Доля на тлі історії · “Колись історія назве Наш час — народженням людини, Бо, поки серце в нас живе, — Нас не поставиш на коліна”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Володимир БУЛАЄНКО Поезії
Слово Просвіти, №23 за 2018 рік
*** Руді вітрила підняла, пливе Зловіща ніч на Україну. Та, поки серце в нас живе, — Нас не поставиш на коліна. Безумна мати коси рве, Зове повішеного сина. Та, поки серце в нас живе, — Нас не поставиш на коліна. Колись історія назве Наш час — народженням людини, Бо, поки серце в нас живе, — Нас не поставиш на коліна. 1.ХІІ. 1942 р.
*** В полях запилені світанки Волочать перебиті крила. Сумують верби-подолянки, Зелені руки опустили. Ніч синьою полою вкрила Оселі мирні понад яром. А там, де маячать могили, Під лісом осінь варить чари. Ой, десь повісили, десь вбили, Десь небо розп’яли над полем. …А ви, пілати, руки вмили, Чужих покликали до столу. Гей, вдарять дзвони ще на сполох: — До віча судного, міщани! І Сонце ніч сліпу проколе, Як шлюху, мстивими мечами. 1.І.1942 р.
*** Вночі клубочаться примари Кошмарних витворів війни. А я піду під обрій карий, В суворе царство тишини. Де вечір зоряні балади Несе на синьому крилі, Як остракіруваний владар, Один, як демон, на землі Просиджу марно довгі роки, Але нікому не продамсь. Із палицею пілігрима Оновлений Сковорода. 11.І.1942 р.
*** Журавлі пролітали над полем І кидали свій плач на шипшини. Не забуду ніколи, ніколи, Як ішла до села дитина. Ми зустріли її при долині І взяли на тачанку з собою. Ми співали пісень сиротині,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
