Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · с. 5сторінка оригіналу ↗

ПІЗНЄ «ПОТЕПЛІННЯ» НАЦРАДИ

Слово Просвіти, №23 за 2004 рік

Рішення Національної ради з питань радіомовлення й телебачення про обов’язковість загальнонаціонального мовлення державною мовою виявилося цілковитою несподіванкою. Важко повірити в те, що саме тепер на її членів зійшло просвітлення щодо правильного тлумачення мовного законодавства і Конституції України, адже подібне рішення треба було робити давно, і то без гучних заяв. Такого рішення постійно домагалася “Просвіта”. Періодично друкувалися статті-коментарі, листи у “Слові Просвіти”. Так чи інакше, несподіваний порив конституційного патріотизму Нацради викликає багато запитань. Добровільно вони такого вчинити не могли, адже це — визнання власної вини в недбальстві, за що має бути кара. Рішення таке запізніле, так що слова Бориса Холода про підтримку мови й культури українців уже не гріють. Можливі будь-які мотиви рішення Нацради — тільки не щира турбота про мову сердешних українців в Україні. Слова про захист української мови й культури з вуст гонулося назад. Немає спадковості, немає 3-х “п” (порядність, професійність, патріотизм), немає до сьогодні єдиного державного підходу, і не лише в питанні мови. Вся країна зайнята лише добуванням грошей, чинів, мандатів депутатів — звідси й уся біда. А що становище важке, то важке, хоч і не безнадійне. Приведу приклади нехтування працівниками прокуратури, міліції, суду існуючими, але недіючими ст. Конституції, кодексів, службових інструкцій у мовному питанні. Конституційний Суд на запит депутатів ВР двічі розглядав це питання (про конституційність ст. 10 Конституції та про мову роботи держустанов та організацій). Рішення однозначне й оскарженню не підлягає: українська мова — в Україні державна. І що ж? А нічого! Ось приклад Нової Каховки. Голова міського суду п. Каравайко, українець, із підлеглими розмовляє виключно російською. лови Нацради, та ще й перед великими виборами Президента, сприйняли й відреагували на них відповідно лише комуністи та інші захисники російської мови. Відтепер мовне питання стало черговим піар-засобом на майбутніх виборах. Насправді мотиви Нацради далекі від сфери мовно-національних стосунків. Зниження присутності державної мови в інформаційному просторі створює серйозні проблеми національній безпеці й негативно позначається на діяльності українського бізнесу (ускладнює конкуренцію, захист власного ринку й рідного виробника, рекламу). Національний чинник і українська мова все більше (хоча формально) застосовуються в оформленні вітчизняної продукції, український капітал прагне самоідентифікації в конкуренції з російським і світовим російськомовним капіталом заради звичайної економічної вигоди. Засилля чужої мови рівнозначне домінуванню чужого капіталу. Українська мова як державна аж тепер стає конкретним економічним чинником, який визначає Закон порушує і приклад для підлеглих — нез кращих. Інший приклад ще показовіший. Працівники міської прокуратури, не моргнувши оком, у роботі (взяття і запис свідчень, виступи на міських урочистостях, у службовому спілкуванні) використовують російську. Ті, хто зобов’язаний стежити за виконанням законів, — самі порушники. Звертаюся з письмовою заявою з проханням надати дані про те, хто з них не володіє українською. Вчасно відповіді не дають (порушення ст. 20 “Закону про звернення громадян”, закону, за виконанням якого повинна стежити прокуратура). Удруге отримую відповідь: “Так як це питання вас особисто не стосується, і порушення ваших прав при цьому не виявлено, то це не ваше діло” (помічник прокурора п. Шахов, до речі, українською не володіє). Звертаюся до суду, бо права і закон порушені (згідно з ст. 24 того ж конкурентоздатність України на світових ринках, а цим безпосередньо визначається і рівень добробуту громадян. Тому громадяни-комуністи і громадяни-російськомовні заради перспективи економічної самостійності держави та особистого добробуту повинні б, як захисники прав знедолених, щиро вітати рішення Нацради й підтримувати авторитет державної мови як елемент державної будівлі. Я проти нещирих обіцянок чиновників оберігати мою рідну мову, що лиш викликає заздрісні протести тих, кому рідною є інша мова. Водночас стає дуже прикро, що в суспільстві відсутнє розуміння самого поняття державна мова, і вина в цьому — держави. Перед тим, як робити заяви про обов’язковість державної мови, варто було б не один рік щоденно через ЗМІ дохідливо пояснювати пересічному громадянинові, що для нього є державна мова, які мовні обов’язки громадянина і як впливає ставлення до мови держави на життя людини. На жаль, ми не можемо пригадати ні пропаганди законного порядку застосування мов, ні яскравих взірців пошанування державної мови великими й малими чинами державної служби. Зате український політикум і більшість ЗМІ фактично дезорієнтують громадян. Тому й не бачать деякі громадяни жодної різниці між українською державною та українською рідною мовою українців. Аналізуючи ставлення до державної мови, можна зробити дуже сумний висновок: у нас є чимало щирих уболівальників за рідний край, але явно замало конституційних патріотів — звичайних громадян. То й українські розмови про громадянське суспільство — від лукавого. Але ж ми не гірші від поляків чи інших європейських народів. Просто, на відміну від інших, навіть росіян, державні структури не пропагують взірця поведінки громадянина в ставленні до державної мови. Решта все — похідне. Зможемо виважено й потужно підтримати рішення Нацради, з нами будуть рахуватися як з державотворчою силою, здатною домогтися свого на виборах президента закону). Близько 2-х місяців розгляд справи затягувався, навіщось робився запит в обласну прокуратуру, і нарешті — “відмовити” (суддя Сапронова). Скільки ж професійної гідності треба мати, щоб винести таке “соломонове” рішення, спрямоване на збереження “добрих ділових” стосунків із прокуратурою?! Трапилася нагода поспілкуватися і з міліціянтами. Як свідок, спілкувався з молодим слідчим п. Левченком. Я здивувався, коли він заговорив російською, бланк протоколу видрукований російською, хоч сам слідчий, випускник Херсонського ІМВС (викладання в ньому — українською) вільно володіє державною мовою. Чому російською? Слідчий став пояснювати, що в них є такий наказ, але хто його дав, не відповів. Свідчення я все ж таки дав українською, але це коштувало мені сил і здоров’я. Опісля звернувся з письмовою заявою до начальника МВС z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин