“Робити з маленької людини особистість”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
НАША КНИГА
Слово Просвіти, №23 за 2008 рік
Змалечку дитина завдяки дорослим долучається до книжок. Малюнки — це перше, що стрічає маленьку людину в світі дитячої книжки. Тієї, яку, можливо, запам’ятає на все життя, яка розважатиме, навчатиме, виховуватиме… І від того, як цей книжковий світ стріне дитину, — веселою усмішкою казкових героїв, чудернацькою вигадливістю сюжету, колоритними та неповторними портретами персонажів — залежить, чи любитиме людина книжки, чи залюбки їх читатиме. З художницею Надією Ваджиповою, від світогляду, мистецького натхнення та вміння якої залежить зоровий образ книжкового світу казки, наше інтерв’ю.
Святослав МІЗЕРНЮК
— Переді мною дві дитячі книжки, які Ви ілюстрували: “Казки Скандинавії” та “Летючий корабель” (київське видавницO тво Грані-Т, 2007 р.) Як для студентки — це знаково. І видавці запрошують Вас до подальшої співпраці. А коли Ви вперше як художниця ступили на стежку дитячої книжки? Себто з чого все починалося? — У Кримському художньому училищі ім. Самокиша мене навчав чудовий викладач Юрій Кіщенко. І так цікаво розповідав про працю художника над книжкою, що майже всі, хто у нього навчався, пішли цією стежкою. Наше відділення промислової графіки було експериментальним, а керівництво вирішило навчати студентів книжкової графіки. А перед цим в училищі викладали тільки “сухий” дизайн. — Отож, раніше про фах художника, який малює книжки, й не мріяли? — Це мрія мого дитинства, хоч у художній школі не навчалася, бо в Саках, звідки я родом, немає таких закладів. Закінчила звичайну десятирічку, а мама почула по радіо, що є Кримське художнє училище. У ньому згодом і навчалася п’ять років, майже як в інституті. Училище мало отримати статус вищого навчального закладу. Але комісія, яка приїхала, акцент зробила на вадах: будівлі не відремонтовано, етюдники у фарбі, студенти невиховані… і відмовила. З третього курсу вивчала книжкову ілюстрацію і диплом захищала з книжкової графіки. Дуже вдячна своєму викладачеві за те, що закохалася в книжку. — Ви хотіли відразу малювати для діO тей? — Ще коли йшла вчитися, то мріялося малювати мультики. Але з часом якось непомітно бажання розмальовувати дитячі книжки взяло гору. — А про мультики не мрієте, якби була така можливість? — Може, й спробувала б. Хоч це дуже складний і тривалий процес. Праця над книжкою теж забирає багато часу, але тут добре видно, що намалював, чи вдалося. До того ж, книжку можна подарувати друзям — це дуже приємно.
Наталка ПОКЛАД
Не відкрию Америки, коли скажу, що дивувати сьогоднішніх дітей, які не лише прекрасно знаються на комп’ютері та різних віртуальних світах, а й на льоту хапають інші новинки технічного прогресу, стає дедалі важче. А хіба може бути цікавою книжка, яка не дивує? Тож письменникам доводиться докладати чималих зусиль, напружувати свою гігантську фантазію, аби таки вишукувати щораз новий, незатертий хід, карколомні колізії, дивовижні світи, а в тих світах — не менш дивовижних героїв. Євгенія Кононенко — одна з небагатьох наших сучасних авторів, які не тільки напрочуд продуктивні, а й пробують себе в різних жанрах, і надзвичайно успішно. В її доробку — поетична книжка, роман, цікаві оповідання, переклади, історично-містичний детектив тощо. А нещодавно в серії “Сучасна дитяча проза” видавництво “Грані-Т” випустило в світ нову книжку письменниці — “Неля, яка ходить по стелі”. Зізнаюся, прочитала її, як мовиться, справді “з неослабним інтересом”. Бо це така книжка і так написана. У зв’язку з цим згадався “Малиновий дзвін” Юрія Збанацького. Адже події-пригоди, які описала письменниця, теж стосуються школи й відбуваються здебільшого в школі. Дівчинка Неля Миронець — учениця чет-
— З чого складається світ образів Ваших книжок? — Напевно, у всіх персонажах, які малюю, бачу себе. Щоб осягнути, якими мають бути мої казкові герої, вивчала одяг, посуд, хатнє начиння, інтер’єри, будинки. Шукала й образи: змінювала носи, збільшувала, зменшувала брови, щоб персонажі вийшли справді “живими”, цікавими. Майстерність і фантазія має працювати на казку: чим казковішою буде картинка, тим краще. Не гріх трішки навіть перебільшити. Головне, щоб виграла композиція, образ. Це виявилося нелегко. Але ж це — казка! Отож, вигадка, фантазія ставали мені у пригоді. А казкові зорові образи ідуть за мною з книжки у книжку, переплітаючись з особистим я. — Ви любите дітей? Що треба мати за плечима, щоб малювати для них? А моO же, Ви чарівниця, і помахом чарівної паO лички створюєте образи казкових персоO нажів? — Звичайно! Я ж малюю саме для дітей! І завше хотіла бути чарівницею! Якщо серйозно, то перше — фантазія і ґрунтовна художня освіта. Ілюструючи книжку для дітей, важливо відчувати межу, щоб не збитися на манівці несмаку. Багато сучасних книжок виховує несмак, а має виховувати і формувати світогляд дитини, робити з маленької людини особистість. Погана книжка не здатна створити гармонію в дитячій душі. Шкода, що батьки спокушаються яскравим кольоровим розмаїттям, не вникаючи в суть ілюстрацій. — Ваш чарівний пензель володіє особливим секретом? У чому неповторO ність Ваших технік? — Здається, нема ніякого секрету. Хоч намагаюся завдяки найдрібнішій деталізації не просто намалювати, а матеріалізувати персонаж, якщо так можна означити весь процес творення. Працюю з аквареллю і кольоровими олівцями. — Але ж акварель — примхлива фарO ба. Втримати її на папері, щоб не розтекO лася — непросто, а Ваші малюнки склаO даються з малесеньких часточок, які не “воюють” між собою. — Справді, з аквареллю працювати складно. Раніше не виходило. Але я знайшла, відчула красу, гармонію поєднання напівпрозорих кольорів один з одним. Малюю малесеньким пензликом: крапка за крапкою. — Чому обрали саме факультет книжкової графіки? Це те, чим хочеO те займатися все життя, чи певний період у творO чості? Іншими словами, що ще малюєте? — Після училища обрала цей шлях і вирішила вчитися лише книжкової графіки. Тричі вступала в Академію. Але закоханість у дитячу книжку — на все життя. Проте інколи роблю офорти для себе і надсилаю на виставки. Хочу спробувати щастя за кордоном. Адже художники з усього світу надсилають свої праці на знамениті серед книговидавців для дітей виставки у Братиславі, Болоньї. — Що або хто у Вашій творчій долі був тим рубіконом, після чого стало зрозуміло, що вороття немає, і Ви будете тільки художницею? — Коли мала чотири роки, мама запитала: “Надю, ким ти хочеш стати?” А я відповіла — художником! Батьки вирішили не перейматися: дитина почула десь нове слово… Але три роки потому знову мене запитали. А я знов — художником. Мама ніколи не заперечувала, хоч розповідала про інші професії. Адже є набагато престижніші й, можливо, грошовитіші заняття. — Хто Ваші батьки, як вони сприйняли потяг до малювання? — Зараз дуже радіють, що я малюю. Мама все життя вчителювала у початкових класах, тато — інженер-радіоелектронік. А тепер у них життя інше. У Саках роботи немає. Працює заводик з переробки солі та ще… базар. — Чи знаходять неповторні кримські краєвиди відображення у малюнках? — Приїжджаючи на Південний берег, завжди захоплююсь мальовничими кримськими пейзажами. Але в дитинстві малювала переважно всілякі предмети і людей; дивилась мультики по телевізору. Вони мене заворожували: малювала щось подібне до них. Тепер телевізор не дивлюсь, бо там тільки реклама.
— Чи все так легко у житті вдавалося, як задумалось і мріялось? Як ведеться дівчині з сонячного Криму в нас, на “півO ночі”— у столиці України? — Тут дуже холодно! Позаторік було мінус 25! У гуртожитку труби полопали, вода витекла, світло перегоріло. Мерзли, сиділи при свічках — і грілися, і темінь розганяли, доки нас відпустили по домівках, а ВНЗ закрили на три тижні. Саки — це степ. Вологий вітер гуляє, не спиняється. Тож у Києві — затишок. Не скажу, що все дається легко. Але, здається, я втрапила у досить теплу течію, імені тут комфортно. Все поки що складається так, як мріялося. Закінчую Академію, вступила в магістратуру. — Що Ви, як уже професійна таланоO вита художниця, порадите тим, хто роO бить перші кроки? — Головне — здобувати професійну освіту, починаючи з художньої школи аж до найвищих вершин, навіть якщо вони видаються далекими, недосяжними, примарними. Важливо знайти гарного вчителя-професіонала, який всього себе віддає навчанню. Адже художники, які викладають, часто переймаються своєю творчістю, виставками, а про студентів не думають. Мені пощастило: допоміг стати художником Юрій Кіщенко, а в Академії навчаюсь у професора Галини Галинської. Це дуже цікаві, освічені, інтелігентні люди, які змогли передати нам, студентам, свої знання і любов до професії. — Про що мріє дитяча художниця? — Напевно, як і кожна людина, про власний дім, звичайне людське щастя. Слава?.. Ні, за славою не женусь! Добре, якби були і статки, бо хочу мандрувати — не люблю сидіти на одному місці. А побачити світ — для художника дуже важливо.
життя, стосунки учнів, серед яких є й вірний Олесь Ворожбит, і відмінниця-стукачка (“дятел”), інтриганка Оксана Бурик, і наївна, щира, романтична Сніжана Райська. А які органічні вийшли класна керівничка Ганна Василівна-3, директорка школи Лора Макарівна й інші педагоги! Неля з татом усе-таки мусять залишити місто: дівчинка виростає в дівчину, і цей сакральний перехід має статись якнайдалі від поліса… “Ми трохи міняємо світ… Але зробити це так раптово не можемо. Навіть якщо загинемо самі. А ми ще маємо жити. І жити довго”. — “Але нещасливо!” — “Наше щастя в іншому, Нелю, дівчинко моя!..” Легке, дитяче — і серйозне, доросле, переплітаються в книжці так само, як і в житті. І це ознака гарної літератури. Добро і зло сусідять — і змагаються вперто. Та серед усіх цих випроб головне — завжди залишатися собою. Неля не побоялася виказати свою таємницю заради дружби та справедливості, й це дуже повчально для читача. Він, вірю, буде вдячний авторці за її казкову й водночас таку цінну розповідь. Книжка вийшла в чудовому оформленні Тетяни Ніколаєнко — треба відзначити, що видавництво “Грані-Т” щодо якості всіх своїх видань сягнуло високої планки. А Євгенія Кононенко засвідчила: вона — несподіваний і цікавий автор.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
