Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
День журналіста · “Журналіст — це реставратор, який повинен відновлювати фарби світу”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ППееттрроо ААННТТООННЕЕННККОО:: «ЦЕ — ЛЮДСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ»

Слово Просвіти, №23 за 2011 рік

6 травня 2011 року, в День журналіста, ми, трудовий колектив тижневика “Слово Просвіти”, звертаємося до Вас, наші дорогі читачі, з найвідвертішим і найсокровеннішим. Як кожен із нас прийшов до вибору журналістської професії? Як розуміє служіння словом і служіння слову? Чому працює саме в “Слові Просвіти”? Сподіваємося, що Вас зацікавлять наші думки, почуття, наміри і Ви відгукнетеся із відповіддю на питання: якими нас бачите? Яким має бути наше видання? Чи залишитеся з нами на друге півріччя й далі? Словом — чекаємо Ваших думок, побажань, критичних зауважень і доброго слова. З повагою Словопросвітяни Для мене журналістика, преса — насамперед, людське спілкування. У двох аспектах. Перше — спілкування журналіста з читачами, друге — спілкування самих читачів між собою. В цьому сенсі бачу пресу, газету, як добрий затишний дім. Врешті, нагадаю слова одного зі своїх улюблених письменників Екзюпері: “Найвища розкіш — людське спілкування”. Завдячуючи журналістиці, я мав змогу за десятиліття роботи в пресі зустрічатися з багатьма цікавими людьми у нас і за кордоном, об’їздити не лише мою рідну Чернігівщину, а й побувати в Прибалтиці, Білорусі, дуже багато поїздити моєю улюбленою Польщею, побувати в США. Потягом до журналістики, преси, слова завдячую своїм батькам. Батько — простий кол- Фото Миколи Цимбалюка госпник, мати — сільський медпрацівник, врешті, вони були звичайними селянами, але постійно передплачували багато газет і журналів, що й заохотило мене спершу до читання, а потім до письма. Врешті, і мій батько не одне десятиліття був автором місцевої газети. Все це й привело мене в пресу. Правда, спершу замолоду працював у селі та робітником на заводах. Що, втім, теж непогана школа для журналіста. І зараз живу в глибинці, серед героїв і читачів своїх публікацій, і смію думати, що знаю їхнє життя. А це для журналіста найперше. Фото Олеся Дмитренка сію. Перший часопис — “За нашу Україну”, тепер “Слово Просвіти”. Раніше вряди-годи десь друкувалася. Люблю писати про людей, які гідно тримають небо української культури, історії. У моєму розумінні вони всі герої, зними спілкуватися — насолода, і сам духовно зростаєш. Це саме ті люди, які гуртуються навколо “Просвіти”, наші читачі. Іноді телефонують, дякують за газету. Це так приємно! Кілька разів як журналіст була на судових процесах, підтримуючи (лише своєю присутністю) несправедливо обвинувачених. Відчувала, як суддям не хочеться, щоб на сфальшованих процесах були представники ЗМІ! І вони вже мусили поводитися не так цинічно, а “справи” розсипалися. “Журналіст — це шпигун від суспільства у владі”, — вважає Юлія Мостова, маючи на увазі, що не можна приховувати від громадськості здобуту інформацію. Тим паче, перекручувати її. Тож будьмо гідними “шпигунами”!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин