Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Тут “кувалась, гартувалась козацька воля”, постійно жила ідея державної незалежності”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ЩЕДРИЙ БАТЬКО — ВЕЛИКИЙ ЛУГ

Слово Просвіти, №23 за 2008 рік

У Нижньому Подніпров’ї з прадавніх часів існував унікальний природний комплекс. У середині минулого тисячоліття його площа складала понад мільйон гектарів. Він був укритий реліктовим лісом, переважно дубовим, але тут росли ясен, клен, берест, верба, липа, сосна. Це — Великий Луг, Геродот 2500 років тому назвав його Гілеєю. У світовій історіографії слово “гілея” означає тропічні ліси: джунглі Південної Америки, Екваторіальної Африки і Південно-Західної Азії. Великий Луг відіграв виняткову роль в історії народів Східної Європи. редниками були бронники XII—XIII століть. Коли українська колонізація під натиском кочівників відступала до Карпат і Полісся, щоб, набравшись сил, провернути назад, вони залишались у лісах на берегах рік, тому “українське життя не завмирало в самому центрі руху орд”. У XV столітті їх називали “уходниками”. Їхні добре озброєні “промислові компанії” займалися рибальством, звіроловством, полюванням у лісах на берегах Дніпра та його приток, щохвилини готові “перетворитись на воєнну дружину”. Це була “рухлива людність”, “загартована і войовнича”, тому не могла змиритися з тим, що перебуває між двох вогнів: з одного боку їх щохвилини могли вбити або взяти в полон кочівники, з другого — повернувшись восени в міста і замки, вони мусили віддати воєводам і старостам половину здобичі. З 1490-х років “уходники” перестали повертатися восени додому й від оборони перейшли до “партизанської прикордонної війни” з татарами, відтіснили їхні улуси й кочовища зі степів навколо Великого Лугу аж до гирла Дніпра, потопили там турецький корабель, а 1493 р. зруйнували Очаків. З Туреччини і Криму на адресу урядів Польщі й Литви надходили скарги на розбій козаків-уходників. Це й були перші документальні свідчення про виникнення козацтва. У старост, воєвод і великого князя Литовського виникла “щаслива гадка” оформити цю силу в державне прикордонне військо (зважаючи на такий успішний початок), але доки радилися, ситуація вийшла з-під контролю. З усієї України на Січ почали прибувати ті, “хто відчував вогненну волю і богатирську силу”, кого приваблювали “воля, здобич, молодецтво, слава”. Основним заняттям козаків стала боротьба з ордами, які спустошували і грабували Україну. Вони громили їх на переправах, ідучи в похід або повертаючись, визволяли ясир. На відплату здійснювали походи на татарські й турецькі землі, брали в полон людей, щоб виміняти на невільників, захоплювали стада худоби. У похід козаки виступали зі значним обозом, в якому кожен віз кілька своїх мушкетів, а значні козаки — по п’ять—шість, щоб, обороняючись, не перезаряджати зброї. Друга лінія стрільців заряджала мушкети, тому стрільба велась безперервно. Табір козаки оточували возами, зв’язавши їх залізними ланцюгами і виставивши голоблі, як списи, назовні. Окопавшись під возами і відбиваючись мушкетним та гарматним вогнем, козаки не давали татарам шансу на перемогу, якщо навіть ті переважали їх удесятеро. Про це писали російський історик М. І. Іванін і французький інженер Боплан, який був свідком, коли 500 кримців не здолали 50 козаків у такому таборі. Запорожці добре билися і в кінному, і в пішому строю, за потреби ставали матросами. Кожна команда судна могла за два тижні спорудити чайку завдовжки 20, завширшки 4—6, заввишки 3,6 м, з палубами в кормовій та носовій частинах для припасів. Сучасники відзначають, що козаки були “дуже сильні люди з хорошою будовою тіла”. Турків завжди дивував нездоланний натиск козаків в абордажному бою на палубах галер (судна розраховані на 450 чоловік екіпажу з воїнами та до 300 веслярів). Турецький історик М. Наїм писав про запорожців: “Можна сказати, що у всьому світі не знайдеться людей сміливіших, які своєю вправністю і відвагою у морських битвах страшніші за всіранно доглядали. Під час пошестей дітей виводили в луги, “на чисті води”. Підрісши, вони ставали джурами. Кожний “справжній козак мав джуру-зброєносця”, як правило, всиновлюючи його; часто це був молодший брат, племінник, родич. У кошового було до 30 джур, у старшин — по 3—4. Вони навчалися військової справи, зростали сильними духом і тілом, як люди, що живуть в умовах свободи на багатій землі. Ці “молодики” були найкращим поповненням Війська, їх посвячували в козаки “лицарські”. Українські козаки створили форпост на шляху експансії на землі народів Східної Європи могутніх рабовласницьких держав — Туреччини і Кримського ханства. До їхнього становлення на Дніпрі у XV ст. татари не раз доходили до Вісли і за Віслу й Сандомирщину, до Вільно, Новгорода і Москви. Інколи вони об’єднувалися для спільних дій з Золотою Ордою і турками. Але турки не раз нападали на Україну: зокрема 1498 р. двічі — на Галичину і лише за раз вивели майже 100 тисяч рабів. М. Грушевський пише: “Ані походи Бату (Батия) не обіймали такої величезної території, ані дорівнювали інтенсивністю своєю руїнним наслідкам сеї нової грози”. Мережа шляхетських і боярських замків не рятувала від “степового урагану”. Запорожці застосували дві стратегічні ініціативи: вони відбивали навали на пере-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин