Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Поетичний автограф · “Вірші — то не є прості посланці Бога, Вірші — плин і вир, який бурлить”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ААннааттоолліійй ГГР РИ ИЗЗУУН Н..

Слово Просвіти, №23 за 2018 рік

З листа до редакції. “Любо, моє сімдесятиліття 28 травня. Подай розворотом ці вірші, во? ни нові. Можеш долучити з того, що в тебе є. Анатолій Гризун”. 19 травня 2018 року, не доживши до свого ювілею дев’ять днів, в м. Суми помер по> ет і вчений Анатолій Гризун. Про нього можна сказати багато хорошого як про люди> ну світлу і цілеспрямовану. А все інше — у віршах, які він хотів побачити надрукова> ними в нашому тижневику. Світла і вічна Тобі, Анатолію, пам’ять. Любов ГОЛОТА Ексклюзивне інтерв’ю Журналіст: — Чи є така вись і така глибина, Де в атомі кожнім стратегія й тактика? Філософ: — Є. Це поезія, бо ж вона — Метагалактика: Тут з глибини і висоти Видно поєднані в образ світи. Двоїна Сонце й місяць — двоїна! Астрономи та лінгвісти, Цей союз навік з’єднав І палке, і благовісне. Чи ж відібрано навік Граматичні наші форми? Серце рвуть вони — що крик. В мозок б’ють — яко бікфорди. В них багато бомб і мін, Призахованих роками. Вимагає мова змін, Вилущена Соловками. Косооке сонце там. Вузькорогий сходить місяць. Та слова, немов тамтам, Їх в одну октаву місять. Україна — двоїна! В це навчіть слона і моську. З двох трудних начал вона — З крові й мозку. Ти — образ білих ночей Білі ночі до мене ідуть Крізь темінь чорних ночей. Вони висвітлюють мій редут, Заангажовуючи ачей Мене у владу білих світил Й роздумливих поривань, Що вже й не знаю, де фронт, а де тил Моїх любовних змагань. Бо ти сама — образ білих ночей, В яких чорноти нема… І тихо сповзає з моїх плечей Злопам’ятних зрад пітьма. Обмова Доля пише чорний жах По стернях, по стeрнях, зрадах!.. Й сам ридає Пастернак В нобелянтах лавреатах. Доцькували, допекли, І тоді до чого слава? Долі Змієві вали Душать м’язами удава. Не втечи і не поїдь: Став ГУЛАГом КитайYгород. Всерозтерзаний піїт, Та кати глаголять хором. Підлість, заздрість і донос Так ураз запрацювали!.. Де вже правда, а де нонсенс, Хай пояснять принципали. Лиш впотужнена хула. Лиш розкована обмова. Друзі? Всяк призвідець зла. Захист? Образ його слова. Небезпечна бісектриса Сходить Місяця грильяж Прісну землю всолодити. Всупір хвиль — завмерлий пляж: Там коханці. Де ж бандити? Де ще бомжі? Де ворі Кишенькові і в законі? Щось міркують дві зорі, Та вони — мов на припоні. Такий зірний маркізет Перед Місяцем змеркає. Тут народ — від “А” до “Зет” Або Ірод, або Каїн Той, що Авеля згубив, І останній вмер на вилах; Путін Крим у нас відбив, Зграбував — усі невільні… Чом відсутній детектив, Коли дії кримінальні? Путін сковує актив, Щоб забрать і Крим, і далі... До Британії дійти Бісектрисою Європи. Пощезають всі світи, Коли прийдуть азіопи. …Пахне місячний грильяж То горіхом, то мигдалем. А з війни ажіотаж Віє пошуком медалей. В наметі Ми переїли й перепили: Юшка скипіла — рибацька, потрійна. Закусь: шинка, перепели… От лиш погода — сира, борвійна. Ліпше гріє вірменський коньяк, Аніж хисткий намет з парусини. Вітре, не перекинь його, як Хлющ задихає з небосині. Вітре, не слухай наш полілог, Бо в ньому часто слова прокляття; Його фіксує хіба що Бог, А ви з дощем фонограму прогляньте. Бо те, що записують небеса, — Почуте в першімYліпшім наметі, Зливою слів над трибуни звиса, Сходить в росині, гусне в камеді. Світ із мудрих і гнівних слів Потім рветься в трагедії й драми. Думаймо, коли під голос злив Ми розбазікуємо ніби з вітрами. Єдність Ти возри себе в люстерці: Чи ж краса? Та зате в моєму серці Ти — яса. Ти поглянь на себе збоку: В плині Псла Річка фон твоєму оку Подала. Уяви себе у небі Поміж зір: Чи такий ще є деYнебудь Світотвір? Ти завбач себе в сльозині На моїй щоці: Там злилися двоєдині Промінці. Доранковий етюд Ночі шорстка харалуща Хрусне — і сонця жовток Вродиться наспіх, та дужче Світла світанного ток Перебіга над землею І досяга в п’ять хвилин І до вишневого ґлею, І до сріблявих краплин, Котрі звемо росою, Яка потішає ряст. Більшає в світі розвою ЩастьYнедощасть, і причасть... Все починається з ночі, Та в голубіні світань Дивиться просто в очі Рань — і осмута прощань, Та ще інстинкт поривань За неіснуючу грань. …Сонце — жовток. Ти поглянь!.. Наступ реакції Важко входила в той вечір ніч, Як у лепрозорій прокажені. В канделябрах не стачало свіч, Плутались антихристи й блаженні. Опирались юні сили дня, Аби зупинити рух чорноти. З рупорів лунала маячня, Місто кільцювали чужі роти. Їхні погуки та штандарі Захлинулися в команді: “Взяти!” Але ж ми, мов три богатирі, Все те перекинули на жарти. Ми тоді наївними були — І реальність перейшла в наївність. У своїй крові себе знайшли, Коли заспівали треті півні. Резигнація літоосені Нам усі дороги затісні (Бо тепер ми за вуаллю страху), По серпневій ти ідеш стерні, В мене ж — листопад, розмитість шляху. На рамена падає моква: Вся душа в передчуванні снігу. Ще від плес почуєте: “Ква, ква”, Серце вже побачило ту віху, Де морозом вистрелить зима, А на стерні ляжуть кучугури. Очі прохолоджує пітьма, Мов зросли одразу в Кончі мури. І тепер ні лісу, ні озер, Вимирає риба нездорова. Хтось пиля ялину на обзел, Інший сосну поламав на дрова. Обіймає зранку песимізм, Ніби ненароком, принагідно… Хто тепер зі мною? Пес і мисль, Котра мов диктує: — Принц — негідник… Від елегій мчить душа до принців. Так буває в дні руйнацій принципів. Майже богемне Ну й богема з цих естетів: Ті малюють — акварель!.. Той пиячить у гаштетах, Та прошкує на панель. Є поет і добрий критик. Є поганий белетрист. Якщо правду нічим крити — Вилучають з твору зміст. А коли олійні фарби Возглягають на обрус, Мовлю: — Маляре, та хай би Ти збагнув, як склалась Русь; Хто украв її імення І вознісся на престол; Де насправді наш іменник, Де прикметник та глагол. Що? Розмова не по темі? Але хоч одне збагни: Якщо крутишся в богемі, Думай вже не про чини. Двері правді прочини… Світе семикольоровий, УзвичаєноYраптовий. Акварель там чи пастель, Де ж новітній Рафаель? Окремішні вірші Вірші йдуть і по озонних дірах, Вірші й досі хрестить бризками Дніпро. Снігом сипляться по колимах, сибірах, Ескалаторами рим біжать в метро. Вірш проноситься по тундрі — олень, Що поетику сприйма на чотирьох. То поборює обставини зневолень, То мовчазно вигрібає мерзлий мох. Вірші — то не є прості посланці Бога, Вірші — плин і вир, який бурлить. Не від Перуна вони й Даждьбога, А від кровоносних новоліть. Їм видніше, воля де й неволя, Ними значимо, людина або звір. Стрільно з луків линуть на роздолля Оптом — вірші, а осібно — вірш. Віршам бути і на Місяці, й на Марсі. На Землі вони голублять Еверест. Окремішні вірші не біжать у маси. Понад владцями вони, вони — протест. Розбитий глек У серці така розпука, Така інтимна печаль, Що лишень сонце — ясна опука — Здається кралею з краль. Весь день минатиме пілігримом, А ти — як на вежі сторожовій, Вночі попрощаєшся мовчки з Кримом, Бо навіть Місяць — суперник твій. Сюди нагряне бридке приблуддя, В якого і лестощі з матюків. Подумать страшно: вона тут буде У центрі півострова й материків. На неї поваляться залицяння, А я десь в маленькому скверику Сум Так гірко спокутую за лицарство, Коли все джентльменство пішло на глум. Щаслива пригода Я дивлюсь на оболоки: небо Корольова і Кондратюка. Подрузі телефоную: — ГейYбо Мріями високих зір черкать. Киньмо камінь в річку — хай круги Досягають хоч якогось пруга. Штиль настане там, де вже боги Скажуть: — Ти знайшов нарешті друга. Бризка дощ — зволожена округа. І раїни, й клени — всі промокли, А самітникYявір змерз та зблід. Дві берези, як оті біноклі, Бач, шукають в небі інший світ.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин