Презентація · “Якщо людина запалена якоюсь ідеєю, їй допомагають навіть вищі сили”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
ССттаавв ууррііввеенньь зз ггееррооєємм ссввооєєєїї ккннииггии
Слово Просвіти, №23 за 2018 рік
У Національному музеї літератури України відбулася презентація другого тому книги “Святослав Гординський на тлі доби” — про складну долю українського художника, графіка, мистецтвознавця, поета, перекладача, літературного критика, журналіста — “ренесансну постать” за означенням присутніх на презентації. Автор — Богдан Горинь, письменник, мистецтвознавець, журналіст, політолог, колишній дисидент, народний депутат України І і ІІ скликань. Книга побачила світ у видавництві “Ярославів Вал”.
Надія КИР’ЯН Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА
“Те, що Богдан Горинь довірився видавництву “Ярославів Вал” — честь для нас, — розпочав захід директор видавництва Михайло Слабошпицький. — Я був щасливий, читаючи і перший, і другий том Богдана Гориня. Про Святослава Гординського і раніше було написано чимало. Про нього писали Роман Лубківський, Микола Ільницький та інші відомі літератори, історики. Я все це читав, ознайомився з усіма книжковими виданнями Святослава Гординського і думав, що знаю все. Коли ж ми одержали перший том Гориня, з’ясував, що знаю порівняно дуже мало. Ці книжки видаються мені етапним моментом у поточному нашому літературознавстві й мистецтвознавстві, бо ще ніхто так детально не описав епоху Гординського, вписавши його в епоху, ніхто так ґрунтовно не дослідив українське культурне середовище поза Україною. Прочитавши ці томи, розумієш, що таке сумлінна, добросовісна робота автора, який освоїв таку несамовиту кількість матеріалів, що зробило б честь цілому інституту. Щоб узгодити весь цей матеріал, автор винайшов новий жанр: використав принцип колажу. Твору притаманна есейна розкутість, легкість, свобода інтерпретації. Мій досвід свідчить, що є не тільки проблема тексту, автора, а ще й проблема читача. Нерідко читач прочитує в тексті додатково те, що він знав раніше. Можливо, автор того й не закладав, але воно там є. Це феномен, незбагненність”. Подальша розмова підтвердила слушність спостереження Михайла Слабошпицького. В обговоренні книжки взяли участь зірки в галузі літератури, мистецтва і кожен вичитав у Богдана Гориня щось своє, особливе. Спочатку Богдан Горинь розповів про свою роботу над книжками. — Почну з порівняння. Для будівництва храму потрібні розмаїті матеріали. Із будівництвом такої споруди книжка має багато спільного. Для побудови книжки також потрібні різноманітні матеріали. У моєму випадку такими матеріалами стали твори образотворчого мистецтва: репродукції картин графіки, малярства, скульптури. А також документи, виписки зі щоденників, світлини. У книжці — 700 ілюстрацій. Щоб ці розмаїті матеріали пов’язати, потрібне авторське слово. Мені вдалося їх об’єднати. На презентації першого тому я обіцяв, що наступна книжка буде готова вже навесні цього року.
Щоб дотримати обіцянки, я цілий місяць із ранку до вечора просиджував в унікальних львівських бібліотеках, де є такі матеріали, яких не знайдеш ніде. Це наукова бібліотека НАНУ ім. Стефаника, універсальна обласна бібліотека, де є відділ діаспори та ін. Директор Львівського національного музею ім. Шептицького дозволив мені користуватися їхнім архівом, а також бібліотекою Гординського, яка зберігається в музеї. Однак знайти вдалося не все. Ніяк не міг знайти матеріалів, яким чином Гординському вдалося виїхати за кордон, у вимушену еміграцію, у яких містах побував, із ким зустрічався, що творив. Але якщо людина запалена якоюсь ідеєю, їй допомагають навіть вищі сили. Мене сповістили, що саме в той час до Львова приїхала дочка Володимира Гординського Оленка. Зустрітися з нею я не встиг, але по телефону вона запропонувала мені надіслати запитання електронною поштою. Залучила до роботи двох доньок Святослава Гординського — старшу Ладу і молодшу Ларису, а також свою 95-річну маму Тамару. І вони усі разом відповідали на мої запитання. Я їм безмежно вдячний, бо без їхніх спогадів не зміг би створити цілісну картину. Вони також надіслали деякі ілюстративні матеріали, які увійшли до книжки. У Києві я завітав до професора Сергія Білоконя, який надав мені можливість працювати з його колосальним архівом. Допоміг і колекціонер із Полтавщини Олександр Панченко, який привіз колекцію журналів, з яких я сканував потрібні матеріали. Здобувши все це, почав працювати з комп’ютером. У січні книжка вже була створена, і першим читачем, першим редактором, як завжди, була моя дружина Оксана. Коли був готовий макет, розміщені всі фото, цінні пропозиції надав редактор Григорій Гайовий. Художниця Людмила Кузнєцова зробила оформлення. Я радий, що мені вдалося, як і обіцяв, вчасно представити цю книжку. Далі вона піде на суд громадськості, а я буду з тривогою і хвилюванням вислуховувати оцінку моєї праці. Письменник, сценарист, дипломат, громадський діяч Юрій Щербак зізнався, що вважає одним зі щасливих моментів життя, коли взяв до рук книжки Богдана Гориня. На фото, зробленому в Америці, побачив трьох братів Гординських, сестру, матір. Збагнув, що доля врятувала для нас цю славну талановиту родину. Одним із захоплень Святослава Гординського було оздоблення церков. На тих янгольських крилах він підіймався до високого неба поезії, мистецтва. Його грандіозні розписи в Римі, в церкві біля Ватикану, у багатьох церквах Америки, в одній із українських церков — це неймовірна спадщина, яка поєднує його з мистецтвом вічним, мистецтвом християнським. Він оздобив 50 церков у 16 країнах світу! Найтрагічніші події ХХ століття не оминули його, але він зумів реалізувати себе у різноманітних галузях мистецтва. Він був глухий, але вловлював усі слова і всі поняття епохи набагато краще, ніж ті, хто мав прекрасний слух і зір. Приклад геніальної людини, митця Гординського свідчить про те, якої високої проби свого часу в Україні була еліта. Богдан Миколайович прекрасно описує цю родину, середовище, в якому зростав Гординський, його мистецький діапазон. Він знав не тільки українських митців, був знайомий із творчістю Пікассо, Модильяні… Бував у Парижі, знав поезію Аполлінера. Це зразок європейського українця, яким він був. Був елітарним митцем, але творив і масову культуру високого рівня: поштівки, марки, плакати, обкладинки книжок. Юрій Щербак поділився асоціаціями, які в нього виникали при читанні томів Михайла Гориня. Знав людей, близьких до Гординського, з людьми його кола перетинався на життєвих шляхах, вони йому допомагали. Богдан Горинь детально описує епоху, робить це об’єктивно. Не нав’язує своєї думки, не є дидактичним, а спокійно коментує події. Це дуже добре, — до такого висновку дійшов Юрій Щербак. Юрія Щербака, як і інших промовців, вразив опис таборів Ді-Пі (переміщених осіб) у Західній Німеччині. У цих таборах опинилися українці, які не хотіли повертатися на батьківщину, до совєтів. Англійці, американці цьому дивувалися, бо не зазнали всіх “приваб” кривавої тоталітарної більшовицької системи. Українці показали незбагненне чудо: в Мюнхені створили український вільний університет із професорами, Академію наук, сільськогосподарський інститут. Організували там школи, гімназії, побудували православну та католицьку церкви, мали артистів, співаків, навіть організували
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
