Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · “Важлива особиста позиція, особиста поведінка у виборюванні права на рідну, материнську українську мову”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

УКРАЇНУ МАЛЮВАТИ — НЕ ПЕРЕМАЛЮВАТИ

Слово Просвіти, №23 за 2011 рік

Будучи головним нефрологом Міністерства охорони здоров’я УРСР, потім — України, я провів дводенні семінари у всіх обласних центрах, організував близько 20-ти науково-практичних конференцій. Починаючи з мого першого наукового публічного виступу в Києві 1959 року, аудиторія спочатку насторожувалася і слухала більше як, а не про що я говорю. Поступово звикали і включалися. Лише в Харкові я отримав записку з проханням виступати російською. Я відповів, що спочатку я перекладатиму деякі терміни (нирки — почкі тощо), а поступово аудиторія звикне. Тільки на семінарах у Криму (Сімферополь, Севастополь, Ялта) я запитував, якою мовою виступати, із першого слова погоджувався на російську. Адже насамперед я був зацікавлений у засвоєнні аудиторією інформації. В кінці 80-х років довелося мені очолити Комісію перевірки наукової роботи в Чернівецькому медичному інституті. Перед моїм виступом про результати перевірки на зборах викладачів директор інституту звернувся із запитанням до учасників зборів, чи вони не проти, якщо я доповідатиму українською мовою. Українськомовні, навіть випадкові знайомі викликали й викликають у мене зацікавлення і зародки симпатії до них. Але коли студенти під час складання іспиту з внутрішніх хвороб, знаючи мене, мої переконання, намагалися, щоб задобрити мене, неприродно відповідати українською мовою, я їх заспокоював і просив відповідати мовою, доступнішою для них, російською. Ось такою була суспільна атмосфера, таке ставлення було до української мови. Випадкові люди, почувши мою мову, приглядалися до мене, деякі питали, чи я не “пісатєль”, а може, журналіст. Дивувалися, що я медик. Як медик — науковець, педагог, організатор і, зрештою, як просто лікар, я, зберігаючи гідність, намагався відповідати рівню своєї посади, свого становища, щоб довести, що “етот западнік”, “етот бандеровєц” все-таки “чєво-то стоит”, хотів довести, що українська мова не є ознакою меншовартості. Про мою “українськомовну впертість” знали численні науковці-нефрологи СРСР, з якими часто доводилося зустрічатися на з’їздах, конференціях, симпозіумах. У мене було враження, що, знаючи це, вони більше мене поважали. Іноді доводилося їм пояснювати, чому в мене таке “дивне” (для російського вуха) прізвище “Пиріг”. Активно я долучився до висвітлення проблеми української мови в Україні з кінця 80-х років. Перша моя стаття з цього питання з’явилася в журналі “Вітчизна” (1990. — Ч. 3. — С. 133—143), де немало місця присвячено станові української мови у сфері медицини. Після моєї першої статті, яка безпосередньо стосувалася питання мови в медицині (“Лікарю, заговори українською!”, 1993), опубліковано мною понад 20 присвячених цій проблемі. Кожні 4—5 років я на предмет мовності аналізую наукові медичні видання (журнали, збірники матеріалів наукових конференцій). Як відзначено в моїй статті у “Слові Просвіти” (2010), українська мова поступово займає належне їй місце у медицині. Дивуюся, коли колеги-науковці, просто знайомі вільно розмовляють зі мною українською мовою, а між собою — російською. Декілька разів делікатно, вибачаючись, звертав декому на це увагу. Ніяковіли… Як часто ведучий зборів чи конференцій, засіданнь з української після запитання чи виступу, чиєїсь репліки російською переходить на російську мову. Якщо вважають, що інтелігентна людина повинна вести співбесіду мовою, якою до неї звернулися, чому ця людина не вчить інтелігентності співбесідника, зберігаючи власну гідність, шануючи рідну мову?.. Поділившись цими спогадами, власними думками, хочу показати, яке значення, незалежно від обставин, має особиста позиція, особиста поведінка у відстоюванні власних переконань, власних ідеалів, у даному випадку — у виборюванні права на рідну, материнську українську мову. Виявляється, що “беззахисну і раниму” мову треба рятувати іна початку XXI століття. Надія КИР’ЯН Фото Дмитра ЛОМАЧУКА 1 червня, у Міжнародний день захисту дітей “Просвіта” провела літературно-мистецький вечір, на якому було відзначено переможців традиційного Всеукраїнського конкурсу “Палітра українського слова”, на який надійшло понад 500 дитячих малюнків з усієї України. Привітали дітей відповідальний секретар ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Микола Нестерчук і заслужений художник України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Валерій Франчук. “Ви зробили перші кроки в мистецтві, — сказав Валерій Олександрович. — Ваші твори не тільки життєрадісні, барвисті, а й майстерно вирішені композиційно, містять неординарні думки. Україну малювати — не перемалювати, настільки вона багатовимірна. Працюйте, реалізовуйте свій талант, не зрадьте собі!” Відповідно до теми конкурсу значна частина дитячих робіт ілюструє твори українських класиків — Тараса Шевченка, Лесі Українки, народні пісні, літописи тощо, багато малюнків присвячено дивовижній українській природі, народним святам. Перші місця у наймолодшій віковій категорії (6—10 років) члени журі присудили вихованцям Переяслав-Хмельницької дитячої художньої школи — Глібові Барабашу, Ганні Гріненко та Антонові Тяську; у середній віковій категорії (11—14 років) студійцям гуртка Переможців вітає шевченківський лауреат Валерій Франчук “Сонечко” з Київського БДЮТ “Дивоцвіт” — Ганні Кисленко та Олександрі Товстик; у старшій (15—17 років) студійцям Сумської дитячої художньої школи — Ганні Яременко, Марії Пантюх, Надії Ковальовій. Гранпрі і спеціальну відзнаку в жанрі народного живопису й витинанки одержала багаторічна учасниця конкурсу Марія Васянович-Кобальчинська, спеціальну відзнаку за аплікацію, виконану в техніці колажу — Олег Баєв з Луганської спеціалізованої школи №40. Цього року особливо багато було заохочувальних премій, адже рівень майстерності конкурсантів високий. Дуже активні юні митці з Харківщини: з ліцею №107, з ліцею мистецтв №133 (м. Харків), Левківської ЗОШ І—ІІІ ст. Ізюмського району та ін. Для талановитих художників дали концерт юні артисти — півфіналісти конкурсу “Рось шукає таланти”, проведеного Черкаською телекомпанією “Рось”. Представляла юних співаків і танцюристів заслужена артистка України Тетяна Негрій. Відповідальний секретар “Просвіти” Микола Нестерчук, завідувач відділу мовно-освітньої та культурнопросвітницької роботи Світлана Фещенко та кінорежисер, заслужений працівник культури України Дмитро Ломачук вручили всім художникам та артистам подарунки від “Просвіти” — “Кобзарі”, словники, диски з народними казками, піснями та найкращими роботами конкурсантів “Палітри українського слова”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин