Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Література без провінції Львів 12 · с. 12сторінка оригіналу ↗

Під знаком безсуддя

Слово Просвіти, №23 за 2017 рік

не всього свого життя. Закривали церкви, руйнували традиції. Східна Україна на той час уже була упокорена, незалежний дух Холодного Яру розстріляно й потоптано на догоду російській рабській покорі, серед українців запанувала невільницька психологія пристосуванства ради виживання. У Західній Україні австрійський і польський колонізаторський прес був не такий нещадний і всесильний, тут серед українців ще була у великій пошані волелюбна поезія Тараса Шевченка, підтримувалася пам’ять про легендарну Запорізьку Січ, про козаків — оборонців прав українського поспільства. Тут ще жило висловлене Іваном Франком прагнення добувати “хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі”. Чи не в кожній хаті поряд з образами висіли портрети Тараса Шевченка й Івана Франка. Тим часом три шляхи відкривалися перед українцем не юдиного поріддя “на нашій — не своїй землі”: або записатися в колгосп, тобто стати безправним кріпаком; або тебе, як неслухняного, й твою родину зашлють на Сибір, “де промовлені молитви замерзають у повітрі”; або… помандрувати світ за очі. “Так паперів немає… паспортів немає… а без них куди ти поткнешся?” — розпачливо бідкається Васильків батько. Молоді чоловіки, здатні тримати зброю в руках, ішли в ліс, а ті, хто залишався вдома, допомагали їм принаймні харчами. І ось Гриць несе до сховку приготовлене матір’ю — “малий, то не приверне більшої уваги”. Брав із собою ще ятір: коли хто побачить, то він на рибу вибрався. Іншим разом Гриць на коні добирається до партизанської криївки, проте не зовсім вдало: коня поранили патрулі. Вужем повзе Петрик, який приніс повстанцям доручений йому вузлик. Орися, ще школярка, підліток, нишком доправляє хлопцям у бункер, що їм передали. Діти, наражаючись на смертельну небезпеку, допомагають старшим у їхній відчайдушній боротьбі за незалежність України. Повстанці віддавали життя заради правди й справедливості в Україні, святій для них землі. “Батько лежав під липою, закривавлений чорно. Неживий батько”. А ось доставили мертвих до міліцейського відділку. “Кілька солдатів підважили воза, і вони випали просто на закурену траву — троє привезених з лісу”. Один з них — ще хлопчина. Карателі привезли з лісу смертельно пораненого повстанця, кинули під парканом. Люди мають упізнати, чий він, щоб розправитися з його родиною. До цього змушують і дітей, забираючи їх з уроків. А розправи були безжалісні: “Налетіли карателі в село на кількох машинах, зігнали людей на площу перед церквою. Зачитали наказ: їх будуть вивозити. Дві години на збір — і кудись аж за Урал”. І старих, і малих. Нерідко напризволяще залишалися діти. Десятирічний хлопчак перележав непомітно в малиннику, доки карателі виштовхували з хати батька й матір з малою сестричкою. Тепер сам у хаті чекає, доки ластівки прилетять. Інший хлопчик уже з ешелону втік і перекинувся на вовкулаку, щоб кривдникам “горло поперегризати”. В одній із печер Манькової прірви до виснаження переховувався малий Андрійко. Петрик шукає в іншому селі свою тітку Юстину, щоб прийняла його, бо тата й маму вивезли. Траплялося й таке: “Дитину лишити з родичами” — дитині ж трохи більше року, ще й говорити не вміє.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин