Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Радянська республіка стала великим концентраційним табором”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

ГОВОРЯТЬ ОЧЕВИДЦІ

Слово Просвіти, №23 за 2008 рік

Як відомо, обманювати довгий час велику кількість людей неможливо. Тож правда про більшовицький геноцид українців 1933 року, незважаючи на всі інформаційні перешкоди, торує нелегкий шлях до громадян України. Ось чому книга Ірини Магрицької “Врятована пам’ять” має велике зна- Володимир РЯБУХА, м. Краматорськ Донецької обл. 3 жовтня 1937 року куля вразила серце одного з палких захисників селян в СРСР Олександра Чаянова. Це була людина високого таланту, гуманіст і вчений, який вимагав від себе й інших наукового підходу до селянського питання, наполегливо й ґрунтовно шукав соціальних та економічних важелів подолання суперечностей на селі. Коли згадують про Голодомор 1932—1933 років, то забувають, що політична база цього злочину закладалася поволі — впродовж важких для багатьох учених літ. Перше. О. В. Чаянов стверджував, що селянські родинні трудові господарства стійкі, і якщо реформувати методи господарювання й управління, надалі вони можуть бути ефективними. Друге. У питанні про диференціацію селянських господарств він передусім ставив тезу про перехід від напівнатуральних форм господарювання до товарних. Третє. Інколи О. В. Чаянов у полеміці був занадто різким і непоступливим, що викликало у представників офіційної марксистської наукової течії потребу ненауково реагувати на його висловлювання. Він говорив: “Не можна звалювати всі господарства в одну купу з формами кабальної експлуатації і вважати, що будь-який найманий працівник — тракторист чи власник молотарки, мірошник чи господар бугая — представник кабальних форм експлуатації”. Четверте. Долю О. В. Чаянова, його однодумців та всього українського селянства вирішували ще на початку 1927 року під час дискусії, яку зорганізував Науково-дослідний інститут сільськогосподарської економії, де йшла боротьба між двома схемами диференціації селянських господарств. О. В. Чаянов вважав основною формою селянського господарювання родинні трудові господарства, не заперечуючи існування граничних перехідних форм. Його класифікація охоплювала шість типів господарств: капіталістичні, напівтрудові, заможні трудові родинні, бідняцькі трудові родинні, напівпролетарські та пролетарські. Шлях їхнього реформування, на його думку, — кооперативізація більшості господарств з поступовим економічним тиском на капітачення для нас — луганців та мешканців області. Серед наших земляків сьогодні вважають Голодомор геноцидом української нації, за спостереженнями автора цих рядків, не більше 20 % людей. Але вони мають значно активнішу громадянську позицію, ніж та абсолютна більшість, що думає інакше. Про це свідчить той факт, що 2006 року під час інтерактивного опитування на Луганському обласному телебаченні саме з цього питання Голодомор геноцидом назвали 51,2 % телеглядачів. Переважна ж більшість їх вважає, що голод тоді був на всій території СРСР і від нього постраждали всі його народи. Є й такі, хто згоден з тим, що геноцид українців був, але на Донбасі його все-таки не було. Саме на цих мешканців Луганщини й розрахована книга кавалера Ордена княгині Ольги Ірини Василівни Магрицької. Бо в ній на великому фактологічному матеріалі доведено, що саме в нас, на Слобожанщині, Голодомор-33 зібрав свій найжахливіший урожай смерті в Україні. Хочеться сподіватися, що серед читацької аудиторії буде більше наших юних співгромадян, яким для сприйняття історичної правди не треба ламати власні хибні стереотипи щодо нашого минулого. Олександр КРАМАРЕНКО, журналіст Стариков Микола Микитович, 1922 року народження: Наша хата була біля кладовища, тож надивився на страх Божий… Було, везуть покійника, а то й двох на возику, або несуть на ряднині, а вже пізніше возили і гарбами, і в купи складали, бо в людей сил не було ями копати. Наш колгосп носив ім’я Єжова. Активісти люті були, все в людей позабирали, то і померло найбільше на нашому крайку. І в колгосп заганяли… Жив навпроти нас дядько Гарасим — мудрий, авторитетний чоловік, його дружина була моєю хрещеною матір’ю. Прийшли записувати в колгосп, тітка Федора записалася, а він — ні. Каже: “Не до душі мені ця затія…” Через кілька днів жінка пішла на роботу в колгосп, а він удома порався. Під’їхали вершники, наказали йому йти до колодязя.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин