Резонанс · с. 3сторінка оригіналу ↗
У ПОЛЬЩІ ПРО ГОЛОДОМОР В УКРАЇНІ
Слово Просвіти, №23 за 2004 рік
ПО-СУСІДСЬКИ
Те, що відбувалося в сусідній Україні, було настільки добре відомо в Польщі, що в сталінського оточення навіть виникли підозри, чи не спробує тодішній керівник польської держави Юзеф Пілсудський якимось чином перешкодити здійсненню планів радянського лідера, розголосивши інформацію про голодомор міжнародній громадськості. Я вирішила дослідити, яким чином відомості про українську ситуацію були використані тими, хто на початку 30-х рр. прагнув нормалізувати взаємини між двома народами, що протягом сторіч жили поруч, але були розділені політично. Щоправда, в умовах історичного розділення часом на сцену подій виходили зі своїми ідеями такі особистості як Тарас Шевченко чи Андрей Шептицький з українського боку або ж більш близький нам за часом Єжи Ґедройць, поляк. Утім, здебільшого ці ідеї переважно залишилися на рівні гасла “Польща не буде вільною, доки не буде вільною Україна”. У Польщі не було браку в публікаціях, які висвітлювали з майже повсякденною пунктуальністю те, що відбувалося по інший бік східного кордону, тісно пов’язуючи питання голоду 1932—1933 рр. із національним питанням. Всі, хто у Польщі займався проблемою голоду в Україні, були переконані, що мова йшла про знищення цілого народу, а не тільки куркулів як класу. Польські аналітики стверджували, що голодомор, організований Сталіним, було задумано як спробу “українізувати” місцеву комуністичну партію, яка на початку 20-х років, згідно з дослідженнями Миколи Ковалевського, нараховувала не більше 25 % українців. Той же автор у вересні — жовтні 1932 р. на сторінках “Українсько-польського бюлетеня” писав, що протягом майже 12 років Україна була суб’єктом радянської гноблячої національної політики. На відміну від визначення, яке давали цій політиці комуністи, мова не йшла про класову боротьбу, оскільки те, що відбувалося в країні, не мало нічого спільного з так званою збройною інтервенцією капіталізму проти радянського народу, що був змушений себе захищати від агресивної зовнішньої політики. Український народ боровся, в першу чергу, за звільнення від руйнівного впливу російської культури. Поза всяким сумнівом, тенденція прагнень діячів української культури була спрямована на відторгнення гегемонії культури російської і тому входила в протиріччя з директивами Комуністичної партії, призначеними, як писав Микола Хвильовий, для заколисування “європейського духу”. Москва сприйняла ці прагнення як небезпечні сигнали, як якесь попередження про можливу в майбутньому нову революцію. Насильницька колективізація сільського господарства, проголошена Сталіним, мала за мету не лише зміну аграрної системи в Україні та роздачу землі біднякам. У неї була й дуже чітка політична мета: насамперед, позбавити українську національну свідомість її соціального фундаменту. Проблема голоду усвідомлювалася польськими інтелектуалами, котрі, з одного боку, розуміли слабкість позицій своєї країни, розташованої між нацистською Німеччиною та комуністичним СРСР, з іншого боку, вважали, що єдина можливість як зовнішнього, так і внутрішнього посилення Польщі полягає в союзі з українцями. У більшості текстів, опублікованих у “Польсько-українському бюлетені”, створеному спеціально для об’єднання як поляків, так і українців, готових працювати в одному напрямку, проблема голоду показана як один із проявів реальної політики Радянської Росії. Після Громадянської війни, що у певному розумінні була також війною між Росією та Україною і закінчилася лише в 1923 р., за твердженням теоретика національних питань у СРСР Попова, російський пролетаріат опинився в дуже складній ситуації, оскільки не міг розраховувати повною мірою ні на природні ресурси України для відновлення воєнної промисловості, ні на її продовольчий потенціал. Таким чином, комуністи вирішили поставити Україну на коліна у військовому і в економічному розумінні. Можна стверджувати, що вузол українсько-російських протиріч, окрім політично-економічних причин, мав також глибокі культурні корені, не кажучи вже про розходження психологічного та світоглядного характеру.
z
Єва РИБАЛЬТ, Люблінський університет
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
