“Героїка захисників Вітчизни цілком закономірно повинна викликати гордість”. Читацьке віче 6 · с. 6сторінка оригіналу ↗
Пам’ятаймо!
Слово Просвіти, №23 за 2013 рік
Людмила МАТВІЄНКО, член літературного товариства “Сузір’я”, м. Іллічівськ
Неабиякий резонанс у нашому краї спричинив вихід нової книжки просвітянки, письменниці Валентини Сидорук “Жорна”. Хоч як дивно, ніхто ще не торкався цієї болючої теми: долі розстріляних 1938 року рибалок рибколгоспу “Червона стрілка”, що на березі Чорного моря в хуторі Бугове. Зараз тут розкошує молоде містечко Іллічівськ. Авторка зустрічалася зі старожилами, працювала в обласному архіві, аби донести до читачів не тільки долю репресованих рибалок, ай воєнний час, початок будівництва судноремонтного заводу й порту. Переднє слово до роману написав член НСПУ, лауреат багатьох літературних премій, просвітянин Олекса Різників. “Одеська тюрма 2/78. Ніч. Іва-
Микола ГЕГА, філолог, м. Краматорськ
Невже телеглядачам України треба прокидатися опівночі, аби в “Зоні ночі” на Новому (і тільки на Новому) телеканалі переглянути передачі про творчість українських літераторів і художників, театральних діячів, композиторів, зодчих? Тож чому всупереч українському законодавству найвпливовіший чинник, яким є телебачення, не виконує своєї основної функції? Чому до дня народження талановитого українського поета Василя Стуса на телеекранах денного ефіру не знайшлося програми, присвяченої його творчості на зразок програми про Висоцького? Може, тому, що він став жертвою радянської машини смерті? Тож сам Бог велів нашому телебаченню говорити про нього на повний голос якнайчастіше. Останнім часом на телеекранах, немов гриби після дощу, стана Савченка привели на допит”… — так починається роман Валентини Сидорук “Жорна”. І линеш думкою у ті страшні часи, коли злочином була просто людська гідність, життя. Події в романі розвиваються стрімко: автор не в змозі вгамувати свій біль, яким хоче поділитися… Мова твору схвильована, лаконічна. Вражена письменниця шукає хоча б якесь пояснення бездушним репресіям — і нічого не знаходить. Нічого. Звичайні люди, які жили поряд, рибалили, любили, ростили дітей… Але душили їх прокляті жорна нелюдської влади. Звідкіля ота маніакальна жорстокість? — Розстріляти! Книга не залишає читача байдужим. У душі піднімається така буря… У романі сконцентровано всі болі народу. Хтозна-коли й жилося українцям без горя? Колективізація, терор
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
