“Шанувати власну історію й культурні надбання”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
ПОДІЇ, ФАКТИ, КОМЕНТАРІ
Слово Просвіти, №23 за 2008 рік
більше говорили про загальне, старанно оминаючи конкретне, бо ідеї, які можна легко реалізувати в Європі, не завжди пристосовані до українських реалій. Ми не повинні брати собі за зразок Швейцарію чи Італію. Українці мають іншу ментальність, можливості й уподобання. Міжнародна співпраця — надзвичайно важливий крок до євроінтеграції й культурного злету, але дієвіше було б
Доповідач з Іспанії Жорді Балта ділиться досвідом витворити власну модель культурного розвитку, винести її на широкий загал, фінансувати й забезпечувати усім необхідним. Слід шанувати власну історію й культурні надбання, залучити до цієї справи чиновників, політиків, митців. Тоді культура України підніметься на якісно новий рівень, а разом з нею розвиватимуться й інші, не менш важливі елементи нашого життя.
ного з доцільністю і корисністю їхнього впливу на громадську думку в сучасній Україні. Упродовж сімнадцяти років існування незалежної України ми багато чули по радіо і бачили по телевізору про активну діяльність не українських, а російських козаків. Без цих активних учасників (переважно це громадяни Росії) не відбувається жодна антидержавна, антиукраїнська акція в Криму і на півдні України — чи йдеться про НАТО, чи про мовне питання, чи про Севастополь (“гордость русских моряков”), про перебування Чорноморського флоту Росії. А де були українські “козаки” (серед них організація під претензійною назвою “Реєстрове козацтво”? А кілька ветеранських організацій? Здавалося б, боротьба за волю України мала б їх об’єднати. Але ні — кожна з ветеранських організацій об’єднує “своїх” ветеранів, бо члени різних організацій воювали за різні України, а дехто й за іншу державу. Роздільність і подвійність настільки стали нормою життя в Україні, що у цю “гру” активно й не без задоволення грають навіть у найвищих урядових структурах. Зрештою, така поведінка характерна для багатьох громадян та їхніх організацій. Замість відповідальності за Батьківщину — байдужість, якщо не ворожість. І серед молодого покоління українських громадян вистачає таких, які ще не визначилися щодо поняття “моя Батьківщина”. Коли запитуєш про причину такого широкомасштабного безглуздя, у відповідь можна почути, що така ментальність (це навдивовижу часто вживане в Україні слово перекладається з латини як спосіб мислення). Треба щось робити з нашим мисленням, шановні, дорогі, рідні мої українці! Повертаючись до столичних виборів- 2008, поставимо собі лише три запитання. Якого результату варто було очікувати українцям-мрійникам, якщо у виборах брали участь 40 партій і блоків та 70 кандидатів на посаду київського голови? Чи доцільно було (а головне — кому вигідно) проводити ці вибори в один тур, коли довжина виборчих бюлетенів становила понад півтора метра? Чи нинішній рівень свідомості мешканців Києва достатній для того, щоб вони мали моральне право не лише мріяти і вимагати, а й насправді жити краще, без злочинства й обману влади? БЮТ, що запропонував вибори-перевибори Київського мера Л. Черновецького та його команди, які скомпрометували себе численними аферами, покладався на свідомість мешканців столиці та на здоровий глузд Президента України. Але ментальність перемогла. Президентська команда зробила все, щоб вибори відбувалися лише в один тур, а переважна більшість громадян не захотіла взяти на себе жодної відповідальності за виправлення абсурдного становища, яке команда Черновецького створила в столиці, що давно вже стало приводом для іронії й зневаги шанованих осіб в Україні та за її межами.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
