“Премудрість — присутність Бога в людині”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
ШЕВЧУКОВА СПРОБА ПО-СУЧАСНОМУ ОСМИСЛИТИ СКОВОРОДУ
Слово Просвіти, №23 за 2008 рік
Галина ЛЕВИЦЬКА, член НСЖ України, м. Київ
Серед книг, які з’являються в Україні, є такі, що не потребують реклами, бо їхня найкраща реклама — імена авторів. До них належить Валерій Шевчук, автор понад 100 книг. І в кожній з них — не лише прекрасна мова, а й величезний духовно-культурний пласт. Винятком не стала нова книга розмислів В. Шевчука про Григорія Сковороду “Пізнаний і непізнаний Сфінкс”. Новою можна назвати її лише щодо виходу до читача. Для автора це підсумок багатолітнього осмислення. Книжка “Пізнаний і непізнаний Сфінкс” вийшла друком у добре відомому університетському видавництві “Пульсари”, яке спеціалізується на виданнях для читача-інтелектуала. Це чергова книга серії “Українці у
Олександр ЄМЕЦЬ
Не помирай, людино, не вмирай, Не покидай мого життя околи. З тобою піде в невідомий край Те, що уже не вернеться ніколи. Ці рядки, просякнуті щирою любов’ю до життя, до людей, пригадалися напередодні дня пам’яті Василя Моруги. …День тільки-но починався. Ми сидимо з Лідією Василівною Моругою в її затишній оселі. Крізь маленькі віконця старенької хати грайливо зазирають сонячні зайчики. У садку розкошувала весна. Але ніщо не може розрадити материнського серця. Вже довгих дев’ятнадцять років минуло відтоді, як у цій хаті назавжди оселилися смуток і журба. Ніякі слова не в змозі втішити матір. Тільки іноді погляд Лідії Василівни зупиняється, ніби вдивляється у минуле, туди, де був живий її Василько. На столику, вкритому білою скатертиною, стоять світлини, на яких Василь назавжди залишився молодим. Очі Лідії Василівни сліпнуть, слізьми запливають. Невимовною тугою сповнюється помережане зморшками лице старенької матері, що пережила сина.
світовій цивілізації”, що покликана наблизити до читача українців, які творили поза Україною, розширюючи межі українського духовного світу, показати внесок українців з України установлення світової цивілізації. Спонсором цього унікального за змістом і поліграфією видання виступив Фонд “Україна”, який провів презентацію сковородівських переосмислень Валерія Шевчука у Київській філармонії. Автор книги “Пізнаний і непізнаний Сфінкс” розумів, що Григорій Сковорода не стане доступний українському читачеві через складну химерну мову, якою писав. Тому Валерій Шевчук переклав твори філософа сучасною. Перед Валерієм Шевчуком Григорій Сковорода постав у новому вимірі, як пізнаний і непізнаний Сфінкс. Цей символ був одним із його улюблених: є притча, кілька
Травень і червень — Василеві місяці. Які невимовно гіркі й важкі вони для матері, адже вмістили день його народження і смерті. Аж страшно стає, бо знову старенька мама Ліда переживає все спочатку: і радість, і горе, з якими доля призначила їй жити. Але біль подвоюється, бо немає змоги й сили йти на
Анатолій Піддубний. “Знімок для сина”
разів його згадано у філософських трактатах. Про це Валерій Шевчук пише: “Суть цієї фабули така: коли до Сфінкса приходили мандрованці, він задавав їм загадку, а тих, що не могли її розгадати, немилосердно вбивав. Чому ж я ототожнив Сковороду зі Сфінксом — чи ж він когось убивав? Але в мислителя, як побачив читач, ознайомившись із цією книгою, нічого нема однозначного й буквального, а все розглядається в дуалізмі. Отож загадка, яку задавав Сковорода своїм читачам чи слухачам (а читач завжди є мандрованцем, який шукає в книгах одкриття для своєї душі), — це і є його твори, а певною мірою і він сам, бо жив, як учив. Тим-то читач, котрий не розгадав тієї загадки, бував “убитий” тим, що не дійшов до пізнання його науки, а це могло статися, коли не виховав у собі внутрішньої людини, бо тільки внутрішкладовище, схилитися до пам’ятника. Могила Василя далеко від рідної домівки, у Києві. Мати завжди думає про те, як він там сам. Чи згадують, приходять до нього друзі? А матері залишається одне — молитися, плакати і пам’ятати… — Яким найчастіше пригадується Вам син?
ня людина могла б ту загадку розгадати, а це значить — пізнати”. Ті, пише Валерій Шевчук, що загадку розгадали, дістали змогу користуватися премудрістю Сфінкса-мислителя, а Премудрість, за його знаком, — присутність Бога в людині. Отже, ще живучи у світі, Сковорода був пізнаний і непізнаний, зазначено в книжці. “І після смерті Сковорода залишався пізнаний і непізнаний. Про нього писали, з нього дивувались, але осмислити не могли, та й не дуже дбали (за винятком одиниць), через що загадки його Премудрості не могли розгадати, відтак були “убиті” як читачі його творів, були й такі, що на нього злословили і його огуджували, суті його так і не пізнавши”. Пізнавати його по-справжньому, пише Валерій Шевчук, почали аж під кінець XIX століття: Ф. Кудринський, Д. Багалій.
— Дуже багато згадується про життя, та його вже не вернеш… Пам’ятаю, ще до першого класу він навчився читати і писати. Бувало, вечорами старший син Борис вчить уроки, а Василько ніби грається біля нього, а сам усе на вус намотував. А коли перший віршик склав — не пам’ятаю. Василько не любив хвалитися… Він змалечку був дуже самостійний, наполегливий, за себе міг постояти. Як надумав що зробити, то обов’язково зробить. Хіба я думала, що доведеться пережити свого синочка? Треба батькам першими відходити у вічність. — У Василя було багато друзів. Чи пишуть Вам, озиваються? — У Василька було багато друзів за життя — і в Україні, і за кордоном. Багато доброго зробив людям, усім намагався допомогти словом і ділом… Колись писали мені майже всі, хто Василя знав, а тепер багатьох уже немає серед живих. Але є люди, які пам’ятають мого сина. Світлана Йовенко з Ки-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
