Мова єдина · с. 5сторінка оригіналу ↗
ЖАРГОН, СУРЖИК — ЧУЖЕ СМІТТЯ
Слово Просвіти, №23 за 2004 рік
Фото Оксани Цеацури
Хочу висловити свою думку щодо словника жаргонної лексики Лесі Ставицької. Так, “сленг” потрібно вивчати, як досліджують, наприклад, бур’яни, щоб уміти захищати від них наші лани. Але чи варто заради дуже вузької “науки” засівати будяками всі хліборобні ниви України? Пані Леся уже кілька років поширює всіма їй доступними способами свій саморобний жаргон. Причина, для чого потрібно втоптати в жаргонний бруд і збіднити українську мову, навіть не приховується. Жаргон (як і лихоcлів’я тощо) “руйнує… заяложені стереотипи калиновості, сопілковості…” (Леся Ставицька, “День”, №48, 17.03.99 р.). Якось, кілька років тому, я побачив, що онук мого знайомого слухає Першу програму Національного радіо і щось завзято занотовує. Виявилося, що в радіопередачі для школярів проводилися… “курси сленгу”. Мабуть, їх створювали на противагу відомому радіожурналу “Слово”. І звичайно ж, вести ці “курси” довірено тому, хто так не любить “сопілковості” української мови. Доктор Ставицька з напускною гордістю повідомляла, що жаргон серед молоді “українізується”, а потім натхненно проповідувала ці мовні покручі в ефір. Ось що так привабило дитину! Особливе захоплення у пані Лесі викликало те, що одним-єдиним словом, схожим на вигук відомої Еллочки Людоїдки, молодь замінює ціле речення. Тож допоки будемо чекати “українізованого жаргону чи сленгу” замість вивчення державної мови, в головах наших дітей та онуків нічого українського не залишиться і їх перетворять на первісне плем’я з двома чи трьома сотнями слів та звуконаслідувань в обігу. Можливо, цього й домагаються ідеологи молодіжного сленгу? Три роки тому журнал “Урок української” (№ 4) опублікував статтю Світлани Пиркало з красномовним заголовком “Сленг: ненормативно, але нормально”. Невже й це урок української? Якщо французи, поляки та інші народи борються за чистоту рідної мови, то наші “фахівці” нав’язують українцям чуже сміття. Поширюючи в Україні замість “заяложеної калиновості, сопілковості” лихослів’я, жаргон та імперськомовну мішанину, автори й видавці (розуміють вони це чи ні) ведуть проти нашого народу ВЕЛИКУ СУР- ЖИКОВУ ВІЙНУ, розпочату ще понад три сотні років тому. Раніше царська Московія заохочувала потішні “хахлацкіє” театри, більшовики “тарапунькізували” Україну, в наш час на передові позиції в цій війні вийшли “кролікі”, “сєрдючкі” та їм подібні. Що таке злодійськоблатний жаргон? Як довели фіннологи, — це заміна, як правило, слів російської мови словами із сучасних діалектів фінно-угорських етносів: ерзі, мокши, ханти-мансі, комі, іжори, воті, мещері, удмуртів, карелів, вепсів тощо (наприклад, див. роботи угро-фіннолога Ростислава Мартинюка). Для послов’янених москвинів — це підсвідоме прагнення повернутися до своїх коренів — до мови своїх прапредків. Адже для них своє рідне звучить природніше, ніж накинута із Києва в часи їхньої колонізації та християнізації штучна мова на базі слов’янських діалектів. Це ще й намагання збагатити граматично недосконалу російську мову. Якщо молода москвинська мова вбирає в себе іншомовні слова, творить лихослів’я і жаргон через свою бідність і невпорядкованість, то наша тисячолітня, а тому висококультурна й багата материнська мова нівечиться манкуртами, які погано знають рідну українську мову, а тому захоплюються цим зайвим для українців словоблуддям. Ідеологія життєтворення в українців — це культ батька, матері й свого роду. Діти шанобливо зверталися до всіх старших родичів на “Ви”, цілували їм руки. Знання живої (народної) української мови із покоління в покоління передавалося дітям і завжди глибоко поважалося. Зрозуміло, що в таких умовах жаргону виникнути не могло, тому що більшість простих українців володіли величезним словниковим запасом слів та зворотів, ут. ч. й гумористичних, якими не раз влучно висміювали і знеславляли любителів жар-
z
СЛІДАМИ НАШИХ ВИСТУПІВ гону та нецензурної лайки. Я народився в маленькому селі на Вінниччині. Коли ж, бувало, в дитинстві загравався, то найбільш осудливий вираз, який чув від старших, був: “А щоб тобі добро було!” А мій дідуньо розказував, що до війни, якщо в селі заводився пияк і лихослов, то це була ганьба для всього села. Мої земляки намагалися не згадувати, особливо при дітях, нечистого та ін., не називали тяжких хвороб, аби не накликати біди, не вживали чужих слів. І це не забобони. Вони знали, що кожне слово має свій енергетичний образ, тому боялися матеріалізувати злі або невідомі їм чужі сили. Ми досі не маємо жодного словника живої (народної) мови, а знаходяться вчені, фонди і видавці, які вкладають гроші та енергію у видання посібників справжньої мовної диверсії проти “найширшої читацької аудиторії”. У цей ряд, після поширюваного Московією в Україні словника “Русский мат. Толковый словарь” і двотомника Олега Хоменка “Язык блатных. Язык мафиози”, можна поставити й “Короткий словник жаргонної лексики української мови” Лесі Ставицької. Учіться, дітки!
z
Володимир ВІТЕНКО, м. Ужгород
ЧИТАЧ ПРОДОВЖУЄ РОЗМОВУ теж. Дозволимо втягнути питання державної мови в болото суперечок про мовно-міжнаціональні стосунки — станемо жертвою політтехнології, спрямованої на зменшення електорату опозиції. Не відреагуємо належно — не зрозуміють, навіщо домагаємось української мови, а самі в слушний момент мовчимо і констатуємо початок і кінець телеукраїнізації. Обережна дипломатія навіть заради успіху на президентських виборах нам просто не минеться. Цього не зрозуміють навіть свої. Адже без конституційного вирішення питання державної мови решта проблем української політики позбавлена сенсу і схожа на партизанську війну в окопах інформаційної війни. Але інформаційна війна не визнає ні окопів, ні територій. Дуже важко говорити з власним народом, якого позбавлено правдивої інформації з питань мови як основи державного будівництва, але якщо всі українські сили вирішать цю проблему, проблема українськості влади і доброго президента вирішиться сама.
Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ п. Місюри з проханням пояснити, чому не використовується в роботі МВС державна мова і хто видав злочинний наказ. Я й до сьогодні не одержав відповіді. А “посприяли” цьому дві судді Н.-Каховського міського суду (Кутурланова і Бойко) та судді апеляційного суду. Потопталися й по “Закону про звернення громадян”, і по ст. 10 Конституції, і по Постановах Конституційного суду. І представники самих впливових державних структур не лише не захистили Закону — вони першими порушили його. Чи поодинокі ці випадки? НІ! Сам переконався — суцільне саботування, і управи на нього немає. Сумно і страшно жити в державі, Конституція якої вважається кращою в Європі, але недіючою.
А. ЛИСАК, м. Нова Каховка
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
