Резонанс · с. 3сторінка оригіналу ↗
ПРЕЦЕДЕНТ НЕКОНСТИТУЦІЙНОСТІ КОНСТИТУЦІЇ
Слово Просвіти, №23 за 2004 рік
ПРАВО І ЛІВО
Деякі вітчизняні й західні до$ слідники не відкидають варіанта, що наш Президент у останню мить може передумати й унаслідок “тривалих і наполегливих прохань трудящих” таки поринути у вир бо$ ротьби. Бо тоді навіщо так упрівав Конституційний Суд?
На думку фахівців юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України та інших установ, можливість знову стати главою держави не повинна обмежуватися, позаяк “право бути обраним на пост Президента України після прийняття Конституції України 1996 року виникло один раз і було реалізоване Л. Кучмою єдиний раз у 1999 році”. Після такої підтримки, Конституційний Суд побудував низку послідовних посилок (наводжу дослівно): а) “із прийняттям Конституції України 1996 року визнані такими, що втратили чинність у повному обсязі, Конституція (Основний Закон) України 1978 року з наступними змінами і доповненнями та Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України” від 8 червня 1995 року”; б) “буквальне тлумачення статті 103 Конституції України засвідчує, що нею встановлено обмеження щодо можливості однієї і тієї особи перебувати на посту Президента України більше ніж два строки підряд”;
Фото Оксани Цеацури в) “Президент України після набрання чинності Конституцією України 1996 року набув нових повноважень і здійснював їх до 30 листопада 1999 року”; г) “положення частини третьої статті 103 Конституції України має тлумачитись у системному поєднанні та нерозривному зв’язку зі змістом статті 103 та Конституції України в цілому, а не з правовими актами, які визначили інший статус Президента України і втратили чинність після прийняття Конституції України 1996 року”; ґ) “за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідність особи”; д) “оскільки частина третя статті 103
Конституції України не містить будь-яких винятків щодо дії передбаченого нею обмеження у часі, а в інших нормах Конституції України також немає застережень про надання зворотної дії положенню зазначеної статті, це положення поширюється лише на правовідносини, які виникли після набрання чинності Конституцією України”; е) “передбачене Конституцією України обмеження щодо зайняття однією і тією особою поста Президента України стосується лише особи, яка, по-перше, займала пост Президента України два строки, а подруге, набула повноважень Президента України відповідно до частини першої статті 104 Конституції України”, — шановні тлумачі права отримали вислід: “Положення частини третьої статті 103 Конституції України, за яким одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд, треба розуміти так, що це положення поширюється лише на осіб, яких обирають на пост Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року. Особа, яку вперше було обрано Президентом України за чинною Конституцією України в 1999 році, має право балотуватися на чергових виборах Президента України у 2004 році”. У чім, спитаєте, каверза? Розглянемо ситуацію під кутом зору Конституційного Суду, взявши на озброєння запропонований ним спосіб вирішення питання. З 1 січня 2004 р. почав діяти Сімейний кодекс (СК) України. Повністю наслідуючи наших сторожів права, побудуємо низочку своїх умоглядів: а) з набрання чинності СК України визнаний таким, що втратив чинність Кодекс про шлюб та сім’ю України; б) буквальне тлумачення ст. 25 СК засвідчує, що нею встановлено обмеження щодо можливості однієї й тієї самої особи перебувати лише в одному шлюбі; в) громадяни України після набрання чинності СК набули нових прав і обов’язків, передбачених цим кодексом, зокрема права на шлюб (ст. 23); г) положення ст. 25 СК має тлумачитись у системному поєднанні та нерозривному зв’язку зі змістом ст. 25 та СК в цілому, а не з правовими актами, які інакше регулювали шлюбно-сімейні відносини і втратили чинність після набуття чинності СК; ґ) за загальновизнаним принципом права закони не мають зворотної дії в часі..; д) оскільки ст. 25 СК не містить будьяких винятків щодо дії передбаченого нею обмеження у часі, це положення поширюється лише на правовідносини, які виникли після набрання чинності СК України; е) передбачене СК України обмеження щодо можливості одночасного перебування лише в одному шлюбі стосується тільки осіб, які, по-перше, взяли шлюб після набрання чинності СК, а по-друге, зареєстрували шлюб відповідно до гл. 4 СК, — і наш висновок, за духом тотожний конституційно-судовому, не забариться: “Положення ст. 25 СК, за яким одна й та сама особа може одночасно перебувати лише в одному шлюбі, треба розуміти так, що воно поширюється лише на осіб, які взяли шлюб після набуття чинності СК. Особа, яка перебуває у шлюбі, але одружилася до набрання чинності СК і не реєструвала шлюб відповідно до гл. 4 СК, після 1 січня 2004 р. має право взяти шлюб”. Розсудлива людина скаже, що це несусвітність. Складається враження, що ініціатори і прихильники так званої конституційної реформи запланували акцію “конституційної неконституційності президентства” саме як складовий елемент виборчої стратегії і перевірки рівня нашої байдужості.
z
Віктор РАДІОНОВ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
