Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Тарасова церква · с. 9сторінка оригіналу ↗

ПРАВОСЛАВНІСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Слово Просвіти, №23 за 2004 рік

ЗАПРОШУЄМО ДО РОЗМОВИ Закінчення. Поч. у ч. 18, 20 за 2004 р. Сковорода й Шевченко з євангельського погляду, спільне й відмінне у їхніх поглядах та в інтерпретаціях Святого Письма — ці теми ще не вивчено й не висвітлено ні в українській літературі, ні в українській філософії. Відомо, що Шевченко з пошаною ставився до Сковороди і вже в ранньому дитинстві, сидячи в бур’янах, читав його псалми з “Саду Божественних пісень”. Дослідники обох мислителів відзначають не церковно-конфесійну, а євангельську близькість Шевченка й Сковороди. Про це пише в монографії про християнсько-філософські погляди Шевченка Дмитро Бучинський, вказуючи, що пошук Шевченком Божої причини у всьому близький до тези Томи Аквінського: “Все од Бога, од Бога все! А сам нічого дурний не вдіє чоловік!” У диспуті зі своїм опонентом Козловським Шевченко висловив власне розуміння творіння Божого, а також дію Святого Духа через дію життєдайного Слова Біблії: “Теологія без живого слова не в силі створити ані ось такого липового листочка… Ми повинні благоговіти перед Матір’ю Того, хто прийняв за нас муки й смерть на хресті”. Виходячи з подібних висловлювань Шевченка, Дмитро Бучинський підносить його до рівня світових християнських мислителів. Шевченко був прихильником єдиної, святої, соборної й апостольської Церкви, яка б гуртувалася довкола свого єдиного глави — Ісуса Христа. Але він бачив щось інше — вивищування однієї конфесії над іншою. Російська Церква часто бралася критикувати інші Церкви, включаючи й Православну. Шевченко розумів непопулярність російського православ’я у християнському світі. Він бачив дріб’язковість, буквоїдство, підміну чистої віри бутафорною театральністю. Представники московитського православ’я не можуть вибачити Шевченкові, що він передбачав часи, коли з їхніх риз, якими вони прикривали своє сластолюбство, будуть дерти онучі. На всі лади смакують формальні віруючі гострий відгук Шевченка про одну службу Божу, на якій він був присутнім у Нижнім Новгороді, повертаючись із заслання. Шевченко знав чин цієї святої служби, тому коли побачив п’яних священиків, які абияк служили, записав у щоденнику і про поклоніння неоковирним суздальським ідолам, і про вакханалію, і про п’яних кострубатих жерців, і про тибетські та японські декорації, а найбільше — про “колосальне п’янство”, яким завершили своє “служіння” новгородські клерикали. Шевченко відчував, що однією обрядовістю, з якої вихолощена духовність, Росія не об’єднає навколо себе православний світ, як свого часу зробила Візантія; що Москва ніколи не стане третім Римом, як би вона не це складає біля 15 відсотків останнього. Шевченко неповторний у нашій літературі таким широким релігійним виявленням”. Однозначної відповіді на місце й значення цих запитань у християнських поглядах Шевченка дати непросто. Усі відповіді — різновекторні, найчастіше вони є аргументами на користь нібито “атеїзму” Шевченка. Але це — поверхова оцінка, так само, як Костьол у Києві. 1846 р. ром, між неправдою і правдою, і перемога зла над добром і правдою у душі людини є оте страшне, що так хвилювало тоді Шевченка. А до такого особистого змагання прилучилась у нього боротьба з оточенням своїм і чужим”. Таким чином, віра Шевченка близька до літери й духу Євангелії. Він бачив згубність міжконфесійних протистоянь, які постійно роздирають церковні організми й суспільства у багатьох країнах: Шевченко мав своє позитивне і своє критичне стосовно кожної зних. Ця його позиція також глибинно євангельська. В останній книзі Біблії, в “Об’явленні св. Івана Богослова”, Господь посилає до семи існуючих тоді Церков Малої Азії свого ангела — і в жодній із них не було стовідсоткового порядку і повної відповідальности Божим настановам. Хоча кожна мала свої переваги. Шевченка називають пророком України. Частіше, це — образний вислів, але пророцтво його має і реальний зміст, відповідний біблійному тлумаченню. Він носив у собі духовну віінтерпретації Шевченком книг пророків Старого Заповіту. Ці прочитання повні символів і звернені у майбуття. Наслідування Шевченком 35-го розділу Пророчої книги Ісаї вивчають у школах. Пророк Ісая духовно бачив друге пришестя Ісуса Христа — за багато століть до Його першого пришестя, — як настання Царства Божого, припинення ворожнечі в суспільстві й природі, настання доби гармонії: “Розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим”, “буде скакати кривий, мов олень, і буде співати безмовний язик”, “лігво шакалів… стане місцем тростини й папірусу”, “не буде там лева, й дика звірина не піде на неї”, тобто на дорогу правди, “а будуть ходити лиш викуплені”, і веселість та радість осягнуть вони, а журба та зітхання втечуть”. Шевченко конкретизує обстановку, звужує простір із Всесвіту — до України (це видно на прикладі українського пейзажу — зі степами, озерами, верстовими та широкими шляхами); звужує також і час: це не тисячолітнє царство, а лише хвилі у вічності: “Тоді як, Господи, святая на землю правда прилетить хоч на годиночку спочить”, — мов би для того, щоб переконати зневірених людей у тому, що Бог є, що він не забув землю і людей на ній. В описі блаженств, які настануть з приходом правди, Шевченко в цілому йде за Ісаєю: тут і “незрячі прозрять, а кривії, мов сарна з гаю, промайнуть”, і “німим отверзнуть уста”, і “дебрьпустиня неполита, зцілющою водою вмита, проки- Видубицький монастир. 1844 р. z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин