Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

«МИСЛИТЕЛЮ НЕМА ВІТЧИЗНИ»

Слово Просвіти, №23 за 2004 рік

НАША СЛАВА ЖАЛКУВАННЯ Чи заблукаю я у вербах, Чи загублюся у степах. Чи розчинюсь у хвилях неба — Не в тому жах, не в тому жах. А жах у тім, що в мить утоми Я, розгатившись об межу, Загину зовсім невідомим І невідоме не скажу. А жаль, а жаль, що на планеті За весь відпущений нам вік Ми суть говоримо лиш мертві І не говоримо живі. ГЛУШИНА Живу не в світі, а в глуші, Де миле все мені до сліз, Де буйність розуму й душі, — Такий же злочин, як і скрізь. Я тут не в пеклі, я — в раю, У найдивнішому з раїв, Де і дихнути — не дають, І, як і скрізь, — лише свої. Тут є і люди, є й народ. Усе — як скрізь. Як там і там. Тут безліч, як і скрізь, красот. І та ж отрута — глухота. НЕВИДИМКИ Я убитий. З дитинства я вбитий. Не Сибір мене вбив, не тюрма, А якісь наднезримі бандити, У яких навіть прізвищ нема. Вартували невидимі сили Кожен вірш мій і кожен мій крок, І невидимі руки душили Кожен крик мій і кожен мій зойк. …Я дійшов до початку закону. Та життя уже зникло ж, як мить. І за нього ніколи й нікому Я не зможу, хоч вий, відомстить. ЄДНІСТЬ У мене є великий гріх: Я світ весь — розділив на всіх. Я учинив страшенний злочин: З усіх країв хвалив лиш отчий. І серед безлічі всіх мов Лише одній віддав любов. А всі слова і вічні, й тлінні Я довіряв лиш Україні. Утрачу світ — і тільки сум На мить підніме бурю дум. А відніміть щось те, єдине, — І вмить усе в мені загине. * * * Ген там, де ми ще не були ще, Тріпочуть зорі. Трохи нижче Повисло неба дране днище. Висить собі, а там, ще нижче, Стирчить гора. А під горою Стоїть верба. А під вербою Ростуть кущі. А під кущами Росте трава. Росте без тями. Я на траві лежу і очі Встромив у синє блюдце ночі. Лежу собі, а наді мною Трава хитає головою, А вище темними роями Ростуть кущі. А над кущами Стоїть верба. А над вербою Стирчить гора. А над горою Повисло небо. А на ньому У чистім блискові стальному Тріпочуть зорі. А ще вище… Ну, вище ми ще не були ще. Там далі мрії недосяжні. …Недосяжні?.. КЛАСИЧНЕ РОЗДОРІЖЖЯ Підеш прямо — Знайдеш славу. Але втратиш голову. Підеш направо — Знайдеш гроші. Але втратиш друзів. Підеш наліво — Знайдеш любов. Але втратиш свободу. Підеш назад — Знайдеш спокій. Але втратиш світ. Сядеш тут — Знайдеш співчуття. Але втратиш усе. ЧАЙКА Сиджу на скелі, мов примара, Кляну себе, людей і світ, І раптом чайка із-під хмари Кивнула крильцями: — Привіт! Їй що! А тут поразки, втрати, Якісь не ті й літа, і дні. Кому, кому це розказати? І чайка проситься: — Мені! Питаю: “Чайко! Ти, як звіра, Мою сьогоднішню нудьгу Втопить у хвилях чи зуміла б?” І чую відповідь: — Угу! “То на, візьми всі думи-болі, Що змучили мене украй, Зарий навіки десь у морі!” І лине радісне: — Давай! …Іду вздовж берега й п’ю простір. Душі так легко — добрий знак. А чайка тепло, щиро, просто Пита-допитує: — Ну як? ДО СЛАВУТИЧА Дніпро! Земний потік небес! Блакитні очі України. Недаром славлено тебе Незлими предками моїми. І лицарі, і сівачі Твоєю синьою водою Хрестили душі і мечі І окропляли вільну волю. О стрічко слави голуба За древні і сучасні битви! Дніпро-Славутич! Та хіба Тебе я зміг би не любити? Дорого радостей і бід! І нелегка ти, і нерівна. Тобою йшла Вкраїна в світ, І світ ходив на Україну. Козацька вольнице свята! Ти й нині пахнеш їхнім духом. Той дух і досі ще вита І над ракетою, й над плугом. Він і в мені, той рідний дух, Одвічний, праведний і ніжний. Та я без нього пропаду, Як без повітря і без їжі! Я змалку дихав ним і жив, Ходив у мрію і у люди. Неукраїнцям і чужим Цього ніколи не збагнути. О, як же розумію я Усіх, що моляться на тебе, Стихіє гордая моя, В гранітнім обладунку гребель! Дніпро! Земний потік небес! Блакитні очі України Недаром славлено тебе Незлими предками моїми. ЗАПІЗНЕННЯ Полюбивши тривоги і гамір, Подружившись з півсвітом людей, Не забудь поклонитися мамі. Не забудь. Вона жде тебе. Жде. Серед справ,незворушних, мов бевзі, Серед слів, не завжди не пустих, Ти не думай, що часу ще — безліч: Я своїй поклонитись не встиг. Як і ти, я кручусь іще й досі, А от їй не вклонюсь уже, ні. Їй тепер і не боляче зовсім. Дуже боляче зараз мені. ГНІВ Між мечами погорд І медового співу Не чужого — свого — Ти жахаєшся гніву… Розгнівись, розгнівись! І уроздріб, і оптом. На замурзану вись, На прекрасне болото. Розгнівись! Ти ж не в сні, А життя — не забави! …Неспроможні на гнів Залишались рабами. ПЕРЕД КАРТОЮ СВІТУ Пробачте, людства і держави: Я вас боюся, як не кинь. Боюсь розправи не за справи. Боюсь розправи за думки. У лісі, в морі й серед поля, В пустелі і серед людей, Я знаю: жити — скрізь дозволять, А мислить — не дадуть ніде. Іди й дивись, але — не писни. Не то — як мінімум — тюрма. Мислителю нема вітчизни. Тому й життя ніде нема. НОВЕ ВИДАННЯ Анатолій БАХУТА (1939—1990) народився у Києві, у родині працівників річкового флоту. Його дитячі роки пройшли в селі Калуга на Миколаївщині та в Новій Каховці, куди згодом (1952) переїхали батьки. Закінчивши десятирічку, Анатолій працював на будівництві Дніп$ родзержинської ГЕС та спорудженні Новокриворізького збагачувального комбінату, а піс$ ля служби в армії — робітником на Новокаховському електромашинобудівному заводі. З 1970 року — кореспондент міської газети “Нова Каховка”, згодом — відповідальний секре$ тар Каховської районної газети “Зоря комунізму”. Все життя Анатолій Бахута писав вірші, і вірші талановиті. Але немає пророка у своїй віт$ чизні… Ще в 1970 році поет укладає і відправляє до видавництва “Радянський письмен$ ник” рукописи трьох своїх книжок, кожна з яких по-своєму унікальна. Та вони не були схва$ лені до друку. Визнання прийшло до Анатолія Бахути вже після смерті. У 1991 році його було посмер$ тно нагороджено Міжнародною літературною премією імені Олексія Кручоних. Ім’я Анато$ лія Бахути присвоєно загальноосвітній школі № 2, де навчався майбутній поет, а в будин$ ку, де він жив, відкрито літературний музей. До 65$річчя з дня народження А. Бахути на кошти територіальної громади міста Нова Каховка видана книжка вибраних творів само$ бутнього українського поета другої половини XX століття — “Дань”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин