тим, що в Й
тексті немає згадки про державність чи офіційність російської режисер-документаліст Роллан
мови. а шкі чітко бачать У тексті МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ практичної Сергієнко. Січень НИНІШНЬОГО
реалізації державності російської мови скрізь там, ле воїа такою "ДАМО :
мині фактично є, (Знаючи, що мовне питання є питанням великої року був для нього ювіЛейним:
ПОЛІТИЧНОЇ умафчаєснеї око буде точитися ія політична Творчі спілки, Московська та
борютьба, я спробую передбачити пропозищі, які будуть висуватися я . чай
у парламенті. Київська кіностудії, побрати- Першою буде внесена пропозиція про державність чи сріційність ми-чорнобильці вітали його з
російської мови. Адже олій депутати захочуть врахувати реальності : . й ("так исторически сложилось!"). Інші захищатимуть | відоме шістдесятиріччям, як І всі, хто
всьому світові 0/0 небажання метропольних націй вирчати мову цінує вагомий доробок цього народу, на землі якого вони живуть. Деякі ж українську мопу за мову / просто не вважають. Згадана пропозиція пе буде проголосована, бо ма истра Е Розмову з КІНО" зв парламент є багато депутатів, які розумиоть, що проголошених
держашност чи офіційності російської мови о в часи занепаду режисером ведевідома поетеса, української приаведе до того, що через деякий час російська мо | авторчисленних книг, зокрема майже повністю витіснить українську, залишивши їй деякнії ,
простір во селах, населенця яких онаслідок «ре змеризаци буле | поеми про чорнобильську постійто вменщуватися, та в містах Захілиої У країни, відомий трагедію «Вибух» та збірки «Віч-ступінь політизації та нацшонального патріотиаму населения якої з "а .
постійно викликатиме коніррантацію ма мовно-націомальному на- ВІЧ», народженої ПІД небом
т. Зрештою, держашость російської мови мавки поділнть безлюдної Прип'яті вісімдесят країну ма ді частини (Україку та Украйну), що майбутиврому З - цеминуче через постій)0 референдуми (чи череа громадянську восьмого року, а також повісті
війну. спрювокопваму результатами референдумів ) ПозчАєЄтгук їй «ОКінка У зоні» («Вітчизна» Мо 9- а стор 4 ц.р.) Світлана Йовенко.
- лЦ дн
ДІАЛОГ ПИСЬМЕННИЦІ
3 КІНОРЕЖИСЕРОМ
Стор.8-10
ПРОСВІТА:
кининнавнонаинннн 0 |
1868-1996
« Є Чі
БЕН А СОДИ рі нн ча у
ТА
во "ПРОС
історія просвітянського руху на Берестейщині тісно пов'язана з іменем Тараса Шевченка і починається з 1905 року, коли з ініціативи мешканців с.Кобиляни Берестейського повіту засновується народна читальня. У скромних книжкових фондах читальні, самої по собі явища небуденного, омільне місце посідають твори саме Т.Шевченка, здобуті за сприянням - Львівського товариства «Просвіта». . Саму читальню її фундатори назвали ім'ям улюбленого поета. ск У ті ж роки завдяки невтомним . зусиллям видатного будителя україн- - о ського люду О.Василенка(1861-1921 зд рр., український письменник, публікувався під псевдонімом О.Варнак), офіцера берестейської фортеці у 1902- 1914 рр., у Бересті організовано самодіяльний український театр і хор. У 1911 р. знагоди ювілею Т.Шевченка, театр здійснив виставу «НАзар Стодоля». По виставі, прийнятій публікою із піднесенням, відбулося читання творів Шевченка. Ювілейні заходи мали завершитись масовим мптингом шанувальників поета, але в події втрутилася поліція і заборонила проведення мітингу, проте мітинг усе ж відбувся в Бересті напівтаємно - водному з казематів фортеці.
На значно вищий рівень піднявся просвітянський рух 1917-20 рр., коли берестейщина належала до незалежної української держави (УНР). Більша частина Берестейщини увійшла до складу Холмської губернії. У Бересті знасодилась резиденція губерніяльного комісаріату. Культурно-освітні справи мав під своєю опікою комісар Карпо Дмитріюк зі своїм заступником Т.Олесюком. Він організував учительські курси українознавства для вчителів, після закінчення яких вони призначалися на учительські посади в селах. Таких курсів влітку 1918 року відбулося три черги. Викладачами там були К.Дмитріюк, професор Гладкий, професор Рудницький. Деякий час викладав гігієну доктор Дмитріюк Відсрито бу.о початкову школу в бересті при братській церкві. Засно ван» було товариство «Просвіта». В
й ЕЕ ж
місячні | І6.ХІ -- 16.ХИ1 1927 р.
З УКРАЇНИ В УКРАЇНУ ЧЕРЕЗ КОРДОН
а рн м
вч на яки
Пі і, " ч ою ї г РУ « б; "чи - г "и і ко Чі Р чі Чі - -
повітах створено 150 українських шкіл, у яких навчалося понад 7000 дітей.
У 1920 році Берестейщина була окупована поляками, усі українські школи, повітові уряди були зліквідовані і на їх місце постали польські установи. Заборонялось навіть називати себе українцями. Ось як згадує у спогадах про ту ситуацію перший голова легалізованого товаритсва «Просвіта» в Бересті В.Дмитріюк: «Появилося розпорядження про паспорти. Коли я зголосився до повітового уряду за тим «довудом особистим», мене запитали про національність. «Звичайно, що українська», - сказав я. «Нєма такєй народовосці», - заявив урядовець, - ту нєма жадних українцюф». «Але я є українцем і прошу так записати, інакшого «доводу» я не прийму». Після наради з іншими урядовцями і самим начальником повіту, який мав висловитись: «А нєх там бендзє єден українець», я отримав «довуд» з зазначенням «народовосцт українська» і ім'ям Василь, а не Базил.
Не диво, що в урядовій статистиці 1921 року Полісся більш як 120 тис. мешканців було зазначено. «Релігія парвославна, народовосць польска».
Легальна діяльність товариства «Просвіта» була відновлена у 1922 році. Першим головою товариства , якя вже обмовився, був посол в польський Сейм доктор В.Дмитріюк. На кінець 20-х років «Просвітою» було відкрито 127 бібліотек і хат-читалень. Відкрита приватна українська школа ім.О.Стороженка у Бересті, де першим учителем був М.Козяр. У 1935 р товариства було ліквідовано за скомунізованість польською владою.
Крім «Просвіти», у Бересті була заснована філія Союзу Українок (фундатор дружина В. Дмитріюка), відкрито укбоаїнський банк, першим директором якого був. О Базилевич Постала сільськогосподарська ксоператива У міжвоєнний час на берестей - щині також діяли осередки «Сельробу» та «Сельсоюзу», КПЗУ, виходили українські газети «Рідне слово», «Наше СЛОВО»
- дій рем - ній Р Р рення -- ракоурннни тки --
роевітні курси В Бе
дра
за
от 5 З - хі
ра ,
ресті но
у 1939 році Берестейщина була приєднана до радянської Білорусі. у той час, як в українських районах в 1940 р. було 30 українських шкіл, то вже в 1942 р., за німецької окупації - 161. Інспектором українських шкіл був вже згаданий Микола Козяр. З поверненням на Берестейщину Радянської влади у 1944 році М.Козяра заарештували і у в'язниці в Бересті НКВД закатувало його на смерть. Більшовицькому уряду БССР українські школи були не потрібні, останні з них ліквідовані у середині 50-х років. З того часу і до 1990 року в українському житті на Берестейщині наступило затишшя.
У 1990 році створено Українське Громадсько-культурне об'єднання Брестської області (УГКО БО). 3 1991 року виходить газета «Голос Берестейщини». Факультативно вивчається українська мова в декотрих школах Корбинського та Кам'янецького районів, вБерестейському університеті існує відділення української мови та літератури. В жовтні 1995 року зареєстрована нова українська організація «Просвіта Берестейщини» ім.Т.Г.Шевченка, котра стала продовжувачем традицій міжвоєнної «Просвіти». В березні вийшов перший номер газети «Берестейський край», заснов-
ником якої Є «Просвіта Берестейщини»,
Олег ПАРХАЧ, голова управи громадського об'єднання «Просвіта Берестейщнин» їм. Т.Шевченка
Від автора: Користуючись нагодою, у зв'язку з
тим, що нами готується книга про український рух на Берестейщині, прошу всіх, хто має будь-які матеріали, документи щодо цього питання, написати на адресу: Білорусь, 224020,
м.Брест, вул.Друга Заводська, 9, Ласковичу В.П.
ДОВІРИЛИ ВДРУГЕ
Відбулася звітно-виборча кон 43 р ренція Чернівецького Ра ній РІ у
нання «Просвіти». На ній підбійто підсумки діяльності Об 'єднання"За звітний період, окреслено завдання на майбутнє |
Очолювати Чернівецьку «Просвіту» делегати конференції вдруге довірили Вікторов! Косяченку.
яю
ПРЕ НЕ ОРО
Відбулася звітнОо-виборча З конференція Чернігівського обласного товариства «Просвіта» Головою знову обрановВ. Чепурного,оскільки делегати схвально оцінили і роботу організації | дого особисту діяльність Конференція прийняла окрему ухвалу на підтримку проекту Конституції (в цілому), поставивши вимогу Закріплення в ній державного статусу української мови, Також вирішено провести в Чернігові Другий український книжковий ярмарок
(19-20 квітня). НЕ ЧИСЛОМ, А УМІННЯМ
23 березня у Львові відбулася звітновиборча конференція обласного об'єднання «Просвіта». У її роботі взяли участь 273 делегати Із очікуваних 300.
інтерес до просвітницьк конференції виявили представники обласної у та міської держадміністрації, керівники г творчих спілок Львівщини, голова Комісії з питань культури Верховної Ради України, народний депутат Михайло Косів, голова Секретаріату Всеукраїнського товариства «Просвіта» Микола Нестерчук, голови Івано- Франківського (Степан Шулепа) та Тернопільського (Богдан Головин) об'єднань «Просвіти».
із вступним словом до делегатів звернувся голова Львівської обласної «Просвіти» Роман Іваничук. Він наголосив, зокрема, на тому, що СЛІД залучати до керівництва організації більше молоді, людей із новим мисленням, які краще орієнтуються в ситуації економічній, політичній.
Доповідач - головаРади об'єднання Зиновій Мазурик зазначив, що на сьогодні обласне об'єднання налічує близько 15 тисяч членів «Просвіти» супроти 77 тисяч у 1990 році. Але, підкреслив він, основненечисельність, | а зорганізованість об'єднання. Проана- 4 лізовано діяльність комісій Ради. чав
Головою Львівського обласного об'єднання «Просвіта» на демократичних засадах обрано відомого 2 письменника Романа Лубківського.
дк Й на Та сві ОД
и чі.
теє
си
МАСОПИС НАЩАДКІВ УКРАЇ НІСЬКОГО козАцтвА|
їчове ЦІМ СТІ | ВЕЛИКЕ КОЛО 3
КОЗАЦЬКИХ НАЩАДКІВ -
Відомий просвітянин Анатолій | Носенко -- невтомний постачальник яскравих ідей, він же і їх перший, послідовний виконавець. Щойно порадувалась українська громадськість виходові у світ започаткованої ! редагованої ним газети «СічОове Оратство», яка одразу здобула попу" лярність не лише в місті Орджонікідзе; але й в усій Дніпропетрсвщині, авже на порі-- новий задум, татакий, що навряд когось залишить байдужим днатолій Носенко зініціював проведення з 3 109 серпня 1996 року «Великого КОЛа козацьких нащадків». Збір відбудеться на славному, доброї козацької слав! МІСЦІ -- у Капулівці Нікопольського району. Створено оргкомітет, КУДИ ввійшли відомі українські ДІЯЧ! співтворці свята Козацької Слави, що: свого часу, надихнуло Придніпров Я: об'єднало кращі національні СИЛІ» засвідчило, що є ще порох у порох!?" ницях спадкоємців Сірка, що. «не потурчилась,. не побасурманилаєся" людність на його батьківщині ! чує себе
КооавамЛО
ки - ни -- -ві
Й?
--«національ 0-мМОВНИХ питань,
Слово ПРОСВІТИ
Г
ПРОСВІТА: 1569-1976
і- Кі
НОВИНИ «ПРОСВІТИ»
ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО СЕСІЮ ГОЛОВНОЇ РАДИ ВУТ «ПРОСВІТА»
16-17 березня ц. р. відбулася Сесія Головної ради ВУТ «Просвіта». На сесії прийнято рішення про проведення чергового з'їзду Товариства у листопаді 1996 р. Сесія ухвалила широко відзначити свято літописця Нестора та провести всеукраїнський просвітницький захід з питання земельної реформи.
"В окремій заяві Головна рада «Просвіти» закликала до якнайшвидшого схвалення проекту Конституції Верховною Радою та винесення його на всеукраїнський референдум. Проте, зазначається у заяві, «Просвіта» неможе погодитися з закладеною уст. 10 проекту спробою у завуальованій формі надати акесь особливе право одній З національних меншин нав'язувати свою мову, як державну. Україна 1 мешканці населених пунктів: потребують Конституції, яка зорієнтує їх не на постійні референдуми 1! опитування Зне на
продовження русифікації, а на
національне відродження.
Головна рада «Просвіти» адресувала Віце-Прем'єр-Міністрові України Івану Курасу своє гостре занепокоєння у зв'язку з фактичним припиненням діяльності урядової мовної комісії та невиконанням прийнятої п ять років тому урядової програми розвитку української та інших мов. Зініційовано негайне проведення спільної наради партій 1 громадських організацій національно-патріотичної орієнтації, метою якої мала б стати координація дій навколо проблем національного відродження та їх відзеркалення у новій Конституції.
ЗАЯВА ГОЛОВНОЇ РАДИ
ВСЕУКРАЇНСЬКОГО
ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» гії. Т. ШЕВЧЕНКА
Головна Рада Товариства «Просвіта», розглянувши на своїй сесії факт прийняття Державною Думою РОСІйської! Федерації постанови про відновлення СРСР і в зв'язку з цим денонсацію Біловежської угоди про створення СНД, вважає, що зазначена акція законодавчого органуРосії є ще одним проявом російського імперіалізму і прямим посяганням на державну незалежність нашого народу.
У зв'язку з цим учасники сесії Головної Ради товариства «Просвіта» звертаються до Президента, Верховної Ради та Генерального прокурора України з вимогами:
1. Вийти зі складу СНД, яка дедалі більше перетворюється на засіб політичного тиску на Україну | відновлення російської імперії.
2. Заборонити діяльність на території України суспільно-політичних сил, які виступають за відновлення союзу з Росією, позаяк така інтеграція матиме своїм наслідком суттєве обмеження суверенітету України, а згодом і повну ліквідацію Української держави, отже,
зазначені гасла | відповідні дії є антидержавними у своїй суті. Вважаємо, що компартія України підлягає забороні ще й тому, що вона є правонаступником КПРС, злочини якої проти нашого народу загальновідомі. Головна Рада Весукраїнського говаристиа «ЙПроєнітаю їм. Т. Ш/ерченка
Молдові мешкають близько 600 тисяч б нта Тільки в Кишинегі їх - 100 тисяч. 400 сіл по країні від 30 до 100 відсотків -- українські. Раніше ця сила народу поповиювала кількість «русофонів». Зараз ми з гордістю називаємо себе українцями. І активно відроджуємо свою культуру, свою мову, свої звичаї. Нам є що відроджувати: не вмерла материнська пісня, збагачена місцевим колоритом, збереглися давні витинанки бабусь, «червоними та чорчими нитками» створюються в кроснах самобутні килими; по селах іще одягають святковий одяг, витканий, вишитий зо 200 років тому... У Молдові є кому це цінувати, берегти, поширювати. Є достатня кількість людей, спроможних на просвітницьку роботу: вчені, художники, журналісти, діячі культури, що досконало володіють літературною мовою і розуміють свою місіонерську ролю, утворили Товариство «Просвіта» у Мол-
дові. До речі, не на голому місці: тут, у
Молдові перебували і творили такі діячі «Просвіти» як Михайло Коцюбинський, Їван Нечуй-Левицький, інші великі українці; тож, духовне наслідування забезпечене. Плани, за якими працюють просвітяни у Молдові, досить напружені. Достатньо назвати напрямки нашої роботи: це допомога школам, де вивчають українську мову, надання методичної допомоги кафедрі української мови та літератури, що її утворено нарешті в
Белць, виступи на радіо та телеба-
СВОЇ В МОЛДОВІ
ченні з популяризацією звичаїв, культури українського народу, заходи по сряткуванню визначних дат з історії та культури України, виявлення давніх зв'язкіп Молдови та України. Треба додати, що у Молдові зроблено немалодля того, аби українці мали змогу відроджувати свою тралицію, мову і розвиватися соціально 1 культурно. Завдання просвітян -- надати напрямку, певної якості цьому процесові, застерегти від профанації, удосконалити мову радіо та телевізійних передач, що провадяться українською мовою.
В 1995 році Товариство «Просвіта» провело широке святкування 400-річчя від дня народження Гетьмана України Богдана Хмельницького, підготувало |і показало по селах пісенно-постичну композицію, присвячену Марусі Чураївні, вчетверте провело свято Івана Купайла, влаштувало Різдв'яні колядування, відзначило 90-річчя видатного кінодіяча Петра Вершигори, як повелося, відреагувало на свято Незалежності Молдови та України, які, до речі, майже поруч у календарі. При Говаристві створено два фольклорні колективи: ансамбль «Селянка» у селищі Ставчени, поблизу Кишинева і ансамбль «Сударушка» в Кишиневі. Співачок з цих ансамблів залюбки приймають в українських селах. Правда, дістатися до сіл -- теж нелегко: треба завжди шукати допомоги у підприємств, де керівниками працюють українці, або ж домовлятися з сільськими господарствами. Як би то не було, а робота «Просвіти»
йде і помітна у Молдові. Коли приїздять
до нас гості з України ми намагаємося
прийняти їх так, щоб вони надовго запам'ятовували ці візити; забезпечуємо вдячну аудиторію, цікаві зустрічі, по-
дорожі по місцях історичних зв'зків
України та Молдови, місцях гетьманської та козацької слави. Були у нас ансамбль «Джерело», квартєт «Золоті ключі», дуст «Неопалима купина» з Києва -- високопрофесійні колективи, з якими зав'язалися стосунки на особистому рівні. Часто бувають у нас самодіяльні артисти, була 6 їх ласка, ми охоче приймаємо, хоча, як ви розумієте, ми таки не на своїй землі. Тому ми й вдячні країні, де ми долею опинилися, за те, що поважає українців, дає змогу для духовного розвитку. Керівництво країни, а саме Президент, приймав представників «Просвіти», цікавився нашими наробками. Багато проблем мають бути вирішені в майбутньому. Ще досі ми не маємо української газети, ускладнює наші плани для українського духовного відродження наша матеріальна неспроможність та «самодіяльний» статус. Уявіть собі, любі друзі, що все те, що ми вже зробили, робимо і плануємо зробити, є справа людей, зайнятих власною роботою, людей, якими рухає величезний ентузіазм, величезна любов до до всього українського. Що ж, на те ми, напевне, 1 є просвітяни і нащадки просвітян.
Ж с-м |
голова Товариства «Просвіта» У Молдові, й
доктор філософії, член Спілки журналістів
ВІСТІ З ПЕРВИННИХ
Просвітяни Оболоні докладають УСіх зусиль, щоб реалізовувалась у життя українська Ми зберегли організаційну структуру, навіть дещо розширили свою мережу. Сьогодні в районі діє 20 осередків, які нараховують понад 200 членів Товариства, а також сотні прихильників.
Оскільки низові осередки є основою
овариства «Просвіта», то провідниками и організаторами просвітницької роботи завжди виступають керівники осередсів. Навколо них гуртуються люди, своєю енергією воки вселяють віру й надію у майбутнє, словом і ділом утверджують нашу незалежність. Від їх діяльності випромінюється добро і світло. Перш за все хочу назвати колектив будівельного управління «Київфундаментспецбуд» (начальник -- В. Ткаченко, голова первинного осередку головний інженер управління О, Черняхівський). Трудовий колектив збережений, стабільно працює. Можливо завдяки цьому 1! первинний осерередок зміцнюється, користується авто зитетом і шаною у людей.
Із нарощуванням економічної потужності працює акціонерне товариство «Оболонь» (генеральний директор - О. Слободян, голова первиннс"о осередку бухгалтер Л. Гарбарчук). Приємно відзначити, що підприємство має українське обличчя, в пошані державна мова. Сьогодні тут випускається більше 15 видів напоїв. Продукція користується широким попитом як в Україні, так і за її межами. Досить сказати, що середня зарплата працівника становить приблизно 100 американських доларів Головне правило у керівників-патріотів -- не
ідея.
Київ, 16.03.96
цц
чекати манни небесної, а наполегливо працювати.
Впевнено почувається і трудовий колектив Українського інституту туризму (ректор П. Слободян, голова первинного осередку заступник ректора інституту Ї. Гаврилишин). Вони твердо стали на державницькі позиції та багато роблять, щоб розвивалась індустрія туризму в Україні. | такі приклади можна продовжити.
Велика увага районним правлінням «Просвіти» приділяється організації просвітницької роботи, З цією метою були організовані зустрічі відомих людей у колективах, читались лекції, проводились семінари та конференції. Зокрема, минулого року з 1 до 10 грудня в більшості (| кіЛ району провели літературномистецьке свято, присвячене Дню І грудня -- Підтвердження Акту незалежності України, В гостяху педколективах побувало більше 25 письменників та митців, Серед них: народні депутати України ГІ. Мовчан, Пп. Осадчук, поети М. Сом, В. Бровченко, В. Юхимович, прозаїки В. Скуратівський, В. Бойко та їн.
Велика роль в утвердженні української державності належить керівникам установ та організацій. Як вони налаштовані, то так живе і діє організація. Для прикладу візьмемо школи. Там, де керівництво школи взяли за основу навчально-виховної роботи утвердження державницької ідеї, то і результати хороші. Серед кращих шкіл району можна назвати СШ Мо 9, 226, 246, 239, 222 таїн. Із 32 лише дві школи в районі російські.
Ділові стосунки встановлені зі всіма дитячими дошкільними установами району. Члени правління часті гості у маленьких друзів. Дитячі садочки в районі всі українські, Кращим дитячим садочкам були передані безкоштовно бібліотечки дитячої літератури на суму понад 20 мли. карбованців
Окремо слід сказати про зв'язки з військовими частинами Збройних Сил України. Уже стало традицією систематично виступати перед вояками з
жня
ЩО ВИЗНАЧАЄ ПЕРСПЕКТИВУ?
Яка робота проводиться в низових осередках керівництвом районного об'єднання? Що вдалося зробити? Які проблеми? Про це розповідає голова Мінського районного об'єднання ВУТ «Просвіта» Микола НЕСТЕРЧУК
концертами художньої самодіяльності, організовувати зустрічі з письменниками, митцями, діячами науки та культури, допомагати в комплектуванні їхніх бібліотекта оформленні військових СВІТЛИЦЬ.
Уже два роки Мінське районне об'єднання має своє приміщення. Це значно полегшує проведення організаційно-просвітницької роботи. При районному об'єднанні працює хор української пісні «Просвіта» (художній керівник--Р. Марченко), який виступає у трудових колективах району, війСськових частинах, школах, здійснює творчі поїздки по Україні.
Одне із основних завдань районної «Просвіти» ми вбачаємо в постійній роботі надреалізацією Закону про мови та Державної програми. Я сказав би так, що це щоденна робота кожного члена нашої «Просвіти», -- починаючи з 1992 року ми дослідили причини зросійщення району, Всі осередки були задіяні для виконання цієї роботи. За кілька місяців її було завершено та підготовлено матеріал, обсягом 45 друкованих аркушів. Документи були передані до Мінської районної та Київської Міської держадміністрацій для ліквідації наслідків зросійщення. Це питання знаходиться під постійним контролем нашого об'єднання.
Мовне питання постійно знаходиться в полі зорукерівництва районної «Просвіти». Зразу хочу сказати, що це не лінгвістична проблема, а загальнополітична, стосується всього суспільс ва.
Отже завдання просвітян-- піднімати національну свідомість, людську гідність кожного українця, поєднувати традиції і новий досвід у своїй роботі, заходах.
Сподіваюся, що вся інтелігенція рамону допоможе наму цьому, підставить сеоє плече для загальної справи,
Галина РОГОВА, |
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
и ша
нн
Р РЕ
тт - п кри
Р РЕ інкіднаний
Юрій ГНАТКЕВИЧ
НАЦІОНАЛЬНОГО
УКРАЇНИ?
ВІДРОДЖЕННЯ НОВА КОНСТИТУЦІЯ
Закінчення. Поч. па стор.Ї
з сни
Поза всяким сумнівом, у Верховній Раді буде анесено пропозицію обмежитися у тексті Конституції лаконічним записом: | Державною мовою в Україні є українська мова. Автори такої пропозиції виходитимуть з того, що Україна є державою українського стносу, 1 що всі нашональні меншини, які живуть у ній, вкліочно з російською, мусіли 6 поважати цей факт. Прихильники такого підходу скажуть: Мало того, що Росія століттями тримаха Україну у неволі; мало того, що російські шовіністи згноїли кращих синів нашого народу по Соловках 1 Сибірах, мало того, що вони шдлеспрямовано вивітрювали з українців національну гордість 1 в різний спосіб русифікували їх, так вони ще хочуть закріпити успіхи, досягнуті російським імперіалізмом, щоб довершити справу денашіоналізації українив.
Викладена вище позиція є настільки історично, юридично та морально-єтично доказовою, що вона могла б бути сприйнята без застереження навіть росіянами, принаймні тими з них, хто не є відвертим великодержавником 1 активно не мріє
- є?
"о воссоаданий единой и неделимой." Проте реальна перешкодою для українського відродження є не росіяни, а так звані (украйнць, що з різних причин та за різних обставин відцуралися мови своїх предків. Ї зовсім не дивно (бо перебіжчики найчастіше стають у шерензі скраю), що саме "украннць" в нашому парламенті так завзято відстоюють ідею державності російської мови в
ЧИ ВІДКРИЄ УКРАЇНЦЯМ ШЛЯХ ДО
Україні. Фактор великої кількості "украйниев" У Верховній Раді амусить депутатів звернутися до обгово ния різних "компромісних абааців . Г І роте компроміси небезпечні тим, що, пропонуточи їх, або погоджуючись на них, кожен розставляє смислові акценти так, як мому хотілося 6. Зразком тут служить наведена вище Стаття 10, яку в разі т прийняття у поданій редакції, можна ПОУдс тлумачити 1 використовувати по-різному Адже у верхній частині статті натякається на право нашональних меншин, а В нижній частині гоВвориться про право більшості мешканців Меншини і мешканці - це різі іоридичні категории
Якщо проект Статті 10
"спроектувати на вперте небажання якогось чиновника Чи начальни - ка володіти та користуватися українською МОВОЇО, допустимо, десь у Дніпропетровську (а таке небажання тут є всеохопним), то ві СВІДОМО Не помітить у тексті слова | поряд , зате дуже добре бачитиме словосполучення "для більшості мешканців" і ніколи з себе українського слова не витисне, якщо навіть до його кабінету зайде простий сільський дядько Пори цьому дніпропетровські начальники | матимуть Ще И конституційне обгрунтування: Русский язьтк "прианятний" о для большинства населения Днепропетровска". Докази начальники знайдуть, а не знайдуть, то придумають, а не придумають, то "організують, як це зробили в Донецьку та
Луганську. Ї довіку не бачитиме наш славний
а 090 я-- й
и и се рання
РР ії ЕН і
си пашонального рідродя СІ
Січес харськким краї | і оваї б | У країноїо п
патщадію україесоькия | - й Ь о ПАЛААК - Дуппропетрои ьку яко МИ пахло, Те
ру мМІЛьноОМиИ украї ПЛ
і саписі пи чиче чІнх прех 1 ор іх ЛІ ржави У краои і У
пахиутимі | лмо
"и зо ще рОСТИСЬКОЇО оться, ИЛучи за ООЛЬШИНСТВОМ, лише | б ру ЯР; р
311И М рівнів А прі рищами
1 | Певченками) цнезмантя
бо цього Пе
МоОпОЇїЇО, П1їЦЧ льнНникИи РІ
"на «СІИКО ( зкмочно
Г ТТГ» Н. мор СЗОГО пароду ІС соромлят г | ДІТИ
"- ж КУ поли СІЛЬСЬКІ соромиться большинство , М
тупають ДОгПСАя Зали НИИ українських шиаидл ВеСтуї
г егу! І0едДМеСї українських вузів, я 9 цих вузал жодем
читається. бо так Захотло
поява 0 І0 й статт
"більшості
українського МОВОЮ ПО "бо А шШшиИнсСтє групиоі , ТО ОПО Кк опс гитуци слопроспо хучення
'? аябутньому мешканцю означатиме, Що в ВІВРМО ,
з зАН НІ цашоального ВІДРОДИМ ния україтів вже НІКОГО
буде « буде тотамьня русифікація ПІСЛлАН сер
і; йо (ства опитувань ДЛЯ роІяЯСненНИя миєния рольшим Мовна ПОЛІТИКА Пп рева»жно! О|ІЛАЬШшШОСТІ
- / - й 6 ПТ; начальників на СХОДІ ! ЕРНІ У країши ДОСроУате
відверто чи приховано спрямована на гальмуванту
, пгаб зара українського відроджених, "а позбавлення пра
українців отримувати шрормаюую та навчатим своєю мовою. Сім років ПІСЛЯ прийняття Закону про мови та майже п'ять ПОКІВ писля прого лошення незалежності не Припинили масових порушень мовних прав українців Й ЖодиІй сгрері ясхиття на сході і півдні України саме завдяки поси ханням на права 'большинства" . Ось якби у новій Кон ституці було чітко зазначено, що иша мова моте функшонувати як с хужбова одночасно з українською хише там, де єтнічні україни становлять меншість (як, наприклад, у Криму та багатьох його населених пунктах), то це більше НаОГОДУ вало б справедливість Гооте навіть за таких умов вживання слів "більшість-меншість є в юридичному та політичному аспектах вельми небезпечним По-перше, яким правовим механізмом будуть визначатися бІЛЬШІСТЬ І меншість? По-друге, чи завжди нам удасться уникнути зіткнень 1 збурень під час опитувань | голосувань При вирішений національних питань у "певних населених пунк-
тах ?
(в
ніт
ан ін
ДА ні Рор Р
Др ниці
у кс
пннннниченнньнох чання - ПР нні
нн - шин
українського стиосу на
преро "ШОН льне піДро устя на СВОИ з млі 1 В СВОИ державі Нова
ай ЗГІСЧНІМ
| я онститу ім міо уУмоОпи Для
пашона «впо-мовного ВІДРОДЖЕННЯ, ДЛЯ збереже, ій М Р і,» ся та ро упитку мог |і культур - нацуої их ПТ | ід СВОЄЇО ИидДшоОнальною мово кори: гуватни -- Ю, але - г х лержавиймх сл ужбовштв б зоО0ог Яза грі СІХ см ) Ї Удь-яких рівнів ї рангів володіти українською мовою, Нова Монститушя має дати право всім на "аВчануа рідного мовою, але зобов язати Всіх, хто вчиться КІова ом гитушія повинна перетворити У країну тес оким рівнем мошної к за суспільство з висо : культури Р І спіумеування, змінивши насамперед ставлення до уран ської мови З боку нинішнього русскоязьч поанамізоваин ГІ МОЇ Й тут редакція Статті 10 з цим благородним завданням
цого нас! АСНИЯ і Не справиться Бона реалізує не правовий, а оепона «вний підхід до вирих ня мовного питан. ня а тому неминуче узаконить рРУуССКОЯЗЬЧИ ме регионьг гам, де мешкає більшість українідь | якщо депул птам-українцям таки доведеться йти умовному питанн на вимушений компроміс з "украннуами " то хіба що на основі редакції Статті 10 яка подається нижиє на розсуд читача Д ржавною ( службовою) мовою в У країні є українська мова Держава забезпечує нашональномовис відродження українського єтносу тару икцуотувантя української мови на Вси ї території (в усіх сферах де ржгавного І суспільього життя. Держава гарантує оволодіння державною МОВОГО В СИСТеЄМІ ОСПЦІТИ Українська Ле ржава забе зпечує ВСІМ нашональним меншинам 1 групам право Вільного користування і навчання їх рідною мовою В адміністра гивно-територіє льних ОДИНИЦЯХ або населених пунктах, де компактно проживає корисна пашона льна групта або ле ЄТНІЧНО українці ста. новлять меншість, в роботі державних органів та уст нов можуто одночасно з де ожавною викорис:
товуватися інші мови.
а 70 років комуністичного варварства перетворили перлину Чорномор'я в те, що і талановитий Бабель не зміг би описати. Було знищено більше 30 соборів, церков, синагог та інших культових споруд, десятки тисяч невинних людей. Не від добра втікали десятки тисяч одеситів за кордон у брежнєвсько-сусловську епоху застою. Все це вивчатиметься сотні років. Тим більше, що «справа Леніна живе» і не тільки в Одесі. На п'ятому році незалежності ми маємо в Одесі майже 100 пам'ятників катам цивілізації: в санаторії КДБ -- Дзержинському, на площах міста та на територіях майже всіх заводів, санаторіїв - Леніну і т.п. Та незабаром Одеса від цього очиститься. Одеський міськвиконком, очолюваний народним депутатом України Едуардом Гурвіцем прийняв низку радикальних рішень по очищенню Одеси від комуноімперської символіки. Одночасно вирішуються питання по відновленню історичної правди в Одесі, увічненню в назвах вулиць і площ міста славних імен українських патріотів, видатних одеситів та діячів світового прогресу. В цих рішеннях Є г чисто одеська оригінальність, враховуючи, що прийняті вони після «історичного» нальоту (візиту?) російських неоретрокомуністів до Києва. Хіба не цікаво подумати психологам про рівень інтелекту і моралі претендента в президенти РОСії, який заявляє, що в СССР Україна була абсолютно суверенною державою. Дійсно, як казав колись бісмарк, «спаси нас Боже від друзів, а від ворогів я сам спасусь"»
Варто нагадати читачам, що влітку 1992 р., на виконання указу Президента Л. Кравчука (від якого той відмовлявся, відвідавши Одесу в 1993р ) було прийняте рішення представника Президента в Одеській обл. 1 відповідне рішення Одеського міськвиконкому на ліквідацію комуносимволіки. Але ці рішення ніхто не виконав. льки 3 літа 1994 р., коли головою О/ ". ,ької міськради був обраний пан Е. Гурвіц, почався якийсь помітний рух у всіх напрямках одеського життя З першу чергу були ліквідован! назви вулиць Леніна, Дзержинського, Чичеріна та інших бандитів Недобитки комунтєти" них банд підняли таке виття, шо Одеса заре отала. Зникла назва вул. Петра
Великого -- ката України. Та ось, друкуючиці рядки (2.3.96р.), чую повідомлення УТН, що в Арабські Емірати прибуло українське судно - - плавуча клініка «Петр Великий». Яке знущання, яке манкуртство культивується в Чорноморському (українському?77) пароплавстві -- Судно під українським прапором носить ім'я ката українського народу! Дійсно, такого всвіті щене було. (Наскільки мені відомо, ні на одному судні Чорноморського пароплавства, незнаюякна інших, немає ніодного напису українською мовою). Як бачите, відвеликого до низького -- один крок. Та вернемось в Одесу. Останнє рішення міськвиконкому увічнює в назвах одеських вулиць імена Грушевського, Винниченка, Івана і Юрія Липи, Василя Стуса, Василя Симсненка, Валерія Марченка, Миколи Вороного і Романа Шухевича. Будуть незабаром ії вул. Січових стрільців, і Євгена Коновальця. Підготовка їде. На відміну від попередніх рішень, тепер назви будуть виконані тільки українською мовою, (раніше дублювалисьнаписи російською). Цікаво, щоколишнє КДБ теперна вул. Єврейській (повернута стара назва, докадебешна)
заповідником. Потрібно буде виписати тут імена ВСіх секретарів одеських райкомів і обкомів. Міськрада звернулась до Прем'єра Є, Марчука за дозволом на знесення тих їдолів, які занесені до державного реєстру. Сподіваємось, що пан Марчук зрозуміє одеситів.
Прийняте рішення про відбудову найбільшого в Одесі Свято-Преображенського кафедрального собору, знищеного комуністами в 30-х роках. Тепер потрібна організаційна робота Київського патріархату. В цьому році буде споруджено пам'ятник кошовому Антону Головатому, та пам'ятний знак козакампершобудівникам Одеси -- рішення прийняте.
Значно гірше стоїть справа з українською мовою в навчальних закладах. Проблема тут більше в манкуртстві батьків та відсутності елементарної культури і патріотизму органів освіти зверху -- до низу, відсутності державної! політики стосовно державної мови, що знову ж є доказом низької культури посткомуністичних чиновників України
-- хіба культурна людина буде хизуватись незнанням мови народу, який
та пров. Романа Шухевича Може, з часом, воно стане СБУ? Не будуть же бувш! «борці» 3 українським буржуазним націоналізмом перебиратись вінше прим" щення? А самим важливим ; оригінальним рішенням 2 рішення про ліквідацію пам'ятників вождям комуно-
фашизму 1! створення в й : парку ім. Ленінського ком Ж сомолу (ця назва зали пакета б шається) музою символіки к
готалітаризму. Сюди будуть
Анні, шнесені вс! меморіальни ? і дошки пам ятники ЗО ці 1
Р й дям ОЩІО ПІРроОсвіта дь "
ЕТ; о 4РТ ТО над цим
ОДЕСА АоКОМоНІЗЗЄТЬСЯ
| та з 5 ? |, пані й ав -
"В одеська, а загальна
ся
ую мого годує, хизуватись незнанням мови своїх бать- КіІВ77? -- очевидно. що це є своєрідні експонати для нового одеського музею тоталітаризму. Шкода, що такий музей охоплює майже половину території України. а манкурти народжують і виховують тільки манкуртів. Так що це вже проблема не
Можна ще сказати, що
дещо робиться !наобласн
| «Ом г | АР Особливо управліннам | ультури обладмініс рація Але Оільшість райцентрів
чі ю ЦО ЗАПОВІДНИКИ | би
ПпОСТТОтТалі '||«ФОМОМУ Проблема І Пори | ї її | ІЧ
чергу, вкадрах. Таголовне що фактично віІДСУТНЄ законодавство про місцеве самоврядування, що вимагається умовами Ради Європи Залишився, діє і суттєво шкодить розбудові держави старий принцип «я начальник -- ти дурень, ти начальник -- Я дурень» Тому і спрацьовує він надійно якщо «ВИЩестоячому» (сидячому) : рукамиводителю» не сподобається якесь рішення «нижчестоячих», то на піДТримкКу «вищих» піднімається вся сила державчої! машини. Тому і буде нова спроба з'їсти
й оранційнних щийнінномин нічна а бони РОВНО а РР
ш-ебоовофо вени ПО
РР Р РР
одеський міськвиконком «в ОДежі ! бебі
СОЛІ» за радикальну декомунізацію Хоч зовнішнього образу Одеси, -- адже на обласному рівні фактично керує обком КПРС -- керівник адміністрації області сидить у своєму ж парткабінеті, оточення | «челядь» -- його Партійні підЛеглі: Різниця в тім, що кадровий склад значно прший, тому що на державних хлібах залишились «партійці» останнього гатунку. У кого була клепка в ГОЛОВ'" прихопили добрі шмати общенародной собственности» і кують своє щастя 8 комерційних джунглях України Таких 8 «обком» тепер калачем не завабиш; вони його самі підгоОДОВУуЮТЬ
Багато чого можна ще сказати «38 Одесу». Та це повинні робити не тільки місцеві, але й київські журналісти А то до Києва доходитьтінФормація, профіль" рована тими ж обкомівСськИМмиИ кадрам" Телебаченням Одещини керує людина не просто «партійна», а далека за фахом від телебачення. Та комуніс там «любо? дело по плечу» -- Сьогодні телебаченням покерує, завтра кукурудзоводств? очолить г т. д. Значно кращі справи о одеським державним радіо. ТУ" працю патріотично-професійний колекти? Правда, на комерційних садіоканал" українського слова не почуєш. навіть каналі, заснованому 3 компанією о Тачи цікавить це когось В Києві??? У і державні кошти, або через держав" технічні засоби іде чужомовне; ант українська, цілодобова бузиня", ца «київським дядько» не знає? ні чує
їч "9
- з зп» Може ТОМИ, "черчетіюнеїі как СОКУ і Так що знаків пит ІН значно Фі
ріі|жЖ ІН аОкІА оклик к Нололтимир / ІРЬ М ДР
Ппіимреєдр гу лоная І ) у - ко кумів Прес"
г че . , РР б Рі - -- Чан по сно 1 що а Мн о и ЕР - не т нні Анаьс ній вно осно зріс
Р оноой Й пьо
че нів
'
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
іно РИСА Р РЧР РСР реч раз
ПР СИРА ДРОВ НО Р ОР РА ОР В
МОВА -- ЄДИНА
Олодим півникам, у яких ТІЛЬКИ-НО прорізався голо- СОк | які перебувають у Захваті від своїх вокальних здібностей, попервах, мабуть, ввижається, що саме за їх бадьорим «кукуріку!» сходить Сонце. Та набувши певного життєвого досвіду, приходять, врешті-решт, до розуміння, що справа їх -- півняча: прокукурікати, як того бажає їхній господар, ачи зійде затим Сонце, чи ні - То вже справа Господа. Тож і піють спросоння посеред ночі, виконуючи, так би мовити, «соціальне замовлення» свого господаря, ані найменше не переймаючись тим, чи розвидниться ВІД їх кукурікання, ачи, навпаки, ще дужче стужавіє темрява ночі...
Так г окремі автори, не особливо Опікуючись, аби їх творіння, дійсно, світлом знання і правди розвиднювали морок невігластва, знай, собі піють... От і такий собі добродій О. Каревін враз, як той півень посеред ночі, зарепетував, чи точніше, якщо скористатися термінологією колишнього багаторазового чемпіона світу з важкої атлетики у важкій вазі В.Алексєєва, «прокукарекал» зі сторінок часопису «Новости» (Лаврь Кагановича не дают покоя кое-кому в независимой Украине. 05-12.02.1996) про страшну загрозу, яку несе Україні «насильственная украийнизация».
Не надто обтяжуючи себс аргументацією |«Как известно, до 191/ года великорось, украйнць |малороссьу й белоруссь: считались принадлежащими к одной русской нации». НУ, по-перше, якщо й «считалось», то це ще зовсім не означає, що так воно 1 було насправді, хоча пересічний обиватель, дійсно, міг собі дозволити просто «сСсчитать». | навіть посилання на те, що депутат тогочасної «Госдумь/м» є«вОоЛльЬНнНсСКИЙ Ккрестьянин Андрейчук» сказав: «Мь/ русские - и никто не вправе назьгвать нас иначе», зовсім не свідчїить на користь наведеного постулату, оскільки те, що цей волинянин назвав себе «руським», ще жодним чином не означало, що він вважає себе росіянином -- добре відомо, що саме українці називали себе руськими і русинами|, автор витягає на світ добряче побитий міллю великодержавний міф про «единую
Зв кольоОель трех братских народов». І на
тлі невгамовної ностальгії за часами беззастережного панування російськомовності на українській землі «с особьм ерничеством и плохо скрьгваєгмьм злорадством», як сказала Т.Кутковець про декотрих майстрів російської естради, які «родились, вьросли, получили образование и начинали свою карьеру в Украйне» («Украйнский ОБОЗРЕВАТЕЛЬ», 10, 1993, Москва), О. Каревін «живописуєт» про потуги недолугих українців завести власний лад на рідній землі. Відчувається, що цього добродія аж корчі хапають від усього того, що діється в Україні у царині так званої «українізації» (признатися, то й мені гірко від ТОГО, що Україну доводиться навертати до її природніх - українських -витоків). | не лише нинішньої, В кращих радянських традиціях виводить він корені цього подразливого для його свідОМОСТІ процесу від «вождя мирового пролетериата», який «обожал... всякие зкспериментьм и в качестве одного из них решил ликвидировать в Украйне употреблениє русского язька». Не берусь проникати углиб справжніх наміо'в «вождя», однак, відомо, що наміри по-справжньому українізувати Україну виникали у багатьох визначних українців (згадаймо бодай кирило-мефодіївців) і задовго «до 1917 года». Однак добродієві Каревіну не до смаку не сама лишень е«ленінська» ідея, а й методи, якими вона проводилася. «Админи"стративньми методами украйнизировались издательская деятелЛьеюость, пресса, радио, кино, театрь.,..» -- А чи не пригадає пан Каревін, якими саме методами -- чи
ньо ван тоже сю ож
бува не «административньми» -- тривалий час піддавалася деукраїнізації і ця «деятельность», |і багато інших сфер життя українського народу? Таких указів, добірно просякнутих спесиво-зверхнім «запретить!» все українське, було безліч.
Підлягало імперському регламентуванню навіть те, що можна любити більше, а що - неодмінно менше: так, зокрема, в 1847 році після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, коли «заслали Шевченка, Куліша, Костомарова й инших» (Їван Огієнко. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа. Репринтне відтворення видання 1918 року. -К.: «Абрис», 1991, стор. 207), тоді ж «цензорам було крепко наказано», аби вони пильно стежили за українською літературою, «не давая перевеса любви к родине (Україні - М.Л.) надь любовью кь Ппмперському) отечеству»...
| це лишень дрібка із великої кількості виданих тільки найвищими інстанціями імперії заборон, а якщо сюди долучити ще й напродуковані місцевими органами, то таких -- годі й полічити... Правонаступниця російської імперії, радянська Росія, теж не залишала українські «питання» поза увагою, починаючи з постанови ЦК ВКЛ(О) та Раднаркому від 14 грудня 1932 року про припинення українізації й закінчуючи брежнєвським (1978) та андроповським (1983) циркулярами про посилення вивчення російської мови і, нарешті, горбачовським (1989) -- про єдину офіційну мову в СРСР, російську (П. Вольвач. Куди і чому
ПОЛЕМІЧНИЙ КОМЕНТАР
ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ПІВНЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ
майже поголовне винищення української інтелігенції Гтільки у 30-х роках «втрати українських культурно-творчих кадрів становили близько 80 відсотків», -- Зазначив у своєму виступі на Міжнародній науковій конференції «Голодомор 1932-33 р.р. в Україні: причини та наслідки» («Українська газета», 16, 7-20 жовтня 1993) голова Оргкомітету з підготовки та проведення заходів у звязку з 60-ми роковинами голодомору в Україні, віцепрем'єрміністр України М.Жулинський|, яку автор, звичайно ж, сприймає тільки «окавиченою», А й справді, якщо «Украйнская и русская культура имеют одни, общие корни» (напевне, одна тільки скромність не дозволила О.Каревіну продовжити: «переходящиєе в один общий корень"»), і до того ж «миллионь украинцев считают русскую культуру своєй», то чи потрібна взагалі ще й якась там окрема українська культура чи мова, а отже й якась «своя» інтелігенція, та, зрештою, -окрема українська нація? Як видно із цілком прозорої позиції автора, всі ці «непорозуміння» заслуговують лише на одне: зникнути з лиця землі.
Та що О.Каревіну жертви, які поніс український народ у процесі імперського «научения» покорі -- від щонайменших результатів клятої українізації його аж вивертає. «На украинский переводилась вся система образования. Мова стала главньм предметом везде -- от начальной школь до технического вуза. Только на ней можно бьло вести педагогическую и научно-исследовательскую работу. В то же время изучениєе
зникають українці на неосяжних просторах імперії? -- «Самостійна Україна», ч. 19, 17.06.1993), Та й хіба тільКИ адміністративними методами виховували в українців щиру любов до імперського «отечества» -- пригадайте, яким небаченим -із часів безжального вир зання киян північною ордою «святого» А.Боголюбського («и не бьсть помилования ником уже... », відЗзНачить Никонівський літопис) -- кровопролиттям ознаменували захоплення Києва, на той час столиці Української Народної Респуб- Ліки, головорізи Муравйова. Наведемо лише кілька «сухих» свідчень ОФіційного видання (Герої Крут. -- Український історичний календар '95 / За ред. академіка П.Толочка. - К., 1995): «Самовідданий подвиг, який здійснила українська молодь під Крутами, затримав швидке просування військ Муравйова. Тільки 9 лютого 1918 р. більшовики захопили Київ, де жорстоко розправилися з населенням, За неповними даними, тоді було вбито понад п'ять тисяч (згодом рахунок піде на мільйони! -- М.Л.) осіб, На вулицях розстрілювали всіх, хто говорив поукраїнськи, носив вишиванки або хоч якось симпатизував національному рухові. У Маріїнському парку за наказом Муравйова (цього ідейного послідовника іншого ката України, А Боголюбського -- М.Л.) розстріляли 200 учнів гімназій і училищ лише за те, що вони значились у списках української юнацької військово-спортивнсі організації». А ви щось там просторікуєте про «административньюе методью украйнизации»,..
| це був лише початок більшовицького «приручення» естроптивих» українців -- попереду були ще моторошні голодомори, масові депортації,
що
русского язька становилось необязательньм». Подумати тільки -і це в Україні! Ну, ще можна було б якось зрозуміти, якби десь у Франції раптом «переводилась вся система образования», скажімо, на французьку мову. Або, скажімо, у Росії та й задумали б «вести педагогическую и научноисследовательскую работу» «только»... російською. Але щоб в Україні - та й все українською! Та так, «чтобь все уборщиць, извозчики и курьерь перешли на «ридну мову» (відчуваєте «тонкий» сарказм автора? Нічого, поступово звикнете, бо лишень голим сарказмом иого творіння й переповнене). Ну, знаєте - це вже ні в які ворота не лізе! Через це, ллє сльози добродій Каревін, «дети представителей «некоренной национальности» для получения образования на родном язьке вьшнуждень бьли отправляться в РСФСР». Як на мене, то розумніше було б їм научатися українській мові, якщо мали намір і надалі жити в Україні -- Саме так «вьшнуждень» були діяти мільйони українців яких кого «пряником»,
Радіо ОБС (Одна Баба Сказала...)
а кого й батогом затягали в Росію чи іншу чужодаль. Але ж і то добре, що ті діти бодай мали куди «отправляться» «для получения образования на родном язьке». А куди б пан Каревін порадили «Отправляться» дітям корінної в Україні національності, аби отримати освіту на рідній мові, коли, як визнав керівник колишнього Союзу М. Горбачов (Нет иного вьхода, как поменять власть. - «Российская газета», 19.08.1993), над національними мовами в СРСР нависла «реальная угроза», позаяк в республіках «обучение поголовно идет на русском язьке. Скоро литературу, вьіпускаемую на белорусском (украимиском, молдавском, литовском тощо - М.Л.) язьке, некому будет читать...»? Куди подітися ц и м дітям, якщо на рідній землі отримати освіту рідною мовою неможливо, оскільки «поголовно идет на русском», а іншого прихистку, окрім зросійщеної України, у них нема ніде? Та що цьому «радетелю» справедливості до мільйонів українських українців (на відміну від «русскоязьчньх украйнцев», порушенням «прав» котрих автор щиро переймається) -- все українське його просто бісить. А що до української мови, то це, зрозуміло, всього лиш «искусственно ополяченьшй галицкий диалект», та й українська наукова термінологія просто не може бути іншою, окрім «извращенной» чи «наспех придуманной непонятной». Ті ж, хто наважується,
всупереч уподобаням автора, цю «ридну мову» впроваджувати чи то пак «насаждать» |сюди він, зокрема,
відносить Зиновія Кулика, івана Драча,
Павла Мовчана, сюди ж, попри «других «ЗзЗащитников нашей культурьг» («окавичено» О.К. - М.Л.), потрапляє ще й Олесь Гончар, «один из инициаторов новой украинизации»), то вони, ясна річ, ніхто інші, як «духовнье дети»
Кагановича, «змиссара ЦК ВКП(б)», котрий у квітні
Украимнь» |і
Ось, мовляв, хто вони, націоналісти! Може якісь простачки й повірять...
Насамкінець, скориставшись порадою того ж О.Каревіна, залишимо на совісті автора його невгамовне малороське блазнювання щодо всього українського - ці «добродії», що живуть на українській землі, серед української людності, споживають український хліб, ненавидячи все українське, варті співчуття, бо вони цим уже покарані Богом. Однак, зазначимо, що звинувачуючи «современнькх украинизаторов» у запозиченнях «из арсеналов сталинского подручного», пан Каревін і сам діє у дусі цілковитого наслідування безсмертним заповітам пріснопам'ятного полтавського губернатора фон Богговута, який в «докладе Министру внутренних дел о мерах против украйнского народа», зокрема, рекомендував (Л.Залізняк, там же, стор. 118-119); «Необходимо субсдировать некоторье газеть в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославеит.д.сцелью борьбь против украйнцев., В газетах доказьвать тождество великороссов с украйнцами и обьяснить, что малорусский язьїк образовался путем полонизации (автор використовує більш сучасний термін: «ополячение»-- М.Л.) в прежниеге времена русского язька... Доказьвать необходимость великорусского язька как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародньй, не имеєт ни литературь, ни будущности».
Вражаючий збіг чи не так? Про газету, що надала свої шпальти для публікування цього україноненависницького пасквілю, не скажу - то на її совісті. Однак щодо решти -- повна відповідність... «Верной дорогой идете, товарищи» каревіни!
Михайло ЛУКІНІОК, старший викладач НТУ України «КПІ», голова
" . об'єднання осередків «Просвіти»
1925 року став «генеральньюм секретарем Коммунистической партиий (большевиков) керував програмою «украйнизации». Спритно сказано!
ТИ
не
«
-.о0ЮО 0
ДО ОБОВ'ЯЗКОВОГО ПРО
ПИТАННЯ
РОЗУМУ
ДЖЕЙМС МЕЙС, доктор історичник наук
У ПОШУКАХ ВТРАЧЕ
Я хочу поговорити про найстрашнішу втрату України у цьому столітті:
І хочязаймався історією голодомору в Україні 32-33 років, і добре знаю, які незлічені" жертви приніс український народна олтар кривавого комуністичного ідола, є втрата України ще страшніша г втрата політичного консенсусу 1 грудня 1991 р., тому що вона може прямо вкрутити Україну та її народ у черговий самогубний виток соціальних експериментів, зякого уже виходу не буде. Час дляних, відміряний історією, закінчився як для Росії так і дл" України. ДлярРосії питання стоїтьтак -- чи стане вона нарешті цивілізованою демократичною державою, яка поважатиме волю іправо свого та інших народів, чи знову розмахуватимечи атомною чи комуністичною дубиною надголовою усього світу. Для України і українців питання стоїть ще радикальніше - чи буде Україна ічи виживе навіть ФІЗИЧНО народ. Тому сьогодні, коли по вулицях Москви і Києва одночасно несуть портрети Сталіна - неминуче виникають Сумніви щодо вол! українського народу до життя. Тому що незалежність України - це першзавсе незалежність від Москви. Іі те, що нин! робиться в державі, прямо веде до державного інаціонального самогубства. Різномастні політики пояснюють це «втОМОЮ населення», його соціальною аморфністю, наслідками глобальної економічної кризи, котра призвеладо втративірилюдеий
у завтрашній день.
Політики, як завжди усе знають
Та переконаний, що туї має місце ітпіншии, досить приховані пи п роцеспряме ім понування народові України певної схеми мислення, почувань, поведінки, певної ідеології, згідно якої, єдиною панацеєю проти усіх бід, єдиним виходом з усіх проблем є повернення назад, у минуле, до того що було, себто у обійми старшого брата». Знову, уже вкотре українській справі загрожує привід Совдепії. Що такі настрої ідуть не знизу, а мають інтелектуальне забезпечення згори, свідчать останні публікації зав. сектором інформаційно-аналітичної служби Адміністрації Президента С Веретеннікова, радника Президента з питань внутрішньої політики Д. Видріна (на сьогодні колишнього), радника Президента України з питань регіональної політики В. Гриньова, заступника керівника Контрольної служби Адміністрації Президента України А Деркача, головного консультанта інформаційно-аналітичної служби Адміністрації Президента України А Єрмолаєва, глави Адміністрації Президента Д. Табачника, які нагнітають атмосферу недовірливості до Заходу, який начебто прагне зруйнувати (словами Видріна й Табачника) «гігантський євразійський простір, перетворити його в геополітичну і геоекономічну чорну дірку». Вони критикують саму ідею національної держави, та й взагалінаявність на теренах України власної держави, виступають за послаблення нібито домінуючого впливу у владних стуруктурах представників західних областей та переорієнтацію кадрової політики у вищих ешелонах влади за рахунок росіян. Спрямування такої «ідеології» цілком очевидне, як виразно проглядає |і її кінцева мета Глава українського законодавчого органу, ніби головний гарант дотримання українських законів Олександр Мороз відкрито закликає до «усунення» «правлячої верхівки», виступає за інтеграцію з Росією, між іншим, постійно головує на тих мітингах та форумах, які проходять під прапорами колишнього СРСР та під піднятими вгору портретами головного ката України - - Йосипа Джуташвілі Ці портрети не викликають у нього обурення, як не викликають очевиднообурення, чи просто людського жалю та співчуття
мільйони загиблих відголодоморів, мільйони репреесованих, закатованих, розстріл яних, засланих українських письменників, науковців, лікарів, історик в, художників, скульпторів, архітекторів, воєначальників, навіть СВОЇХ Же братів посоцал-демократичній гдеології - - українських соціалістів та багатьох українських комуністів, які були знищіені, як націонал-ухильники, шпигуни, ШКІДНИКИ ІТ. Д,, очевидно надто сериозно сприйнявши ідею можливостіиснування України хоч під комуністичними гаслами та під домінацією Роси Українські комуністи та соціалісти виступають сьогодні за соціальну справедливість, яку вони розуміють є? першу чергу, як зупинку приватиза циного процесу 1 насамперед приватизації земліібезкінечну війну проти т. зв. «експлуататорів», які у світовому досвіді є найефективнішими генераторами матеріальних благ длявсіх
Сьогодні уже достеменно відомо, що ГУЛАГ був центром старого режиму, що коли Хрущов відпустив мільйонну армію зеків, система стала приреченою. Сталін, ціною страхітливих жертв в'язнів ГУЛАГУ, залишив після смерті 2049,8 тонн золотого запасу. Ці цифри цитує Дм. Волкогонов на основі даних особистої папкив Архіві Президента Російської Федерації. Ми знаємо, як був зроблений цей золотий запас, наприклад в Колимі. І коли Хрущов зробив спробу трохи олюднити звіряче обличчя Системи, не дати людям гинути відголоду та припинити масштабні реп ресії, єдиним варіантом було купляти хліб на Заході саме на це криваве золото. Це, незважаючина те, що мешканці житниці СРСР-- Українита Кубані - жилинадголодь. Можна називати цифри по роках - -наприкладу 1975 році на закупку 30 мільйонів тонн хліба було витрачено 15 млн. тонн нафти, 1,6 млн. тонн дизельного пального, автобензин, мазут, а головне 397 тонн золота. Образно кажучи, ковбасний соціалізм Брежнєва міг існувати лише за рахунок тотального пограбування своїх потомків. Такого запасу навіть у Москві тепер немає, немає таких запасів нафти, металу, руди, лісу. Що Система не могла проіснувати довго, добре усвідомлювали московські владоможці Папка з даними розходу
б
з педантичною ПОСТІЙНІСТЮ ЛЯ рговому генсекові Востанне її Галя
й так блискавично фінан,
банків
золота 1 арес урвеме
ще сному Че
астіл 10021 б і | - Горбачов, П« випадковг "баж а: Компарти о
збто сьОоГоОДНИТНИ! комуністи та соціалісти або ПОВНісті Тобто А або добре знають, що роблять, коли З ІСЬ - і , - , пегиі зурррен на політичному кону портрети Сталіна ПІДНИМе Со 11 означає назад доз О овдеп , ре Сьогодні - назад Д рес,
то Колими, ВОРКУ" и, до війни Проти еного власну народу а но ДН ІШшнЬьоОгО еКономІЧНОГО Її політично
і РИ ис воєнні влади старими те риторіаль
1 УЧІУДАЄЕ . зар еттами. Публіка я Видріна І Габачни
компаР о фактичний й маніфест т.зв | НОВОЇ групи» ан Ж нтської Кк жмандитс тарого червоного директоде займалися посередницьким виробництвом | р У" тьсяна реїнтеї рацію через промислово-фінансові денної як на хній єдиний колективним порятунок. р як на 1
Потрібно лише чагадати наслідки наказу Єльцина не
здана ання тоб збагнути небезпек торгувати з У кратного, М У повер-
єння до гакої є ЕКОНОМІЧНОЇ залежності. Чи через 1192 Г льні Зуфнано а. ; - зтезнедосвідченість, чи зум бездарність, чи чере» Я КЕ НУ б У МИСНО, але уряд зробив усе, аои перешкоди ги розвитку НОВОГО
приватного прибуткового ви робництва, без якого Україна
не підніметься - й :
Чи з наміром чи без нампру, ал український політичні ги 1С1 еблишмент з рооив усе, аби дискредитувати національні патріотичні сУШТИ й. ред народом, перекласти на них вину за СПИДЄСЯТИ РН грабунок економічних, сировинних, інтелектуальних ресурсів України |
Треба відверто сказати, що нинішня Росія, незалежновідорієнтації ії політичних СИ» сприймає існування України, як сме ртельну образу. Політична культура та історична пам ять Росії ніколи не сприймає України інакше віднеділимої частини спадщини Росії. Досить згадати хоча би нині діючу виставку у Петербурзі скіфського золота пограбованого з українських курганів, як приклад слави російської їстори, нахабну демонстрацію своє! зневаги до нас Росія для України --цекрай Емського указу, політична культура Росії б царської, і радянської, вимагала ! вимагатиме постійної пильности щодо українського сепаратизму, мазепинства, петлюрівщини, бандерівщини, щодо окремої від Росії української ідентичности Не треба бути пророком, я ередбачити, що трапиться, якщо Росія отримає вільну руку для своїх дій в Україні 1 з Україною. Запалені книжки, заборонені пісні 1 врешті решт розстріляні письменники та голодні селяни
Я не народився в Україні, мої предки ходили по інших краях, але ті, хто мене знає, знають, що я витратив забагато років зусиль, займаючись У країною, щоб сьогодні залишатися остронь тих загрозливих процесів, які я спостерігаю тут Я бачу Україну у небезпеці. Я бачу лише єдину реальну національну патріотичну силу, здатну протистояти цим процесам українську інтелігенцію, яка вже втратила свою масову аудиторію. Я бачу лише єдиний шлях відновлення політичного консенсусу 1 грудня 91 р.-- посилення тиску національно-патріотичних сил У країнина владні структури з метою пришвидшення реальних цілеспрямованих економічних реформ, 1 друте г відновлення 1 розширення свого ідейного інформаційного простору через видавничі, пресові, радійні, телевізійні, мистецькі, освітянські, просвітянські тощо структури: Цього разу не для розмахування пустих гасел чи
проклять на адресу своїх ідейних супротивників, а для «кіз |
організації справжнього державницького процесу:
Якось український студент, що навчається в Голландії, розповів мені про одного зі своїх колег -- ірландця з Ольстеру. Той хлопець переконаний, що ірландська мова нікому не потрібна, що ірландці -- націоналісти і невідомо за які гріхи ненавидять англійців. Незабаром після цього я прочитав у газеті «Вечірній Київ» уривки з листа старшого інженера з Полтави Ірини Мірошниченко, яка пише дослівно таке: « українка-полтавчанка. Закінчила українську школу, інститут. Знаю досконало українську мову, але розмовляю тільки російською, бо більше її люблю за п інтелігентність. В Україні живуть не тільки українці (не дай Боже), а й люди інших національностей...»
У долях ірландців та українців є чимало спільного. Обидва народи мають глибоке історичне коріння, давні традиції культури й духовності. Обидва народи тривалий час перебували під колоніальним ярмом своїх сусідів, які систематично нищили цвіт нації и плекали яничарів та манкуртів. Той студент-ірландець та інженер З Полтави |. Мірошниченко -- типові манкурти, тобто люди, позбавлені історичної пам'яті. Їхня біда не лише в тому, що вони не знають! знати не хочуть історії СВОЇХ народів. Утративши не з власної вини любов до рідної землі, вони перестали бути повноцінними людьми, бо «найбільше й найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця, в яку народ вкладає ! своє давне Життя, І свої сподіванки, досвід, почування. Мова -- така ж жива істота, як і народ, що її витворив, ! коли він кине СВОЮ мову, то вже буде смерть його душі, смерть усього ТОГО, чим Він віІДрізняється від ІнШИХ людей» (Панас Мирний)
Кожна нормальна людина мгє жити в своїй ГОСПОДІ, дбати про лад І спокій власного дому, захищати МОГО, бути його господарем. Люблячи рідну дом'вку, пюдина любитиме своє місто, свою країну, СВІЙ народ бувши повноцінним представником власно! онароду, пОдИина водночас Є невід ЄМНОЮ частиною людства різномовного, різнопісенного, різноку льтурного, різнорасового Словом, розматтого, мов барвиста лука
- ли РЕ ж ще зи -
ХАЙ НЕ МАНКУРТИ ШЛЯХ НАМ ВИЗНАЧАЮТЬ
усі світові імперії намагалися звести нанівець індивідуальні особливості колоніальних народів, нав'язати їм свою мову, свої звичаї, своє світосприймання, позбавити їх власного дому. Леся Українка 1896 року писала у вірші «Товаришці на спомин»: Ми навіть власної не маєм хати, Усе відкрите в нас тюремним ключарам. Не нам, обідраним невільникам, казати Речення гордеє: «Мій дім -- мій храмі!»
Так було в Московській імперії царських часів. У добу більшовизму відсутність дому-храму зробили предметом гордості г захоплено співали:
Мой адрес не доми не улица, Мой адрес - Советский Союз!
Одного мого приятеля якось викликали до школи І «проробляли» за те, що він неправильно виховує сина, бо той на твердження вчительки «столица нашей Родинь Москва» запально вигукнув: «НІ, столиця нашої Батьківщини -- Київ!». історії України не вивчали українську мову поступово витіснили майже з усіх сфер, найменший вияв українськості кваліфікували як націоналізм з усіма неприємними, а то й трагічними наслідками, що з того випливали. Патріота й будівничого України Івана Мазепу віддали анахтемі і щодня проклинали в церквах, які він спорудив. Ката України Петра «великого», ДдОНОЩИКІВ ТИПУ Івана Іскри та Василя Кочубея оголосили благодійниками українського народу. Найпотужніш джерела нашої духовності -- Запоріжжя, Полтаву прагнули замулити 1 замулили якнайбільше. У Полтаві буві досі лишається помпезний музей Полтавської! битви, внаслідок якої ім'я України
більш як на два століття з»икло з мапи світу
Чимало народів перебувало в становищі колоніаль: них, Але після визволення вони поверталися в коло вільних держав "Поверталися "НЄеЛОгГКоО. долаючи численні перепони та перешкоди нгІам украштцям., не щідастить Особливо БО, наприклад, у Чехи не було музею, що прославляв би бій під Прагою на Білій горі 1620 року, після якого чеський народ 300 років
щи
перебував у колоніальній неволі. А коли б такий музей | був, то чехи його давно б уже закрили або перепрофілювали на заклад національного виховання. | нас поки що особливих змін немає. Досі 8 більшості вищих навчальних закладів викладання ведеться мовою колишньої метрополії. Досі більшість телепередач ведеться російською мовою. Досі по цілій Україні стоять символи більшовизму й тоталітаризму Досі українська національна символіка не посіла належного їй місця на всій українській землі. Досі ВИ охочі звинувачують український народу безлічі смертних гріхів за те, що він, нарешті, хоче знати свою історію: свою мову і культуру. Досі високоповажних чужинців! що приїздять до Києва, возять у Бабин яр, де СТОПА пам'ятник загиблим євреям ! немає пам'ятника загиблим там же українцям. Нікого чомусь не возять ДО Биківнянського лісу, де лежать безвинні жертв" Оільшовицької сваволі. Можна й далі вести цей невеселий список. Важко за таких умов перевиховува"" манкуртів на патріотів. Аж хочеться вигукнути рядками великої Лесі Українки, написаними ще 1904 року: Але тепер? Як маємо шукати Свого народу землю? Хто розбив нам Скрижалі серця, духа заповіт? Коли скінчиться той полон великий, Що нас прийняв в землі обітованій? Г доки рідний край Єгиптом буде? б Коли новий загине Вавилон? ИЙ о будьмо песимістами! Працюймо для Укрокаій множ МИМО манкуртам ставати пат ріотами: " ться лави тих, які можуть сказати про себе це шукаю до тебе ні стежки, ні ОрРроОДУ " м у грудях моїх, у чолі і в руках. Упаду я зорею, мій вічний народе,
На трагічний і довгий Чумацький твій ш (Єасиль Симоненко).
Коли всі у ; своєї М 8СТ українці стануть оправжніми патріотам, Він 6 па! ТОДІ наш шлях перестане оути трагічн "6 | уде Широкий і ясний, | ніхто нас із нього МФ зі
(длександо Й |НОМАРІВ
СЯ аж ТО у і
(оло ПРОСВІТИ
ї Щ - Ві
М У ЦИ нь іі
- кот "о у | 7
-
-йіДРе
- о
- ні
-
)
і | |
|
і М | й ІМ | |
| |
ли г йно (з
М и
- о ль ії РИ М
СЮ РРО
--
романи є
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
со ето т но
ПР ЕН ПР ДИР
Р нд т. 0 0 0
Р - й
НЕЗАБУТИЇ
о с І І ЖІ
ДЖФІРФИА
ДФ ГОФОКЧАРА
З квітня нинішнього року Олесеві Гончару виповнилося б 78 років. Його талант дав йому таку відомість, такі висоти, що будь-які епітети вже не потрібні: він Олесь Г. ончар, він назавжди залишиться в серці нації, в серці літератури, він - справді незабутній. Хтось знав його дуже близько, комусь судилося кілька зустрічей, хтось був просто читачем. Але всі
ми гостро переживаємо його відсутність. І
втрата ця відчувається щодень сильніше, ми стали сиротами, як справедливо зауважив нещодавно Павло Загребельний, з цим важко змиритися, до цього неможливо звикнути. Тож, згадуючи його, людину світлої пам яті, говорімо про нього, як про живого.
Залишилися його романи, повісті, статті, вірші, десь на касетах зберігається його образ і голос, але уже ніколи не майне постать цього напрочуд вродливого чоловіка на порозі Спілки письменників, чи на зеле-
"них алеях парку навпроти видавництва "Український
письменник . Уже нікому послати свою книгу і потішитисяЯ маленькою вітальною телеграмою, яку він обов'язково посилав у відповідь. Ця втрата важка і печальна, нам з цим тепер жити. О, безперечно, тепер легше товаришам Симоненку і Морозу, їм легше, бо неабияка то річ - подивитися в очі Олесю Гончару і навіть просто знати, що є в Україні маленький острів честі 1 СОВІСТІ - самотній і журливий. І некожному дано ступити на нього, тай не кожний має право. Ами, птахи з гнізда Олеся, повинні стати мудрішими, ми повинні видати його книги, зібрати спогади, поставити фільми і, мабуть, найголовніше - пошанувати його вірну дружину - паню Валентину, підтримати у такому важкому горі цю незвичайно мудру 1 красиву жінку, віддати ій ту увагу і любов, якої не діждався від нас, своїх немудрих г невдячних дітей, Олесь Гончар.
Тільки раз на життя я мала чудо особистої зустрічі з Олесем Гончарем 1 його дружиною. І так би хотілося, щоби хоч раз і такий день, і таку дорогу пережила кожна людина.. Дорогу до Гончара...
Власне особисто я не була запрошена.. Після мого інтерв'ю в "Голосі України" з доктором зі США Джеймсом Мейсом, відомим ученим-істориком, який був штатним директором державної комісії США по
ПЕРУ бивченню голоду в Україні. Референт віце-прем'єр-
міністра М.Г.Жулинського Микола Ковбасюк повідомив, що йому телефонував Олесь Терентійович Гончар 1 запрошує Джеймса Мейса на обід. Джеймс тоді ще губився у незвичній атмосфері іншої країни, важко звикав до мови, тому категорично наполіг на тому, що я буду його супроводжувати, тим більш, шо обставини, зайнятість і безперервні відрядження Миколи Григоровича Жулинського не дозволили йому бути присутнім на той час у Києві, самому прийняти це запрошення І, отже, вирішити питання з транспортом Я ж хочу, щоби Джеймс таки зустрівся з Олесем Гончаром, перечитую йому в голосякісь уривки творів, а частіше переповідаю то "Гронку"?, то "Собор" 1 розповідаю, як я усі роки своєї роботи у видавництві "Радянський письменник " ходила на роботу дорогою, де Гончар часто прогулювався 1 мріяла хоча б про одну особисту зустріч, розмову. Нарешті ... |
Ми тхали золотого вітряного дня, літали дерева, світило сонце, тремтіло павутиння бабиного літа. Пані Валентина попередила, щоби ми з Видубецького метро озвалися, та спробуй озвися, коли там як на гріх немає жодного телефону. Я пішла у міліцейську кімнату, запитала, чи вони знають, хто такий Гончар, постові насторожено щось промуркотіли, я ім пояснила, шо мушу подзвонити до Олеся Гончара, бо треба і нехай вони мені не заважають. Набираю номер, пані Валентина дивується: "Як же ви, Наталю, дозвонилися, якщо там немає телефону. Я просто забула, що там його немає". 73 міліції" - відповідаю. Вона щиро сміється і в мене тремтіння у душі ледь пригасає.
Все одно не можу позбутися хвилювання, адже мене ніхто не запрошував, безперервно туркочу Джеймсові, що я тільки його доведу і почекаю на вулиці, хоч сама про себе точно знаю: будь шо буде, але нізащо не пропушу такої нагоди зустрітися з Гончарем. Джеймс мене заспокоює, але хвилюється чи не більш за мене Їдемо автобусом, ідемо... Ідемо в український храм, де бував Чінгіз Айтматов, Віктор Астаф' єв, хто тільки там не бував г мені здається, що ось-ось я побачу щось незвичайнє, величавє, - у колонах І золоті, скільки ж 00 легенд наслухалася про дачу Гончара А бачу між золотих дерев в осінньому притуханні маленьку ошатну сільську хатину і дивуюся, яка вона маленька, і
й РАДА,
ту й, У , Я чего А
СД "ИЙ й 4
т
й Ра б
Портрет та дарчий напис О.Гончара з книжки «Людина ії зброя», видрукованої англійською мовою
розумію, що інакшою вона й не може бути. І всередині все дуже просто, прості меблі, прості мисники, картини. І простий сільський обід - борщ, запечені овочі, чорний житній хліб. Пані Валентино, вибачте, їй-бо. пригадували ми з Джеймсом, що було на столі і дійшли до висновку, що нічого смачнішого ніде ніколи і не гли, а от деталі звітрюються, зникають, настільки ми обидвоє хвилювалися, а я так хотіла надивитися на Олеся Терентійовича, що іноді просто переставала чути, я хотіла приглянутися зблизька, збагнути, в чому чар, таїна і сила цієї людини.
Вони з Джеймсом багато говорили про голодомори в Україні. Гончар дуже зацікавлено, навіть з якоюсь збентеженістю, як мені видалося. розпитував Джеймса, чи це правда, що було написано в нашому інтерв'ю? Чи це правда, що Рузвельт, на могилу якого він під час кожної поїздки до США кладе квіти вдячності за позицію під час Другої Світової війни, знав про голод в Україні. |
- Знав, - відповідає Джеймс. - Повірте, точно знав. Люди написали йому. Написали його дружині Навіть один сенатор розмовляв з ним про голод і Рузвельт обіцяв говорити з держсекретарем. Я бачив 1 цитував документи з Національного архіву США. Це було ще в квітні І933 р. коливін щойно став президентом, за півроку до того, коли він визнав СРСР | всі західні держави знали
Обличчя Олеся Гончара хмурніє:
- Мені боляче це чути. Я старий вояка, пригадую, як допомагали американці авіацією, продуктами нашим військам. Вони нам багато допомагали, а бач, цілими народ зрадили у 33-му, і визнали офіційно СРСР
- Світ зрадив, - додав Джеймс.
| Гончар розповідає, що він уважно прочитав СВІДЧЕННЯ ОЧевидців, надруковані комісією Мейса (це три величезні томи, обсягом 200 видавничих аркушів) : захоплюється народною мовоюо
- Тепер така мова майже втрачена, ви, Джеймсе. створили "чорну Ілліаду" українського народу, - Гончар дивиться на Джеймса з такою відвертою любов'ю, аж черкає сльоза.
- Я не хотів, щоб живі говірки того часу, які зберігались в еміграції, були перекладені на якісь літературні норми. Я хотів, щоб свідки говорили про себе за себе своєю мовою. Хіба це не правильно?
- Добре, що вона збережена, зафіксована. Це наш скарб, скарб України, дорожчий за золото Полуботка
Протягом цих кількох годин Гончар постійно повертається до теми голодомору, очевидно, що його ця тема цікавить не просто так, що вона йому болить
Більше того, складається враження, що він щось про себе обмірковує. Я думаю, має рацію Любов Голота, коли висловлює припушення, шо Гончар готувався до якоїсь праці з періоду голоду 33-го, Уже не напише Смерть не змогла забрати того, шо він створив, але забрала те, що він іше міг створити.
Пані Валентина клопочеться обідом і Олесем Теренпійовичем. Мені пошепки скаржиться, що він дуже хворий, либонь побоюється, щоб його не надто розтривожила ця тема. Джеймс ше не все розуміє, і тяжко формулює свої думки, я постійно встряю, перекладаючи йому їі Олесю Терентійовичу з української на українську. Гончар говорить, що не сказали ше свого слова Раїса Іванченко 1 Юрій Мушкетик, вони обов'язково скажуть, але він не дочекається. На сьогодні маємо від цих майстрів два унікальних романи "На брата брат" і "Отрута для княгині". Як би потішився Олесь Гончар!.. Розмова торкається літегатурної ситуаци, політичної, проблем становлення української державності, мови, історії, культури, науки, навіть радіо й телебачення.
Гончар:
- Я вже слухати не можуяк п'ятьднів підряд ло радіо займаються побиттям Тичини.
І розповідає, як тяжко сприйняв Павло Тичина ухвалення Закону про поліпшене викладання у школах і вузах російської мови. Фактично, на знак протесту проти цього русифікаційного пресу він подав у відставку з посади Міністра освіти УРСР.
Мова переходить на Михайла Стельмаха, і Гончар говорить, що не можна судити письменників за те, що вони були разом з народом, коли було найважче, молоді письменники не усвідомлюють, яку трагедію пережило багато українських письменників, на які компроміси доводилося іти, щоб рятувати саму можливість творити на українській мові, Г ончар розповідає, що якось йому довелося бути присутнім на одному! засіданні ЦК, коли якийсь партійний чиновник роздавав направо і наліво завдання українським письменникам. Годі "Стельмаху необходимо било ехать на Донбасс и писать о шахтерах" і, як популярно пояснив тоді Стельмах, що він український письменник, живе на своїй землі і нікому нічого "не должен". В таких умовах треба було працювати.
Тобто це знак, що виступ Євгена Пашковського "Література як злочин" Олесь Терентійович уже прочитав. Він не уникає цієї розмови. Він читає все, що з'являється нового в літературі і вважає, що входять У літературу чимало талановитих молодих літераторів. І що конфлікт поколінь неминучий, особливо в перехідні часи. Проте, ставить запитання: давайте відмовимося від усього, знову перекреслимо самі себе, що ж залишиться.. Знову інтелігенти першого покоління? Самоїдство? Ось мене зараз критикують за "П рапороносці", а ви самі знаєте, Джеймсе, як після війни сприймали українців на Заході: колаборанти, прислужники фашистів, кати. Самі ж ви, Джеймсе. через це постраждали, коли результати комісії були не визнані науковими колами Заходу. Яж вивів у " Прапороносцях" образи українців - не тих, що тікали на Захід, а тих, що воювали з фашизмом, людяних, люблячих, пісенних. щирих. Ї це таки спрацювало на реабілітацію українців у світі.. Гончар знову повертається до статті Пашков- СЬКОГО І каже, що молодість - не заслуга, а старість - не злочин. Гак рухається час. Заслуга - це навіть не талант. а мудрість, а мудрості треба тяжко шукати.
Час тікає, Олесь Терентійович дарує Джеймсові книгу "Людина і зброя" англійською мовою. Джеймс розповідає, як сприйняли на Заході увільнення його з посади Голови Спілки письменників і яке обурення і настороженість це викликало в колах еміграції
Гончар знову хмуриться і відповідає з якимось навіть ВИКЛИКОМ:
- А все ж я не давав арештовувати українських письменників. Я жодного чоловіка не віддав, скільки мене не ламали, погрожуючи заарештувати і оголосити ворогом народу. Поки я був - не дозволив
Ми знали про це, Олесю Терентійовичу, всі про це знали. Спасибі, що ви простили нас, тільки як нам тепер себе простити за те, що дозволили в осінь вашого життя, у той час, коли Ви уже дивилися в очі вічності. криве слово на вашу адресу. Хай не самі сказали. але дозволили... Ї пишу я про це, бо незабаром письменницький з'їзд, і добре знаю, якими затятими стають українці, коли виходять на лови щастя і чинів У літературних і політичних баталіях все ж давайте не забувати, що ми відповідальні за нашу Україну, і що, як постійно попереджає мене моя неучена мама-селянка: люди дивляться, і що таки дивляться на нас світлі ОЧІ Гончара. Заради Бога. шануймося, браття!
День тікає. Пані Валентина усе стурбованіше поглядає на Гончара, переживає: як він? Олесь Терентійович блідий, задихається Він справді дуже хворий і справді пора. | повертаємося ми від його маленької сільської хатки у золото ОСІННЬОГО ДНЯ Й щемить серце. А я аж тоді згадую, що нічого так і не запитали у мене ні пані Валентина, ні Олесь ГерентіЙйОВИЧч: чому, з якої дивопижі переступила я поріг їхнього дому. Тільки згодом долинуло ло нас із Джей - мсом Мейсом через багатьох людей добре слово цих мудрих людей, яке ми сприйняли як благословення...
Наталя ДТЗІЮБЕНКО-МЕЙС
а М Лі
Ї оздтаі сію - У т Н кі. "б я і -фи "ру «І "и А І. п ; Ро й - г 1 . "ії -», Ки ПО і Р Р о "ТМ й РА г 4 РУ Г , -м у | ФА п, й Щ й
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
блово ПРОСВІТИ
ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ
НАШІ ПРОЗРІННЯ МИ НАЗВЕМО ЧОРНОБИЛЬСЬКИ
х 4з
в'єг | ов "В ч | У тів Ре і і га ВВа і РІ яві чо я , ій ? и РА й ї ь
С.Й. --Дорогий Роллане, наша зустріч у Чорнобилі у травні вісімдесят восьмого року була для мене дарунком долі, ате, що Ви прихистили мене-журналістку з разовою перепусткою в зону-- у своїй знімальній групі, дало мені змогу не лише певної свободи пересування, айдостатнійчас, щоб зробити відкриття самобутньої творчої особистості режисера Р. Сергієнка як художника тяк громадянина.
Міл особистий біль--поставлена на коліна - -як остання жебрачка! --література--їйя віддала так само, як Ви--юаномистецтву, тридцять років свого життя. Отже, невипадково ще у вісімдесят шостому році в поемі «Вибух» я налисала: «ЗОНА-- ВИРОК НАШ». У культурній політиці деожави, у морально-єтичних параметрах суспільства, його духовності теж, якстрашний смертельний нарив, визріває Свій Чорнобиль. Утаюй атмосфері повсюдних героїчних зусильна виживання, (ане наповноцінне життя й духовну самореалізацію ) кожен митець особливо заслуговує на те, щоб повідати сучасникам усе замовчане, вк рай важливе. шо лишається «за кадром». Виходить зовсім трагічно, коли це «закадром» --не лише екрану, а й багатющого досвіду унікальної, неповторної людської долі. Атому зважтеся й погодьтеся зі мною: подаруймо читачам те нетрадиційне слово, далеке від офіціозно-прийнятого, яке промовляло б до людських сердець. Нехайце буде як в кіно: крупний і загальний плани Вашої творчої 1 Упродовж десяти років Ви постійно поверталися до теми Чорнобиля. Протечас ювілею-пора не локальних, амасштабних підсумків зробленого, пережитого. перед Учителем» і Оглянемось з цієї висоти на перші Ваші роботитридцятирічної давності. Що лишилося у злому Р. Сергієнку від колишнього юного студента
«Отже, давайте вип'ємо за ваше здоров'я!..» Тому обійдемось без ювілейних перебільшень, гаразд? Подруге, я дуже вдячний за пропозицію поговорити відверто про важливі для мене (1 сподіваюсь, нетільки для мене), суттєві речі.
Що лишилося в мені сьогоднішньому, шістдесятирічному (Боже!) від колишнього?.. Все. Мені взагалі іноді здається, що люди не міняються. | це прекрасно г водночас страшно. Колись давноя проце навіть вірш написав! Просто ми з боками прокидаємось або засинаємо. Як хто. А точніше: щось у нас прокидається або засинає... Мені здається, що я довго спав прокинувся вже після сместі Довженка. Але він мене будив, прагнув розбудити. Та щось, може, в мені спить до цього часу. Чи прокинеться?
С.Й. - Може, і втому Божий замисел, що й Довженко, Ваш Учитель, ї Ви, його совісний учень, 3 тієї самої чернігівської Сосниці? Олександр Довженко всією душею рвався на Україну, для Вас дорога Мосхва-Київ-Чорнобиль, здається, мовби якась рокована Голгофа -- от про що зробила б фільм я особисто, якби була режисером...
Даруйте за відступ, розмова колег -- не суто журналістське імтерв'ю, може, цим вона Й цінніша, сподіваюся, що так. Як гадаєте, що сказав би Довженко, почувши своїх учнів, якими вони стали, зреневшися з ниїм єжом, у фільмі, де авторі режисер-- теж його учень,
р. С. - Недавно мій друг сказав мені: «Як змінився я! Як змінилося життя! Як змінилося все -- Критерії, ОЦІНКИ, цінності!»
Я здивувався. На відміну від мого друга, чи від його уявлення про світ, на відміну від багатьох людей (ім'я ім-- легіон!) ні ПОГЛЯДИ, НІ оцінки, ні система цінностей -- ніщо для мене не змінилося. Зрештою нічого не міняється. Добро. Зло. Чесність. ПІДЛІСТЬ Вірність. Зрада. Любов. Немависть. Світло, Темрява... "Так -- так. Ні-- ні. А що звер» того-- 10 від лукавого»
Так, ми різні, колишні учні Довженка, І долі наші зуваім не схожі одна наодиу. | ме просто не схожі, ачасто навіть протилежні. Згадайте слова таждички Касимової і литовця Кумдяліса про Союзі Москву, ПОВОЛоОцької
адіти, частки одніЄї площини, --не площини-- об'єму. Вважайте мене грішником, ацюякість «всеядністю», але зрозуміли, повірити вЩиріІСТь, пробачити, а отже, прийняти в своє серце кожного знихя можу! приймаю.
С. Й. - Я, мабуть, теж можу зрозуміти, хоча така позиція абсолютно непопулярна, її могли б кваліфікувати найбільш гарячі голови, якобивательську, філістерську, колине сказати прше Політика завжди вимагалачіткого вибору означення позиції на одному боці барикад--ажніяк не «над» ними. Над--лише Бог Алеякбивін справді був, - якВсевидюще Око, чи дозволив би щобдітиодних батьків, однієї, якВикажете, площини, стріляли одне в одного, І тонелишев сімнадцятомучи в дев'яностих роках, а завжди, СКІЛЬКИ й вікулюдини наЗемлі?!
Р. С.-Якяможусказати, хто мені ближчийподуху- - Вінграновський чи|оселіані, якщо з Миколою прожито поруч уже сорок років, а перші чотири роки водній кімнаті гуртожитку, якщо майже всівірші його 1955--
60 х років творилися на моїх очах, якщо на моїх очах його вбивали, як кінопоета, ійогобільі мука були! моїм болем? Якщо я знаю, щоне від добра Отар оселіані опинився в Парижі, ія пам'ятаю, якна урядовому банкеті після завершення Тбіліського кінофестивалю / 1972 році Отар відійшов од нашого столу гостей і, підійшовши до столу уряду, голосно кинув: «Свині! В Грузії краще вино завжди подавалося гостям!» Забрав уних пляшку і поставив нам... Якщо кожен його фільм для мене велика радість--не тільки естетична, а й людська. Моя радість за друга. Фільм Отара Іоселіані, вірші та проза Миколи Вінграновського. Це-- моє. Живе в мені, нібичастка мене самого.
Що сказав би Довженко нам, нинішнім? Я думаю, він пожалів би нас. Кожного. Яксебе. Зате, що мало зробив кожен знас. Зате, що багаточого в нас було скалічено, понівечено. Зате, що дехто з нас, його учнів, упав, зламався... Ачимось, мабуть, був бий задоволений. Чимось би пишався. Там, де ми вистояли. Де залишилися самі собою. досягли мудрості, безякої справжні досягнення в творчості неможливі.
с. Й - Своїм фільмом «Сповідь перед Учителем» Ви поєднуєте діалог часу Довженка, своєї наївної юності часу гіркого прозріння десятої роковини Чорнобиля. «Минуленікудине відходить. Ніхто ніколи невмирає» - це Ваші слова?
р. с.--Це Хемінгуей. Ятільки процитував мого, ІЗ цими словами
я більшніж згоден. Цесправд) так. І минуле дійсно нікуди не відходить. | той яким ти ЄвЦЮ МИТЬ, - такий ти завжди.
с. Й. -ЯкВирозумієте у світлі «чорнобильської сумно! реальності» думки О. Довженка про «повзучу" й «крилату» правду? Проте, що коли «вибирати між красою правдою» («голою правдою»!), Ваш Учитель обирав Красу?! Вірив, що «Істинне те, що прекрасне» Чинесхожена ге. що це були уроки псевдоромантики «поем про море», яке зацвіло
на справедливий устрій -- МОДелЬ непривабливої диктатури тоталітаризму, що виникає на руїнах запроданої зрадженої революції, Обмовлюся при цьому, що я вірила Довженкові-поету, як | найромантичнішим міфамтобіцянкам соціалізмута клятвам товаришів попартії. До речі, клятвам, що виявилися лукавством пристосуванства край...
Р. с.-Нажаль,вцьому складному питанні «Краса й Правда» і Ви Світлано, попалися на гачок вульгарних адовженкознавців». Це справді доситьнепроста річ-- вибір, я ладенна цю тему написати цілий мистецтвознавчий трактат, навіть філософський трактат. аби бувчас...
Слова, якічасто цитують довженкознавчці, належатьне Довженку, а Днатолю Франсу. Довженко їх залисав у своєму щоденнику переписував, повторюючи, кілька разів. Підходячи до цієї думки не буквально, не поверхово, маємо ототожнювати Красута Істину, тобто Красуне розцяцьковану, нефальшиву, напомаджену, але йне фотографічну-- - сліпу, бездарну й нерозумну. Довженко бувнабоці Франса. Адже ци гімн естетизму був проголошений проти засилля войовничого міщанського, ілюзорно-правдивого «мистецтва», яке, в дійсності, вВОроже булоїт Правді), й Красі! Скажемотак некрасивість руйнує людину. Рятує її Краса. «Краса врятує світ» -- відома ідея Достоєвського. Самета Краса, яка є Правдою. Осьця думкау Шукшина: «Моральність є правда».
Пам'ятаю, як болісно різонуло твердження офіційного естетика, офіційного «довженкознавця"» В. Кудіна про те, що навіть смерть завжди у творах Довженка зображується естетично, «красиво». Я хотів би нагадати йому сцену смерті відгазу, геніально, жорстоко зіграну Бучмою в «Арсеналі». Нагадати кадри «Битвизанашу)Україну», замерзлітрупид/тей, повішених, людські одрізані голови в грязюц) дороги. Знаю, що для масового глядача ім'я Довженка пов'язане з продукцією
Київської студії, яка носить його ім'я, продукції, котра в більшості своїй ажніякого віднОШенНяЯ до Довженкане мала. Знаю, що «Поемупро море» оцінюють! судять за фільмом Ю. І. Солнцевої. А прочитайте Довженка, особливо у співставленні його кіноповісті Ззнрм щоденниковими записами про Каховське море, Ви побачите Довженка справжнього, побачите, який гріх - швидкий суд | поверховість висновків. Знаю, що Довженко невипадково пішов з цього світу перед початком зйомок фільму, не знявши до нього жодного епізоду. «Життя в цвіту» - це поема про творчість, ане про селекцію, не про лисенківщину. Образ Мічуріна у Довженка -- це образ художника, творця, як його розумів Олександр Петрович - - З болем, з муками, Зі стражданням, самозреченням 1- ЩАСТЯМ.
С.Й. -Оцеієкрасатотожна істині: щастя, Роллане Петровичу; матиучнів, які незрадять тебе ні в житті, ані в смерті. Ви достойний учень Довженка.
Р. С.-Яще прокоментую Вашу думку про «поетику міфу»; уякій перші ознаки трагедії ладу. Ненаш «Земний рай» став «скотохутором» Оруелла: «скотохутір» був, є і буде, так само, як неможливо у зло трансформувати рай, який кожен носить у своєму серці. Якщо це серце обдароване раєм.
С. Й. - Дозвольте з Вами не погодитись. Утім, зважаючи на те, щоані місця, нічасу на полеміку немає, ось Вам, Роллане, ближчі й конкретніші запитання. Ваші кінострічки «Ритм задано світові» (1971 р.) та «Закон Вернадського» (1983), створені на «Київнаукфільм/», дістали призи М та ХМІ Всесоюзних кінофестивалів. Причому «Закон Вернадського" удостоєний першого призу. Що Вам вдалося відкрити цими фільмами? Що нового вони сказаличасові, якими якостями завоювали визнання суворого жюрі?
Р. С.--Це, напевне, самому жюрі видніше. До речі, Фільм «РАЮ задано світові» одержав також перший приз в розряді коротко фільмів. Я щасливий тим, що зробив ці фільми. Вони не тільки знайомили глядачів з досягненнями сучасної науки, для багатьох невідомими, але й допомагали, я сподіваюся, комусь ВІДЧУТИ свою неїзольованість, свою причетність до світової гармонії і-- Якби мені хотілося вірити! -- може, допомогли комусь відчути щастя безсмертя:
оч
(Карамишевої про зорі в калюжах буденних доріг, Шенгелая та |(оселіані
про корені й про «мерзость». Вони дійсно полярні по суті. А я зГОДен мертвою водою і в житті у мистецтві, а поетизація Мічуріна чимось В обох фільмах ішлося про ггобальні питання будови Всесвіту: а, ОТЖ?;
з ними 3 уСіма. Я розумію правоту кожного 3 ния, бо всіїхніслова | нагадує апофеоз лисенківщини, зякої почався розгром генетики" Існує будови життя, Вони на рівні науки говорили про азаємозв'язок. взаємовплив, взаємозалежність усього в світі з усім, ПО єдність
вистраждані й щирі, хоч ніби й взаємозаперечлив! Чиясь позиція комусь ЗО моїх друзів може бути неприємною, неприйнятною Хтось когосьназиває «кОМУуНЯКОЮ», 4 той його «буржуєм». | все ж воми Д! ги одногочасу, одного вчителя, одного режисера не актори, не персонаж
ПИВ а Р С нн м-н -- с
нині Й Таки Й ПОГЛЯД но кінобарокко визна) (ого цілим СОІТОМ Довженка, Зрештою, чине р пи поетиці міфу перші ознаки трагедії ладу, який проголошено як земним рам, а вийшло на тяжкий, ніби похмільний гротеск «Скотохутр» З образної сис томи Ди Орувлла -- Прка пародія
--
ЗЕРТР ий пр нн р ш-
людського життя, життя будь-якого організму з усім, що мого оточує: про меможливість, просто про «неїснування» самотнос піяк такої, ПРО невідокремлоність людини з одного боку від найменшої частки матер",
РН б г -г бе ня ня ше вини нан плин ання" т
й
РЕ
Клово ПРОСВІТИ
--'--ио 0 нн -
-- со - РЕННЯ ри
здругоговід глибин космосу Першми з них доводив це на рівні вчення про ритм від галактичних -- ДО ритмів клітини шулося про іхнє переплетіння та взаємоФормування Другий -- ма основі геніального вчення В. Вернадського про бюгеожмію, про живу та неживу речовину,
про неминущісСть ноосфери Я адячний долі за те, що підчас роботи |
над цими фільмами близько познайомився з геніальним пулковським астрономом М О Козирєвим, з видатними вченими М. О. Шульцем, 8. м. Максимовим 8 П. Казначеєвим, В. Ягодинським, А. М Тюрюкановим, з прекрасною сімдДесяЯТтИрічною тоді хранителькою спадку Вернадського 8 С. Неаполітанською, з дружиною 0. Л Чижееського Н В Енгельгарт. Обидва фільми були й спробою довести наоснові наукових данихіснуванняи Бога, не кажучи про це віДКритим гекстом, не називаючи його. Обидва Фільми говорили про неминучктть, невідворотність того, що буде
До речі, моя дипломна робота в сценарії і у виробництві так і називалася: «Неминучість Дле потім редакція і керівництво ЦСДФ, на акти я знімав СВОЮ двОЧастівку, примусили назву поміняти. Вона, назва, здалася ім надто трагічною Я ж сприймав і сприймаю це слово, як ствердження, як твердження, як даність, що 1! майже завжди сприймають із острахом, немудро Фільм «Ритм задано світові» закінчувався словами геніального Велеміра Хлебнікова «Люди майбутнього, знаючи майбутнє, будуть наказувати мому прийти. Ніхто не виконує наказів краще за Сонце, якщо йому наказати зіЙТИ наступного ДНЯ»
с. Й. -Здавалосяб, Роллан Сергієнко -- непересічний режисер, дістав світове визнання й відзнаки, атимчасом Фільм про Григорія Сковороду, нашого мандрівного філософа «Відкрий себе» (1972 р.) аж двадцять років пролежав на полиці, не допущений «ідеологами - кінознавцями» до українського глядача Про цей фільм немає згадки навіть у ДОВІДНИКУ «Спілка кінематографістів України», ХОЧ ВИХОДИВ ВІН за рік до аварії у Чорнобилі ії коли 6 не напередодні традиційно запізнілого ганебного прозріння тих самих діячів, які роками активно гудили й цю картину, ! її автора Але ж Р. Сергієнко, відзначений сімдесят першого року призом кінофестивалю через рік навряд чи поміняв свої погляди. 1 от з Фільму «Відкрий себе» знищують уСі! фонограмні плівки пере! інного запису Івана Миколайчука, ховають цю стрічку «заживо» й немовбито безповоротно Чине правда, така «гола правда» Факту ближча до істини, аніж «краса» кінофестивального святкового віншування?.. Знову ж таки триває суспільне лицемірство:
за давній Фільм про Сковороду по двадцяти роках його заборони | присуджують найвищу державну Шевченківську премію чи не ті Самі
його хулителі... Цеколи Р. Серпієнко незрівнянно змужнів виріс як майстер, колистворено потрясаючі, унікальні в своєму роді сергієнківські перші фільми про Чорнобиль. Певно й той «лауреатський» фільм Ви зробили б тепер інакше, може, жорстокіше Чи отакі трагікомічні парадокси Вам не нагадують звичне для українців запопадливе
«прозріння» на кшталт «нікуди дітися», ЯК, бува, водномоментних |
базових спектаклях «посмертної шани»?..
Р с.- Починаючи від згаданої двочастівки «Неминучість» («Я Землю люблю»), яку захистила від розправи кафедра режисури ВДІКу (М. Роммі С. Герасимов), від звинувачень у фаталізмі, коСмополіТизмІ, богошукацтві, абстракціонізмі | 1962 рік!), починаючи від мого першого повнометражного документального фільму «Освідчення в любові», З приводу якого скликалася Колепя Держкіно СРСР (ставилося питання про його заборонучерез «очернітєльство» нашого радянського ладу та
«зпологетику жептовності», моїх акторських (ігрових?) фільмів «Білі |
хмари» (1967-68 у р.) за сторінками роману Олександра Сизоненка, ЯКІ малитричичотири редакції, «Щастя Никифора Бубнова» | 1982 р.) за повістю «Прощання» Б. Горбатова, про які тодішній начальник главку, не приймаючи Фільм (чи не з київського научення?)на союзний екран грізно прорік «Цевам не шістдесяті роки"» -- не хочу й згадувати, через якустрашну кіном'ясорубку пройшли мої! ФІЛЬМИ. є Майбутнє починається сьогодні» та «Вячеслав Павлович Губенко, хірург». А є Відкрий себе»?! і що вже говорити про драму, а може, трагедію з фільмом "Іду до тебе» за сценарієм |. Драча про Лесю Українку?.. Після нетя кілька років вважав що вженіколи не зможу, не примушу себе переступити поріг «СВОЄЇ» студії їм. 0. Довженка. Державну премію за давній фільм було присуджено вже в нові часиї, гадається мені, що не без впливу людей, які знали мене (спасибі їм!), зокрема, Олеся Гончара | Ліни Костенко Вручаючи премію, Б. І. Олійник прошепотів мені: «Ну, нарешті» С.Й. -Язналавже тоді, вісім років тому, підчас нашої зустрічі
на подвір'ї будинку Урядової Комісії в Чорнобилі, що Ваш перший |
чорнобильський фільм зустрінуто було «в штьки», Івін був затриманим. Фільм покійного (світлої пам'яті) Володимира Шевченка, здається, зроблено було чи не пізніше за Ваш. Відомо, що різні державні відОМСТВа зажадали також ідо ЙОГО Стрічки, удостоєної посмертно (7) державної премії, сотні поправок. А як було насправді! ІЗ Вашим «Дзвоном Чорнобиля»?
Р. С.--Щостосується моїх чорнобильських фільмів, то тут були вже інші проблеми. Найважчим було пробитися в Чорнобиль, одержати дозвіл заїхати в зону На початку травня в Держкіно було сказано «Мовчіть. Не сіпайтесь--ця тема--не нашрівень» Довелося з підказки друзів звернутися з листом до головного ідеолога на тойчас: секретаря ЦК Лігачова із закликом про необхідність заФільмувати для історії героїчний подвиг у подоланні народної біди «КолоколЧернобьля», який мизнімаливід ЦСДФ з 24 травня 1986 року, був закінчений виробництвом у листопаді того ж року. | тоді ми зіткнулися з Урядовою Комісією,
-Очолюваною В. Є Щербиною, як коса з каменем, - - ТІЛЬКИ ІСКРИ полетіли. На нашому боці була документальна правда, на боці Щербини ІГоловатому -- «інтереси держави» Нам запропонували докорінно переробити фільм, інакше він ніколи не побачить світу. Залякували, амовляли, пропонували «просвердлити дірочки ка лацканах», якщо будемо «розумними». Провокували «Ваші китвські колеги мудріші за вас!» Нарешті повезли стрічку у "велику хату Тамсекретар ЦК Долги»
- . -- р -- 10 чинни зе ВЕР щ - си - Рі - ни о
ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ
и -- ДИНИ - ПЕРА ДА РР ЕЕ нин еснаннннннвннко безниенннннввеееннннннннххапаннх но наннниннниннничнинняАНх унією оон пт
нжртнни 0
нь ни
нн і -- с-ще - - -
ЕРЕНРАР ин
Щербина довго «роз яснювали нам хибність нашо! ПпПОЗИЦІ Фільм тримали»
Тимчасом у Берліні на нього вже чекали на кінофестивалі Москва кдозволуне давала. Несподівано на Московському Міжнародному форумі за виживання, дякуючи академіку беліхову, знайомому По Зоні, нам адалося нелегально показати фільм. Оприлюднити В присутності вчених і журналістів іноземних Ітим самим -- легалізувати І відразу ж розпочалася метушня: фільм терміново (") відправили в Берлінітам позаконкурсом в останню ніч фестивалю |люди чекали!) фільм було показано. Посипалися запрошення. У Фінляндію. Бельлю. Швеицарію Португалію... | - призи міжнародних кінофестивалів Московського, в Ліоні (Швейцарія), в Тройя (Португалія) у Лейпцигу. ..
С.Й. -Посуті, якщоне брати до розгляду постійні короткометражні чорнобильськю сюжети українського телебачення, зокрема, у програмі «Дзвіни Чорнобиля» упродовж кількох років, то Ваші шість ФІЛЬМІВ, ЯК болісні концентричні кола від епіцентру аварії, - це посвяченість одержимої громадянським обов'язком людини невигойному болю Й трагедії наших народів -- українського, білоруського, російського. Я бувала на прес-конференціях із західними журналістами, де не разчула запитання іноземних колег про Роллана Сергієнка. Безмежно шкода, що цей пієтет світудо Вашого імені на батьківщині у певних впливових колахобертається на повну протилежність, і кожен Фільм дається Вам
спаленими нервами і коштує крові. Яне запитую Васпро здоров'я, бо |
досить точно передбачаю Вашу реакцію інтелігентної, виняткової совісності й делікатності людини, яка нелюбить привертати увагу до своєї «персони», Проте знаю гаразд, що тим, хто стояв з камерою на даху третього блоку над зруйнованим реактором, це так собі не минулося, Отож не зловживатиму Вашим терпінням.
Р. С.--Приздачі другого чорнобильського фільму визнання світом «Дзвону Чорнобиля» не допомогло. | це правда про «спалювання
Р ТА, С Р
Р Р '
2 и : З а Ж лю - Р б ; я и б ка - . "З ли. 25 | у сабя й - ; о ь - й Ро ка - 3. РУ б Ї на р
нервів». В Головатомі на Ординці сказали: «Більше вам протягнути, проштовхнути своє кіно не вдасться». Якщо «Дзвін» тримали кілька місяців, то «Поріггчекав виходуна екран (не виходу-- дозволу на вихід!) майжерік. А так, щоб він ішов десь у кінотеатрах, як «нормальний» фільм, я процен чогоне знаю. Здається, в кінотеатрі «Київ» кілька днів. Вони-- Головатомі К/ - навчилися. більше вони не зупиняли, не
забороняли фільми, вони просто домовлялися з кіновладою (Держава), | і фільми, прийняті до випуску, -- не випускалися. Так сталося 1 з | двосерійним: «Не питай, по кому б'є дзвін» та «Дзвін б'є по тобі», 1 З | | фільмом «Наближення до Апокаліпсису. Чорнобиль поруч». Їх бачили
ів Швейцарії, ІВ Італії, ів Німеччині, ів Японії - Тільки не показували у нас: анів Україні, нів Росії. Ніна телеекранах, ні в кінотеатрах. Лише на спецлереглядах у моїй присутності--в Будиніву кіно, на з'їздах Союзу «Чорнобиль», в Славутичі.
Шостий мій фільм «Чорнобиль. Тризна» показали по УТ вдень. Ми його привозили в Чорнобиль на прем'єру, показали в Синьому залі Київського Будинку кіно -- Ото і все. | більше ніде. Ні разу. Цегірко! прикротим більше, що попередні фільмия показував глядачам, окрім уже перелічених країн, ще й У Данії, в Люксембурзі, в Чехословаччині, Австрії, Франції. У Португалії не був - туди їздив мій співавтор сценарію журналіст В. Синельников, ая вцейчас-- у Фландрію, де був, крім того, ще й членом жюрі Гентського кінофестивалю. Якщо це називати «благополуччям», то тут більше підходить слово інше - «ЩаСЛИвВИЙ» Поталанило. , дякуючичорнобильським Фільмам, зокрема «Дзвону Чорнобиля», з якого й почалося моє знайомство зі світом: мене запросили до Фінляндії на семінар документального кіно скандинавських країн, де я познайомився з двома десятками самовідданих документалістів, молодих душею, відвертих і щирих режисерів. | самя був з ними відвертим щирим. І вперше відчув себе вже немолодим Наша історія країна (а кожна країна -- має свою історію!) робили все
о же 0 Р ій Р
и Р РЕ --
для того, щоб ми старішали раніше За Свій ВІК І вік Своїх ровесників на Заході Іімудрішали
С И --І| все ж Роллане, таке вІДКриття творчості цілому світу водночас віДКриття світів для себе учас, коли дорога від Москви до Києва багатьом не по кишені -- це рідк іСсним УСПІХ Отож бійтеся заздрості колег, бо то страшна сила. Гірко, одначе, що світ відкриває Вас, аподекуди й Україну як географічне поняття, через Чорнобиль. й щодо благополуччя ..я, наприклад, якічимало МОЇ» побратимів по перу, усвоєму творчому зеніті и скромному ювілеї! немаю змоги показатисвої нові ТВОРИ (і прозу, и поезію, 1есРіСТИку) навіть мінімальним тиражем, бо державні видавництва не мають коштів на папір та поліграфвитрати, а приватні правлять з письменників за видання Тисячі доларів... Останні мої книжки - чорнобильська «Віч-на-віч» та вибрана лірика (понад 500 сторінок) вийшли 1983 року коли після тривалого поневіряння у лікарнія прийшла до київської книгарні «Поезія», щоб викупити для себе кілька пачок своїх книг, які точно, абсолютно точно! -щеневстигли б бути розпродані (цілий підвал книгарні завжди затоварено книжками), Визнаєте, що я побачила?.. Жодної з українських книг прекрасних авторів, виданих у ті роки, не було вже на полицях. Гадаєте, український читач «прозрів духовно» і кинувся споживати духовний харч-- поезію замість ковбаси?! Гадаєте, книготоргівля незалежної України виявила нарешті чудеса реклами ї нашонального просвітянства?! Коли б то!.. Як страшну таємницю мені повідали, що ціни на книжки були ще старі, такі мізерно-умовні, а на макулатуру вже настільки відчутно більші, нові, що задля «вигіДНОГО бізнесу», бо магазин затоварений і не мав виручки, усю українську поезію того часу продали «під ніж», Тайкома і без свідків. Ніби в поезії, як у бакалії обмежений строк споживання!.. А про ту мою лірику, між іншим, писав «Новьій мир»: «то нестихи о любви - -зто стихи любви, той опасной, предельной облученности чувством, когда само слово -- бессмертная воплощенная страсть»... Отож, навійніякна війні. Усі «благополучні» по-своєму. Для господарів життя ані кіно, ні поезія, ні, тим паче, думка інакомислячого нічого не важать, Коштина них-- це зайвий клопіт для «скотохутора».
Даруйте, але й тим, хто пройшов крізь гама-проміння, знайома «облученностьчувством» інавіть Саркофаг імтільки смертельнетло для справжньої людської цінності -- любові... А спитати я хочу Вас, Роллане, про конкретне й важливе: поезію Прип'яті і весни 86-го у Вашому фільмі. Я присвятила велику статтю Вашому художньо-публіцистичному фільму «Поріг» (кіностудія мені О. Довженка). Розумію, що батькові кожна дитина дорога, тачине здається Вам, що саме цей фільм своєю в кращому смислі довженківською виразністю йкрасою, одухотвореністю молодих героїв припав до душі глядачам як жоден інший з Вашого чорнобильського циклу? Тут і гармонійно-прекрасне єднання поколінь у скорботномучасі: старий, приречений променевою хворобою дозиметристінституту біофізики АНСРСРМ. М. Єлманов зі своєю «лебединою піснею» - вічна йомупам'ять! - -і Зовсім іще молоді поети прип'ятської літстудії «Прометей» Любов Сирота і Володимир Шовкошитний, унікальні свідчення любительської плівки прип'ятчан М. Назаренка та В. Євтушенка, зняті у Прип'яті 26-27 квітня 1986 року, І суворі роздуми фахівця-психолога А. Хараша як перші підступи до обпікаючої знов-таки некрасивою, а «голою правдою» кстини--усетут, певно, потрясло б і Вашого вимогливого Вчителя 0. П. Довженка... Глядач почув і побачив такої сили публіцистику в час обережнодозованої інформації, що її можна зрівняти хіба що з нещадними щоденниковими записами самого геніального автора «України вогні».
д Вам не страшно було знімати демагогічно-велемовного Горбачова після такого зболеного вихлюпу страждання ошуканих сердецьмолодих героїв «Порогу»? Аджеколи Любов Сиротачитає вірш про «безучастье кнашим бедам тех, кому, может, так жевот придется статьничем в один-единьій день», - це й пронас з Вами, про нашу Духовністьна паперті--ннауку, літературу, мистецтво -- це навідмаш обвинувачення цинічним можновладцям!
Р. С.-Яможузрозуміти, чому Ви віддаєте перевагу «Порогу». Окрім того особистісного, що Ви вважаєте достоїнствами Фільму, тут були й емоційні, спрямовані до серця пісні Шовкошитного, які часто (я сам бачив) викликали у глядачів сльози. Діяли і шокуючі страшні фото азфії лікарні Мо б неофіційно (потайки!) передані нам тамтешнім лікарем, і прекрасне, нетільки репортажне - -художнє зображення О Коваля, музика М. Тарівердієва... Алея не можу сказати, що це краща дитина серед нещасних моїх чорнобильських дітей Мої «Дзвони»--я вживаю це слово у множині, бо кажу зараз про три фільми: «Дзвін Чорнобиля», «Непитай, покому б'є дзвін» «Дзвінб'є по тобі» (я ЗавЖДИ був проти плутанини назви, яка йшла від асоціації з «Дзвонами Хатині», бо вважав, що життя -- одне, смерть-- одна, Бог-- один, дзвінтежодин) --мої «Дзвони» не менше мені дорогі. Сподіваюся, це відчуття не надто суб'єктивне.
У першому фільмі-- матеріал перших місяців після катастрофи. Я подавав його, свідомо нічого не педалюючи просив не педалювати композитора ОлегаКараванчука, все максимально аскетично, ніби зовам безсвого ставлення до Події, До тих чи Інших СВІДЧень. Тайлюди, Свідки, майжевсі, ховали свою розгубленють за удаваним спокоєм, за нервовою усмішкою.. Протеодин вдумливий глядач-професіонал після перегляду фільму підійшов до мене і сказав приголомшено: «Враження таке, нібити присутній пристрашному, відчайдушному крику, який бачиш, аленечуєш, бо його затиснуто в горлі. |це вражає ще страшніше».
В основудвох наступних «Давонів» ліг матеріал суду над інженерами ЧАЄС ісвідчення, як розкривають офіційну фальш, брехню й лицемірство держави, що все робила для того, щоб приховати справжні розміри трагедії, самасобі виносячи вирок. Досвід неприйняття попередніх ФІЛЬМІВ у нас уже був, мизнали, про що говорили. Переступивши поріг, межу терпіння суспільства, СРСР як доржава вичерпала себе.
-
«Закіпчения на стор. 10 і
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
о ані ПЕ званннннонийо
ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ Блово ПРО ВІТИ
заненанннннннино ння с
вне
«Закінчення. Поч, па стор. 1,8-9
- нини
метафо ро це. Але незалежно від задуму автора
ве толен має хор прочитань. У «Порозі» ідейною домінантою є середо ищаїне атомнаенергетика, апередусім еколопя духу, екологія совісті | суспільства. Обурення народу ошуканством і ви ПОСадових осіб, і о (| Взагалі держави має порогову межу. Цеяку радіологів термін-- порогова доза опромінення. Ви стверджували на тої | і тер Ваці га Є Товарної инатойчассвоїм людейтеж має п пуорлхити неможна» дрера законо орогову межу, критична маса вибухає неминучим Р о Р нитному долати. Цепоріг між старим, застійни продо лайно Но уча зи в і м, НОВИМ, Яке має приитина зміну. кети ум б тоді, якими будуть суспільні обриси цього «нового». Не бачали рашнього кровопролиття в Чечні, ще більшого зубожіння народу Праглося ідвального. | провісником його, першим ковтком повітря свободи й демократії була мужність Вашої громадянської позиції, Роллане, було нове соціальне мислення у художньому втіленні на екрані кіно. Я стверджувала, що той, хто не має громадянської мужності, залишиться за ПОРОМ уминулому. Бонедля нього правда нового часу, не для нього й фільми Роллана Сергієнка
Р. С. -Після перших двох фільмів німецький журналіст, спецкор «Штерну» Марю Длтеріхс спитав у мене: «Ачому Ви весьчас говорите про етичні, моральні/соціальні проблеми! не говорите прямо-- Ви за атомну енергетикучи проти?» Якщо говорити чесно, спершу мене це абсолютно не цікавило, протечим далія стикався з «машиною», яка стояла за цим, тим більшея розумів зв'язок «машини атомної» з «машиною державною». Останнім часом ми звикли вживати слово «тоталітаризм», маючина увазі політичну систему. А тоталітаризм-- поняття значно ширше, атомна енергетика є одним з проявів цього поняття.
Шість років тому мені довелося виступати у швейцарському парламентівБерні, кудия з Ю. Щербакомта В. Коліньком був запрошений. Я показував наекрані парламенту кадри з майбутнього свого фільму: дівчинку Прину Суботу, тоді щеживу, хворуна лейкемію, закликавдопомогти врятувати ї Говорив проте, що коли сусідня велика держава - - Франція, наприклад, накордоні зіншою, маленькою, наприклад, Швеицарією, попри протести її населення, будуєкілька атомних станцій (а абсолютно безпечних атомних станцій в принципі немає) - -цетєодин із проявівтоталітаризму. Казавттоді: «Мице вже знаємо, недай Боже узнати вам» Заякийсьчас швейцарські лікарі приїхали в Поліське, де жила Іринка, але було вже пізно--затридні доїхнього приїзду вона померла. Фільм «Наближення до Апокаліпсису. Чорнобиль поруч» був протестом проти тоталітаризму технічної цивілізації і сподіваюсь, став відповіддю Маріо Дітерхсу. Але й цей фільм не показували ні по телебаченню, нів кінотеатрах...
Що стосується зйомок «демагогічно-велемовного» Горбачова, то це якразтой випадок, проякий, перефразовуючи відомий вислів Вольтера,
фе | | можнасказати: "Якбийого небуло (уфільмі), то йогослідбуло бвигадати».
взірця людини, якахоче бути обдуреною, важко собіуявити. Тому
Прі | вмонтажі встикзелізодомвідвідин М. Горбачовим ЧАЕС деслівставлення: --- мітингпротеступроти будівництва Кримської АЕС з транспарантом
дей, які загинули від Чорнобиля - - не тільки на атомниках, алейна їхніх найнятих адвокатах --вчених-медиках ЛЬНИХ, булдакових, романенках, | наурядовцях -базіках.
С.Й. -Страшно передрікати майбутнє наших дітей та онуківчи не так? Заглянути б у середину наступного сторіччя - - яким воно буде: без'ядерним?..Чивсуціль нашпигованим винаходами-мінами? Мінами вповільненої дії «мирного атому», «мирної хімії пестицидів, гербіцидів», отруйного подиху ТЕЦ, чого ще?,. А тимчасом в екологічно
«благополучнішому» ХІХ сторіччі ще не загрожені «монстрами цивілізації» людине доживалив багатьох випадках ідо сорока років. Певно, аморальність вчених, наукиу якійсь диявольській, сатанинській запрограмованості на Смертиосьвивів людство на проблему Чорнобиля. Моя героїня в повісті «Жінкаузон» розплачується здоров'ям засвій «чорнобильський романтизм». Але повернемось до кно.
Чим різниться робота різних операторів у Вашихчорнобильських ЧиєуВас кадри в ранніх роботах, драматизм іразюча символіка яких немовби заглядання у сьогодні?
Р. С. -Колисьу далекому дитинстві, років у см-віОм, коли розрізняв пісні по кольорах (діти обдаровані набагато більше, аніж дорослі, буває що й на межі геніальності, а з роками ці нерозвинут! здібності мерхнуть, згасають, ніби приспані). | я зрозумів, що люди бачать світ дуже індивідуально, кожен -- по-своєму, не тільки психологічно, але й фізіологічно, фізично. Можливо, з часом, можливо, 3! станом, З
настроєм «об'єктиви змінюються». Наприклад, моєму сприйняттю світу більше відловідають «довго-фокусні» об'єктиви, від 180! Оільше (вибачте за операторські терміни). Добре, коли «Об'єктиви» режисера! оператора співпадають. Але найголовніше - - бути об'єднаними одним бажанням, одним стремлінням, однією ідеєю (розумовою й емоційною) Тоді й фільм набуває гармонійної цілісності. Я дякую Богові за те, що зімною працювали оператори не байдужі, об'єднані з мною ідеєю, які відчуваличасто з півслова, а іноді й без слів, уяку секунду треба включити камеру. А в документальному кіно відчуття цієї секунди є чи не найголовнішим «ДзвінЧорнобиля» ічастину матеріалу двох наступних «дзвонів» знімали троє операторів Центральної студії документальних ФільміВ (ЦСДФ): Костянтин Дурнов, Іван Двойніков | Володимир Фроленко 7- справжні хронікери, мамстри репортажу Я досі згадую з теплотою, з якою самовіддачею знімали вони кадри майже впритул до зруйнованого 4-го блоку (а просебе пишаюсь тим, що жодного плану, крім вертольотни», вони не зняли без мене самостійно, " Я Не дозволив собі там, в залі,
00 - с
одЯнаннаствстьль с на ПТ
заненннннннй ння ОХ
нн
особливо на станції, ані на крок відійти від них, ризикувати їхньою ініціативою, яка б коштувала здоров'я). Це навсе життя пов'язало нас, | як перебування в одному бою. Згадую, як блискуче К. Дурнов зняв юлька | інтерв'ю простих селянок, зокрема, Василини Привер. З ним восновному
І мизнімали два останні «Дзвони» та «Наближення до Апокаліпсису»
Зовсім інша манера у Олександра Коваля, який був за камерою під час зйомок «Порогу» (деякі кадри для цього фільму зняли Віра Бердашкевичі Георгій Єпіфанов). Иогоя знаю люблю вже давно, щез 1965 року, з часів «Освідчення в любові», З нимя знімав і Фільми «Відкрий себе» та «Майбутнє починається сьогодні», з ним спробую дозняти свій сьомий чорнобильський фільм «Чорнобиль. Післямова» фільм наступний, Майстер-документаліст, який володіє камерою досконально, він 3- ПОМІЖІНШИХ ОПераторів вирізняється надзвичайною пюбов'ю до пластики, до живописного вирішення зображення, дуже близького мені
Наймолодший - Олександр Радинський, зякимя знімав «Чорнобиль Тризна», адотого двосерійний фільм про Миколу Бажана «Межа». Він володіє і методом репортажу і поціновує прекрасне зображення. Крім того, євнього риса, якійя заздрю: вінне боїться натовпу (я, може б, натовпуіне боявся, але соромився б, мені було бніяково передним). Радинський же, міцний кремезний, без вагань увіходить з камерою в натовпі знімає, знімає, знімає. Один з найкращих прикладів цього -- блискучі, якна мій погляд, кадри прощання колишніх чорнобильців змістом, своєю батьківщиною, кожного з кожним -- передостанній епізод «Тризни»
Відносно кадрів -- прозирання у сьогодні з двадцяти ЛІТНЬОЇ, тридцятирічної відстані давнини, то мені здається, що так, є Майже в кожному фільмі. Бо з одного боку, мої фільми-- все це безперервна низка, аздругого -- «той, ЯКИМ ТИ Є В ЦЮ МИТЬ, таким ти і Завжди Чи Ви про щось інше? Про пророцтва? Такія жпро них
С. ИЙ.--Випам'ятаєте, я почала розмову з того, що кожен митець --то передусім людина зі своєю унікальною неповторною долею, власними витоками, корінням, обставинами життя й оточення, ВІДЯких багаточого залежитьуформуваннітворчої особистості. | здебільшого усе це лишається «закадром» Погодьтеся, що це несправедливо щодо батьків, які дали Вамосвітуй, мабуть, характері світобачення, | щодо найближчої людини --матері Ваших дітей, зякою багато років Роллан Серпєнкоділитьнавпіл ісвійбіль, тривоги, й радощі. Про Вашу дружину Олену Олексіївнууколах кіномитців говорятьяк про соратницю 1 рідкісний тип ЖІНОЧОЇ ВІДДАНОСТІ, посвяченостічоловікові- - забезпечений тил Роллана Серпієнка Певно, це найцінніший талант бездоганний слух розуміння й любові Проте, мабуть, ії спеціальність--не лише «дружина», не «тінь Дантова», як писала про жінку іншого митця Леся Українка. Хто вона, яка вона-- натхненниця Вашої чоловічої впевненості в собі й щасливої довірливо! усмішки, котрою Бог обдаровуєтільки віддано люблених чоловіків?.. У зоні «тема жінки» ще з вахтового часу болісна й неоднозначна. Я писала про це в своїй чорнобильській повісті. Писалай плакала. Вамчужігероїні моєї знервованої, дисгармонійної якце життя, прози. Особливо мічені цинізмом, спотворені удзеркалі ст мотності споживацьким егоїзмомчоловічих інтимних Пригод. Безкохання, безнадії змінити своє життя, бо для цього требаяк мінімум змінитисвіті, передусім, чоловічий. Незаперечуйте, наразія краще знаю цютему... Вашсвіт, Роллане, -- Світ щасливої родини, прекрасної казки. Рідкістьяк насьогодні. Вивірите у те, що любов--не минає?..
р С.-Янетількивірю, слава Богу, я знаю це. З СиншкіІльних учителів. Батько був учителемхімії, мати - - вчителькою фізики. У «Сповіді» я вже говорив, що дід мого батька Корній пишався тим, що виого роду не було кріпаків, алишевільні козаки. Востаннєя бачивбатька, колименібулог'ять років, -- на вокзальному перонівчервні 194 1 року...
Мама народилася у Кам'янець- Подільському, З юності прекрасно граланапіаніно, до війнивона навітьіноді виступала зі своєю подругою - - відомою всвійчасспівачкою Мариною Вікторжевською, акомпануючи ІЙ. З раннього дитинствая запам'ятав, яквонагралаї «Другу рапсодію» Ліста, і «Угорськітанці» Брамса, «Пори року» Чайковського. Мама мріяла проте, душу» і «ЖанаКрістофа». Через це йназвала мене за прізвищем їхнього автора Ромена Роллана. Якразнезадовго до могонародження він приїздив до Москви. Війна зруйнувала 1 мрії. Окупацію, тяжкі повоєнні роки, голод сорок шостого - сорок восьмого років вона мужньо пережила З чотирма дутьмина руках... Захистила дисертацію стала викладачем Слов'янського педагогічногоїнституту. Ї956року, після ХХ з'їзду, вступила у партію. АРоків через двадцятьп'ять, втихусповідальну хвилину, коли МИ буливдвох, вона відкрила мені таємницю, прояку ніколи нікому не говорила: її батько був священником, ієреємКам'янець-Подільської церкви св Петраг!Павла. Про
| також пов азаназ дідом, батьком'ї матері | щовініноземець, японець ко
ГУЛАГу
а дід-- СВЯЩЕННИК ло вперше: мій дід я 5 Й рутин зацієютаїною Ваше інтуїтивне, генетичне, сказати
б тяжіння до Богатот! пошуки доказів йогоюснування, що в ранніх фільмах
АТО п) булишок валиідеологів-атеістів | | Р а Можливо. Аможе ЩОСЬІНШе Сімейна таємниця моб дружини
Довгий час відусх приховували, рейського походження. | хоча народилася матидружини у Владивостом ще в 1909 році, вона донедавно боялася говоритипро це. ОБИДВІ матері-- МОЯ! МОЄЇ дружини -- кожна по-своєму, кожна просвоє- - боялися не ТІЛЬКИ засебе, а, може, більше За СВОх ДІТеМ. Такбуличаси. якщо мого батька забрала війна, то батькадружини-- табори
А познайомилися мизЛєноюі полюбили одне одного майже сорок роківтому- -195/-го ісьогодні вонадля мене не ТІЛЬКИ надійний тил, не "лькимудрийломічникіпорадник інадіналежартамаякажу перефразовуєни Горького: «Усім хорошим у мені я зоООВ'ЯЗаний Лє Ні», Часом навіть здається, що і режисером, таким, якимя є. азобов'язаний дружині. Хоча, мабуть. а відкриваю віІДОМУ всіМІСТИНУ. У подружжі ВінгВона завжди впливають одне на одного, ФОРМУЮТЬ одне одного, любовно творять єдність гармонійну. Особливо багато залежить від ЖІНКИ Бо вона - дружина, адна мати--втомучислі | свого чоловіка. Як жея можуне вірити вте що любовне минає? Я знаю цес. Й. - От ми й познайомили читача Зі щасливою людиною, неблагополучним», але «везучим" режисером (Ваші слова!) Розмова була бнезавершеною, акбимиобминули тему Майстра середмамстрів, Майстра і молод). Знаю, що молоду прип атчанимаютьВас, Роллане, після фільму «Поріг» мало не за хрещеного батька обожнюють Вас. Останній
чорнобильський ФІЛЬМ Тризна» Ви зробили у співавторстві з видатною
особистістю - ВІДОМОЮ СВОЄЮ мужністю поєтесою Ліною Костенко
Те що сценарій текст Фільму й самечитання його Ліни Костенко, підносить «Тризну» як документ на винятковувисоту. Навіть коли Ліна Василівна «сердито» тікає з кадру, пока зує спину камері, цє органічно виправдане
Скажемо для читачів Фільм цеи про мінОрнеє 800- річчя Чорнобиля з екскурсами вісторію, з тяжкими помі інальними плачамина Великдень у зоні (оняк ВІДРОДЖУЄТЬСЯ фольклор цієї втрачено! по піСьКОЇ Землі-- у
| голосінніІ матерів за ДІТЬМИ, Яких чорнобильським крилом ще За життя облюбувала-пригорнула новітня адерна смерть
р. с.-Ящасливийтим, що зробив « Тризну Я щасливийтим, що працювавуслівдружності з Ліною Костенко Знеюми знайомі вже тридцять
| п'ятьрокіз. Колисья мріяв зняти Фільм за птворами, зняти фільм про не!
несудилося Сьогоднія з радістю т вдячністю згадую Чаші СПІЛЬНІ ПОЇЗДКИ взону, роботу, зиомкив Чорнобилі, в Копачах, в Чистогалівці Замошні Корогоді, РОЗ 'їЖжджІЙ Опачичах Красному, Луб'янці. Спілкування було натхненним, цілеспрямованимі піднесеним Робочим. Часом бувало легко. Часомтрудно Часом-- дуже важко. Але мічого в тому дивного нема Надто складні важливі проблеми ми зачіпали надто тонких вібрацій ми торкалися, зрештою вчомусь ми надто різні люди. Але головне -- Фільм є Чизадоволениийя художнім рівнем його? Так інакше бя не поставив би крапки в роботінадним. Іноді він видається мені найдовершенішим з моїх чорнобильських. Інша справа, що я вважаю мого незавершеним. 7- інакше басьогодніне прагнув зняти Свій сьомий, СПОДІВаюсь, останній Фільм про траледію Чорнобиля. Інша справа, що зуах своїх довгих, завжди «затяпнутих фільмів вінмені видається, можливо, " найзатягнутішим». Свідомо. | З точки зоручехівського «краткость - - сестра таланта" я, ма буть, безталанний режисер. Щоправда, мене втішає досвід Марселя Пруста... Крім того, за своєюнатуроюя, мабуть, зануда. коли Ви зачалаєте назву Відкрий себе», тоямігби розказати Вам про багатовимірність, принаммні триві імІріність, багатозначність цієї назви
С.Й. -Ачомбийні? Зазаконом айсберга щось важливе Ви затагли про себе. Отже, ячесно старалася, проте так Вастне грозговорила! 4 Шкода. Менігадалося, Сергієнко володіє даром відкриття, бо звідки 0 узятися тому гордому девізу Вашого Фільму «Відкрий себе». Не про
| Сковородумова. Про Вас. Про всіх, хто поруч з Вами. «Імертвих, живих,
іненароджених». Виж щиро віритев неперервність, в безсмертя" я вірю Часом. Коливірші пишу АщЩР цікаво ОСЬ що. Чичасто Ви відкриваєте себе вінших? Яким бачите себе, скажімо, в очах випадково стрінутої, майже незнайомої «жінки у ЗОні» Світлани Иовенко "
Р.С.--По-перше, я вважаю, що взагалі випадковостей у цьому СВІТІ не буває: «Той, хтовірить у випадок, --не вірить в Бога, той, хто віритьу Бога--невіритьу випадок» По-друге, я дуже радий цьому знайомству !
| чимдалі, тим більше. Бо побачив себе очима, як мужнього, талановитого, | досвідченого режисера-чорнобильця, аце для мене, постійно невлевнемого
всобі, мало безперечно благотворне значення. Люди повинні допОМаГаТИ одинодному підтримувативірув себе. Такщо, дякуючи Вам, я стаю кращим
С. Й. -Кінорежисер Роллан Сергієнко любить людей, особливо покривджених непочутих, -- про це говорить Ваше мистецтво. Ав життів побуті Визтих, хто дарує радість? Чи й кривди теж, як усі великі"
Р. С.--Якце Серпієнко «любить покривджених»? Якби любив, роздав бивагроші, які є, розпродав би речі, бЮлютеку! віддав би все покривдженим. жебракам, яких бачу щодня безліч разів. Якби міг би в житті, в побуті постійно даруватирадюсть--яка б це була радість! Так же ж ні! Скільки прикростей завдаю я людям, особливо близьким! Спитайте дружину, сестру, моїх братів Листа --ІТОГО не можу налисати!
С. Й.--З усього відзнятого начорнобильські землі з чорнобильським відлунням повсюди що Вам, Роллане, не дасть спокою до останнього Вашого творчого задуму -- яка нерозв'язна дилема? |що 0 Ви сказали читачам «Слова Прос ВІТИ» на порозінаступгіного століття? Тисячоліття
Р.С.- Найпршим, наисумнішим найтрагпчнишим з чорнобильсо»й го досвіду є усвідОМЛення ТОГО, що ми нічому но навчаємось. Яю 0 людям не давали уроки, попередження -- вони нічого не сприймають. Точнишюо сприймають, переживають, б0ліють-- но мдучаються А внослуок -- ЗМОВ)
дістаютьурок - - Ще Сльші Облючим, і Знову даремно. | отах -- до ноосфери" | осподи! навчимось "
- ХОчЧеться зоволати 'чЧобобжео ж ми так нічОмУ М но
- нії ні
РР ни он
и ем Р нн ожини
тю
- ло ПРОСВІТ
заочні" ПИ б зт
-- "
нти
За давнини кожний рід ії кожне племя чи союз племен своє ласти: ЗІСИГТТ ЯМ авожди пов лязупвав зі станом б й пейної природної СТИХІЇ. 11 обра им впиямлениям в ДОВ! Українці - - СПОКОНВІЧИІ ратат т скотарі (скити) Тож пе дивно щдро душа україшця завжди співзвучна природі; станові рос пинності. | тому чи не найбільшим спятом дли нас руло | Залімоішах ТьсНи те, ЩІО анаменує весняне відродуе м им", тот кресіння земної душі. День | період, який змишорав СПІВВІДКОМИ ци сил у природі довкілля испрямовувавоу" ги до висхідНОї ГГармоніиності (ладу) Землі Неба, найти сере дки-яйзичники шанували як СВЯТО Великої Лади або Великдень Сами з ним пов'язане весняні воскресіиния природи В цей день авичай пелить агару пати ВСІ незгоди, прощати ОДИН ОДІІО-
му кривди й образи: як у природі так ії в людській душі має панувати л юбові лад, Народні традиції сягають сивої давнини. | тому кожний елемент давнього обрядового дійства чи зричаєвої норми також має глибоке коріння, що дозволяє розкрити світобачення пращурів у сучасному освітленні. Так, свого часу в багатьох місцевостях України Великдень не мислився без традиційної гойдалки-орелі (релі), Встановлюється вона за звичаєм напередодні свята на майдані або близ цвинтаря. Часом --налісовій галявині Гойдалка раніше була своєрідним епіцентром народного гуляння, тож-' подекуди свято Великдень мало ще й назву свята Орелі. В народних віруваннях гойдалка-реля постає як своєрідний пристрій, що дозволяє очищати та омолоджувати організм.
З настанням християнського буття та прийняттям в Україні- Русі нового релігійного світогляду, коли на вершині світобуття постає образ сина Людського, що ним стався Син Божий і який смертю власною подолав силу смерті, давши початок цьому новому буттю, Великдень ознаменувався уже не просто воскресінням природи довкілля, а воскресінням душі живої -- Світлим Воскресінням Ісуса Христа.
Закони природи непорушні й справедливі в усі часи. Їм підпорядковані всі події і всі явища. Не є винятком тут і смерть та Воскресіння Христове. Подія ця могла статися лише в певний час, за певних обставин, і лише в певному місці. «Не подумайте, ніби і руйнувати Закон, чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але сповнити» (Єв.в дсв. Матвія, 5,17) Проте для сповнення Закону, що покликає започаткувати Нове буття, час існуючого має бути зведений воєдино до якоїсь певної відмітки. Очевидно, до нульової Ца моделі ритуальної гойдалки-релі це буде мить перебування іі в зеніті, так званій «мертвій точці». А на прикладі годинника в образному окресленні різних рівней колобігу часу -- мить, коли всі стрілки збігаються на цифрі 12.
Зрозуміло, що приведення часу існуючого світобуття до єдиної нульової величини параметру, обумовлюється особливим розташуванням небесних тіл, за якого б їх силові поля взаємно виключали одне одного, створюючи тим самим замкнуту релятивну площину - - нульовий пояс, в проекції якого утворюється зона небуття. Якраз такі передумовні обставини і склалися в годину смерті й воскресіяня Сина Божого. Ісус Христос, сповняючи Закон, поєднав у собі всі рівні часового колобігу, привівши їх до нульової відмітки -- початкового стану буття. За існуючими письмовими свідченнями Він був приведений на Голгофу і розш'ятий разом З двома розбійники ми 239 березня в п'ятницю на 14-му дні місяця-повні, 24-го в суботу спочив у гробі, з 25-го в неділю -- воскрес Із мертвих. Погляньмо на ці дні 1 ЧИСЛА.
23 брезня позначається асторономічним явищем вход" ження силового поля землі в зону нульової відмітки п річного колобігу. Водночас це була п'ятниця -- шостим день світотворення за книгою Буття, коли Бог створив людину за власною подобою -- як образ відлуння, це був ! 4-й день місяця -- час протистояння прямого 1! відлунного світла (в такому положенні Сонце 1 Місяць перебували в день їх створення за книгою Буття, адже Бог все творив у завершених образах), що обумовлює взаємовиключення силових полів -- нульовий стан
Зона нульової відмітки в річному колі землі - - Це Так звана «точка весни» або весняне рівнодення час, коли екліптика (велике коло небесної сфери По якому відбувається видимий річний рух Сонця) перетинається з небесним екватором. В цей час по всій земній кулі день дорівнює ночі й настає енергетична рівновага мк г полюсами. В світобаченні предків період весняного Й осіннього рівнодення, як і зимового та літнього сонцестояння обмежується трьома днями - - міфологічний крок землі, Отже, 25 березня, коли Христос воскрес із мертвих, є точкою виходу землі із стану енергетично! рівноваги -- з нульового стану. Водночас це була неділя 77 перший день світотворення за книгою Буття. Окрім того, В календарі християнських релігійних свят 25 березня ознаменовується святом Благовищення Пресвятої Богородиці, коли вона зачала від Духа Святого. Як бачимо, В річному колі це час входу ! виходу |
День 24 березня, коли Ісус Христос почив у гробі, є
часом перебування силового поля землі в зоні пу льово" відмітки річного кола -- В «ТОЧЦІ ВЄСНИ? Водночас це була субота -- сьомий день спітотворенния мч книгою
уття, коли Бог спочив після прац!
В період повного місяця його аатемнення ї' можливе Тож настанця темряви вказує на стан внутрішньо" колагісу Імовірно, що в період емерт Сина Божого, осьові релятивні площини силових полів Сонця, Землі, Мисици й галактики перебували в поє лнанні- "В СТВОР! Образно
ЧИ
Ра що лини іній нії Р ВН - кни
«
таб, че
-- двері всього світу зімкнулися. З іншого боку, абсолютне відбиття світла в просторі, що ознаменовувалось повним місяцем (14-й день), призвело до поглинання світла -- настання темряви в фокусі його. Отже, в час розп'яття, смерті й воскресіння Ісуса Христа світ перейшов через точку небуття. Це був унутрішній, невидимий кінець світу. Вихід із нього явив подолання стану колапсу й духовне оновлення буття. Так релі (кайдоли) гойдалки, піднявшись до зеніту (в цій точці людина на релях перевертається -- умовно помирає), виходять із мертвої точки й починають новий рух. структурі силових полів рух цей характеризується зміщенням осьових релятивних площин. Образно -- двері всього світу розчинилися. І в них постав образ Сина Божого. Його посередництвом відновився інформаційний зв'язок всіх ланок буття: мікро макрокосму, минулого й віЧНОГО, тіла й душі, людини й Бога.
--Я--двері: коли через Мене хто ввійде, і той ввійде та вийде і пасовисько знайде (Єв. від св. Івана, 10, 9).
Тож на Великодні свята впродовок тижня, від часу Господнього воскресіння, згідно релігійних правил основні двері вівтаря -- царські врата залишаються розчинені.
Великдень та великодний святковий стіл важко уявилибез крашанок і писанок Ними обмінюються, їх дарують, грають в різні обрядові ігри, на Проводи качають 1 залишають на могилах покійних родичів. Дівчата, щоби мати гарну вроду, вмиваються водою, в якій лежали крашанки. Звичай фарбування та розписування яєць символічними узорами сягає ще дохристиянської пори. Стосунок яйця, як символу, до свята Великодня досить посутній 1 обумовлюється багатьма обставинами. Яйце, допоки не потрапить в передумовне температурне середовище, перебуває, так би мовити, в режимі замкнутого нульового циклу. Тому енергетична структура яйця завжди перебуває відентичності до енергетичної структури довкілля і переймає в собі його внутрішній світ. Так, згідно переказів, якщо яйце опустити в особливий травяний настій їі сховати в темному місці, то на ньому з'являться різні узори -- обриси невидимого космосу. Готування такого настою було відоме небагатьом, здебільше знахарям та волхвам. На цій основі нібито й розвинулось писанкарство Варто зазначити, що в народі й досі зберігається розуміння приналежності того чи іншого узору писанки до певного свята Так, під свято «Сорока» яйце розписують на сорок клинців, на Благовіщення виписують Берегиню 1 т. ін. А на Великдень всі узори зливаються в «сонечко» 1 яйце стає однотонним. Тому то під Великдень, звичаєво, готують крашанки. Легенди повідомляють, що коли Ісус Христос воскрес, Він сказав воякам, що охороняли Иого гріб, щоб ті йшли й розповідали всім людям про Христове воскресіння. А на ознаку істинності сказаного, щоб ім повірили, Спаситель узяв з свого гробу крашанку и дав воякам. Писанки ж, за більшістю переказів, писала Мати Божа В світовій міфології яйце - - символ, з якого постає всесвіт, народжується Бог-творець, Небо, Земля, Сонце. Наші предки вірили, що в яйці замикається світ: добро щі зло, Як акумулятор психічної енергії, яйце використовується в багатьох обрядових діях, замовляннях, вишіптуваннях тощо В українській звичаєвості крашанки є однією з головних обрядових страв в усі дні великодних свят. Загалом же звичай дозволяє спожива - ти яйця в період від Великодня до Вознесіння, як зиняток до Троїці. До Вознесіння має стояти й гойдалка. А в період від Великодня до Вознесіння звичай велить вітатися словами! Христос воскрес! Відповідь: Воїстину воскрес. При цьому рідні й близькі цілуються
Святу Великдень передує свято Вербної неділі, а по Великодню -- Дарна або Провідна неділя. Ще її називають Хоминого Паскою. Тобто гріада свят, що узгоджується з існуванням триєдиного силового поля землі та просторовим фазовим зсувом векторів напруженості
В зв'язку з чим свято Різдва, як явище енергетичних амій всередовищі зємлі, с пропорційним досвята проводів, Водохреща -- До Вербної неділі, а свято Василя -- до Великодиля
Зв'язок верби з водою -- безсумнівний. Вербову плку використовують як покажчик місцезнаходження доке-
РР ВАРЕ: тп - ен -
БЕ АН з пан и -
рела води. А вербове коріння сприяє очищейню підземних джерел. Давній Єрусалим уважався дисерелом духовного витоку, місцем найсприятливішим для духовного єднання ліодини з Богом. Але на ту пору канали духовного єднання настільки забруднилися людською гріховністю, що практично зв'язок уже був неможливий. Образно -- сталося замулення джерел. Тож урочистий в'їзд Ісуса Христа до Єрусалима (свято Вербної неділі), символізував початок очищення. Подібно до того, як верба, забираючи на себе весь намул і бруд, очишає й відроджує джерела води, так Господь своїм в'їздом до Єрусалиму замкнув на собі весь бруд людської гріховності й тим очистив джерело буття.
Смерть і народження, як схід і захід, перебувають на одній лінії, але завжди полярно супротивні. Тож свято Різдва, що ознаменовує народження Ісуса Христа, в енергетичному вособленні є зворотно пропорційним до великоднього свята Проводів, що ознаменовує час поєднання душ живих 1 покійних. Споріднюються ці свята і у варіантах народних назв. Так Різдво в народі ще йменується Радою, а Проводи -- Радуницею (Радовницею). Характерно й те, що на свято Різдва в давній обрядовій традиції запалюють 12 дубових полін, а на Радуницю поширеною є обрядова гра «Горю дуб»; як Різдвяна вечеря, так і Провідний поминальний обід в народі усвідомлюється спільною трапезою живих і мертвих -- родовою бесідою. Зазначимо й те, що свято Проводи (Радуниця) припадає на дев'ятий день після Христового воскресіння, яке спричинило радісне пробудження душ померлих. І тепер вони відходять до своїх обиталищ. Але якщо для смерті у кожного був свій окремий час, то в ці дні всі душі перебувають в Христі. А отже -- в єдиночассі.
- Чивинезнаєте, що мивсі, хто христився у Христа Ісуса, у смерті Його христилися?
Отож, ми поховані зНим хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя (Посл. св. ап. Павла до римлян, 6, 3-4).
В день Проводів (Радуниці) традиційно співаються псалмий канти, в яких розповідається про вирви людської гріховності та шляхи каяття й спасіння, про кінець світу, про Христову любов і безмежжя Божої ласки й милості. АнаРіздво(Раду) навпаки--- співаються коляди про початок буття, про створення світу.
Християнський Великдень (смерть воскресіння Ісуса Христа) обумовлюється асторономічною точкою повного місяця після весняного рівноденства. А зимове свято Василя в українській міфопоетиці постає як час народження Місяця (середовища відлунного світла - - видимого буття), що вказує на пропорційну відповідність цих свят. На Василя традиційно щедрують, вітаючи й величаючи господарів та їх родини. А на Великдень ходять величальники (величебники, волочебники), співаючи величальні обрядові пісні на славу воскресіння Христового.
Великодні свята щороку відзначаються в різні календарні дні. Існують також розбіжності у визначенні днів свят між різними релігійними конфесіями. Особливість визначення календарної дати свята Великдень полягає втому, що вона (дата) обумовлюється не лише колобіжним плином земного й сонячного-галактичного часу, течією життя, але водночас і його відлунним (дзеркальним) перебігом, що образно вособлюється зміною фаз масяця -- течією смерті. Християнський Великдень поєднує всі обставини, що означають стан первісного буття. Адже «тако приліжно било єдинородному сину Божію, вся времена первая собрати». (Книга Кирила архієпіскопа Єрусалимського, с. 322). В кожному календарному році поєднання всіх цих обставин припадає на різні числа за сонцем. На цьому не раз наголошували у своїх писаннях фундатори християнської церкви.
-- А понєже і первого временє блюдем, і поровнянія дня с ношію весенняго, і к тому луни четиренадесятого днє, с тим же триєх днєй пятка, суботи і неділі: тогда невозможно єсть воєдино время, аще би коєго от тих не доставало, пасці бити. Того для не можем во єдин день уставлений пасхи творити». (Там же, с. 312).
В 380 році на Нікейському соборі був установлений канонічний період святкування дня Вскресіння Христивого, Нижня його межа 22 березня, що обумовлюється весняним рівноденням. В верхня -- 25 квітня, що обумовлюється 14 днем місяця 1 днем тижня -- неділі. Всього -- 35 днів. І в цих тридцяти пяти днях перша неділя після 14 днів Нового місяця є днем Великодня. Православна церква веде своє літочислення за старим Юліанським календарем, а інші -- за новим Григоріанським. Це в основному й спричинює розбіжності у датах святкування Великодня (Пасхи) різними конфесіями. Але так як пануючою ознакою (домінантою) християнського Великодня (Пасхи) є не воскресіння природного довкілля - - світу рослинності, а воскресіння природи людського буття -- Світу душі живої, то Ці розбіжності не викліочають одна одну и не заперечують явища відзєеркалення Христового Воскресіння в колобіжних ритмах часу, а лише вказують на існування різних кутів духовного сприйняття віддзеркаленої події са різних територіях 1 серед різних течій духовності Українська душа пройшла Христовими мученицькими
шляхами. Ї| тому радіймо Христос воскрес-- воскресне Україна.
Микола ТКАЧ Художник Ф. ГУМЕНЮК
жання 09010
ин і-й -- п НЕ
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
о р отв с
- РА р НЕ
р |!б жа щас
на ри шо
С -
ВЧИТЕЛЕВІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
ржжтнанх поданні і цнницій нях: нанні Кн но окт
| Розділ веде професор Іван ЮЩУК
ПРАВИЛА В ШКІЛЬНОМУ КУРСІ РІДНОЇ МОВИ
| | Як визначає «Словник української | мови», правило -- це «положення, яким | передається якась закономірність». Тобто правило відображає пізнану постійну | властивість, притаманну певному яви- | щу. Крім того, коли йдеться про учнів, | воно повинно бути чітким, зрозумілим || легким для запам'ятовування та ко- |РИСтУ вання. інакше правило втрачає сенс, стає непотрібним, зайвим, а то й шкідливим.
Тожчи завжди правила, які подаються учням на уроках рідної мови 1 ЯКІ вони повинні засвоїти, відповідають цим вимогам? Чи вони не відбивають охоту до вивчення рідної мови?
Розглянемо тут для прикладу лише леякі найважливіші правила, що стосуються іменника.
В одному шкільному підручнику є | таке визначення: «Іменник -- частина умеви, що означає предмет, відповідає на питання хто? що?, відноситься до | певного роду, змінюється за відмінками | та числами». І важко, й неточно сказа- | но. | По-перше, це правило, якщо воно | призначене для запам'ятовування, надто довге: у ньому аж 16 повнозначних алі По-друге, воно не відпозідає | дійсності. Бо не всі іменники належать |до певного роду: ножиці, сани, дрова, | Карпати. Не всі вони змінюються за
відмінками: шосе, бюро, таксі, кенгуру. Не всі змінюються за числами: молоко, 2 спокій, ворота, канікули. По-третє, у ньому не зовсім доречно вжито слово | «означає». Тут доречно сказати: «озна- | чає назву» або «, ззиває». | Отже, це визначення краше 6 було, рРнУШИ всі неточності, сформулювати так: «Іменник називає предмет і | відповідає на питання хто? що?» І слів | набагато менше, і ближче го суті. | У шкільному підручнику можна прочитати: «Крім жіночого, чоловічого, середнього роду, в іменників може бути | спільний рід». З цього твердження мож- | на зробити висновок, шо в українській
мові не три, ачотири роди. Насправді ж ідеться про те, що деякі іменники в тій самій формі можуть вживатися і в чоловічому, і в жіночому роді (сирота, базіка, листоноша), 1 В ЧОЛОВІЧОМУ, І В середньому (ледащо, базікало), їі В жіночому, і в середньому (бабище, головище). Дітям так і треба казати -- без хитромудрих науковоподібних вивертів.
Учням нелегко дається поділ іменників на відміни. І це не дивно, бов основу розрізнення іменників за відмінами береться, крім роду, надто багато інших ознак: для першої відміни -- наявність закінчення -а (-Я); для другої для чоловічого роду -- наявність нульового закінчення або закінчення - о, для середнього роду -- наявність закінчень -о0, -е, -а (-Я) і т.д. Усе це важко запам'ятовується. Гим часом уся різноманітність ознак, за якими іменники відносимо до тієї чи іншої відміни, зводиться, якщо не рахувати роду, до всього-на-всього двох ознак: для іменників чоловічого й жіночого роду -- є чи нема закінчення -а в називному відмінку однини; для іменників середнього роду - з'являється ч'ї не з'являється суфікс -ат-або -ен».
Іменники жіночого роду із закінченням -а в називному відмінку однини належать до першої відміни (весна, земля), без такого закін ення -- до трет ЬОЇ (тінь, ніч, мати); чоловічого роду Із закінченням -а -- до першої (лелека, суддя), без такого закінчення -- до другої (син, батько;; «ереднього роду, у яких при відмінюванні з'являються суфікси - ат-, -ен-, - дочетвертої (лоша -- лошати, ім'я -- імені), у яких не з'являються ці суфікси -- до другої (село, поле, знання).
Зрештою, коли йдеться про четверту відміну, то визначення її можна ще більше спростити, знявши з нього згадку про суфікс -еї.-: з цим суфіксом до четвертої відміни належать тільки три іменники: ім'я, плем' і сім'я (насіння), Які можна назвати окремо (іменники вим я
ШУМЛЯТЬ ЛІСИ
СИНОНІМІВ
яка
| | | | | плесо,
| як лезом, -
крилом.
| Аж од захвату | ойкнула тиша! |
|
|
|
Світ вітає -
світає
Дніпр»,
і а білому світі
світлІШе... | Світання, світ, досвіток, ранкова узоря, зоряниця, розсвіт, досвітки, |УД свіТОК, розСсвітання, дДдосВвіт, | Оє» здсвіта ня, поредсвіт, світанічик, свпанець, передр.їня, передрань,
світло, світлінь, білий день, розвидень,
|світлограй, світлодив, світлодар, |темрявобур, світла танок, світ-зоря,
І -- п - - пани сви шуо яко с
А навкрути буяє надзвичайна мова талановитого народу,
стоять епічні долини, шумлять ліси сниотімів. .-
Юрій ЯНОВСЬКИЙ
у
світань (ж.р.), світлоносний, батько ранку, світай, розхлюп світла, білий світ; не стукне, не грюкне, а в вікно ввійде (У загадці), темрявурозмайний, світай-ріка; сірий вілнапав начорну корову (у загадці), бряск, провидно, світень, розсвітанок, досвітки, світЛОСЛАВ, переможець ноч!; засвіток, засвітлень, назаранок, СВІТАНОК
Ниаді мною, мов крила шумлять -
Сиві хмари летять безнас ганно,
Завмираю у захваті я -
Пізнаю оболоки Бояна
Тума (темна хмара), оболок, туча, баранці (дрібні кучеряві хмарки), небесна кимера, крила неба. бовдур (густе хмара), завале (грозова хмара), небесний палац, сива кобила по СВІТ!
Р дні
ни
і РУ - - Р що пн з
Не дає чітких критеріїв для розрізнення груп іменників таке прави" ло: «Залежно від того, наякий приголо-- ний -- твердий, м який чи шиплячий -- закінчується основа слова, іМЕННИКИ першої і другої відмін ПОДІЛЯЮТЬСЯ на три групи -- тверду, м'яку 1 мішану». Керуючись цим правилом, дитина може до твердої групи віднести й іменники межа, тиша, дощ, ключ, бо їхня основа закінчується на твердий, а іменники збіжжя, затишшя -- до мішаної, бо їхня основа закінчується на шиплячий. Тим часом критерієм для розрізнення груп іменників треба брати не одну, а дві ознаки кінцевих приголосних основи твердий нешиплячий -- до твердої групи, авердий шиплячий -- до мішаної; будьякий м'який -- до м'якої
З чималими трудношами стикаються учні при визначенні групи іменників другої відмінина -р. Річутім, що вмішені в шкільних підручниках правила не дають для цього надійних орієнтирів. Але мова набагато чіткіша й логіЧчнІШа, НІЖ шкільні правила. І в цьому легко переконатися, коли за орієнтир брати не просто -р, а кінцівки -ар, -ир, "яр І наголос
І|менники з постійно наголошеними -ар, -ирналежатьдотвердої групи (саштар -- санітара, командир - командира), Усі інші на -ар, -ир -- до м'якої (токар, лицар, козир; цар -- царя, шахтар -- шахтаря, пустир -- пустиря). Поза правилом, як винятки, що належать до твердої групи, залишаються тільки іменники комар, хабар, варвар, долар, пластир і панцир. Адо м'якої зтих, що закінчуються на -р (не на -ар чи -ир), належать ше іменники /гор, якір, лобур, єгер І Кучер (про волосся).
Іменники на -яр, які в родовому відмінку однини (або в будь-якому непрямому відмінку) мають наголос на закінченні, належать до мішаної групи (скляр -- скляра, школяр -- школяра), усі інші на -яр-- дотвердої (ювіляр -- ювіляра, столяр -- столяра). Винятків нема
Найважчим лля учнів (і не тільки для них) є закінчення родового ВІДМІНКА іменників другої відміни (дуба, лісу). Наприклад, в одному із шкільних підручників нараховується сім випадків (11 ознак), коли в цьому відмінку вживається закінчення -у. Кому це під силу запам'ятати?
Тим часом у мові все набагато
іменники середнього роду ! назви ІСТОТ, | відмінку мають ТІЛЬКИ |
які в цьому | мови НІЯКИХ вагань |
закінчення 72; ! шодо його вживання не відчувають (села, |
поля, знання, друга, орла, Мороза). Отже, З усіх іменників друго! ВІДМІНИ залиша- | ються тільки назви неїстот ЧОЛОВІЧОГО роду. Серед них закінчення -а мають | назви чітко окреслених предметів і по- | нять (олівця, поса, вівторка, кілограма, | атома), назви населених ПУНнХТІВ (Києва, Конотопа, Парижа), а тео назви річок під наголосом ( Диїпра, Ірпеня). Усі інші іменники мають закінчення -У (гаю, заводу, морозу, гніву, Криму, Бугу) Трапляються, щшоправла, і вагання (моста І мості, двора і двору), і поодинокі відхилення від цих правил (хліба, вечора, гопака). Але в шлому ця, закономірність витримується, тому и | розрізняємо форми каменя (одна штука) 1 каменю (матеріал), листопада (місяць) 1 пистопаду (явище природи), Алжира (місто) 1 Алжиру (країна) тощо. Тільки шкоди вивченню мови завлають і такі формулювання. «Деякі іменникичоловічого роду дру ГОЇ ВІДМІНИв родовому відмінку множини поряд Із закінченням -ів мають нульове |
закінчення: піль, полів, солдат, солдатів» |
(ще цитата). Насправді ж ніяких вагань у виборі закінчення -ів ЧИ нульового закінчення в родовому відміІНКУ МНОжини іменники чоловічого роду другої
відміни не знають: усі вони в лЛітературній мові мають
(солдатів, партизанів, По мідорів, грамів, |
амперів), нульове закінчення мають лише три іменники чоловік у значенні «осіб»), атакож іменники. які в множині втрачають суфікс
-ин (громадян, киян, татар) |
Українська мова за час свого кількатисячолітнього існування виробила надзвичайно чіткі й ЛОГІЧНІ внутрішні граматичні закони Відхилення від них трапляються лише в тих випадках, де є чУЖИЙ Впливи, де идеться про різного роду запозичення, яких вона ще не встигла як слід ОСВОЇТИ ЦІ законидитинасприймає, яктільки починає опановувати рідну мову. І в основному сприймає правильно Завдання шкільного курсу рідної мови -- допомогти дитині усвідомити їх 1 ні в якому
разі не спотворити
ходила (у загадці), памеги (мн.), чорна корова небо лиже (у загадці), запона неба, небесна витинанка, молоди (невеликі хмарки); пливуть, пливуть, а веселне мають |у загадці), облоки (мн. у барашки (певного виду хмари), небесні вершники, градовиця (градова хмара). біжать коні булані, на них віжки порвані (у загадці), ЧчОРрнява (чорні хмари), помолодки (білі хмари), ХМАРА
єї к тільки побачу дугу С емибарвну,
Спадає на думку веселка Тарасова,
Дніпра позичальниця, світу окраса
| брама Вкраїни поаїк непогасна
Райдуга, оселка, піднебесні ворота (у загадці), чесний пояс, веселиця, весівка, золоті ворота (у загадці), дуга, веселуха, каня, семибарвне диво, красавуля, семиколірне коромисло, весела, коркобець, крася, веселичка, золота стрічка повисла (у загадці), туга, цмок, краса, красна, ВЕСЕЛКА
Дивіться. віт одвічні вигойди
весну із лютого викликують
Якщо не вірите - прислухайтесь, якщо запрагнете - побачите
Я завше так чекаю провесну, люблю весну до безуму
д надто Ії досвітку
гремку"- тремку поезію
провісниця тепла, красна, теплиня, маті літа, колиска трьох весняних СИНІВ
пробудниця, сонцівка, щедро чакоєйї
чена; змахне рукавом -- трава кругом
розмай, птахограй, юнка з пролісковими очима, повеСіНнь, повесна диригент
онови, багатошата; та, що в поле кличе
задивлена у небеса, неабияка чепуруха,
ВЕСНА
Колись ми були хвилями моря
колись ми були хвилями колись ми були
колись ми
колись
Бистре, баранці (піняві хвилі), брижі! вал, жби і жбихи (хвилі, що набігають)| жмури, габа, вовва, гребінь, велевал
(величезна хвиля), гривані;
здиблено-пінист коліс не має, а котиться |
загадці), киля, луска (рябіє вода від
закінчення ІВ |
(чобіт, циган і |
ке і уві аа Уні
Провесінь, відзимки (рання весна)| квітень, май, провесна, яр, пробудження|
швидкої течі), невтомні ПіНИСТІ мандріві ничі, піНИСТІ Гультяї, піннОСПИННа пінні рокотуха, ряботиння (дрібні хвилі! на
поверхні води), зморшки плес. фл! хвиля |
Зібрав, длопопинв І ДОРА
Олексанар ЗАВГОРОДНІЙ
УКРАЇНСЬКИЙ РОДОВІД
- Кново ПРОСВІТИ
РР - А АР
зання ЛАН СН
со
они с-г
и
ЧОРНОБИЛЬ ПРИЙШОВ НА НАШУ ЗЕМЛЮ НАБАГАТО РАНІШЕ...
Якшвидко й непомітно проминули десять літ, що відділяють нас відтого гіркопам'ятного фатального дня -- 26 квітня 1986 року. Над Україною злетіла смертельна чорнобильська радіаційна хмара.
На мою родину чорна смертоносна тінь чорного воронячого крила горя и
зпуки впала 26 квітня 1938 року. Так, фатальне число 26 квітня. Того дня був арештований енкаведистами мій дід -- Натикач Агей Євменович.
Стояла чудова пора ранньої! весни, такої ж ранньої, як була вона і 1986 рок Тихий вечір спускався над селом Приморена ціЛОДенноОюЮ працею б/ля землі, сім'я вечеряла -- ДІД, бабуся Ярина Кузьмівна, дочка Меланія, моя тітка, тоді ще школярка Як чорна мара, приїхав у сутінках вечірньої вулиці «чорний ворон» - та страшна машина, яка поглинала людей і вони, опинившись за її гратованими вікнами, втрачали назавжди надію побачити ще колись рідні місця, рідні обличчя, рідн хату, білий СВІТ
Поїхали вже по чиюсь душу» -- зауважила баба Ярина, наливаючи дідові шклянку молока Але того вечора "чорний ворон» приїхав саме по дідОову душу. Нараз почувся в Сінях тупіт, двері: розчинилися | в хвту ввалилися озброєні енкаведисти. | до діда: «Ви арєстовани»
Дідусю мій, дідусю! Що відчувала тоді твоя добра стражденна душа, коли тебе відірвали від узебто милого серцю и рідного, повели у морок, у пітьму на муки, наругу, на смерть Я знаю, твоя душа, визволившись з тих воронячих пазурів, піднялася до Бога | ЗвіІДТИ мОЛИТЬСЯ За Україну, за свою родину, за дітей, відводячи від них все зле и недобре... у |
Дідові не дали попрощатися з рідними Жінку й дочку, які кинулися, щоб, може, востаннє обняти його, просто відіпхнули: «не положено!» Вже другого дня бабуся, захопивши у вузлик з червоної! хустини хлібину й чисту дідову білизну, подалася в Миронівку, в район Там дізналася, що дідуся повезли чомусь у Білу Церкву. Подалась туди. Через день повернулася, чорна від горяи утоми. У червоній хустині привезла скривавлену дідОвВу Оілизну. Не побачила вона свого чоловіка, нічого їй не сказали , окрім: «Дєсять лєт бєз права перєпіскі!» | .
Нас довго дурили вже згодом, коли пройшли роки, коли закінчувалась війна. Ходили чутки, ніби хтось бачив діда на лісоповалах Сибіру. Бабуся ходила на довідки, та все дарма. Влітку 1944 року, коли наша Київщина вже була вільна, які вся Україна, від Фашистів, сім'я Отримала повідомлення про смерть дідуся: «28 травня 1944 року Натикач А. Є. помер від гіпертонічної хвороби». А де, як? Де могила? Ні жодного слова. Та це знову була брехня. Дідусь не помер. Його розстріляли 28 травня 1938 року, через місяць після арешту. Судила його «трійка» в Києві. Місяць піддавали тортурам, добиваючись зізнання вини, якої не було. Дідові інкримінували участь у котрреволюційній повстанській організації, яка мала на меті повалення радянського ладу. Про все це ми дізналися з повідомлення, надісланого матері органами внутрішніх справ України вже в 1991 році. Там же сповіщалося, що дідуся поховано в братській могилі у Биківнянському лісі під Києвом. Реабілітували діда раніше, ще 26 вересня 1959р. «по нєобоснованностью осужденія». Дідусю мій, дідусю! Тебе вбили ще таким молодим, в тебе навіть не було онуків, бо ніхто з твоїх чотирьох дітей ще не був одружений. Ти стільки ще міг зробити доброго й гарного на землі, а в тебе відібрали життя ті, хто хвалився, що побудували найкращу в світі державу, «гдє так вольно дишіт человек.»
Дід мій, Агей Євменович, хорошого козацького роду. Його батько, Євмен, був справжній козарлюга, міцний, як дуб. Такими ж міцними, здоровими, роботящими були його четверо Синів і дочка. З
Село наше Зеленьки Миронівського району на Київщині, ніколи не знало кріпацтва. Там жили реєстрові козаки. |
Ще в роки мого дитинства були край села два високі кургани -- могили. Може козацькі? Може, часів гайдамаччини, а може, й скіфські? Ніхто вже про це не дізнається, бо розорали ті могили, зрівняли з землею, коли боролися зарозширення орних колгоспних земель |
Дід мій з молодих літ знався на травах, умів лікувати.Тому під час першо! СВІТОВОЇ війни служив при медичній частині братом милосердя, виносив вояків з поля бою, допомагав лікувати. Сам був поранений в ногу. Єдине фото з дідуся, де він ще з молодою тод) бабусею -- такий бравий вояк!
- Повернувся з Фронту додому і став господарювати. Здається не було такого діла, якого б дідне вмів робити. І зоратии посіяти, вмів столярувати І слюсарювати
Поставивхатуівкрив'ї залізом. Тоді це була дивина в селі. як жевін потерпавчерез
той дах, боявся, щоб через нього не розкуркулили. Ну, те лихо обійшло, так інше накрило. Дід умів шити. Обшивав усю родину Любив гарних, щирих людей, любив товариство і пісню, і хмільну чарчину. А ще дід дуже любив садити сади І вмів копати криниці. криниця, дуже глибока, на дванадцять сажнів, | ДОСІ поїть Односельчан смачнющою холодною водою, стоїть біля шляху, біля нашого колишнього двору. А сад у нас був найкращий у селі, і чого там тільки не росло! Я так любила наш садів пору буйного цвітіння, ії в дні пишного рясного врожаю. А ще пам'ятаю, як приходили гладкі, товстопикі дядьки, обкладали сад податком. І перелічували кожне дерево, кущ, враховували навіть віДрОСТки СЛИВ ЧИ вишень, які завше господарі вирубують, аби не глушили дерева. Стояли, поглядаючи, мов господарі, на дідів сад і вважали обов'язково за потрібне настрахати нас з сестрою, маленьких, худеньких дівчаток: «Ото як баба й мати не заплатять податок, то сядуть у тюрму, бо ви ж, знаєте хто...» | значуще усміхались, мовляв, дід Ваш «ВОРОГ народу», то чого з вами панькатись. Оте тавро Сім'ї «ворога народу» довго висіло, он сокира, над нашою родиною, пригнічувало, не давало можливості Сміливо
витись, не боячись, на білий світ. | | | |
Воно знівечило долі моїх рідних. Батькам мом, офіцерові-політрукові Радянської Армії та молодій вчительці, загрожував арешт. Вони змушені були розійтися, аби врятуватися.
. Вті важкі роки багато хто відвернувся Від нас, знайомі, сусіди, родичі. Один Тільки дядько Оксень, побратим і вірний товариш діда, Оксень Федорович Кудлай, завжди, як міг, допомагав | словом, | ділом. Земля йому пухом, добра, чудова людина. А ще пам'ятаю, як підліткам, мені й сестрі, деякі ревнителі радянських порядків зловтішно обіцяли: «Ви єщьо ОтВєтітє за своєво дєда!..»
Дідуню мій, дідуню! Я горда з того, шо ти був справжньою людиною, справжнім українцем, працьовитим, щирим, З великою г доброю душею са
Чуєш, дідусю мій? Чуєте, вс! українці, замучені, замордовані в концтаборах |! тюрмах, заморені голодоморами? Чуєте, Славні запорожці, козацькі отамани М гетьмани, всі, хто поклав свою голову на Олтар свободи України? Ви заповідали нам любити Україну і виборювати її честь "Свободу. Вірю, що згуртуються українці, згадають, чиї вони сини й дочки, пробудяться ті, хто ще спить, а час вже пробудитися, бо Україна кличе--не спати, че дрімати, не піддаватися омані, а всім, кому дорога вона, гуртуватися і виборю: вати, відстоювати нашу незалежність!
о и й з Ро дон
нн СНО с нь
- паній - - зл У отит п ЕЕ щи
- - в ЕРИ ни до пн со с-- - ж же рани
ВОНИ ЗНАЛИ, для ЧОГО ЖИЛИ
Є родини, які дуже багато зробили для української нації в царині відродження мови, культури, традицій, державності. Цих славетних людей не шанували ні в царській імперії, ніврадянській, боні тим, ні другим було не до шмиги відродження великої нації, котрапонадтри століття зазнаваланаруги, поневолення, приниження, знецінення.
Такою була родина Шульгиних. Батькові родини, Якову Миколайовичу Шульгину, видатному вченому, історикові, блискучому педагогу, самовідданому громадському діячеві, чия діяльність припадає на кінець другої половини минулого століття, нещодавно виповнилося 145 років від дня народження. Михайло Грушевський писав про Шульгина, що він «був потомком щирого українського роду, в якім живо заховалися етнографічні й українофільські традиції». Він рано залишився сиротою, і його виховав | дав освіту його дядько, Віталій Шульгин -- професор всесвітньої історії Київського університету Св. Володимира, людина, далека від національної свідомості, навпаки, надто шовіністично настроєна. Але Яків Миколайович, розійшовшись із дядьком в ідейних поглядах, на все життя зберіг до нього повагу і вдячність за його піклування
Ще будучи студентом історико-філологічного факультету, Яків Шульгин став активним членом «Старої громади», яка сприяла піднесенню українського національного руху. Вихованець М. Драгоманова і В. Антоновича, чиі лекції він слухав в університеті, Я. Шульгин вирішив присвятити своє життя українським ідеям. Навіть зі свого не дуже великого спадку від матері -- 15 тисяч карбованців, -- 12 тисяч він пожертвував на «Громаду» Драгоманова, за що той називав його «Євангельським юношею»,
Яків Миколайович діяльно співробітничав у часописах «Киевская старина» і «Киевский телеграф». Він дуже любив викладацьку роботу, але його вважали «неблагонадежньм», і тому доводилось досить таки часто покидати свій улюблений Київ.
Працюючи в Одесі, Я. Шульгин планує разом із І. Житецьким та В. Мальованим видавати нелегальну українську газету. Але справа закінчується тим, що його заарештовують г висилають до Сибіру.
Повернувшись із заслання з підірваним здоров'ям до рідного Києва, Я. Шульгин працює над цікавими історичними розвідками, котрі й досі не втратили свого значення. Зокрема, це такі роботи як «Очерк Коліївщини по невиданих і виданих документах 1768 р. інайближчих років», «Україна після 1654 року», «Павло Полуботок, полковник Чернігівський (1703--1724)».
Якову Миколайовичу дуже пощастило в подружньому житті. Його дружиною стала чудова українська дівчина, Любов Миколаївна Устимович, представниця уславлених козацьких старшинських родів, де переплелися імена гетьманів Павла Полуботка та Данила Апостола. З майбутнім чоловіком Любов Миколаївна познайомилась в редакції часопису «Киевская старина», куди вона завітала зі своїм батьком, Миколою Адріановичем Устимовичем, людиною шляхетною, з демократичними переконаннями. ЯК і ії чоловік, Любов Шульгина була палкою патріоткою. Це пронеї згодом скаже її син Олександр: «Вона жила Україною і для України» Вонанавчалася наісторико-філологічному факультеті Вищих жіночих курсів у Києві. Природний педагог, Л. Шульгина організувала у своєму рідному селі Совкино, біля Лубен, народну школу, із запалом навчала селянських дітей. Селяни дуже любили її, називали Любочкою. Згодом, коли родинні турботи, народження дітей, не дадуть змоги вчителювати, Любов Миколаївна відбирала найобдарованіших із сільської молоді І готувала їх на вчителів. Організовувала разом із Л. Старицькою- Черняхівською дитячі притулки для біженців під час імперіалістичної війни, влаштовувала там неофіційну українську школу.
Але неоціненною заслугою подружжя Шульгиних було те, що обоє вони -- і Яків Миколайович, і Любов Миколаївна - дуже любили своїх дітей. Вони виховали прекрасних людей, свідомих українців-патріотів. В родині панувала тільки українська мова. І хоч діти навчалися в російських гімназіях, де чудово набували знання, дома вони жодного разу не спілкувалися з батькамитіншою мовою, крім рідної, української Вельми приємне враження справило це на Карпенка-Карого, котрий був із родиною Шульгиних у великій приязні
Якийсь час Шульгини жили в Єлисаветграді. Яків Миколайович, як «неблагонадійний», не міг займатися педагогічною діяльністю і виїхав до цього міста на посаду контролера банку. Гльки під кінець життя Я. М, Шульгин зміг влаштуватися в Києві на викладацьку роботу
Дім Шульгиних в Єлисаветграді, як г скрізь, де б вони не жили, став осередком української культури. Любов Миколаївна виходила на прогулянки чи у справах до міста в українському строї, говорила лише по-українськи, чим викликала подив у зросійщених обивателів. А одного разу вирішила привітати видатних українських артистів Карпенка- Карого, Саксаганського, Ліницьку, влаштувавши під час бенефісу «Безталанної» справжнє свято національного мистецтва, піднесла разом зі своєю сестрою Марією подарунки славетним майстрам сцени. Вона довела зденаціоналізованому загалу Єлисаветграда, що українському мистецтву є чим пишатися
Ось у такій атмосфері любові до України, її мови, культури, до народу зростали діти Шульгиних. Старша дочка, Надія, стала педагогом-математиком. Згодом їй довелося емігрувати. На жаль, рано, в 35 років, помер син Микола, котрий був правником і активно займався громадською роботою. Олександр Якович Шульгин увійшов в історію України як один ІЗ співавторів і захисників п державності. Ще будучи учнем І-і Київської пмнадзії, Олександр Шульгин проповідував у зрусифікованому середовищі українські ідеї Здобувши освіту на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, О. Шульгин з молодих років став діяльним виразником інтересів України, які він обстоював усе своє життя. Вчений-історик, перший міністр закордонних справ УНР, відомий дипломат (він був піонером новітньої української дипломати), політичний і громадський діяч, -- Він невтомно працював заради України, заради її визнання у світі. Працював і нарідній землі, і в еміграції, в екзилі.
| звичайно, найглибших | найщиріших слів заслуговує пошанування Володимир Якович, Володя |Шульгин-- полум'яний ватажок студенства. Він навчався на природничому ВІДДІЛІ фізико-математичного факультету Київського університету Св. Володимира. Був надзвичайно здібним студентом, подавав неабиякі надії. З нього вийшов би великий український учений. Але залишиться він в нашій пам'яті героєм Крутів, патріотом, який пішов на вірну смерть, аби захистити Київ, Україну від озвірілих більшовицьких орд Згадують, що напередодні він готував бинти, йод, | мати, Любов Миколаївна, будучи сама великою патріоткою, знаючи, що син може накласти головою, благословила його на подвиг. Один з Володиних друзів, Сергій Крашенінніков, згадує! «.. ніхто протягом мого життя не мав такого глибокого впливу на мій світогляд, як багатогранна натура Володі,
який являв собою тип українця раг ехсеіїепсе. Пригадуючи мої зустрічі з людьми, не знаходжу жодної постаті, що її можна було б порівняти з неповторною індивідуальністю Володі...»
Отака вона була, славна родина Шульгиних, гордість і честь України, чиє світле ім'я повернулось до нас назавжди. Живе за кордоном онука Якова Миколайовича і Любові Миколаївни, дочка Надії, Наталія Пазуняк. Живуть у Києві сестри Олена Леонтович та Марія Мулова, племінниці молодших Шульгиних
Пані Олена Леонтович -- педагог. громадська діячка, членкиня відомої жіночої громади мені Олени Теліги Вона веде енергійну роботу аби громадськість анала про славетні Зодові корені, до яких вона теж кровно причетна -- Шульгини, Устимовичі Леонтовичі Полуботки, Апостоли. Симиренки | |
Так, нашій неньці Україні є ким пишатися. Могутнє її родославне коріння ( торінку написала Людинла КОЧЕВ СЬКА
чн со СИ нь - 0 рт» нененннниьнинь
б лиць
--е
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
и 883 УСТАХ ит
во ПРОСВІТИ
озкривши навмання що книжку,навіть назва якої звучить скандально і з викликом -- «Польові дослідження з українського сексу», й одразу ж наштовхнувшись на нецензурну садах фразу, рішуче відсунула п геть. е щось, однак, встигло зачепити, безсловесне, як погляд, і гостре, як погляд. У тій злибленій фразі вгадався над-раз, зойк людини, що висить над прірвою алое алагурить і запевняє, що все 0 кей. Щоб пересвідчитися, що я не помилилася, ще раз узяла книжку до рук і прочитала п. Претензійна натуралістична писанина, як повінь після сніжної зими, поволі піднімаючись, захоплює наші літературні журнали. Це, треба думати, -- плід схрещення Вавилона з хутором: культура -- ще «совкова», почерк -- «їхній». Чого там тільки немає: потік свідомості без пунктуації, динічна анатомія з ізіологією, і матюки... як клозет прорвало. Більш-менш сформована особистість обходить усе те, щоб не вступити і невимаститись. Хто -- покуштує і виблює. Хто -- отруїться і потім хворітиме... Я ж хочу спробувати пояснити тим, до чиїх рук потрапив роман Оксани Забужко, чому він НЕ ТАКИЙ, чому не образив у мені людину, і зокрема жінку, своїм натуралізмом, у чому різниця між ним і згаданою вище писаниною. І скільки в ньому «істинного», окрім неминучого «тепер».
Почнемо з того, що роман справді правдивий. Сучасне життя у його повноті мистецтвом ше не освоєне, воно, «як цнотлива галицька панна», ще сахається його реалій. Найзухваліші, буває, щось ухоплять, але Те «щось», як правило, не містить у собі суті, бо щоб добутись до неї, треба, на жаль, усе пережити, треба збагатитись власним ічужим досвідом. А не кожному до снаги. У цьому й різниця між холодною брудною писаниною (яка є чистою «тепер») заслинених від хтивості хлопчиків чи закомплексованих мужів, що підглядають у шпарку) -- і сповіддю очищеної і вивищеної катарсисом душі.
Оскільки героїня роману не в тім'я бита і пілком вправно та точно фіксує власні емоційні і психічні відчуття в конкретних життєвих ситуаціях, це викликає надзвичайно шкавий і азартний стан у мене як читача: впізнавання. Причому впізнавання не нижчого ряду: у тебе носик, і в мене носик, а -- вищого: на гарячій, манливій, напруженій межі логічного й інтуїтивного, фізичного й трансцедентного, у напруженому проживанні власного «сюжету», у драматичних зіткненнях і тупиках, У
атальній незмозі розуму подолати природу, езстороннім оком, попри сльози, істерику, розпач, навіть з якоюсь ненормальною жорстокою цікавістю фіксуєш старі як світ корені своєї драми, незмінні, як фізичні закони, її
І вкотре виходиш на природу і загадку
двох -- Чоловіка та Жінки. - «Овопльженщин всех времен: «Мой мильй, что тебе я сделала?» Але ж у саме яблучко впілила Марина Цвєтаєва. Аристократка й кріпачка, робфаківка й колгоспниця, вчителька й перекупка, кожна у своєму житті, щиро й нерозуміюче дивлячись на свого єдиного, хоч раз та запитала: «Що я тобі зроби-
А хіба він знає, що? Можливо, це продовження сімейного скандалу, який спалахнув одразу по вигнанні обох з Раю. Він навіть хвилини найглибшої близькости не може ї простити, що позбувся комфорту. Вонаніколи ло кінця не змиє із глибин своєї крові відчуття провини, що спокусила. Набираючи щоразу р ного забарвлення, різних соціальних, по-
утових нашарувань, пей конфлікт, як серцебиття, несе аортою часу історію людства.
Навіть не вдаючись до Фрейда чи «Фромма з Юнгом», неважко помітити, що головні дійові особи людської шивілізації -- лише лвоє: Чоловік і Жінка. Усі найграндіозніші
події, здобутки і втрати, усі досягнення 1 відкриття, усі набутки літератури, скульптури, зодчества, музики створені цим союзом, во ім'я цього союзу і під впливом цього союзу.
1 якщо уявити життя як тривання в часі якоїсь енергії, то чоловік і жінка можуть претендувати на два протилежні полюси, які лише й здатні творити цю енергію. Але в тому, напевне, й корінь більших та менших люлських трагедій, що - ДВА ПОЛЮСИ; лише нас двоє РІЗНИХ можуть творити сюжет, історію, можуть давати життя третьому, ще інакшому. Двоє однаковісіньких (чого ми інколи необачно прагнемо) цього не могли б зробити, бо ніщо не спонукатиме їх стрепену - тися, ошкіритися, накинутися одне на одного, зацікавитися одне одним... Себто -- жити, Але ж і які непорозуміння, які трагедії породжує інколи ця різниця між нами двома!
Якщо Чоловік і Жінка й не були колись єдиною істотою (а на це недвозначно вказує Біблія, згадаймо деталь з ребром, хоч, ло речі, О. Мень вважає, що оригінал перекладено неточно, шо треба не «ребро», а - «суть») тобто якщо навіть не розділено Бо гом єдину істоту надвоє, на Чоловіка та Жінку, то що створені вони одне для одного --, ПОЗа всяким сумнівом. Так і було в Раю. Після гу згорання й вигнання Господь їх не переро-
в. Тож, в ілсалі, так мало б бути й тепер?
Чому ж буває не так? х
У своєму конкретному випадку героїня гарячково пробує відшукати причини 1, зпається, знаходить їх: «Тільки в дитийСтеІ « правля, тільки ним і варт міряти своє життя».
Підлітком пережила лепресію. Ї цей стан підлітковости з його пришавістю, комплекся - ми й страхами, її назлоганятиме усе життм. У
В кН
цинічиі «з явно приблатньонними, ніби з «зони» вивезеними манерами» -- «скОГОЛИТЬ, СКОГОлить бідна, пелюоблена, покинута на вокзалі дівчинка, ладна йти на руці до кожного, хто скаже: «Я твій тато». Ї ця друга -- істинна («тільки в дитинстві є правда»).
У хвилини душевного й фізичного виснаження «од першого-ліпшого щирого слова... ладна розревтися з місця, мов зацьковане вовченя-підліток, ладна істи з кожної руки». Бо й ставши «нормальною жінкою, чиє тіло тішилося, даруючи радість іншому», героїня залишається вразливою дитиною, Якій хочеться, щоб хтось погладив по голові, пожалів. Вона шукає цього, підсвідомо шукає «тата», який би нею щільно опікувався, як у ДИТИНСТВІ. Не втолене, таке природне для жінки жадання захисту, затишку, дому вимотує на цих віражах до неврастенії, до розпачу, до істерики.
Майже фізично присутній у романі мотив якоїсь уселенської загнаности, безнадійної втоми, викликаних тотальним відчуженням і життєвою гонкою -- цими набутками цивілізації: «...втОомМИЛась, ЛЮбий, 0 ЯК Я ВТОмилась, єдине, чого мені тоді хотілось, -- щоб ти був поруч і намилював мене (як тато? -- Г.П.), алети замкнув мете в тій хаті на ключ, а сам погнав машину кудись у ніч по харчі...»
І ця героїня, ця таткова доня цілком усвідомлює свою жіночу природу, жіночу суть, подобається це комусь чи не подобається: «жінка -- ..ВИТКа рослина, котра без прямостійної підпори, хай би навіть і намисленої, без конкретного обличчя живої любови
заклала в чоловіка цей комплекс егоїстичної дитини? Запропонувавши йому оте яблучко з дерева пізнання добра і зла, жінка фатально визнала за собою роль опікунки, берегині, мами. Лебеліти: «...милий мій, рідлий, хлопчику маленький, іди до мене, в мене, я обтулю, закрию тебе собою, я народжу тебе запово...? -- і чекати, що він захистить, витре сльози, прожене страхи? Чи не безглуздо? І чи варто дивуватися, що «Зет женився з тою здоровенною дівкою, бо шукав мами» або Кріс -- «Мама восьмилітній дівчинці й мужеві -- ВІЧНОМУ студенту...»
Глибоко захована в наших доблесних мужчинах родова роль хлопчика, який уникає відповідальности, який, одружуючись із жінкою, потаємно шукає в ній маму, -- ні-ні, та й виривається на поверхню, і, як правило, в найкритичніший момент, тоді, коли, власне, як повітря, потрібні його сила, благородство, стриманість, уміння зрозуміти. Воно й не дивно: коли жінці важко, то й чоловік перепуджується, але не за неї, а за себе: хто ж ним опікуватиметься!
- Гадаю, що Господь з певних, лише Йому відомих причин свідомо змоделював саме таку ситуацію, заклав у людську історію саме таке протиріччя. Інішатором далалою події У Раю (проти волі Творця) була Жінка (вона і зірвала, і запропонувала), тому паном нал нею у вигнанні Господь призначив Чоловіка. Відтак маємо те, що маємо: жінка може, але ій не дано волі, а чоловікові - і карти в руки, та він не може. Тож чи й не гибіємо ми на цій
ї - о мими - М. й. "й кін м ' а " м ий п; б ; 5 г. ж -
ж Р
ню я ж
но
РО они "як
б они жене
до об
ї б ї: - і жи то я б г зм З Чай їю - Чі їі Ї оре р іч, РЧАро » й чі об й «Чу. М че - М - тосначи Я й з нн , - - вати, б пл. 1 | зралко - , з Й ай ее У Па ї " "чия А з Ж "у Речі , "б чно бю чі ч чної "А бю ки Р, м, |, 3 " « . в , - М, ,
?
удкснвннняиоо 010 тин зннййнеаьоннсзнннннньсхининечянннноянній
"Жі г чи
-- опадала долі й зачахала». Тож їй жити «з несамостійністю цією, з потребою перетоплю - ватись на вогку, хляпаву глину, втовчену В поверхню землі (знизу, завжди любила -- знизу, розпластаною на спині: Тільки так |! позбувалась себе остаточно, зливаючись ритмами власних клітин з промінною пульсашею світових просторів...»
Самобичування? Та ні ж бо, дійсний стан резей осродьданяя шку чоловікові, щоб вона
ула йому допомогою і втіхою, а ПІСЛЯ гріхопадіння їй прирік: «...В болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою», йому -- «в тяжкім труді живитимешся з нет (землі-- Г.П.) по всі дні життя твого... В поті липя їстимеш хліб твій...» Себто розподіл ролей існує об'єктивно, він закладений надто глибоко, аби людина якось результативно могла впливати на нього.
Жінка, якщо вона чесна й розумна, визнає в собі шо залежпість від чоловіка («тягти буде тебе...»), шо потребу народжувати без чого жінки «на цій землі неповноправні, «Пепрописані», - натомість як незаперечне, як даність від Господа, залишаючи за чоловіком турботу про матеріальне, про «хліб твій», Про облаштування життя на землі -- «В ТЯЖКІМ
заєР РИ Кіика визнала свою провину і, як може, спокутує п. А чоловік?
лається мені, що ше в ТОМУ першому своєму сюжеті (який присутній і тиражується 3 покоління в покоління, як лист На дереві - повторюється щовесни, хочіне те, але таке...) чоловік і жінка виявили чи започаткували основні, родові риси свого характеру -
У" поведінці героя дуже виразна головна установка: уникнути підповідальности, мораль чого чи фізичного обов'язку («з хамською незворушністю -- МУЖЧИТа Ж бо! кремінь! - хаявив... шо нічого мені не винен». у Виутрішній світ його грубший, важчий, ворожо-лукавий. Якщо жіниі «не перемагати треба, а 7" любити». то натомість «їм УСІМ (чоловікам - Г.П.) треба перемагати, ОТ у чім справа; широ и нелукаво брати и лавати, як вуглекислота 7 хлорофіл -- кисень, воми ме вміють», ІЛЮДИТИ
наш герой -- «любив, як умі во М собі, а те з
себе...» Але постриванймо.
ПР аннанлннн анна: пня зни знананиниененнн ення
Пій
ПЕ и
" З ч й - б г "б З ни - - . й | : , о М' » - юИ Пи зх б -к ої оон і же Зав ж: 1 - о л Р б 4 ж чо Рм о
- ЗАБУЖКО ВИБРАЛА - ПЕРШЕ
Чи но сама жінка і
знана ен
"РИ
- Р ( 'бННЬОЬ
землі саме для того, аби жінка навчилася стриманости й розсудливости, а чоловік - самостійности й мужности? |
Дві полярності, два полюси, Між якими небезпечними ривками протікає життя.
«..ну як мислимо, щоб двоє недурних людей, які начебто ж кохають одне одного: які здолали стільки перепон... негоди! були еле-мен-тар-но порозумітися...» 7 дивується героїня. 0 вопль женшин всех времен'» Цей вони дивуються, Бо що тоненьким шар культу - ри, що такий недосконалим інструмент спілкування, як мова, порівняно з тим, що невідворотно й темно чатлося в людині від її первопочатків і мало силу проломитися у скептичний надвечірній день її пригасання: Це саме воно присутнє в людських лрамах 1 трагедіях, неможливості порозумітися, домовитися, бодай адекватно по ачити й ошнити якусь річ або явише. Ось скажімо: він гадав (1 аа; що вона його принижує. Але ж яке базглуздя, яка шокуюча поверховість! Вона свідомо принизила себе. Уся ця сповідь -- розпачливий клич навадогін, КОЛИ він уже «повільно відходить від НеіІ, обернений спиною, така ще рідна стрижена потилиця, опушена голова... паплн папаном'» Це останній з можливих, імпульсивн ий, конвульсійний поклик до смерти втомленої дівчинки, ро зпачливе белькотання, глибинне виверження, хапання за поли: дивись, яка Я відважна, сучасна, розумна... якою ще для тебе стати:
А йому ж потрібна не відважна, Йому потрібна всетерпляча мама. аже потрібна, чи поможе :
Так важко буває інколи збаго;ти, ще важче -- змиритися з тим, що чоловік і жінка ливляться на світ з протилежних ПОЛЮСІВ, з різних позишій, і тому, природно, бачать мого неоднаковим. сема
Специфічно забарелює колізію І розмимрює можливості письменниці фахова приналежність героїв, на чому, власне, будується нехитра сюжетия схема. Героїня -- постеса, герой -- ХУДОЖНИК. Глибоко, образ-по, знову ж таки, а межі інтуїи, знантя та власного досвілу, тракту сться в романі суть мистектва і творчості. Леторка не накиллє тло, ак заведено в прозі, а -- ТВОРМТЬ, рідьбить дого, з такою ж мірою художнтости,
зе ние їй ненні ПЕР - щщ ин йййжютттенни ан йенннееесястним й - - ие он о
нано
відлові но й енергійпо, які головних героїв. Ось як реагує герой на виставлені в крамниці фарби: «Понюхай, от понюхай, як пахне...» -- нахилявся, хтиво сапаючи нкздрями...", а
де
героїня -- На МОВУ: "-- -рідна буда найпоживліша, найпілюшіша для змиєлів: чорнобривпевий оксамит, ні, радше вишневий (сік в устах?), русявий (запах волосся?)... голодувала вона без неї тяжко, Просто фізично...» А ось міркування героїні про творчість: «Хотіти бути автором -- творити -- зазіхнути на виключну прерогативу Бога....то просто відслонивсь був нам на шпаринку окрайчик первісного генерального плану, того самого, за яким було колись сотворено св -- з НІЧОГО, ШЛЬНИМ й прекрасним, і відякого людство... відступилося, й пам'ять (таку нетривку ! таку бентежино зникому! а проте -- ЯК ЖИТИ, КОЛИ Не стане й тієї?) про ту початкову сліпучу ШЛІСТЬ зберігають, опріч релігії, ТЕЛЬКИ мистецтво й любов». Убивчо гіркі, саркастичні 1 болючі міркування про історично зумовлену герметичність українського мистештва і митшв: «український вибір -- Ше вибір між небуттям і буттям, яке вбиває, і ціла література наша - лиш зойк приваленого балкою в обрушеному землетрусом домі: я тут'я ще живий:..»
Окрім головних героїв, золискують характерними живими рисами персонажі, які з'являються на мить, на півсторінки, на речення. Але полишають по собі враження живих і цілком повнокровних. ;
І все ж найповніше розкрилася героїня" у часовому, фізичному і внутрішньому вимірах.
Роман Оксани Забужко на якихось 140 малоформатних сторінок -- таки роман, принаймні енергії у ньому, життєвого нало внення -- на роман. Але життя прискорюється, і час дорожчає. Тож в арсеналі творення авторки -- не лише «словникові ХОЛОЛИНИ». Сюжет вона-- не розгортає на папері, а -- ТВОРИТЬ у просторі, творить голограму -- Де яскравою 1 глибокою метафорою, де -- точним І ВЛУЧНИМ штрихом. Сучасну епоху і місце людини з ній відтворює біжучий, нервовий, рваний ритм оповіді. У ній пульсує хвороблива, але жива і гаряча кров не просто жінки, але -- сучасної"! українки:
Оксана Забужко, тікаючи з рідного душного хутора, як від пожежі, інтуїтивно? перелбачливо? -- взяла з нього все, 0ез чого люлинінавіть у суперцивілізованому Вавилоні невижити: своєкоріння. Власне, роман шкавий саме тим, шо героїня не лише зі знанням справи фіксує інтимні стосунки (пе, з незначними варіантами, однаково описують укі, Елічка Лімонов теж), але и що вона бачить і переживає їх, і шлком природно, аж захланно, у контексті СВОГО покоління і часу, своєї наші і народу (писанина, про яку йшлося напочатку, щоб рішучіше вписатися в Еаропу, з чисто хохляцькою готовністю всього цього зрікається), тим самим руйнуючи нагромадження стереотипів у сприйнятті етнічного українця світом, та й ним самим.
Вчитуючись у роман, якось мимоволі перестаєш помічати те, що спершу страшенно
дратувало, оті всі «Олін, а во:, ні фіга, мать ру
його за лапу тошо). (Якщо по правлі, то важко розібратися, чи оця кинута нам в очі «нагота» -- «зуУМИСНАа й Образлива, та ...КОТрою демонструється зневагу», -- ЧИ та, Яка вихлюпується від болю, як оголюється жінка в пологах...)
Авторка жбурляє на сторінки всю правду, не просіюючи її крізь сито... А власне, крізь яке сито: пристойности, умовности, правлоподібности? Чи, може, - липемірства?
А може, так і треба писати? Адже ж лицеміримо, братчики, закочуючи 0чі, лицеміримо: геть чисто все, про що тут написано., нам відоме, більше того -- нами пережите. Боцеі є -- життя, І натуралістичні описи хворобливих інтимних стосунків героїв не протест викликають (що він дасть!), а, швилше, жаль, співчуття і спонукають міркувати про загрозливі вселенські причини такого кохання, такої болісної агонії того, що -- 8 ІНШИМ часі. в інших обставинах -- давало щастя й насолоду.
Хворий світ -- хвора любов. Як пронмаливо пише про неї авторка: «Ї якщо не живе в нас повсякчас любов, то, замість розширятись, дедалі вужчає тунель, котрим захоплено женемось, і все тяжче стає протискатися, і вже не летимо, як вилавалося попервах, а повземо надсално, викашлюючи ошмаття власних легень і того, що колись називалося ларом, Та. Боже ж мій, і було ж даром! -- і сочимося на полотна, як розчавлені комашки, барвними плямами власної отрути, і давимося лохлими словами, що пахнуть гнилизною й лікарняною карболкою, і починають з нами коттися | прикрі речі, мелькають клініки й тюрми... ніхто вже не доживає ло свого Фауста, що ж ви гадаєте, це випалковість, галаєте -- Ім просто менше дано? Зменшуютьгся їхні шанси -- зменшуються шанси кожного з вас».
У цьому монолозі -- вілповіль тим, ХТО; можливо, не розчує в романі зойку поранено! істоти, не відчує розпачу, не вглелить харамтерних конвульсій рибини, живиєм кминеної на ро юкарену сковорідку.
Час вихолити з герметилму власної шнотливости, якою нерідко маскується імпотентність, і говорити х Вавилоном 097 валилонськи, але українською мовою. Як блискуче | з зухвалим викликом пробила Оксана Забужко своїм романом.
Галина ПАЛАМАРЧ.
оо
7 о
оч рт, нора о ЗГо Й чі щ.
у «
ВЕРНІСАЖ «ПРОСВІТИ»
Прибита до земла дощами,
лежу в полЯТ, накривши темними руками свій віщий страх.
Авін притих, мов перетилка, пут, під грудьми,
і заболів: ми вчора тільки
були людьми. Так: тільки вчора ми прозріли од цит заграв,
але вп'ялись отруйні стріли
у наш загрив,
у наш покірний 1 негнучиий, ситий карк.
О, сміцся, смійся, сміцся, ноче, найдовша з кар!
Коли себе зариють люди
вцей кебостил,
там навіть зорям тісно буде од іт могил.
Та видибає з попелища
одним один,
тя дивлюсл - ближче, ближче - невже мій син?!
- Тільки б війни не було, -- говорили старі. А відчайдути
чче»-ДОзпинали свої тіла
тд сонцем реактора,
1 голуба
шляхетна кров
текла в їтнітг жилаг,
8 юнит античних торсах, обвитит
виноградною лозою
п'яного Батуса.
-у Б!
Що нам Содоми й Гомори, біблійні Чорнобилі --
тлін іудейськит Талмудів --
МИ гідні стрімкит колісниць Фаетона, --
гукали вони
Триптих Валерія ЄВТУШЕНКА
Софія МАЙДАНСЬКА
бливо. 9 ОО РИ
п ятами очманіло товкли у потрісканий струп чорнозему.
Кров голуба-голуба виступала на стопат,
розчахнутих несамовитим галопом,
: мертво летила, як Лета,
впадаючи в Прип'ять... А вони
всетанцювали на уламках, на брилах зловісного сонця,
хапаючи в пригорщі полум'я, грались,
раділи, як діти,
що ось підірвуться на міні. І кров голуба
застигала, як смальта,
1 мовчки дивилась
Оранта.
з з з
Де палиця та,
що воду для спраглит добула в Хориві? Ударити б нею
в скелю наших очей, щоб сльоза покотилась, щоб омила нам лиця, впорошені стронцієм,
з напоїла пустелю безплідного лона.
Де палиця та? Хай добуде чисту сльозу із отруєнихт річищ, тай добудєе, ми спраглі - п'ємо лише ртуть, лиш розтоплене олово. Ми -- спраглі Мідаси. Від нашого дотику гржею береться земля, що як золото. Де палиця віща Моицсея, ми тут, ми не віримо в чудо, не віримо! Були ми наким, а стали, а стали начим на помийницях власних задвірків, де не ждемо милості від природи, де нам не добути повік джерел первородних.
Наш хліб
ненам даєш ти днесь...
Роди, проклята, лиш камань,
камінь! Хай зуби тих, що в тебе уп'ялися :розривают.ьь, як вгодованого тура, і шкірять писки окривавлені, масти, хай зуби тиж... О ні! Нехай покірне дідівське жорно, що знало тальки молоти брашно для чужих ротпів, тепер ці кла жадібні на порох перемеле!
. з з
Чорнозем піднінся
І ДИВИТЬСЯ В ВІЧІ... Павло Тичина
Тобі легко буде мене розшукати в пустелі, де між мальв, калин ікриниць, наче стовт соляний, стоятиму в білій густині. Де триста років не підведеться чорнозем, не підведеться й негляне у вічі на могильнику роду мого, що не вмер, що не вмер,
ще не вмер!.. Виростає каліччя! Виростає глухте і німе, виростає незряче іна милицях мови чужої навіженно по кону скаче. Тобі легко буде мене розшукати в пустелі, де між мальв і криниць, наче стовт соляний, стоятиму в білій густині.
Тальки раз
падає грудка землі
на зерно
нашої домовини...
Ну що ти, рідненька,
не плач,
прицде час --
і кільчиком легко проб'ю склетиння свого саркофага,
: рястом ростиму з долонь, молитовно стуленит...
Скрикнуть батько: Нарешти!
Пора покидати Ковчег. Із Чорнобиля
чорна вода відтишла,
1 голуб
калини галузку приніс...
го г»
Я також була під іржавими скреблами
чорних конюшит...
І сукров текла 1з криниць,
і сутичка сновидінь,
що за обрієм крові
усе сновигають
т розкручують ядра реакторів на ланцюгагт,
т ламаютьь мій черєті...
Чиста джерельна вода пробивається з сивої скроні
1 сповиває-купає
мертвих моїх сосунців...
Я також була тідтіржавими скреб- Віщі сороки скрекочуть
1 здзьобують вічні закони
з побитих скрижалітв.
Я також була...
о з
Летить насіння з моїг рук - цого визбирують голодні...
Хмарина подигу весняної ріллі плід вікнами блукала 1 замерзла, припадаючи до вікон...
Вінок терновий до крові ранить небо над Дніпром...
Сміються з нас приблудники-вояки
плюгавого синедріону
нам на плечі
порфіру накидають,
нам у правицю
затикають булаву...
А потім,
розірвавши багряницю, женуть в рам'ї - веретищі до все новит, нелюдськиг ЗОН...
На цій дорозі не стрівся Симеон...
чо У - ати Рон й її р. 1 Мг. ї і
ВИДАННЯ
З ТЛО оц пн реа
Як не прикро, але слід визнати, що малоталановиті автори завжди видаються активніш'е, ніж талановиті. В минулому, коли були державні видав іицтва, штат рецензерів і іерспективне планування, таким авторам легше було поплакатись перед начальством, розпити чарку-другу з редактором чи рецензентом і таким чином потрапити в план, може, іавіть позачергою. Тепер, коли! потрібні лише гроші, таким авторам л ггше знайти собі спонсора, бо ім не соромно ходити просити, а наші новітні меценати ще не дуже розбираються в мистецтві, іїм важко вирішити, кого варто підтримувати, а кого ні.
Та, проте, бувають винятки, і виходять в світ книжки, які варті того, щоб їх люди взяли в руки, прочитали, а по якомусь часі, може, і перечитали.
Коли рік тому я на міжнародній конференції по «розстріляному Відродженню» в Києві зустрілася з поетом Миколою Адаменком, він, трохи ніяковіючи, подарував мені саморобну книжечку своїх віршів: текст надруковано на машинці, листки зшиті вручну, обкладинка з синього картону з намальованим заголовком. | сумний дарчий напис: мовляв, на краще спе діватися не доводиться, огож, дарую те, що маю.
Та даремно Микола Адаменко так песимістично ставився до свого майбутнього, бо днями я отримала від нього цілком ошатно видану в Чернігові заходами місцевої «Просвіти» і Руху збірку поезій «Прагнення неба». Збірка вий- "пло ов серії «Лауреати премії імені Бриса Грінченка». | обкладинка, хоч чорно-біла, але вишукана, г обсяг -- майже 5 видавничих аркушів, як для поезії, цілком солідно, і тираж півтори тисячі примірників -- цілком пристойний.
Що ж торкається змісту книжки, то насамперед я хочу відзначити різноманіття жанрів: тут є І вінок сонетів «Ячить три-
вога в шумі ясенів», і балада «Люлька», і поема «Дозрівання», віршована казка «Дідові доро-
-- и
Гм»
Я не можу назватиякоїсь Основної теми збірки, бо кожен вІрШ про щось інше. «На ост: рові панів» -- це ідДКа сатира про острів, де одні панують виключно через те, що є Інші, які готові бути рабами, низько кланятися г вислужуватися. «Пензлик» -- це, мабуть, теж балада, але лірична, чимось схожа на відомі «Крила» Івана Драча, але разом з тим відмінна, бо якщо дядько Кирило з Драчевої балади «на крилах навіть розжився», то безіменний юнак з балади Адаменка мовчки вислуховує батькові докори -- «і знов за своє, Бо пензлик дихнути иому не дає»
В збірці багато поезій про природу, але в них нема безхмарної ідилії, в них є тривога. Та тривога викликана різними причинами. Екологічним неблагополуччям: «Тут сад аж ген до виднокругу Чортополохом заростав». Споминами про трагічне минуле: «Уздрів я берізку, наче щасну долю... Йна мить забув і про гірку неволю, Й про конвоїрів злих, про табори». А найбільше тривоги за долю народу, долю рідного краю:
Ось моя Убідь, ось моя Десна,
Ось моя щира материнська мова,
Ось мій народ, що в муках виростав,
Хворів та став видужувати 3 1ову.
Може, це і є основна тема збірки -- тривога за майбутнє України, бо так же поній топталися, так над нею знущалися, так витравлювали 3 людей живу душу, що вже завелося ціле покоління, яке готове пісню віддати за хліб, анебо за ковбасу.
Але ті, хто зберіг в собі гордість бути українцем, мусить твердо стояти, мусить затято працювати, щоб таки вернути природі її чистоту, розбудити в людях наркотичним сном приспану душу.
Особливо чітко це висловлено в циклі чотиривіршів, бо там же сам жанр вимагає лаконічності і закінченості. Більшість цих катренів звучать афористично, і це можна було б продемонструвати, процитувавши будь-який з них, але мені хочеться закінчити свій невеликим відгук на збірку Миколи Адаменка «Прагнення неба» такими рядками:
Вже земля вдягає білі шати,
Поморозь ляга на спориші.
Сутеніє... Треба поспішати,
Поки є ще музика в душі.
Спасибі чернігівським обласним організаціям «Просвіти» | Руху, які не забули, що в довженківській Сосниці є поет, колишній попігв'язень Микола Адаменко, і видали цю збірку Иому 1 нам".
Галнна ГОРДАСЕВИЧ
"Проста '
свідоцтво Ле 1007 віл 16.03.1993 р.
Відповідальна за випуєк
ЛМОБОВ ГОЛ ОТА"
и нн Р 0 о -
Засновник - Всеєукраїнське Говариство
імені Тараса Шевченка Юеєстраційне
рання че Р
що Кі ни о БЕ шен
Б РУ
(ово ПРОСВІТИ
т Р
пн: 0 оц 0909 щи жи: сн 0 0090 нні
УСІ УКРАЇНЦІ, ДОРОСЛІ І ДІТИ, У ПЕРЕДПЛАЧУЙТЕ
«СЛОВО ПРОСВІТИ» НАШ ІНДЕКС: 30617
МІСЯЧНИЙ КАЛЕНДАР ГОРОДНИКА
СЯЦЯ - СІЯТИ | САДИТИ РОСЛИНИ, В ЯКИХ ПЛОДИ НАД ЗЕМЛЕЮ, ДЕРЕВА - ПЕРЕД ПОВНЕЮ. НА ПОРІ
, 7 СІЯТИ | САДИТИ ВСЕ, ЩО РОСТЕ ПІД ЗЕМЛЕЮ, ОБРІЗУВАТИ ДЕРЕВА
ПІД ЧАС РОСТУЧОГО МІ
УБУВАЮЧОГО МІСЯЦЯ
ДЛЯ САДІННЯ ТА ВИСІВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПНОДАРСЬКИХ
НЕСПРИЯТЛИВІ ДЛЯ САДІННЯ ДНІ
р ЕЕ ій ни що и
Шеф-редактор Павло Мопчан
Редколегія: Орій Бадзьо, Ярета Гоян, Анатолій дїуравський,
Анатолій
Олександр Пономарів, Їнан ЙОщук
Погрібинти,
- - | Козтень | Травень Червень - Во г. 1 СЯ - б а. з з | ч ура - | з|е)к3593ч4| 38 зініцня 9і ЗЕ 3і851а523| 35 - |еті во "В 5 - з |і "Р 2 - 5» Рахів хо 6 Зк я ес - вом орР- - р ЗЕ ьо б со 15.40 «Ф б | З | 4 4 | 6 У | 8 9
1 5Їпи ся 15 |16 вт 161 «о 17|ср 17! 18 чт 185 19 от 19 21 м. 21 123! | паз 1241 ср | 24 25 чт Ж. фе 25 а аз 3) 7.14|| 25Ї вт же | 2 за 4 27|ан| Ф 98.27 27 чт | | | з а Пав 28 за 290 | Пазіе 2916 2 Р | зо ву ХА, 25 зи З01|ч ї 1.27 3 ОГ на | 46! Ес чи й РУ
Адреса "Слова Просвіти " Запулок Музейний, 9, Вссукраїнське Товариство «І. Їооспіта» імені
Тараса Шевченка, тел.294-41-51 Індекс 3061/
СПРИЯТЛИВІ ДНІ
КУЛЬТУРИ КВІТЕНЬ
Огірки, кавуни, дині, гарбузи, цуккий 3 4 23 24 Горох, кущова квасоля, боби 3; 20-2 Культури з плодами в землі картопля та інші 3,9-11.19-24,30 Цибуля на зелень, цибуля-порей, капуста 3,4,14-17 Помідори, баклажани, перець 3,4,23,24 Петрушка, селера на зелень, салат | 3,4,14-17 Редиска 3.4 9-11.14-17 Кукурудза, квасоля (на жердині) 3,4,20-22 Каїти, декоративн рослини 3.4.20- це 28,29
Суниці, виткі рослини 3 4 14-17.20-22
Дерева і кущі 34. Зно 28.21 Лікарські та тиші рослини, які мають коліочки 3.4.20-23
12,13,18
- 222001, Кк нів - Ї,
3,14,.15.30 3
,7,16,.21-24
Зам. Ло 0315155 Наклааі 7000
КУЛЬТУР
ГРАВЕНЬ ЧЕРВЕНЬ
,20-22,30, 3 1,17,18
б
3.18-22. 27.29 1.18-21
-8. 12-15 26-28 3,15.,30. 31 |. 17.18,26-28 3.18. 18 1-4, 7-13 3.14-16 1.7-13 3.18 20.20 М 29, 30 54.19.25 26 22-29 і. 15.19 1.14.15
53, 16,21-24 1.12. 13,29,39 3031 4 14.15.26-28,30
7,8,16,180-22 1-4, /
Ниготонлено з готоних фотоформ на комбінаті «і реса Украї ние |
Живі: дидоєт із сос:3обмловавьстоза
- і