Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
День журналіста · “Журналіст — це реставратор, який повинен відновлювати фарби світу”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

МИ ВІДКРИТІ ЧИТАЧАМ ННааттааллііяя ААННТТООННЮ ЮКК:: «НЕЗНАЙКИ НА ОСТРОВІ ДУРНІВ»

Слово Просвіти, №23 за 2011 рік

Перемикаючи телеканали й вишукуючи в копиці сіна зерно цікавого і корисного, раптом здивовано зупинилася: на телеканалі СТБ у шоу “Холостяк” побачила свою одногрупницю Надію із факультету журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Було дивно спостерігати, як вона, з вищою освітою і великими журналістськими амбіціями. разом із 24 дівчатами опинилися у гаремі. У цьому шоу парубок з Америки відбирає собі так звану наречену з України. І не просто обирає, а влаштовує кожній психологічні іспити — нехай знають, що заполонити зарубіжного красеня не так просто. І в оцій гаремній толоці Надія з Чернівців. Вона “засвітилась”, а мені чомусь стало сумно: і за факультет журналістики Шевченківського університету, і за українок, і за Україну. Журналіст — це реставратор, який повинен відновлювати фарби світу, зішкрібати плісняву з духовної сфери людини, здмухувати пил з інтелекту глядачів. Але нині журналісти на телебаченні не реставрують картину світу — вони роблять такі ниці шоу й самі без сорому беруть у них участь. Ав анонсах для глядачів, як велике щастя, подають інформацію: “Ми першими у світі придбали права в американців на українську версію шоу”. Тішитися немає з чого — журналістам ще й фантазії не вистачає створити щось своє, унікальне. Телепростір аж кишить такими шоу, які не приносять нічого ні красивого, ні корисного. До того ж, не треба бути спеціалістом із ґендерної тематики, щоб помітити, що в них занадто багато стереотипів: “жінка-товар”, “жінка-лялька”, “жінка-білявка”, “жінка-сексуальний об’єкт”. Якщо ж взяти до уваги, що журналістика має жіноче обличчя, то маємо прикрий факт: журналістки себе не поважають. Пригадую, що в дитинстві любила казку Миколи Носова “Незнайко на місяці”. І вкарбувалося у пам’яті, як головні герої Незнайко і Козлик потрапили на острів Дурнів, де не було жодних справ, окрім розваг і веселощів. А ще коротунчикам безперервно показували кінофільми. Герої годинами сиділи біля екранів і поступово перетворювалися на… баранів. Вчасно зрозумівши, що розваги мають такі наслідки, Незнайко і Козлик накивали п’ятами з острова. Фото Миколи Цимбалюка Тоді в дитинстві не розуміла, чому перегляд телевізора має такі “дивовижні” наслідки. Вважала, що телебачення — чарівний світ, куди потрапляють лише винятково обдаровані, освічені й талановиті. Ведучі були для мене незвичайними шаманами, а репортери — дегустаторами світу. Згодом зрозуміла, що сучасна телевізійна журналістика — здебільшого острів Дурнів. Змінити ситуацію на телебаченні зможуть тележурналісти — горді, чесні перед собою і сміливі. А поки ситуація не поліпшиться, треба відчалювати з острову Дурнів, а то перетворимося на баранів — слухняних і недалеких.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин