“Радянська республіка стала великим концентраційним табором”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
ГОЛОДОМОР
Слово Просвіти, №23 за 2008 рік
Там почали бити. Б’ють, потім відро води на голову виллють та ще б’ють. Рачки поліз він до своєї хати. А ввечері прибігла до нас тітка Федора, плаче: “Гарасим зачинився в хаті й не відчиняє…” Пішли наш батько, зняли двері, а він підігнув коліна, скрутився від болю на лежанці та й захолов. А про дядька Івана Рибалку розповідали… Зібрали всіх тих, хто не хотів іти в колгосп, у сільраду. Виходить присланий і вигукує: “Рибаль-цов!” А дядько Іван був веселої вдачі чоловік: “Дозвольте вас поправити: прадід мій — Рибалка, дід мій — Рибалка, і я теж — Рибалка”. — “Вижу, ты, парень, горд, как орел, весел, как соловей”, — зло сказав уповноважений. Через півгодини вийшов з кабінету зігнутий дядько Іван, витер кров на губах і каже: “Не Рибалка я вже, а Рибальцов, піду в колгосп записуватися”. Дедалі більше вірю в те, що голодовка була спланована, і колективізація перед нею теж. У колгоспі легше забрати в людей усе, а голодом та роботою виморити. Привезли просто з поля мертвих колгоспників, а серед них Іван Меженський, батько Марії Гаврилівської, ще живий, проситься: “Не кидайте мене в яму, я ще живий”. Тесть Гордій Макарович Меженський з поля додому дійшов, присів на порозі й помер. А діти — Меланка і Віра — в колгоспних яслах з голоду померли…
Записала В. Аннусова 2000 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
