Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
День журналіста “Журналісти — це рупори будь'якого суспільства”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

ЄЄввггеенн ББУУККЕЕТТ:: «ЩО ОБЕРУТЬ МАЙБУТНІ ІСТОРИКИ?»

Слово Просвіти, №23 за 2011 рік

Фото Євгена Букета Фото Н. Антонюк Пам’ятаю, як під час навчання в школі жадібно читав газети. Так само активно намагався слухати українське радіо й дивитися телебачення. Бути журналістом здавалося чимось захмарним, а про те, що буду особисто знайомий із ба- Коли я закінчувала школу та обирала ВНЗ для вступу, з’явилися перші революційні публікації в “Юності”, “Новом мірє”. Виокремилися в журналістиці постаті, які привертали увагу: Віталій Коротич, Володимир Познер тощо. Але переважно журналістика асоціювалася з радянською агітаційною роботою, або, на альтернативу, —“продажною дівкою імперіалізму”, що процвітала на заході. Я ж була спокійною і романтичною, тож мріяла займатися філологією, вивчати і викладати літературу. Коли я не вступила до Університету ім. Т. Г. Шевченка на філологію, був дуже великий конкурс, а на журналістику пропонували іти “без іспитів”, але я відмовилася. Зупинилася на видавничому факультеті НТУУ “КПІ”. Але перебудова закрутила так, що довелося братися за будь-яку роботу. За трудовою — омріяна інтелектуальна діяльність, проте гатьма представниками цієї прекрасної професії, які через ЗМІ в шкільні роки формували мене як особистість, я навіть мріяти не міг. Дослідження історії рідного краю, яким я захопився в перший рік навчання в університеті, спонукало мене до публікацій у пресі. До речі, найперша моя стаття вийшла саме в тижневику “Слово Просвіти” 2002 року. Краєзнавство і журналістика, переконаний, надзвичайно близькі. Краєзнавці складають літописи минулого, а журналісти творять літопис сучасності. Саме їхні слова в майбутньому цитуватимуть дослідники, адже журналісти — це рупори будь-якого суспільства. У сучасному суспільстві інформаційний простір відіграє ключову роль. Саме завдяки ЗМІ формується суспільна думка. На жаль, газети в наш час уже не мають тієї ваги, як ще кілька десятиліть тому. В оперативності донесення інформації їх випередили радіо, телебачення, віртуальні ЗМІ. Газета сьогодні — це джерело глибокої аналітики, сюжетних історій, фахових відповідей на актуальні запитання. А також, безумовно, сьогочасний зріз суспільства, зафільмований на папері. Тож не буде зникнення паперової періодики, як пророкують деякі “продвинуті” фахівці. Кіно не витіснило театр, інтернет не знищив книгу, не знищить він і газет. Фото Євгена Букета Фото Олеся Дмитренка Що не кажіть, а журналістика — річ неоднозначна й суперечлива. Тож будьте певні, коли пафосно проголошують, що це — одна з найдавніших професій, явно натякають-таки на найдавнішу професію. Мій покійний свекор, чоловік критичного селянського розуму, проте дуже прямолінійний, завжди, коли брав до рук газету, кумедно потирав руки: “Ну, що там брешуть?..” До сина-журналіста, коли той приїжджав у село “на польові роботи”, доброзичливо бурчав: “І що то, сину, в тебе за професія брехлива”. На кухні в нього висіло не радіо — а “брехунець”. Дивна річ — знав чоловік, що “все то брехня”, однак від брехні ні на крок. Спочатку — вечірня газета, а потім — вечірня молитва. Прочитані газети клав під подушку (часом аж надто високо було спати), й не дай Господь комусь, збиваючи подушку вранці, перекласти не по порядку газети — перепаде всім на горіхи. Хоч би яка була та інформація — правдива, неправдива, — проте ніяк чоловікові без неї — і квит! У безінформаційному просторі — все одно що в безповітряному. Як відомо, у Совєтському Союзі, не було ані сексу, ані свободи Через століття нічого не зміниться — історію продовжуватимуть вивчати за газетними публікаціями. А які підшивки оберуть майбутні історики для своїх дисертацій, здогадатися не важко. Попри всю проплачену олігархами брехню, яка щодня виливається з їхніх приватних інформаційних агенцій, в Україні є ще видання, які, незважаючи на політичній економічні віяння, пишуть правду, якою б гіркою вона не була. Правдиву газету розпізнати не важко. Я знаю, що працюю саме в такій газеті. І я вдячний долі, що привела мене до “Слова Просвіти”, де я можу займатися улюбленою справою і не кривити душею. ЛЛююддммииллаа ІІЛЛЬЬЄЄННККОО:: ММааррііяя ККУУЧЧЕЕРРЕЕННККОО:: УУлляяннаа ВВООЛЛІІККООВВССЬЬККАА::

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин