Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Презентація · “Шевченко — це неосяжний космос, і охопити його неможливо”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Знаний і незнаний Тарас Шевченко

Слово Просвіти, №23 за 2017 рік

Петро ДУПЛЯК “Є всі підстави зняти дуже цікавий фільм про життя Т. Шевченка, бо це окремішня історія про світового митця, нашого Пророка”, — підкреслила письменниця Любов Голота, відкриваючи презентацію в Національному музеї літератури. — Сподіваюся, що якийсь із телевізійних каналів зацікавиться трикнижжям як можливим кінопроектом. А раптом із нього розпочнеться ера великих телевізійних серіалів про український світ, українських героїв — видатних особистостей і постатей усіх часів. Чому саме з книги Антонії Цвід? Її Шевченко сучасний, без сухозліток попередніх прочитань, без трактатів шевченкознавців, хоча документально вивірений. Він здатен завоювати захоплення, як завоював серце авторки і серця багатьох людей, які його люблять”. На її думку, “ця трилогія має бути якомога більше тиражована і доступна в усіх українських бібліотеках. В інформаційний простір відбувся гарний вкид про особисте життя Тараса Шевченка, який буде несподіванкою для багатьох. І перша принада цієї книжки — що багато людей зацікавляться нею, паралельно перечитуючи твори Шевченка, шукаючи підтвердження чи заперечення розповіді авторки”. Письменниця також наголосила: “Цей тритомник супроводжується надзвичайно ґрунтовною передмовою сучасного шевченкознавця Сергія Гальченка, котрий познайомився з роботою Антонії Цвід іще на стадії рукопису, тому всі персоналії в романі вивірені документально, вони означені деталями, листами, спогадами, датами, що робить саме існування, поведінку персонажів достовірними. Антонія Цвід взяла собі нелегке, а може, й ризиковане завдання, адже поруч з Т. Шевченком зображено плеяду діячів російської культури і людей україноцетричних, відомих, і все це маємо прочитати і сприйняти в контексті епохи. Отже, авторці треба було переконливо означити й побут, який диктувала двірцева та маєткова культури, життя кріпаків, солдатчина. Цікаво використано історію костюмів цієї доби. Ви потрапляєте в полон відкриттів, які робить для себе і подає вам Антонія. Але найголовніше для авторки — пройти поетовими шляхами і не схибити. Любов Голота також відзначила: “Дуже неоднозначний стиль цього роману. За текстом вбачається архівна праця. Іноді авторку веде власне майже екстатичне натхнення, коли її оповідь переходить на речитатив, білий вірш чи на драматургічні мізансцени. Пам’ятаймо, що це не трактат про Тараса Шевченка. Це — версія жінки, дуже емоційної. І за це їй спасибі, бо це робить текст живим”. Науковий консультант Антонії Цвід і автор передмови Сергій Гальченко стверджує: “Спогади сучасників про особисте життя Т. Шевченка хвилювали багатьох митців. Чимало письменників бралися за висвітлення цієї трепетної теми, та, як на мене, ще нікому не вдавалося так близько підступити й так глибоко перейнятися інтимною стороною життя поета, як Антонії Цвід. Авторка трилогії прагла якомога об’єктивніше підійти до висвітлення образу генія. Її концептуальні підходи суголосні з поглядами Євгена Сверстюка: “Не ідеалізуймо й не обожнюймо Т. Шевченка. Але пам’ятаймо, що він — душа нашого народу”. Шевченкознавець також наголосив, що “Антонія Цвід прагла до вироблення таких жанрових форм, які б найповніше сприяли розкриттю творчого задуму. Тож наразі говоримо про роман-перформанс у картинах та етюдах як про з’яву в нашій літературі нового жанру, дещо відмінного від літературного чи театрального”. Сергій Гальченко зазначив, що “поза всяким сумнівом ця трилогія — явище в сучасній українській літературі, якого давно чекали”. Літературознавець, головний редактор журналу “Всесвіт” Дмитро Дроздовський на пресконференції наголосив: “З’ява роману-трилогії Антонії Цвід в особливий спосіб показує зміну в сприйнятті Шевченка, яку ми маємо після Революції гідності. Авторка вдалася до дивовижної реконструкції, яка показує класика як живу особистість, постать, що має свою історію. Поява цього твору видається мені надзвичайно актуальною. Фактично перед нами текст, який є блискучим матеріалом для кіносценарію, на основі якого можна зробити кінопродукт, що буде чудовою формою популяризації творчості Тараса Шевченка в різних аудиторіях”. Д. Дроздовський також наголосив, коли молодь прочитає цей роман, він відіграє дуже важливу роль у популяризації творчості Шевченка. Академік Петро Кононенко високо оцінив роман, “посвятивши” авторку в доктори наук. Він, зокрема, сказав: “Антонія Цвід — це вже європейської слави поетеса, українська гордість. Це те, що народжене українською душею, українською історією, українською музою. Якби у нас було справжнє Міністерство культури, ія б там керував, то видав би не 300 примірників, а 50 тисяч цього роману-трилогії, щоб він був у кожній школі, у кожного вчителя”. Науковець також наголосив: “Авторка цієї трилогії подала не просто надзвичайну картину закоханості Т. Шевченка, — там іде велике піднесення, там є великі драми… Це художній твір, але це винятково глибока наукова робота. Цей тритомник, на мою думку, справжня докторська дисертація, яку вивчатимуть, з якої черпатимуть, як із надійного джерела. Тож я й наголошую: прийшла в українську культуру найвищого інтелектуального художнього рівня праця”. Професор Михайло Наєнко під час презентації трилогії Антонії Цвід високо оцінив твір: “Тема, за яку взялася Антонія Цвід, не тільки велична, а й ризикована. Бо, власне, говорити про Т. Шевченка — це говорити про вершину. Про оту кручу, на якій стоїть Тарас. Яка висока та круча! Говорити про Шевченка — це, по суті, говорити і нібито про особисте життя, і водночас говорити про те, про що сказав сам Т. Шевченко, що біографія його — це біографія України. Отже, коли авторка взялася за таку тему, то вона відчувала і цю ризикованість, але запропонувала отакий варіант і впоралася з цим”. Відомий літературознавець також додав: “Однією з позитивних рис роману є те, що Антонія Цвід, хай і підсвідомо, а все-таки думала про свого читача, і, мені здається, вибрала правильний орієнтир — роман налаштований на молодого читача. Твір написаний легко, поетично. І, здавалось би на перший погляд, що це твір про відомі речі, але сказано оригінально. Це — так званий перформанс, в якім авторка поєднує різні види творчості — власне прозу, і поезію, і драматургію, і зображальний ряд, і музичність. І мені бачиться, що сучасна молода людина прихильна до такої творчості. …Це не просто проза — це справжня поезія. У самій оповіді час від часу з’являється власне поезія, та така, ніби це писав Шекспір чи Леся Українка, — отаким стилем, тут і ритмізовано, і навіть заримовано, але записано прозовим рядком. Це дуже непросто, така форма потребує великої роботи та неабиякої майстерності”. Василь Герасим’юк дав побіжний огляд мало не всього творчого шляху авторки презентованого роману-трилогії. “Я добре знаю творчість Антонії Цвід, — сказав він, — бо ми з нею — однієї поетичної хвилі. Вона завжди була темпераментна, вишукана в слові. Але потім заговорили про неї як про еротичну поетесу… Антонія внесла свою інтонацію, яка була настільки відчутною, що вже є нове покоління поетес, які її наслідують, навіть у манері читання. Це вже свідчить про її новий струмінь у нашій літературі. А її рублені фрази, образність — це дуже характерне поетові, переповненому почуттям, яке не піддається осягненню. Коли я читаю її твори, то розумію, що моє осягнення не може охопити її досягнення. Це завжди цікаво. І тому цікаво написано й про жінок Т. Шевченка в презентованій нині трилогії. Це, як на мене, ще сміливіший крок, ніж оті її широковідомі філософсько-еротичні візії, тому що ми знаємо, хто такий для України Т. Шевченко”. В. Герасим’юк констатував: “Найцікавіше для мене в романі-трилогії Антонії Цвід — це діалоги, у них я відчув ауру часу. Вони дуже жваві. Всі ми читали Т. Шевченка і про нього, але авторка твору прочитала це прискіпливо і передала делікатно, їй справді вдалося вхопити дух часу. Антонія Цвід із розкутої поетки кінця ХХ сторіччя у своєму романі постала любовним ліриком початку ХІХ сторіччя, перевтілившись на ніжне створіння з минулої епохи. Усе це дуже цікаво і я вітаю письменницю з її новим успіхом”. Сама авторка роману зізналася, що для неї “Шевченко — це неосяжний космос, і охопити його неможливо”, але вона “в міру свого таланту намагалася відтворити його таким, яким він був за життя”. А відтворити істинний образ Пророка її змусили інсинуації навколо імені нашого Пророка. “Матеріали виявилися такі цікаві й приголомшливі, що захотілося, аби про це дізнався весь світ — про справжнє кохання, про життя Тараса Шевченка. Так неочікувано народилася трилогія”, — сказала Антонія Цвід. Адже все життя Т. Шевченка нагадує трилогію: до заслання, під час заслання, після заслання. І всі ці періоди в трикнижжі відображені різними історичними подіями, персонажами, зокрема й образами жінок. “Образ генія я подаю через призму стосунків із жінками… Я дозволила йому в своєму романі дихати на повні груди, постати живою людиною. І головна інтрига зав’язується навколо художника і його муз, насамперед це його кохана — Амалія Європеус, німкеня за походженням, саме вона і стала прототипом таких найвідоміших його акварелей, як “Жінка в ліжку”, “Марія”, “Натурниця” — розповіла письменниця, додавши, що в романі присутні й інші щемливі історії кохання. Майже три години в переповненій залі Національного музею літератури України тривала презентація роману-трилогії Антонії Цвід “Возлюбленик муз і грацій. Кохані жінки Тараса Шевченка”, якій передувала прес-конференція в Укрінформі. Активну участь у них узяли відомі письменники і літературознавці, зокрема шевченківські лауреати — академік Петро Кононенко, професор Михайло Наєнко, поет Василь Герасим’юк, а також секретар НСПУ Тетяна Пишнюк, драматург Василь Фольварочний та автор видавничого проекту, редактор і дизайнер трикнижжя Анатолій Дупляк. Науковий консультант роману-трилогії, заступник директора Інституту літератури НАНУ, шевченкознавець Сергій Гальченко модерував прес-конференцію в Укрінформі, на якій виступили головний редактор журналу “Всесвіт” Дмитро Дроздовський, Шевченківський лауреат, головний редактор газети “Слово Просвіти” Любов Голота. Провідна думка, яка прозвучала на прес-конференції та презентації — роман-трилогія Антонії Цвід відкриває читачеві незнаного досі широкому загалу Тараса Шевченка і має бути перевиданий великим накладом і потрапити до кожної бібліотеки. А ще неодноразово наголошувалося на тому, що цей твір може бути екранізований. Це підкреслювали Любов Голота, Дмитро Дроздовський, Петро Кононенко. А також у приватних відгуках академік, директор Інституту літератури НАНУ Микола Жулинський і професор, шевченкознавець Василь Яременко.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин