Події, факти, коментарі · с. 2сторінка оригіналу ↗
НЕ ТАКА ІСТОРІЯ НАШОГО НАРОДУ!
Слово Просвіти, №23 за 2004 рік
Недавно до моїх рук потрапила ошатно видана книга “Ілюс$ трована історія України”. Зраділа, подумала: нарешті знай$ шлись люди, що залишать майбутнім поколінням нашу теперіш$ ню правдиву, нелегку сторінку відродження й утвердження Дер$ жави Україна — Української держави. Раділа я передчасно…
Автор — Голова Верховної Ради, академік В. Литвин. Книга побачила світ у видавничому домі “Альтернативи”, Київ — 2001 р., випущена на замовлення Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України за національною програмою соціально значущих видань. Я не історик, але, як та краплина в морі, є часточкою того народу, що з першої хвилини стояв у рядах творців сучасної історії (не говорю про тих 43 роки педагогічної праці, коли боронила й несла у класи рідне слово). Тому вважаю, що маю право сказати своє слово про це “соціально значуще” видання. Якщо одним словом, — то я розчарована. Відкриваю розділ книги “На шляху до незалежності” (стор. 272), переглядаю ілюстрації. На сторінці 276 — про Спілку письменників, у стінах якої зародилась ідея створення Народного Руху, і ні словечка про тих письменників, які цю ідею втілювали в життя. Жоднісінької фотографії. Що, не варті, хлопці?! Тут же (стор. 272) названі “Товариство Лева”, “Спадщина”, “Громада” та Український культурологічний клуб. Даремно шукаю, де ж про “Просвіту”, “Союз Українок”, інші жіночі організації? Нарешті на стор. 292 вичитала одне речення про те, що консолідації українського суспільства сприяли декларація прав національностей України, заходи громадських організацій — Товариства української мови імені Т. Шевченка (з часом воно переросло у відновлену “Просвіту”), Меморіалу. Про Союз Українок — ні слова. І про вищеназвані організації далі в творі В. Литвина не йдеться. Може, Голова Верховної Ради не знає Атени Пашко, Павла Мовчана, Романа Круцика? Але Ткаченко, Фокін, Пустовойтенко та інші — це історичні особи! Сумно! Дуже сумно! На стор. 281 ідеться про Закон про мови. Знову ж таки, чому не названі особи, які ще задовго до демократичних змін на пленумах ЦК КПУ (1987 р.) піднімали свій голос на захист рідної мови? На стор. 287 показано демонтаж пам’ятника Леніну в Червонограді на Львівщині. А чому в інших містах — ні? А як на сході, півдні, півночі України? А чому не пояснено майбутнім поколінням, з якої причини цей монстр іще до цього часу псує бульвар Т. Шевченка в серці України — Києві? На стор. 289 ідеться про розкол Руху (і це буде підкреслено в
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
