4 “Серце моє й моєї держави б’ється, як одне. І нічим цей зв’язок ніколи не знищиш”. Мова єдина · с. 4сторінка оригіналу ↗
Діалог Подільського і Донецького краю
Слово Просвіти, №23 за 2017 рік
Донецький національний університет ім. Василя Стуса, якому в липні виповнюється 80 років, цьогоріч восени відзначатиме своє триріччя переміщення до гостинного Подільського краю — міста Вінниці. Хоч якою б привітною була земля та якими б добрими були наміри господарів, на ноги завжди треба ставати самотужки з урахуванням уже напрацьованого, примноження і розпросторення тих традицій, які давали добрий результат. Від самого початку переміщення до Вінниці зріла думка про необхідність постійного живого діалогу між двома далекими й такими близькими краями — Донецьким і Вінницько-Подільським. Справді близькими, адже ДонНУ ім. В. Стуса було переміщено сюди, а Василь Стус здобував освіту в Донецьку — тодішньому Сталінському державному педагогічному інституті.
Анатолій ЗАГНІТКО, публіцист
Якось сама собою визріла ідея про творчий конкурс, який і назвали “Слово у душі — душа у слові”. Заявлене найменування конкурсу свого часу було використано автором цих рядків як назва однойменної книги, що увібрала в себе різні сюжети з численних випусків авторської радіопередачі “Мово рідна, слово рідне…”, що виходила в ефір на Донецькому обласному державному радіо протягом 1992— 2008 років. Згодом під такою назвою провели кілька учнівських конкурсів у Донецькій області. Задум ініціаторів творчих змагань учнівської та студентської молоді підтримало керівництво ДонНУ ім. В. Стуса та окремі вищі навчальні заклади Вінницької області, низка шкіл різного рівня. Встановлено етапи конкурсних змагань, визначено їх номінації та премії: ім. Степана Руданського (поезія), ім. Михайла Стельмаха (проза), ім. Михайла Коцюбинського (творчі роботи в оригінальному жанровому виконанні та оформленні), ім. Василя Стуса (науково-дослідницька робота), ім. Ольги Виноградової (в жанрі есе). У 2015—2016 навчальному році першими конкурсними змаганнями охопили лише вінницьку учнівську та студентську молодь. Зголосилося 72 учасники, які презентували Вінницю та райони області. Надзвичайно активними поставали поетичні змагання — вірші філософської, громадянської тематики, пейзажні: Олександри Стасюк (“Під крилом ночі”, “Поїзд”, “Снодійна кава”, “Човник”, “Знову. Чомусь”, ліцей № 7, м. Вінниця), Адаліни Сисак (“Слово до зрадника”, “Сидів на кухні в самоті”, “Триптих Тарасу Шевченку”, ліцей № 7, м. Вінниця), які здобули нагороду ім. Степана Руданського І і ІІ ступенів, та ін. У прозі кращими визнали роботи Катаріни Бедрій (“Діти Ікара”, ДонНУ ім. Василя Стуса) і Валерії Мостенець (“Скорботи чаша випита до дна — на дні НАДІЯ все ж жевріє…”, гімназія № 6 м. Вінниця), нагороди ім. Михайла Стельмаха І і ІІ ступенів. Нагороди ім. Михайла Коцюбинського І і ІІ ступенів вибороли Дарія Котлінська (школа № 2 імені воїна-інтернаціоналіста С. В. Гаврилюка, смт Крижопіль) за оригінальну казку “Про щасливу країну” і Анастасія Поліщук (Бродецька ЗОШ І—ІІІ ступенів) із притчею-алегорією “Повний місяць” про розбрат і єднання, зв’язок поколінь і милосердя. Нагородою ім. Василя Стуса відзначили творчі роботи на тему війни та єднання в сучасній Україні. Дипломи І і ІІ ступенів здобули Надія Дудніченко з м. Гайсин (учениця школи № 3) за творчу роботу “Єднаймося, Братове- Українці” та Ростислав Дяченко з Вінницького міжрегіонального вищого професійного училища, який у розвідці “Лиш через терни до зірок” ґрунтовно висвітлив ідею про єднання різних земель Держави в цілісність. Нагородою імені Ольги Виноградової відзначили Яну Попеско, ученицю 10 класу НВК “СЗШ І-ІІІ ступенів—ліцей” Жмеринської міської ради, і Єлизавету Станкевич,
ученицю 10 класу ЗОШ І-ІІІ ступенів № 20 Вінницької міськради, за кращі есе. Цьогоріч ДонНУ ім. Василя Стуса за підтримки Департаменту освіти і науки Вінницької облдержадміністрації і Департаменту освіти і науки Донецької облдержадміністрації організував ІІ відкритий регіональний творчий конкурс учнівської і студентської молоді “Слово у душі — душа у слові”, участь у якому взяли 169 осіб із більш ніж 30 освітніх установ Донецької та Вінницької областей. Вагому підтримку організатори Конкурсу мали від Вінницької академії неперервної освіти і Донецького інституту післядипломної освіти. Активними учасниками конкурсу стали учні ліцеїв, шкіл, коледжів, гімназій та училищ. Усього з Донецької області взяло участь 94 учні і студенти. Найактивнішими виявились учні з покровських ЗОШ № 2, № 3 та ліцею “Надія”. З Костянтинівки свої роботи надіслали учні ЗОШ № 5, № 6, № 13, № 16 та НВК “Ліцей із загальноосвітньою школою І—ІІІ ступенів”; зм. Мирноград — учні ліцею “Гармонія”, ЗОШ № 1, № 5, № 10 та № 17; з Маріуполя — учні СЗОШ та ЗОШ № 5, № 32, № 42; з Торецька — учні ЗОШ № 21 та “Інформатико-математичного ліцею”; з Волновахи — ЗОШ № 1 та № 4, а також школярі з Іверська, Олександрівки, Новостепанівки та Привілля. Із Вінницької області 75 студентів і школярів різних навчальних закладів спробували себе в усіх категоріях конкурсу. Найбільша кількість учасників була саме з Вінниці: студенти Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу, Вінницького вищого професійного училища сфери послуг, Вищого художнього професійно-технічного училища № 5 та Вищого професійного училища № 7, Вінницької ЗОШ № 1, № 22, фізико-математичної гімназії № 17. Багато учасників було і з області: з Козятина, Хмільника, Жмеринки, Сутисків, Калинівки, Гайсина, Могилева-Подільського, Гніваня, Шаргорода, Тульчина, Крижополя, Старих Прилук і Немирова. Ключові теми учасників — магія слова та краса мелодійної української мови, рідний край, війна та мир, родина, а також мораль, ставлення різних поколінь до питань тяглості традицій, духовного багатства особи. Галина Золотухіна з Костянтинівського ліцею в комплексній роботі, що поєднує в собі оригінальне оформлення, словесне наповнення, звучання, монтаж та інше (Галина Золотухіна (автор тексту), Світлана Володимирова (декламатор), Андрій Резніченко, Дар’я Мішина (дизайн і монтаж), вироби з пластиліну (учні 3-А класу), із захопленням переконує: “Рідний край — це добрі люди, / Рідний край — моя сім’я, / Рідний край! Він завжди буде! / Сяй, Донеччино моя!”. А семикласник Микола Бусов із м. Мирнограда (школа № 17) наголошує, що “зі слова / Складається наша душа” і “Справжні дива і все, що маєш / Тобі лиш слово принесло”. Для Альони Вербицької з НВК “Інформатико-математичний ліцей — ЗОШ І—ІІІ ст.” м. Торецька “Слово — це дотик до душі. / Воно буває різним аж до болю… Думки про слово доповнює учень третього класу Володимирівської школи з Донеччини Назар Титаренко: “Мовою славних воїнів / Та юних козачат / Закликаю розмовляти / Хлопців та дівчат: / Любіть ви України мову, / Як і матусі колискову!”. Вражає колективна робота Єлизавети Булатової, Данила Єлькова, Іллі Орловського, Данила Штеренра, Анастасії Шаповалової, Єгора Лукієнка, Аліни Дружиніної, Данила Болохова, Софії Пугачової з Костянтинівської СЗОШ Ι—ΙΙΙ ступенів № 13 Донецької області. Майстерно виконано оформлення, цікаві етюди й есе про мову, основну ідею можна передати словами Іллі Орловського: “Україна — наша воля, / Україна — наша слава, / Україні все під силу!”. Алевтина Бедряга із ЗОШ № 3 Покровської міськради пише про відданість своїй землі, а учениця цієї школи Анна Лєйко — про традиційну українську гостинність. Тема війни стала однією з провідних для усіх учасників конкурсу з Донеччини. Для Еліни Скриннікової з прифронтового Маріуполя “Війна прийшла, мов смерть з косою” — і як переконливо на цьому тлі лунають слова: “Уся країна прагне миру, / Щоб швидше закінчилася війна!”… Надзвичайно щемними є зображення окремих сцен війни, жорстоких наслідків виснажливих боїв. І хоча Тетяна Біленька ще навчається у Вінницькому вищому художньому професійно-технічному училищі № 5 м. Вінниці, її оповідання “Вантажівочка” наповнене реаліями сприйнятого і пережитого, вражає правдивістю опису: “Вчора мені виповнилось двадцять років… Здається мене звали Сергієм. А сьогодні? Всі розповіді починаються з імен. В мене їх аж три. Перше — Кузьмич. Його я пам’ятаю найкраще. Так мене кличуть майже рік, я вже не можу відгукуватись на інше ім’я. Друге — Женя за документами, його я ненавиджу. А третє — Сергій від матері. Як я за ним сумую. А найгірше те, що я навіть не пам’ятаю чому. Зараз я не Сергій, не Микола і навіть не Кузьмич. Я — номер. Я — вантаж 200”. Сумно, що такі теми постають вагомими для учасників конкурсу. Однак це відбиває сприйняття цінності окремого людського життя, чесності вчинку, що дуже важливо. Урбаністичні мотиви із сюжетом мандрівки давнім і водночас сучасним Києвом наповнюють новелу “Український ковчег” Романа Железняка з Покровського міського ліцею. Заключні рядки твору передають авторське ставлення до силового навантаження присутності монументів видатних історичних постатей Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Михайла Грушевського та багатьох інших в Українському державному просторі: “Стою й бачу, яка ця земля втомлена. Як вона кашляє димом, як не хоче дивитися на те, що все ж таки бачить. Бачу, як їй важко бути українською, справжньою. Як неможливо й титанічно пробивається маленька квітка крізь бетон, так наші предки витягували з пітьми століть неповторну українську душу, всі її клаптики, витягували нас самих. Бачу це й навіть не знаю, що говорити, тому що боязно, тому що ось я — українець стою й серце моє й моєї держави б’ється, як одне. І нічим цей зв’язок ніколи не знищиш”. Розповіді учасників конкурсу сповнені зачаруванням красою та чарівністю рідного краю, його унікальністю. Анастасія Кужньова з Привільської ЗОШ Луганської області у фентезі “Моє Привілля” пише так про рідні місця: “Приголубило воно [сонце] мене своїм промінням і промовило: “Дитя моє любе, не казатиму тобі казку-вигадку, а розкажу щирую правду про твою рідну землю”. Вітерець прошепотів лагідно: “Лети, дитино, у блакить небес, там побачиш сто чудес!” Але найдивніше з див — життя твоє на землі рідній”, адже для авторки — це “ПРИ-ВІЛ-ЛЯ. Єднаюся з тобою, бо мені не прожити без тебе! Вітерець прошепотів: “Привілля”, і я твердо стала на землю біля рідного порога… І я чую тихий плескіт хвиль МОЄЇ річки, чую ніжний шелест МОЇХ ланів, чую гомін МОГО лісу. Мені співають солов’ї у гущавині. Мені щебечуть жайворонки у полях, до мене озиваються коники у траві. І я розмовляю з ними… бо як не розмовляти із землею, якою я ходжу, з повітрям, яким я дихаю, з людьми, з якими єднаюся помислами і надіями?!”. Цікава казка Ольги Устінової з Мирнограда (школа № 1) про суперечку префіксів зі с-. Учасники конкурсу пробували свої сили у драматургії, байкарстві, казкарстві та ін. Це і п’єса “Казка про Тараса Шевченка і Пана”, яку презентували Богдан Савін, Олександра Набока з м. Торецька (СЗОШ № 21), і байка “Лисичка і Зайчик” Софії Сліпенко з Покровської школи № 3, і казка “Берізка” Тетяни Семенець із СЗОШ № 3 м. Покровська, і легенда “Сонечко і Місяць, або Незвичайне кохання”, якою порадувала Вікторія Сухозад із Торецької СЗОШ № 21, та багато іншого. У цьогорічному ІІ відкритому регіональному творчому конкурсі учнівської і студентської молоді в номінації “Поезія” нагородою ім. С. Руданського І і ІІ ступенів відзначено Вікторію Їжак (Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж) за поезію “Болючим чесним словом…”, Тетяну Циганчук (Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж) — поезії “Струни моєї душі”, Аліну Новаківську (СЗОШ І—ІІІ ст. № 3 м. Гайсин) — поезія “Вітчизна — це не хтось і десь. Я — теж Вітчизна”. Кращими у прозі постали твори Євгенія Мазуровського (Вінницький технічний коледж) — твір “Шари страждань”, Железняка Романа (Покровський міський ліцей “Надія”) — новела “Український ковчег”. Нагороду ім. Василя Стуса цьогоріч вибороли: Анастасія Стець і Надія Антонишина з Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу. Кращими авторами в номінації “Есе” стали роботи Оксани Лисих (НВК “Інформатико-математичний ліцей—ЗОШ І—ІІІ ст.”, м. Торецьк), Анастасії Фісак (Черкаська СЗОШ І—ІІІ ступенів № 1) та Анастасії Гончарук (Літинська СЗОШ І—ІІІ ст. № 2 Вінницької області). Учасниця конкурсу Наталія Хоменко, учениця НВК “Ліцей із ЗОШ І—ІІІ ступенів” Костянтинівської ради Донецької області закликає нас шанобливо тавитися до слова, бо це “згустки душі”:“Слова мовчать, коли вони позбавлені душі. Вони її живі згустки, що ввібрали в себе усі радощі й болі багатьох людей, які їх промовляли. Вони ластівки душі, її захисники й вірні помічники. Тож давайте ставитися до них уважніше, адже дотик слів, залишений на тлі душі, ще довго не тьмяніє…” Перебіг конкурсу підтвердив функційне навантаження ДонНУ ім. В. Стуса, який сьогодні єднає два краї, створюючи силове поле діалогу між ними.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
