Постаті · с. 13сторінка оригіналу ↗
ДОСВІД НЕ ПЕРЕДАЄТЬСЯ. А ЛЮБОВ?
Слово Просвіти, №23 за 2011 рік
15 червня 2010 року, близько полудня, на моїй мобілці висвітився номер Юрія Іллєнка — я його пам’ятаю з часів редагування “роману-хараману” Юрія Герасимовича “Доповідна Апостолові Петру” (2008 р.). Відповіла і почула Людмилин голос: “Юра помер…” Потім дружина Іллєнка, дивовижна, мембранна Його актриса, Людмила Єфименко скаже мені, що Юрій Герасимович, знаючи про свою тяжку хворобу, виставив у своєму телефоні імена і номери, за якими Людмила мала сповістити про його кончину… Минув рік. Повсякчас згадую цілі шматки тексту одного із найсильніших творів, які мені довелося читати, іноді — фрази з роману: “Я спалив себе сам своїм максималізмом і… любов’ю до кіна”. Трикнижжя вийшло кількома накладами у тернопільському видавництві “Богдан”, а нині поба-
…Єдине і справжнє, що я повинен зро+ бити — зняти фільм, який став би репетицією національної революції. Каталізатором національної революції. Тема сама випірнула з тієї самої вище+ згадуваної підсвідомості, колективного дос+ віду мого народу — то було криваве слово “Анафема”. З мороку століть, із суцільного туману іс+ торії випливала на мене ріка мертвих — п’ят+ надцять тисяч моїх пращурів, переважно літ+ ні люди, жінки й діти, зарізані, як бидло, Пет+ ровим сатрапом Меншиковим у гетьман+ ській столиці Мазепи — Батурині, розіп’яті на плотах і пущені водою на острах Україні, щоб вона навіки забула навіть й потайки думати про Незалежність. Ріка мертвих текла крізь мене щоночі, лишень я заплющував очі. Мертві мої пращури дивилися на мене мертвими очима мовчки. Всі п’ятнадцять тисяч. Мовчки. Щоночі. Я почав впізнавати багатьох з тих мерців. То були мої родичі з Черкас. Розстріляні в громадянську війну. Ті, що сконали в 33-му з голоду. Ті, кого розстріляли в 37-му. Одного разу я впізнав Курбаса. Курбас був застрелений просто в серце. І босий. У зеківській кухвайці з Сандармоху. З лагерним номером, який співпадав з номером мого телефону. Через місяць нічних марень я витяг із шухляди старий сценарій про Мазепу “Ненаситець” і вписав в нього епізод “Ріка мертвих”. Ріка мертвих більше мені не снилась. Ночами у мої сни почав вриватися голий вершник в смолі і пір’ї на коні. Іноді вершник був мертвим. Іноді — то був я сам. Мертвий. На коні. За нами гналися вовки. Кінь завжди приносив мене на поле Полтавської битви. Битви я жодного разу не бачив уві сні, бо поле вкутував густий і рожевий, як молозиво туман. Я чув лише звукову партитуру битви. Коли двомісячне нічне фільмування раптом скінчилося, я зрозумів, — такий фільм мені ніхто не дозволить зняти. Яка б влада не була на Україні. Бо будь-яка влада фінансує лише ті проекти, які її прославляють напряму або опосередковано. А за вікном все більше кучмилося, вдень було темно, як вночі. Однаково темно було. Те, що мені наснилося, було проти будьякої влади. Те, що наснилося, було пророцтвом української України. Те, що наснилося, було провокацією національної революції. …Для України воно на часі з моменту проголошення царем Петром “Анафеми” Україні. …Досвід не передається. І все ж я розповім вам, як мені вдалося зняти і довести до головного екрана планети фільм з Українською Рікою Мертвих. Фільм, як каталізатор революційних процесів у соціумі, фільм-криголам… Стало ясно, що треба застосувати ту саму тактику, яку я використовував при зйомках “Білого птаха з чорною ознакою”, “Криниці для спраглих”: Перше — сценарій має бути таким, щоб подобався майже всім. Справжній сценарій, за яким буде знято фільм, має бути глибоко прихований між рядками показного тексту. Друге — я твердо знав з самого початку (насправді, все збулося з мінімальною статистичною похибкою), знав, що сценарій ніколи не вдасться зняти повністю так, як його записано первісно. Неминучі болючі переробки, неминуча цензура, неминучі безглузді корекції і, головне, неминучі примусові вилучення зі сценарію сцен, епізодів, цілих ліній, реплік, монологів і навіть ролей.
чить світ адаптований самим автором однотомник. Юрій Іллєнко встиг це зробити. Він багато чого встиг, хоча, як ніхто, пережив чимало заборон, переслідувань і “несприяння”. Його фільми на десятиріччя були вилучені з кінопрокату. “Криниця для спраглих” — на 22 роки. “Криницю…” зняв 28-річний український геній, цей фільм мав би проламати днище радянського кінематографа і, цілком ймовірно, врятувати традиційну сільську культуру… М. Булгаков сказав, що чим більше сірості постає проти митця, тим він геніальніший. Уся творчість Іллєнка — повстання проти сірості творчої, соціальної, політичної, людської. Він її спалював. Вона його ненавиділа. Вони на це поклали своє життя, він відповідав мимохідь: Іллєнко чув Логос Куща Вогню і Логос вів його до нових задумів… До такого осмислення Буття, яке перевершило його фільми і підвело до здійснення найголовнішого проекту — української України. Сценарій написано. Залишилося його втілити. Рік без Іллєнка? Та ні. Він проявився в ньому особливо рішуче: в кінопоказах, книговиданнях, успіхові “Свободи”, в діяльності синів Пилипа і Андрія, в терплячому люблячому серці Людмили, якій він сказав на прощання: “Я помагатиму Вам і Звідти…”. Сказав так, бо знав: тут, на землі, він залишає свою Любов. І якщо “досвід не передається”, то любов стає дією, покровом, рушійною силою. Юрій Іллєнко нині в торсійному полі Любові. Хочете знати, що це таке? Подивіться його фільми, прочитайте його книги. Поговоріть з ним — його тексти, його кінокадри невмирущі. Любов ГОЛОТА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
