“Товариство працює для розвитку української національної культури”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
КРАЄЗНАВЧИЙ ПОШУК ТРИВАЄ
Слово Просвіти, №23 за 2008 рік
Маріупольські просвітяни великої уваги надають вивченню історії своєї організації, адже через кілька років відзначимо її столітній ювілей. Уже вийшли друком дві книжки: “Просвіта” в Маріуполі: перша половина ХХ століття” і “На зламі… Маріупольська “Просвіта: 1989—1991 роки”, які написав автор цієї публікації. На черзі — заключна частина трилогії “Невгасиме світло Маріупольської “Просвіти”: кінець ХХ — початок ХХІ століття”.
Павло МАЗУР, просвітянин,м. Маріуполь Донецької обл.
ПЕРШИЙ ГОЛОВА МАРІУПОЛЬСЬКОЇ “ПРОСВІТИ” Ми вже знаємо імена і біографії всіх голів маріупольської “Просвіти” за сто років. Це учитель єпархіального училища Сергій Онуфрійович Липківський (1911—1917 рр.), організатор і директор міського краєзнавчого музею Іван Пантелійович Коваленко (1917—1921 рр.), організатор і директор Маріупольського драматичного театру імені Тараса Шевченка Андрій Васильович Авраменко-Ірій (1942–1943 рр.), лікар Анатолій Михайлович Мороз (з 1989 року). Серед цієї четвірки лідерів найменше знаємо про Сергія Липківського, хоч він — засновник “Просвіти” у нашому місті. Сергій Липківський переїхав із Катеринослава у Маріуполь 1910 року. Отже, пошук мусив починатися в губернському місті. Тут нам дуже допоміг письменник і дослідник-краєзнавець з Дніпропетровська Микола Чабан — упорядник біобібліографічного словника “Діячі Січеславської “Просвіти” (1905–1921)”. Ось яким був Катеринославський відтинок біографії Сергія Липківського. Народився педагог і перший голова Катеринославської “Просвіти” Сергій Липківський 20 березня 1871 року в с. Лебединки Уманського повіту. Походив з родини священика. 1886 року закінчив Уманське духовне училище, 1892-го — Київську духовну семінарію, 1896-го — Київську духовну академію, де отримав звання кандидата богослов’я. З 1898 року Сергій Липківський працює вчителем у Катеринославському єпархіальному училищі. Відтоді він — активний громадський діяч на Січеславщині, лектор з питань української культури і літератури. Публічні виступи виголошував українською мовою. 4 жовтня 1906 року відбулися установчі збори Катеринославської “Просвіти”, на яких Сергія Липківського було обрано до складу ради товариства, згодом він очолив “Просвіту”. 1 вересня 1910 року Сергій Липківський вперше переступив поріг Маріупольського єпархіального училища. Чи міг один із фундаторів і керівників Катеринославської “Просвіти”, вчителюючи в Маріуполі, не цікавитися життям місцевої української громади? До того ж, і це дуже важливо, переїхавши до Маріуполя, Сергій Липківський залишався членом Катеринославської “Просвіти”. І наслідки його громадської роботи не забарилися. Невдовзі на металургійних заводах “Нікополь” і “Провіданс” виникло Українське товариство. Керувала ним рада, обрана на загальних зборах. Товариство ставило перед собою просвітянську мету: популяризувати серед робітників та службовців українську мову й культуру. Але чому в назві товариства зникло слово “Просвіта”? Та тому, що розпорядженням Катеринославського губернатора діяльність “Просвіти” було заборонено. Доводилося задля конспірації міняти вивіску. І лише 1917 року, після лютневої революції, “Просвіта” вийшла з підпілля. “Маріупольське слово” 27 травня вмістило оголошення: “27 травня о 8 годині вечора в гімназії Острославської має відбутися загальне зібрання українського “Товариства “Просвіти” міста Маріуполя”. На черзі питання: 1) доклад голови ради Липківського; 2) доклад товариша солдата з фронту про організацію українського війська; 3) доклад тіятральної комісії; доклад за біженців-українців”. Таким чином, все стало на свої місця: і слово “Просвіта” повернулося в назву Українського товариства, і прізвище голови товариства названо. 11 вересня 1917 року “Маріупольське слово” повідомило, що від місцевої “Просвіти” гласним (депутатом) нової міської думи було обрано серед інших і Сергія Липківського. Наприкінці 1917 року Сергій Липківський повернувся до Катеринослава. Із тогочасних газет відомо, що він читав лекції з української мови і літератури на курсах українізації в Катеринославі, Олександрівську (нині Запоріжжя), Павлограді. Автор тішить себе надією, що, можливо, у когось із читачів збереглася світлина Сергія Липківського, матеріали про його життя після 1917 року. Тож надішліть їх за адресою: 87525, м. Маріуполь, просп. Будівельників, 95, кв. 6, авторові цієї публікації.
“МИ — ЗА УКРАЇНОЗНАВСТВО!” Старший науковий співробітник Маріупольського краєзнавчого музею Раїса Петрівна Божко, працюючи в Державному архіві Донецької області, знайшла і передала в архів нашої “Просвіти” кілька цікавих документів, за що ми, просвітяни, щиро їй вдячні. Один із цих документів — “Протокол заседания учеников Мариупольской учительской семинарии по вопросу введения украинского языка. 14 сентября 1917 года”. Учнівські збори ухвалили: “І. Просить педсовет Мариупольской учительской семинарии ввести для учащихсяукраинцев “украинознавство”, а для этого: 1) Просить педсовет обратиться к Мариупольской “Просвите” (которая помещается по ул. Георгиевской, инвалидный дом) дать учащимся учителя украинознавства, в которое должны войти история Украины, украинская мова, история письменности, а также желательно география или этнография Украины. 2) Обеспечить этого учителя жалованьем (просить у Земской управы или Центральной Рады). ІІ. Не имея возможности ввести “украинознавство” в ряд других наук, постановить собираться на час раньше. III. Украинознавство вести на украинском языке, чтобы привыкнуть слушать его и понимать. Обучение вести не лекционным методом, а потематично…” Протокол підписали голова, писар і всі учні. Цей документ цікавий тим, що введення курсу “українознавства” ініціювали ще у вересні 1917 року самі учні учительської семінарії. Тепер знаємо, де в Маріуполі 1917 року розташовувалася “Просвіта”. Зараз колишній будинок інвалідів Першої світової війни займає міський краєзнавчий музей (вул. Георгіївська, 20). Нинішня “Просвіта” планує встановити на ньому меморіальну дошку.
ПЕРШИЙ СТАТУТ МАРІУПОЛЬСЬКОЇ “ПРОСВІТИ” У Державному архіві Донецької області зберігається Статут товариства “Просвіта” в Маріуполі, прийнятий 1917 року. Текст Статуту не лише цікавий, а й повчальний для нас, просвітян ХХІ століття. Ось кілька його фраґментів (правопис оригіналу збережено): “1. Товариство працює для розвитку “Просвіти”, добробуту та політичного виховання українського народу і взагалі для розвитку української національної культури, а також обстоює національно-політичні права українського народу. 2. Для цього Товариство відкриває школи, дитячі садки, народні дома, музеї, бібліотеки, читальні і таке інше; засновує магазини, хліборобські та інші сільськогосподарчі
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
