Шевченкіана “Наша нація — незнищима”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Шевченкова ера — триває!
Слово Просвіти, №23 за 2012 рік
У своєму “Заповіті” Великий Кобзар просив, аби його поховали, “де Дніпро і кручі”, щоб він із тих далеких засвітів бачив і чув, “як реве ревучий”. Так і сталося, й Чернеча гора непо$ далік Канева, де поет мріяв збудувати хату, стала Тарасовою. Чомусь колишня радянська влада, фальшиво прикриваючись Шевченковим іменем, забороняла вшановувати його в ці дні… Нещодавно з ініціативи дубенських просвітян зійшлися та з’їхалися шанувальники Його Таланту до Тарасового джерела біля села Підлужжя, де знову звучали небайдужі слова про те, ким є він і сьогодні для нас. 70 років тому в Дубні видавництво “Лад” подарувало читачам “Шевченкову еру” Авеніра Коломийця. Так у нашому краї започаткувалося українське книговидання. Нещодавно цей вибуховий твір перевидали у далекій Австралії сини А. К. Коломийця — священик о. Ждан і юрист п. Тарас, за що удостоєні звання лауреатів Дубенської міжнародної літературно-мис$ тецької премії імені свого батька, офіційне вручення якої відбудеться під час велелюдного віча на майдані Незалежності 24 серпня ц. р. Пропонуємо читачам кілька уривків із книжки. Правопис оригіналу зберігаємо. Воістину пересвідчуємося: Шевченкова ера — триває! Не забуваймо, що це тиражувалося 1942 року, тобто за німецько-фашистської окупації. А ви$ дання, виявляється, і антигітлерівське, і антисталінське… Українське!..
* * * …Випускаючи друком цю книжку, маємо на меті, в першу чергу, запобігти, бодай у деякій мірі, тому бракові доцільної лек+ тури про Шевченка та його твор+ чість, який спричинено знищен+ ням на наших землях україн+ ських приватних і громадських бібліотек під час воєнних дій та внаслідок змін влади. Служимо радо нашою книжкою також тим, на яких покладено обо+ в’язок промовити в часі Акаде+ мій на честь нашого Поета про значення для нас Його життя і творчості на даному відтинку на+ шої історії…
* * * …І ось, у цей трагічний час приниження і чекань, у момент, коли загадку “бути чи не бути” українському народові і україн+ ській державі, от+от вирішилося б “не бути”, в українському літе+ ратурному дорібку з’явилася не+ сподівано книжка “КОБЗАР”, написана Тарасом Шевченком. Це був 1840 рік…
* * * …Душа українська, що досі мала завдання — лише служити покірним козачком до розваги і реготу владних, під впливом пое+ зії Шевченка почала випробову+ ватися; покірні досі раби почали відважно признаватися, що нево+ ля — не до їх смаку, що вони вроджені для вільного існування і що про таке існування тільки і мріють… Ми сьогодні звикли до гучні+ ших протестів, до брязкотливі+ ших гасел, але в ті часи і в тих умовинах так говорити було най+ доцільніше, так говорити — уже було великою відвагою. Ніхто до Шевченка не зважився крапнути на серця і сумління своїх і чужих розпаленим самоцвітом нашої іс+ торії, ніхто не поставив питання душі нашого народу нашою мо+ вою в такій поважній площині. Це не були веселенькі витребень+ ки панського козачка, це були акорди суму, суму глибокого, алей буревісного водночас…
* * * …Україна, український народ домагалися усією своєю недолею, щоб нарешті прийшов хтось у ту “останню тяжкую мінуту”, щоб узяв за рамена придушену до зем+ лі надію, підвів її і так нею струс+ нув, щоб розлетілися віками ко+ вані окови, щоб розчвиркнули галапаси з її тіла — чужі і свої, щоб вона засяла, як найдорож+ чий самоцвіт у короні людства. І Шевченко виконав це дома+ гання. Виконав його так, що рік появи його першої книжки, рік 1840, і в нашім сприйнятті, і в сприйнятті наших друзів і ворогів залишився як дата безсумнівного перелому нашої історії, дата за+ початкування нової ери в нашій долі і в наших змаганнях…
* * * …Кайданами цілого тіла не закриєш. Заборонами, холодни+ ми казематами не вб’єш тепла живого тіла. І це тепло, цей жар починає бити щораз сильніше з Шевченкової творчості. Офіцій+ но накинена “Малоросія” почи+ нає бліднути й злякано зникати під тягарем змісту відважно кине+ ної Шевченком “України”. Бог+ дан, офіційно проголошений другом і доброчинцем російської справи, знаходить у Шевченка оцінку вже із погляду інтересів України і, одержуючи належне за заслуги, одержує і за недогляди та помилки. Уже він і “нерозум+ ний”, і “п’яний”…
* * * …Воля України потрібна не лише Україні! В ім’я чого це все наказує чи показує Шевченко? В ім’я того, щоб Україна зібралася, врешті, з силою, встала, сама на+ ситилася своєю правдою в своїй хаті і іншим допомогла розвіяти з+над себе тьму неволі…
* * * …Ідея Шевченкової ери — це ідея слушної боротьби за волю і проти поневолення. У цім була суть правди Шевченкового слова, у цім — потуга його вдару по заб+ ріханій, накиненій системі поділу націй на пануючі і закріпачені. Благань Шевченко не признавав. Він вірив тільки в зудар сили з си+ лою і у перемогу того, хто за со+ бою почуває більше слушності. “Борітеся — поборете, Вам Бог помагає. За вас сила, за вас воля І правда святая!”. У цьому чотирирядку — вся основа філософії Шевченкової творчості та провідна ідея Шев+ ченкової ери: хто бореться за во+ лю, за слушне діло бореться, — той переможе!..
* * * …Знає Шевченко ще й інший ворожий маневр розкладу україн+ ської національної одності — це пачкування ворогом в українське середовище ідеологічно+політич+ них концепцій і програм, чужих природі цього середовища… Інший гатунок наших земля+ ків піддається чужій заразі з+за манії створити якусь нечувану концепцію… Коли їх питають здивовані тверезі: “Добре, брате, що ж ти таке?”, вони безсоромно і безкритично відповідають “Я не знаю, — нехай чужинець скаже!” (“Посланіє”). І далі вже ніщо не стоїть на перешкоді таким лю+ дям, щоб механічно повторювати на українському ґрунті те, що десь за границею на кпини чи на трагедію нашу продукує чужи+ нець… Зводиться все, врешті, до то+ го, що чужинець спочатку коло+ нізує нашу душу, а потім і нашу Січ, щоб на ній “картопельки” засадити…
* * * …Всі вороги України програ+ ють боротьбу з Шевченком. Цар програв… Програли і ті Шевчен+ кові товариші пера, які заздрили йому, його популярності і славі… Нічим іншим, як так само бо+ ротьбою проти Шевченка, треба назвати намагання московсько+ жидівських комуністів — цих вір+ них спадкоємців царської украї+ ножерської політики — зробити з Шевченка ідеолога класової ре+ волюції, речника безхребетної “сталінської дружби народів”… Ні, Шевченко дуже і дуже ви+ разно визначив права української нації на українській землі і дуже голосно з’ясував вікове безправ’я на цій землі, накидуване нам чи-то москалями, чи поляками, чи іншими сусідами і підсусідами… Суть у тім, що боротьбу з Шевченком, з якого приводу її б не зачинали, отже й боротьбу з ідеєю Шевченкової ери, система+ тично й невідклично програють усі вороги Шевченка, всі вороги нашого відродження. Вони прог+ рають цю боротьбу навіть тоді, коли на якийсь час їм удається опанувати позиції, окричати нас знищеними і назовні виглядати переможцями…
* * * …Наша нація — незнищима. Фізичне, видиме придушення нації — ще не є її знищенням… Не раз були нищені матеріяльні і збройні сили нашого народу, бу+ ли відірвані від рідної землі і заг+ нані в непривітну чужину най+ кращі наші борці, а проте народ як цілість не переставав мислити себе окремою нацією, не вирікав+ ся своєї традиції, не заломлював+ ся під горем втрат близьких лю+ дей, не переставав і не перестає бути гордим із своєї культури і твердо вірить, що день остаточ+ ного знесення всякого закріпа+
чення — неминучий, надійде, бо не може не надійти. Бо ми — на+ род, що маємо Шевченка…
* * * …Не загинемо! Хай несуться над Україною буревії, хай кривав+ ляться люто наші лани і шляхи українські, хай палають пожежі, і руїни безнастанно хай ще припа+ дають нам в уділі — нам, господа+ рям від Бога і від історії найпре+ краснішої і найбагатішої країни, ми не загинемо!.. З пролитої кро+ ви родяться нові загони борців, ще відважніших, ще більш упев+ нених у своїй перемозі… Усе, що спрямоване на нашу загладу, всупереч сподіванням ворогів сприяє нашому зростан+ ню. Перейняті глибокою упевне+ ністю, що можемо сказати світові багато гарного і правдивого, всу+ переч бажанням ворогів — не згинаємося, не мовкнемо, а ще голосніше добиваємося права го+ лосу. Викреслювані з усіх мап світу, вирисовуємося на них щораз яск+ равішою плямою, і всупереч на+ маганням ворогів ніяка фарба, що замазує мапи, нас не бере. Розділювані всіми випробувани+ ми способами розділювання, єд+ наємося щораз тісніше, щораз швидше добачаємо поміж себе руки, що хотіли б нас порозсува+ ти чи посварити, хапаємо за ці руки і б’ємо по них, засоромлю+ ючи ворогів і тих “друзів”, що гірші від ворогів…
* * * …Якщо нас безнастанно обк+ радували і обкрадують сусіди з усіх боків, а ми далі витворюємо на місце втраченого ще більші вартості і не тільки не цураємося руїн, а ще більш до них прив’язу+ ємося, то це робимо за заповітом Шевченка: “Свою Україну лю+ біть…”.
* * * …Хочете збагнути суть загарб+ ницької політики сильнішого су+ сіда та передбачити її наслідки, — відкрийте “Кавказ”. Вас огірчило поступовання продажного земля+ ка, що вислуговується на шкоду вам перед вашим ворогом, — пригадайте “Сон” і вірте, що так само ці запроданці не перемо+ жуть вас, як не перемогли Шев+ ченка… Авенір Коломиєць, м. Дубно, 1942 рік
Підготував Микола ПШЕНИЧНИЙ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
