“Всі оті “узгодження” — спектакль, імітація переговорів і демократії. ...Бідна держава, нещасні виборці!” · с. 2сторінка оригіналу ↗
ВЕДМІДЬ РУЧНОГО КЕРУВАННЯ
Слово Просвіти, №23 за 2007 рік
Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ
Те, що відбувається з Україною, вже доволі важко сприймати і обговорювати. Власне, вже обговорено, залишилося до смерті “забалакати” нещасного власника телевізора чи радіоприймача, закидати його отруйно-шкідливою жовто-чужомовною пресою. Американці не дарма перейшли на комікси. Так легше без довгих обґрунтувань сприймати очевидні речі. Якщо писати український комікс на тему сучасного політичного моменту, на думку спадає байка про ведмедя. Зловив батько ведмедя і гукає до сина: “Агов, сину! Ходи сюди, я ведмедя піймав!” Син озивається з-за кущів: “Та ведіть його сюди, тату!” — “Не можу, ведмідь не пускає!” — “А ви, тату, знайдіть з ним політичний компроміс, може, він сам погодиться вийти, ще й танцюватиме перед нами для потіхи!” Отак сидять поодинці українці кожен за своїм кущем біля власної хати і недобре просторікують про президента, мовляв, не може вкінець розігнати нікудишній парламент і змусити всіх станцювати веселий гопак вільних прозорих виборів. Сердяться, чому ніяк не може домовитись про все. А інші вважають, що виводити великого недресированого політичного ведмедя на свято демократії не варто, хай живе незгідливий господар політичного “непрохідняку” в мирі й спокої. Ніхто не відає, що то за звір такий вселився у політичну владу із весни б’є горщики в просторій українській хаті? Практика показує, що він не піддається ні вмовлянням, ні дресурі, не хоче слухати про жодні компроміси і поводиться не так, як має поводитися питомо національна політична жива сила, навіть найагресивніша чи стовідсотково анархічна. “Правляча більшість”, яка справляє враження роботизованої багатоликої істоти, механічного ведмедя з дистанційним керуванням, пульт від якого десь далеко за межами України. Про що свідчить судомне смикання політичного воза в різні боки та все на узбіччя світової широкої дороги… Тому і виникає думка — чи єв Україні сила, здатна приборкати невластиву українській громаді владу і змусити її виконувати волю народу? Напевно, немає, інакше за п’ятнадцять років незалежності Україна була б процвітаючою і самостійною європейською державою. Капітал правлячої сили напевно теж “дистанційно керований” іззовні й не в змозі провадити незалежну політику на світовому ринку. Відважитися змінити таку політику на користь винятково національним інтересам — усе одно що голими руками ловити ведмедя, щоб посадити його на ланцюг. Мораль як в українській байці: хто більше “винен” — відчайдушний батько, який задумав голіруч зловити механізованого звіра, чи непутящі ліниві сини вітчизни, які зручно вичікують за кущами і спокійно радять, як досягнути неможливого компромісу. Здолає батька ведмідь, скажуть, що заслабкий був, нерішучий, не послухав вчасних і розумних порад, не зміг домовитися коштом меду з власної пасіки, потім схилять голови й підуть собі нагороди та приватні садиби господарювати заради якогось прожитку. Чи зуміють сини України допомогти батькові здолати маніпульованого з-за огорожі монстра, що оселився в політиці й розростається до неймовірної, загрозливої величини? Чи чекатимемо в кущах до закінчення байки про ведмедя, шановні українські політики?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
