Про-читання · с. 11сторінка оригіналу ↗
ПРОЩАННЯ З МИКОЛОЮ ВІНГРАНОВСЬКИМ
Слово Просвіти, №23 за 2004 рік
Україна зазнала тяжкої, непоправної втрати: 26 травня на 68-му році життя перестало битися серце видатного письменника, кіноактора і режисера, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, премії Фундації Антоновичів (США), літературної премії “Благовіст”, премії імені Володимира Вернадського та Олександра Довженка, заслуженого діяча мистецтв, одного зі славної когорти “шістдесятників” Вінграновського Миколи Степановича. М. С. Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в селі Богопіль (нині Первомайськ) Миколаївської області. Навчався на акторському відділі Київського інституту театрального мистецтва, а згодом закінчив Всесоюзний інститут кінематографії (під керівництвом О. Довженка). Про себе, як про поета, М. С. Вінграновський заявив 1958 року, коли його вірші з’явилися на сторінках журналів “Дніпро” та “Жовтень” (нині — “Дзвін”). Але справжній розголос через кілька років принесла добірка поезій у “Літературній газеті” (нині — “Літературна Україна”). Уже перша його збірка “Атомні прелюди” засвідчила, що в літературу стрімко ввірвалася яскрава особистість, духовно розкріпачена, сповнена палкого жадання нової естетики, заснованої на законах справжньої моралі й краси. Тоді ж М. С. Вінграновський, іще студентом, зіграв головну роль у художньому фільмі “Повість полум’яних літ”, автором якого був О. Довженко.
М. С. Вінграновський — автор багатьох видань, зокрема збірок віршів: “Сто поезій”, “Поезії”, “На срібнім березі”, “Київ”, “Губами теплими і оком золотим”, “Цю жінку я люблю”, “З обійнятих тобою днів”, збірок для дітей “Андрійко-говорійко”, “Мак”, “Літній вечір”, “Ластівка біля вікна”, “На добраніч”; прози “Первінка”, “Сіроманець”, “У глибині дощів”. У цих та інших книгах він проявив себе тонким і ніжним ліриком, справжнім майстром слова й психологом людської душі. Великим здобутком М. С. Вінграновського став історичний роман “Северин Наливайко”. Значний доробок М. С. Вінграновського і в кіно. Як режисер, працюючи на студії ім. О. Довженка, він поставив художні фільми “Дочка Стратіона”, “Ескадра повертає на Захід”, “Берег надії” (де також зіграв роль Вацлава Купки), “Дума про Британку” (зіграв роль Несвятипаски), “Тихі береги”, “Климко”. М. С. Вінграновський — автор документальних фільмів за власними сценаріями: “Голубі сестри людей”, “Слово про Андрія Малишка”, “Щоденник О. П. Довженка” (у співавторстві з Л. Осикою), “Довженко. Щоденник. 1941—1945 роки”, “Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького”, “Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи”, “Галич — столиця князя Данила Галицького”, “Гетьман Сагайдачний”; автор кіносценаріїв “Світ без війни”, “Первінка”, “Сіроманець”. Написав спогади про О. Довженка (“Рік з Довженком”) та низку есеїв про славетні українські міста (“Чотирнадцять столиць України. Короткі нариси з історії України”). Внесок М. С. Вінграновського в історію української культури неоціненний. Світла пам’ять про Миколу Степановича Вінграновського, видатного письменника, кінематографіста й неповторну, колоритну особистість, людину великого й щирого таланту, назавжди залишиться в серцях багаточисельних шанувальників його таланту, житиме в його творах, позначених рисами непроминущості.
z
В. Литвин, Д. Табачник, Ю. Богуцький, І. Дзюба, П. Загребельний, М. Бєліков, М. Мащенко, І. Драч, В. Яворівський, М. Жулинський, Д. Павличко, А. Кінах П. Мовчан
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
